Провадження № 22-ц/803/1185/25 Справа № 183/3534/22 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
30 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи - Комунальне підприємство «Жилсервіс» Черкаської селищної ради, Черкаська селищна рада, Міністерство оборони України, про усунення перешкод у користування прибудинковою територією шляхом зобов'язання здійснення демонтажу самочинно збудованих споруд за власний рахунок (суддя першої інстанції Сорока О.В.),
У липні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи - Комунальне підприємство «Жилсервіс» Черкаської селищної ради, Черкаська селищна рада, Міністерство оборони України, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 20.10.2023 року просили суд:
- зобов'язати відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , що є користувачами квартири за АДРЕСА_1 усунути позивачам перешкоди в користуванні прибудинковою територією зазначеного багатоквартирного будинку, шляхом здійснення за власний рахунок демонтажу самочинно збудованих споруд, прилеглих до квартири АДРЕСА_2 , а саме: декоративного паркану (частково залізобетонного, частково з азбестоцементних листів), металевих воріт, навісу критого профнастилом, водозабірного жолобу, та всіх інших елементів за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи - Комунальне підприємство «Жилсервіс» Черкаської селищної ради, Черкаська селищна рада, Міністерство оборони України, про усунення перешкод у користування прибудинковою територією шляхом зобов'язання здійснення демонтажу самочинно збудованих споруд за власний рахунок відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодились позивачі та через свого представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій вважають, що є всі підстави для скасування оскаржуваного рішення, через порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарга зазначено, що суд не звернув увагу, що Технічний паспорт на квартирний житловий будинок N?16 (інв. 148) АДРЕСА_3 , окрім схематичного плану квартирного будинку, зокрема, містить схему генерального плану військового містечка (1:2000), з якої вбачається розташування житлового будинку за інвентарним номером АДРЕСА_4 ) на земельній ділянці в межах населеного пункту смт Гвардійське.
Також зазначає, що суд протиправно не здійснив належну оцінку сукупності доказів, наявних в матеріалах справи (зокрема відповідей Дніпровського КЕУ, висновку правоохоронних органів про протиправну побудову конструкцій відповідачами, акту КП «Жилсервіс» Черкаської селищної ради що наразі є балансоутримувачем будинку, на підтвердження протиправної та самовільної забудови прибудинкової території).
ОСОБА_3 просила рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказав, що зведений відповідачами навіс та огорожа, примикає до стіни задньої частини будинку, де немає входу в будинок і до зведення навісу на тому місці було розміщено клумби з рослинами. Навіс та огорожа не перешкоджає обходу навколо будинку у будь-якому напрямку і не перекриває доступ до зовнішньої стіни квартири, яка належить позивачам.
ОСОБА_8 просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не місять належних та допустимих доказів про наявність на території смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок по АДРЕСА_3 .
Крім того, прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 не перебуває на утриманні КП «Жилсервіс» Черкаської селищної ради (а.с. 100), схематичний план земельної ділянки багатоповерхового будинку, що міститься в технічному паспорті, також не відображає інформації про наявність прибудинкової території (а.с. 122-131).
Багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1223255300:01:003:002, власником земельної ділянки є держава в особі Міністерства оборони України (а.с. 173).
Також встановлено, що позивачі 02.05.2022 року звернулися із заявою до Будинкоуправління № 1 смт. Гвардійське (а.с. 14).
Комісією Будинкоуправління АДРЕСА_5 був складений Акт від 06.05.2022 року, яким відповідачам була заявлена вимога усунути всі порушення та відновити все до первинного стану з встановленням строку до 01.06.2022 року (а.с. 16).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що складений акт, який містить вимогу про усунення виявлених порушень, не містить даних про винесення припису повноважною особою та вручення його особі, що порушила діюче законодавство, а тому поданий акт огляду не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ, який би беззаперечно свідчив про виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, про виявлення істотного порушення будівельних норм, про виявлення його відповідною посадовою особою, та не може бути розцінений, як припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.
Апеляційний суд частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 просили зобов'язати відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , що є користувачами квартири АДРЕСА_1 усунути позивачам перешкоди в користуванні прибудинковою територією зазначеного багатоквартирного будинку, шляхом здійснення за власний рахунок демонтажу самочинно збудованих споруд, прилеглих до квартири АДРЕСА_2 , а саме: декоративного паркану (частково залізобетонного, частково з азбестоцементних листів), металевих воріт, навісу критого профнастилом, водозабірного жолобу, та всіх інших елементів за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, з долученого представником позивачів листа Черкаської селищної ради вбачається, що земельна ділянка під багатоквартирним житловим будинком за адресою: АДРЕСА_6 перейшла у комунальну власність Черкаської селищної ради під кадастровим номером 1223255300:01:003:0002 (т.2 а.с.95).
Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав та викопіюванням на земельну ділянку (т.2 а.с.95 зворот-96).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема - співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Частинами першою-третьою статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Згідно з четвертим та шостим пунктами частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19), зроблено висновок, що «системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.
Зазначене у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.
За статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. За наведеного, до суду із позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею може звертатись особа, яка у встановленому законом порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою».
У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна земельна ділянка у спільну сумісну власність або спільне користування співвласникам багатоквартирного будинку не передавалась, можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій він розташований, нормами чинного на даний час законодавства не передбачена.
За таких обставин встановивши відсутність порушеного права позивачів, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову, але помилився щодо мотивів такої відмови, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини, змістом даної постанови.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року),
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Бляхарська Юлія Олександрівназадовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2025 року.
Головуючий-суддя О.В. Халаджи