30 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/4730/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року в адміністративній справі №280/4730/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні в період з 12.07.2021 по 22.02.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вищевказаної постанови;
-зобов'язати відповідача провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити позивачу:
за період з 12.07.2021 по 31.12.2021 включно належні позивачу з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 4720,00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1540,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно належні позивачу з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 5160.00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1690.00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 01.01.2023 по 22.02.2023 включно належні позивачу з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 5580.00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1830.00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 12.07.2021 по 22.02.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадовою окладу позивача в період: з 12.07.2021 по 31.12.2021 4720,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 5160,00 грн; з 01.01.2023 по 22.02.2023 5580,00 грн; та розміру окладу за військове звання в період: з 12.07.2021 по 31.12.2021 1540,00 грн; з 01.01.2022 по 31.12.2022 1690,00 грн; з 01.01.2023 по 22.02.2023 1830,00 грн; визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 12.07.2021 по 31.12.2021 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадовою окладу позивача в період: з 12.07.2021 по 31.12.2021 4720,00 грн; та розміру окладу за військове звання в період: з 12.07.2021 по 31.12.2021 1540,00 грн; визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;
встановити в порядку ст. 382 КАС України судовий контроль за виконанням рішення суду;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати за професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 16000,00 грн 00 коп. (шістнадцять тисяч гривень 00 копійок).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 12.07.2021 по 22.02.2023 включно (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх належних за цей період щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 12.07.2021 по 31.12.2021 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі належні за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі належні за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2023 по 22.02.2023 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі належні за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог .
В обґрунтування скаржник посилається на те, що грошове забезпечення позивача визначається залежно від посадового окладу, спеціального військового звання, надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу, надбавки за особливості проходження служби у розмірі, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, та щомісячної премії.
Посадовий оклад позивача відповідно до п. 4 Постанова № 704 розраховано з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.
Як передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції на момент звільнення позивача розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Крім того, скаржник не погоджується з рішенням суду в частині розподілу содових витрат, а саме позивач доказів на підтвердження фактично понесених витрат на правничу допомогу до суду не надав.
Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій та неупереджено.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 12.07.2021 по 22.02.2023.
На адвокатський запит від 23.04.2024, відповідач листом від 10.04.2024 повідомив про те, що у зв'язку з розпочатими бойовими діями у лютому 2022 року військами російської федерації та захопленням АДРЕСА_1 військовою частиною НОМЕР_1 перед виведенням сил та засобів, були знищені всі первинні грошові документи по фінансово-економічній службі військової частини НОМЕР_1 за період з січня 2016 по лютий 2022 року, які не були здані до Державного галузевого архіву Міністерства оборони України станом на 22.02.2022. У зв'язку із зазначеним та відсутністю первинних документів, у тому числі розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення, не вбачається можливим достовірно визначити, що отримував позивач та в якій сумі, а отже немає підстав для виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 12.07.2021 по лютий 2022 року. Надано копію особового рахунку позивача щодо нарахування та виплат грошового забезпечення та всіх інших належних додаткових видів грошового забезпечення за 2021, 2022, 2023 роки.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування грошового забезпечення в розмірах менших, ніж розміри, встановлені законодавством, протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Проте, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отож, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Проте з 29 січня 2020 року п. 6 Постанови № 103 (яким п. 4 постанови № 704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Наведене свідчить, що, у даному випадку, починаючи з 29 січня 2020 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Суд зазначає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Проте, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №294-IX), Закон №1082-IX, Закон №1928-IX та Закон України від 03 листопада 2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023» (далі -Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
З огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України Про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі № 440/6017/21 (постанова від 02 серпня 2022 року).
Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у наведеній справі Верховний Суд враховуючи наведені норми права дійшов таких правових висновків:
1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 27 лютого 2023 року у справі № 640/11131/21 від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а, від 15.02.2023 у справі № 120/6288/21-а, від 27.03.2023 у справі №280/11480/21, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 19 червня 2023 року у справі №380/17402/21, від 05 липня 2023 року у справі № 160/24227/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21, від 27 березня 2023 року у справі №640/24075/20, від 04 квітня 2023 року у справі № 120/5264/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 400/4063/22, 19 вересня 2023 року у справі № 280/4664/20, від 19 вересня 2023 року у справі № 160/15756/21, від 07 червня 2023 року у справі №340/2148/21, від 22 березня 2023 року у справі №340/10333/21,від 08 листопада 2023 року справа №420/26141/21, від 18 жовтня 2023 року справа № 200/5301/22, 21 вересня 2023 року справа № 420/5325/22, від 29 червня 2023 року справа №380/7813/22, від 06 листопада 2023 року справа № 300/1947/22, від 15 листопада 2023 року справа № 120/965/22-а, від 19 вересня 2023 року справа № 280/4664/20, від 27 липня 2023 року справа № 420/14418/22 тощо.
У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 відповідно до п.4 ст.9 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704.
Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18.
У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, та повторений у постановах, зокрема, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи.
Колегія суддів не приймає посилання відповідача на неможливості застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, як підставу для відмови в задоволені позову, оскільки спірним питанням є застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом України про Державний бюджет на відповідний рік, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-XII, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зазначене спростовує посилання відповідача на те, що розмір прожиткового мінімуму не впливає на розрахунок грошового забезпечення.
При цьому, судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» (далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, вказані зміни відбулися після виникнення спірних правовідносин.
За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому.
Так, згідно з частиною 1 статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020 дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 за № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі №580/12209/23 тощо.
Отже, грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивача, мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 1 січня 2018 року».
Щодо судового рішення в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України , кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат. Аналогічний правовий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/350/18 (Провадження № 11-1465заі18).
Суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат, має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Зазначене спростовує посилання відповідача на обов'язковість зазначення витраченого часу на відповідні види робіт.
Суд зазначає витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04 грудня 2023 року справа №420/329/21.
Позивачем просив стягнути з відповідача суму витрат на правничу допомогу у розмірі 16000 гривень.
Позивачем у підтвердження понесених витрат додано: ордер на надання правничої допомоги від 23.05.2024 серії СВ №1088507; договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 08.04.2024 №08/04-2024 разом із розрахунком вартості правової допомоги; акт №1 від 10.05.2024 приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 08.04.2024 №08/04-2024.
Суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критерієм розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов до висновку, що відшкодуванню підлягають 1000 грн.
Суд зазначає, що відповідач не спростовував та не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, апеляційна скарга не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю наданої правничої допомоги не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Щодо підтвердження понесених витрат належними документами, суд зазначає, що законодавство вимагає документального підтвердження та доведення витрат, при цьому не встановлює вичерпного чи обов'язкового переліку документів які необхідні надати, вказаний доказ не є обов'язковим для підтвердження понесених судових витрат.
Вирішуючи спір щодо розміру витрат правничої допомоги, суд виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та на думку суду, дійшов до вірного висновку щодо зменшення їх розміру.
Відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сумарно відшкодуванню підлягає сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року в адміністративній справі №280/4730/24 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року в адміністративній справі №280/4730/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко