30 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5743/24 пров. № А/857/26246/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З. М.,
суддів: Гінди О. М., Ніколіна В. В.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 300/5743/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про визнання дій незаконними (головуючий суддя: Кафарський В.В., місце ухвалення - м. Івано - Франківськ, в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складання повного тексту 30.09.2024), -
В липні 2024 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (далі-відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач надав помилкову відповідь позивачу щодо її сина, оформлену листом від 07 квітня 2024 року №9/616, зокрема, щодо знаходження її сина на військовому обліку.
Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на аналогічні доводи, які викладені у позовній заяві.
У ході апеляційного провадження позивач подав численні додаткові відомості та доповнення до апеляційної скарги. Зазначені матеріали були приєднані до матеріалів справи та розглянуті судом апеляційної інстанції.
Водночас наведені вище заяви не стосуються предмету спору у даній справі.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із зверненням щодо знаходження її сина на військовому обліку, на яке відповідач листом від 07 квітня 2024 року №9/616 надав відповідь.
Зокрема, у листі позивача повідомлено, що її син ОСОБА_4 , 1988 року народження, не підлягає призову на військову службу по мобілізації на особливий період та підлягає виключенню з військового обліку за вчинення тяжкого злочину.
Водночас, зазначено, що для правильності дотримання даної процедури, ОСОБА_4 зобов'язаний прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з обвинувальним вироком для подальшого розгляду даного питання.
Вважаючи таку відповідь протиправною, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що звернення позивача, що стосувалось її сина, відповідачем розглянуто, оскільки надано відповідь, оформлену листом від 07.04.2024 №9/616, а тому в даному випадку відсутні протиправні дії чи бездіяльність з боку відповідача щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 за №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 даного Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Порядок звернення громадян передбачений статтею 5 Закон України «Про звернення громадян», відповідно до якої звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи слідує, що позивач звернулася до відповідача із зверненням що, стосувалось її сина, зокрема знаходження його на військовому обліку.
На звернення позивача відповідач надав відповідь листом від 07 квітня 2024 року №9/616, в якій повідомив інформацію про те, що за вчинення тяжкого злочину ОСОБА_4 , 1988 року народження, не підлягає призову на військову службу по мобілізації на особливий період та підлягає виключенню з військового обліку, а також повідомив, що для цього йому необхідно прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з обвинувальним вироком.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_4 , 1988 року народження, був засуджений вироком Івано-Франківського міського суду від 21 червня 2011 року за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України, що є підставою для виключення з військового обліку, про що і зазначив відповідач у своїй відповіді.
Відповідно до приписів статті 15 цього Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Приписами статті 7 Закон України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Абзацом 7 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Як встановлено з матеріалів справи, звернення позивача, що стосувалось її сина, відповідачем розглянуто, оскільки надано відповідь, оформлену листом від 07.04.2024 №9/616, а тому в даному випадку відсутні протиправні дії чи бездіяльність з боку відповідача щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо протиправності надання відповідачем їй відповіді на звернення, оформленої листом від 07.04.2024 №9/616,
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв у межах повноважень, передбачених Конституцією та Законами України, що відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України.
В свою чергу позивач не надав доказів порушення відповідачем процедури та порядку надання відповідачем їй відповіді за звернення, оформленої листом від 07.04.2024 №9/616.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №300/5743/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін