28 квітня 2025 рокуСправа №160/5207/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу періоди робіт з 13.05.1993 року по 03.10.1996 року, з 06.10.2000 року по 31.12.2000 року, з 01.04.2001 року по 30.11.2001 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу періоди робіт з 13.05.1993 року по 03.10.1996 року, з 06.10.2000 року по 31.12.2000 року, з 01.04.2001 року по 30.11.2001 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 починаючи з дати за шість місяців, що передують даті звернення до суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернулася із заявою і документами в підтвердження стажу про призначення пенсії за віком, проте відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на неможливість зарахувати всі періоди роботи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/5207/25 призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
02.04.2025 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні та звертає увагу на наступне.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 13.05.1993 по 03.10.1996, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення з роботи.
Однак, в трудовій книжці позивача запис у відповідності до інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 і інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, відсутній. Уточнюючу довідку за спірний період не надано.
До страхового стажу ОСОБА_1 також не зараховано період підприємницької діяльності з 06.10.2000 по 31.12.2000, з 01.04.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2002 по 13.12.2003, оскільки відповідно до Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
В період з 21.04.2025 по 25.04.2025 суддя знаходилась на лікарняному, що підтверджується довідкою начальника відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Справа розглянута в перший робочий день виходу судді з лікарняного.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся 29.11.2024 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і документами до територіального органу Пенсійного фонду України .
За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.12.2024 №262340023294 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Управлінням ПФУ в Дніпропетровській області зазначено, що пенсійний вік визначений п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 55 років.
Необхідний страховий стаж становить 25 років.
Страховий стаж особи становить 23 роки 5 місяців 28 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 13.05.1993 по 03.10.1996, оскільки наявне виправлення в даті наказу на звільнення з роботи;
період підприємницької діяльності з 06.10.2000 по 31.12.2000, з 01.04.2001 по 30.11.2001 та з 01.01.2002 по 31.12.2003, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів Укрнаїни від 12 серпня 1993 №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту, підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку, спеціальним торговим патентом, документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
До пенсійної справи не долучено документи, на якій саме системі працював заявник. По даним документам взято до уваги лише квитанцію про сплату страхових внесків до органів ПФУ за І квартал 2001 року.
Заявнику відмовлено в призначенні пенсії відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки довідка №5317-Д від 06.11.2024 не відповідає Додатку 6 до Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887) та за відсутності необхідного стажу роботи.
Позивач вважає рішення відповідача- протиправним, таким, що порушує конституційне право особи на пенсійне забезпечення за віком.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" врегульовані Законом Українни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За умовами ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
За ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2.Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14. Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).
За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи: з 13.05.1993 по 03.10.1996 , суд зазначає наступне.
Дослідивши записи копії трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1980 судом встановлено, що ОСОБА_1
13.05.1993 був зарахований на роботу в МНПП «Зоря» в якості техніка, відповідно до наказу №5 від 13.05.1993 (запис №14);
03.10.1996 звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, відповідно до наказу №41 від 03.10.1996 (запис №15).
Суд не приймає посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виправлення в даті наказу на звільнення з роботи , зважаючи на наступне.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Виходячи з наведених правових норм на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було позбавлено можливості витребувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (п. 2 ч. 1 ст. 64 Закону №1058).
Верховний Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що відповідач- безпідставно і протиправно не зарахував спірний період до страхового стажу позивача.
Спірним є також питання незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів підприємницької діяльності: з 06.10.2000 року по 31.12.2000 року, з 01.04.2001 року по 30.11.2001 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2003.
Відповідно до копії Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №515378 ОСОБА_1 06.10.2000 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем .
Згідно ст. 1 Закону №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пунктом а ч. 3 ст. 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Положеннями п.1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуютьсясвідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005року № 22-1 передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Тобто, особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку).
Надані позивачем копії звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку за ІІІ квартал 2001року , за ІV квартал 2001 року, за І квартал 2002 року, за ІІ квартал 2002 року,, за ІІІ квартал 2002 року, за ІV квартал 2002 року підтверджують перебування позивача на спрощеній системі оподаткування.
Позивачем надані також копії платіжних квитанції про сплату ним у 2001, 2002 роках єдиного податку.
Надання вказаних доказів відповідачем не заперечено.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що до страхового стажу позивача мають бути зараховані періоди підприємницької діяльності: з 06.10.2000 року по 31.12.2000 року, з 01.04.2001 року по 30.11.2001 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року.
Щодо посилання відповідачем у спірному рішенні на невідповідність довідки №5317-Д від 06.11.2024 Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 №887), суд вважає необхідним вказате таке.
Військовою частиною НОМЕР_2 видано солдату ОСОБА_1 довідку від 06.11.2024 №№5317-Д про те, що він дійсно в період з 25.02.2022 по 01.04.2022, з 01.05.2022 по 06.05.2022 , брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звьязку з військовою агресією російської федерації проти України.
Підстава: накази командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №42 (1.178) від 25.02.2022, №76 (2.3) від 01.04.2022, №110 (1.4) від 05.05.2022, №110 (2.1) від 05.05.2022).
В матеріалах справи наявна також копія посвідчення позивача - учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 12.09.2024.
Відповідно до пп. 6 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що для осіб, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та яким також необхідно також подати документи, на підставі яких встановлено статус учасника бойових дій, визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.
За п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Твердження відповідача у спірному рішенні про те, що довідка №5317-Д від 06.11.2024 не відповідає Додатку 6 до Порядку (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 № 887), є помилковим з огляду на наступне.
Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (Порядок № 413).
Надання статусу учасника бойових дій - публічна (електронна публічна) послуга, що надається комісією (міжвідомчою комісією) за заявою, поданою в паперовій або електронній формі, або на підставі документів, поданих командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу), за результатами розгляду якої (яких) приймається рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій. (підп. 4 п. 2 Порядку №413).
Оскільки належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій не оскаржувалась, посвідчення не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №3551-XII та Законом №1058-ІV, зокрема, пільгами щодо призначення дострокової пенсії за віком.
За таких обставин, суд вважає протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплатити позивачу недоотриману пенсію, починаючи з дати за шість місяців, що передують даті звернення, суд зазначає наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції, адміністративний суд, не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача зарахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити і виплатити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
Вказані вимоги є передчасними, оскільки вказаним діям передує належний розгляд заяви про призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи наведене, а також дискреції Пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду в цій справі.
За приписами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі не надали.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 05.12.2024 №262340023294 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди робіт з 13.05.1993 року по 03.10.1996 року, з 06.10.2000 року по 31.12.2000 року, з 01.04.2001 року по 30.11.2001 року та з 01.01.2002 року по 31.12.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду в цій справі.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона