04 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 756/14215/24
провадження № 61-3424ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування збитків,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у листопаді 2024 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АК КБ «Приватбанк») звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування збитків.
Позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на майно, а саме: на земельну ділянку кадастровий номер 3224480500:03:014:0036, площею 2.3873 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 796477432244, що належить на праві власності ОСОБА_2 та апартаменти, загальною площею 27,2 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2474305926120, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_5 .
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що у зв'язку з відчуженням відповідачами спадкового майна, а саме офісно- побутового будинку будівельної бази загальною площею 482,2 кв. м, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , на яке рішенням суду у справі № 756/7022/18 було звернуто стягнення на користь АТ КБ «Приватбанк», позивачу завдані збитки у розмірі 2 419 933,58 грн. Відповідачі можуть відчужити своє майно на користь третіх осіб, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року, заяву про забезпечення позову по справі за позовом АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про відшкодування збитків - задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 3224480500:03:014:0036, площею 2.3873 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 796477432244, що належить на праві власності ОСОБА_2 та апартаменти, загальною площею 27,2 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2474305926120, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_5 . Виконання покладено на Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Судові рішення мотивовані тим, що:
суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у зв'язку з чим заява підлягає задоволенню. А саме, суд вважав за необхідне накласти арешт на майно;
суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апеляційної скарги, про те, що провадження у справі № 756/7022/18, яким звернуто стягнення на спадкове майно, було відкрито 26 грудня 2018 року, тобто після того, як ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відчужено належне їм на праві власності спадкове майно, не заслуговують на увагу, оскільки в 2015 році, після видачі свідоцтва про право на спадщину, апелянти були обізнані про претензію кредитора та борги спадкодавця, провадження у справі відкрито у червні 2018 року, продаж предмета спору відбувся в листопаді 2018 року;
та обставина, що AT КБ «Приват Банк» звернувся із первісним позовом лише до ОСОБА_5 , а із вимогами до ОСОБА_2 лише 10 грудня 2019 року, тобто із спливом більше одного року після відчуження майна, може бути предметом оцінки судом при вирішенні спору;
відхилив також і доводи апеляційної скарги щодо накладення арешту не на предмет вимог у спорі, оскільки арешт накладений задля забезпечення грошової вимоги, саме у зв'язку з продажом спадкового майна, за рахунок якого здійснюється погашення кредиторських вимог;
таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
У березні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просили скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не звернули уваги на те, що вони оформили право власності на спадкове майно 05 серпня 2018 року, відчужили його 15 листопада 2018 року, а провадження у справі № 756/7022/18, в якому звернуто стягнення на спадкове майно, було відкрито 26 грудня 2018 року, відтак посилання позивача на обставини відчуження майна як на підставу для забезпечення позову, безпідставне;
після відкриття виконавчого провадження у справі № 756/7022/18 - 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру боржників, тому вони позбавлені можливості відчужити належне їм майно, а тому у суду не було підстав для вжиття заходів забезпечення позову з мотивів недопущення відчуження майна;
нерухоме майно, на яке накладений арешт, не є предметом спору у справі, в якій вжиті заходи забезпечення позову, в той же час арешт майна повинен стосуватися майна, що належить до предмета спору. Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 15 вересня 2019 року у справі № 915/870/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19, від 16 жовтня 2019 року у справі № 911/1530/19, від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 25 вересня 2020 року у справі № 925/77/20, від 20 вересня 2022 року у справі № 916/307/22, від 03 березня 2023 року у справі № 907/269/22;
АТ КБ «Приватбанк» не надав суду доказів, що вартість майна, на яке накладений арешт, є співмірною із розміром заявлених до відшкодування збитків;
заява про забезпечення позову подана без дотримання вимог статті 151 ЦПК України, а саме: в ній відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідачів, а відтак були наявні підстави для повернення заяви;
крім того, всупереч вимог статті 153 ЦПК України не вирішено питання зустрічного забезпечення.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
Суди встановили, що між сторонами існує спір щодо відшкодування збитків, відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 3224480500:03:014:0036, площею 2.3873 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 796477432244; ОСОБА_5 належать апартаменти, загальною площею 27,2 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2474305926120, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам статті 151 ЦПК України, зокрема про відсутність пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення.
Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Таким чином, клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.
Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд відхиляючи аналогічні доводи касаційної скарги у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 (провадження у справі № 61-4793св20).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 рокуу справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про відшкодування збитків.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат