вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2934/24
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянув матеріали справи за позовом
Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури (08131, Київська обл., Борщагівський р-н, село Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 67, код: 02909996) в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (08293, Київська обл., Бучанський р-н, місто Буча, вул. Інститутська, будинок 22, код: 44014159)
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісові Білочки» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Лісова, будинок 173-А, код: 42927377)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код: 44768034)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, місто Київ, вул. Святослава Хороброго, будинок 3, код: 39411771)
про усунення перешкод у користуванні майном,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Набок Ю.В.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Кирищук В.П.;
від третьої особи-1: Семко В.Ю.;
від третьої особи-2: Максимова І.В.;
1. Зміст позовних вимог та заперечень.
До Господарського суду Київської області 28.10.2024 надійшла позовна заява Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури (надалі - прокурор/прокуратура) в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (надалі - позивач/Бучанська райдержадміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісові Білочки» (надалі - відповідач/ТОВ «Лісові Білочки»), в якій прокурор просить суд:
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 54081620 від 16.09.2020 із скасуванням державної реєстрації права ТОВ «Лісові Білочки» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540;
- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпоряджання земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540.
Узагальнені доводи прокурора.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» правонаступником якого стало ДП «Ліси України», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру Київській області від 01.08.2019 № 10-5254/19 про відведення (вперше) у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення прийнятий всупереч вимогам п. г) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України.
Прокурор також посилався на те, що рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII оголошено парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама» площею 30 га та надано останньому статус об?єкта природно-заповідного фонду місцевого значення. До його складу після розширення меж зазначеного парку рішенням Київської обласної ради від 22.09.2022 № 316-13-VIІІ входить і спірна земельна, що також свідчить про неправомірність прийняття вказаного вище наказу.
З листа Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 13.05.2024 № 02-256 вбачається, що ДП «Київське лісове господарство», не надавало згоди на вилучення (припинення) з постійного користування спірної земельної ділянки.
Отже, розпорядник земельних ділянок дозволу на вилучення земель лісогосподарського призначення із постійного користування кварталу 54 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» не надавав, у зв?язку з чим наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019 № 10-3836/15-19-сг суперечить вимогам ч. 5 ст. 116, 4. 9 ст. 149, ст. 151 Земельного кодексу України.
Прокурор зазначає, що визнання недійсним зазначеного наказу Держгеокадастру для ефективного захисту інтересів держави не вимагається, оскільки рішення державного органу, якщо буде встановлене, що воно прийнято із порушенням вимог закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, а тому належним способом захисту інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації є подання саме негаторного позову про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за ТОВ «Лісові Білочки», як її останнім набувачем та шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з огляду на її часткове накладення на землі лісогосподарського призначення.
Узагальнені заперечення відповідача.
Реєстрацію спірної земельної ділянки здійснено в результаті поділу та в межах площі земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, право власності на яку ТОВ «Лісові Білочки» набуло на законних підставах, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2019, який недійсним в судовому порядку не визнавався.
З моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому відбувся поділ на земельну ділянку 3222486200:03:001:5540 площею 0,5 га, цільове призначення земельної ділянки - для введення особистого селянського господарства.
Тобто, з моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому було здійснено поділ та сформовано спірну земельну ділянку цільове призначення не змінювалось.
До моменту формування вказаних земельних ділянок, вони перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі також - ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця») відповідно до Державного акту на праві постійного користування землею площею 1448,5994 га серії II-КВ № 003658, виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Києво-Святошинського району Київської області від 11.11.2002.
У подальшому, ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» відмовилось від частини землі, яка в подальшому була поділена на кілька земельних ділянок, в тому числі на спірну земельну ділянку, що підтверджується ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі № 991/10358/23.
Тобто, цільове призначення спірної земельної ділянки завжди було - для введення особистого селянського господарства. Спірна земельна ділянка ніколи не належала та не відносилась до земель лісогосподарського призначення.
До того ж, з генерального плану села Софіївська Борщагівка, наданого відповідачу Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області на якому позначено лінії парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» та лінії спірної земельної ділянки чітко вбачається, що межі лінії парку-пам?ятки «Зелена Брама» та спірної земельної ділянки 3222486200:03:001:5540 не перетинаються та не накладаються, а тому посилання прокурора щодо часткового накладення спірної земельної ділянки, що відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення є необґрунтованими, безпідставними, не доведеними належними доказами.
При цьому, у позовній заяві не зазначається, в яких межах, площі наявне часткове накладення площ спірної земельної ділянки із землями державної власності лісогосподарського призначення та прокурор просить скасувати повністю державну реєстрацію земельної ділянки, що призведе до порушення прав відповідача, що не може вважатись законним, пропорційним та справедливим.
Крім того, парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама» оголошено на підставі рішення Київської міської ради від 22.06.2020 № 878-35-VII. При цьому, спірна земельна ділянка набута відповідачем значно раніше - 09.10.2019.
Оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем, заявлений прокурором негаторний позов, в тому числі про скасування державної реєстрації права власності, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку, тобто прокурор обрав неефективний спосіб захисту інтересів держави, в аспекті стверджуваного ним порушення, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
2. Рух справи.
Ухвалою суду від 08.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2934/24. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (надалі - ДП «Ліси України») та Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Держгеодкадастр).
В підсистемі «Електронний суд» 27.11.2024 Держгеокадастр сформував письмові пояснення щодо позову.
Від відповідача, за підписом директора, 10.12.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (відправлений засобами поштового зв'язку 06.12.2024), та 06.12.2024 засобами підсистеми «Електронний суд» відзив було сформовано відповідачем в особі адвоката.
Від відповідача 11.12.2024 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
Засобами підсистеми «Електронний суд» 12.12.2025 та 16.12.20224 прокурором було сформовано відповіді на відзиви, 18.12.2025 відповідачем сформовано заперечення на відповідь на відзив.
Прокурором 14.01.2025 в підсистемі «Електронний суд» сформовано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідачем 28.02.2025 сформовано клопотання про долучення доказів та 29.01.2025 сформовано клопотання про зупинення провадження у справі до завершення кримінального провадження, у задоволенні яких судом було відмовлено, з огляду не необґрунтованість відповідних заяв.
Ухвалою суду від 29.01.2025 підготовче провадження у справі було закрито, а справу було призначено до розгляду по суті на 05.03.2025, який судом відкладався та остаточно був призначений на 19.03.2025.
В судовому засіданні 19.03.2025 прокурор підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечував та по завершенні судом було проголошено скорочене судове рішення.
3. Фактичні обставини, встановлені судом.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.08.2019 № 10-5254/19 затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.
На підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2019 № 8449 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 на користь ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2019 № 2115 відчужила земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 на користь ТОВ «Лісові Білочки».
ТОВ «Лісові Білочки» на підставі нотаріально посвідченої заяви від 09.10.2019 здійснило поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5094 на 2, у тому числі і на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:5540 (надалі - спірна земельна ділянка).
На даний час спірна земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Лісові Білочки» (рішення про державну реєстрацію - прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54081620 від 16.09.2020).
Рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 878-35-VII оголошено парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама» площею 30 га та надано останньому статус об?єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.
Парк-пам?ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама» розташований в селі Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області в межах кварталу 54 виділів 1, 2, 4, 5, 7, 9, 10, 11 Приміського (Ірпінського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ліси України».
Згідно з Положенням про парк-пам?ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 06.10.2021 № 627, парк-пам?ятка входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов?язання від 05.11.2021 № 41/058-01 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та дотримання встановлено режиму вищевказана територія.
Рішенням Київської обласної ради від 22.09.2022 № 316-13-VIІІ затверджено зміну меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» на території Київської області. Відповідно до вказаного рішення межі парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» доповнено територією виділів 3, 6, 8, 12 кварталу 54 загальною площею 9 га.
Розташування спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення, як зазначає прокурор, підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» від 28.03.2024 № 03-370 зі схемою накладення земельної ділянки на межі кварталу 54 виділ 6 Приміського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
Відповідно до інформації Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 13.05.2024 № 02-256 виділ 6 кварталу 54 Приміського лісництва перебуває у віданні спеціалізованого лісогосподарського підприємства, що підтверджується копіями фрагментів Планшета кварталу 54 (2003, 2014 років), проекту організації лісового господарства за 2015 рік, копією фрагментів плану лісонасаджень лісовпорядкування 2014 року; копією таксаційного опису лісовпорядкування 2014 року, що затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, протоколами першої та другої лісовпорядної наради 2015 року, наказом № 92 від 26.07.2019 Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
4. Оцінка та висновки суду.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора про усунення перешкод власнику - державі в особі Бучанської райдержадміністрації у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: із скасуванням державної реєстрації права власності ТОВ «Лісові Білочки» на спірну земельну ділянку, а також шляхом скасування у Державному земельному кадастрі її державної реєстрації.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані необхідністю захисту інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, оскільки спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення, оголошена парком-пам'яткою місцевого значення, частково накладається на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України», а тому передача спірної земельної ділянки у приватну власність відбулася із порушенням вимог земельного законодавства.
Отже правильне вирішення цієї справи перебуває у залежності від того, чи знайшло в перебігу розгляду справи підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності, постійним користувачем якої є ДП «Ліси України».
В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час передання земельних ділянок у приватну власність) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Стаття 1 Лісового кодексу України визначає, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, належить державі на праві державної власності, а тому Держгеокадастр не мав повноважень на передачу спірної земельної ділянки у приватну власність, яка після низки відчужень перейшла у приватну власність відповідача у справі.
Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
За змістом ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.
Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності, на думку прокурора, підтверджується відповідними планово-картографічні матеріалами лісовпорядкування, які у відповідності до положень п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджують їх перебування в користуванні ДП «Київське лісове господарство» правонаступником якого стало ДП «Ліси України».
Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Отже умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.
Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.
Відповідно, посилатися на планово-картографічні матеріали, у якості доказів перебування земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002.
Проте, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» правонаступником якого стало ДП «Ліси України», та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.
Крім того, як стверджує відповідач, з моменту формування земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:03:001:5094, з якої в подальшому відбувся поділ на земельну ділянку 3222486200:03:001:5540 площею 0,5 га, цільове призначення земельної ділянки - для введення особистого селянського господарства, а до моменту формування вказаних земельних ділянок, вони перебували у постійному користуванні ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» відповідно до Державного акту на праві постійного користування землею площею 1448,5994 га серії II-КВ № 003658, виданого Києво-Святошинською райдержадміністрацією Києво-Святошинського району Київської області від 11.11.2002, що опосередковано підтверджується ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2023 у справі № 991/10358/23, з якої вбачається, що спірна земельна ділянка є частиною масиву земель, що перебував у користуванні вказаного підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
На спростування зазначених обставин прокурором не було надано жодних доказів та прокурор послався лише на недоведеність віднесення спірної земельної ділянки до масиву земель, що перебував у користуванні ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця» згідно зазначеного акту на право постійного користування, що з огляду на зазначений вище принцип вірогідності доказів не є достатнім для належного спростування тверджень відповідача, що також свідчить на користь висновків про недоведеність доводів прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» правонаступником якого стало ДП «Ліси України».
Твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до території, визначеної Київською обласною радою як парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама», як підстава для задоволення позову судом відхиляється, оскільки рішення Київської обласної ради прийнято 22.06.2020 коли як земельну ділянку, з якої в наступному було виділено спірну земельну ділянку було передано у приватну власність за наказом Держгеокадастру від 01.08.2019 та у власність відповідача вказана земельна ділянка перейшла 09.10.2019.
Тобто факт віднесення спірної земельної ділянки до території парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва, який було утворено пізніше не може слугувати підставою для скасування реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем та скасування реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, адже факт прийняття 22.06.2020 рішення Київської обласної ради про утворення парку не може свідчити про порушення вимог земельного законодавства станом, як на момент первісного передання земельної ділянки у приватну власність, так і на момент набуття прав на неї відповідачем.
До того ж, як зазначає відповідач з генерального плану села Софіївська Борщагівка, наданого йому Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області на якому позначено лінії парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена Брама» та лінії спірної земельної ділянки вбачається, що межі лінії парку-пам?ятки «Зелена Брама» та спірної земельної ділянки не перетинаються та не накладаються, а тому посилання прокурора щодо часткового накладення спірної земельної ділянки, що відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення є необґрунтованими, безпідставними, не доведеними належними та допустимими доказами.
При цьому, утворення парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва здійснювалося за рахунок земель лісогосподарського призначення, що перебували у користуванні ДП «Київське лісове господарство» та оскільки суд вже дійшов висновку про недоведеність віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувала у користуванні ДП «Київське лісове господарство», факт прийняття рішення Київською обласною радою про утворення парку-пам'ятки не призводить до автоматичних висновків про незаконність перебування у власності відповідача спірної земельної ділянки.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у приватну власність, до земель лісогосподарського призначення та земель природно-заповідного фонду.
Недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому, що усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора.
Менше з тим, суд вважає за необхідне прокоментувати і обраний прокурором спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Бучанською райдержадміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із скасуванням державної реєстрації права власності ТОВ «Лісові Білочки» на спірну земельну ділянку, а також шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб'єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.
Так, у п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося право власності за відповідачем на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем спірної земельної ділянки.
У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Бучанської райдержадміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
В контексті зазначених висновків суд відхиляє посилання прокурора в позові на низку постанов Верховного Суду, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, та що таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Не може бути підставою для подання негаторного позову і стверджуване прокурором віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, адже, як вже зазначалось вище, створення парку-пам'ятки відбулося вже після набуття відповідачем права власності на земельну ділянку, яка, як стверджує прокурор, відноситься до території такого парку, а тому відсутні підстави для застосування до розглядуваної справи сформованої правової позиці Верховного Суду про необхідність подання саме негаторного позову оскільки на момент набуття права приватної власності спірна земельна ділянка до земель природно-заповідного фонду не відносилася.
Додатково обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушеного права прокурор посилався на правові висновки викладені Верховним Судом у відповідних постановах, згідно яких зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, а тому ефективним слід вважати подання позову про усунення перешкод у користуванні майном.
Така позиція обумовлена тим, що у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить іншій особі. За таких обставин повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянка, а часткове повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об?єкта цивільних прав.
Тому ефективним способом захисту порушеного права у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду прокурор вважає подання негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Як вбачається, серед іншого, прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Бучанської райдержадміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» від 28.03.2024 № 03-270 спірна земельна ділянка у відповідності до матеріалів лісовпорядкування 2014 року частково накладається на межі кварталу 54 Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, Верховний Суд, сформував висновки про те, що навіть у разі часткового накладання спірної земельної ділянки особи, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно належним способом захисту порушеного права слід вважати саме віндикаційний позов.
Особа, що звертається із таким позовом має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Тобто позивач має ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Інакше, особа, за якою в Державному реєстрі речових прав зареєстроване право власності буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
У цій справі, прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДП «Київське лісове господарство», зазначених вимог не дотримався, межі ймовірного накладання не визначив, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного), так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання).
Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
А тому, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд не приймає до уваги посилання прокурора в позові на висновки, що викладено у постановах Верховного Суду, перелік яких зазначено в позові та вважає, що релевантними для розглядуваної справи є саме висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
Отже, оскільки прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, розглядуваний позов, окрім того, що він не доведений прокурором в частині віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення, не може бути задоволений і з підстав обрання неналежного способу захисту права.
Інші доводи та аргументи сторін судом враховано, проте на висновки суду не впливають та відповідь на них судом окремо в цьому рішенні не викладається.
З огляду на відмову у задоволенні позову по суті заява відповідача про застосування строків позовної давності судом не розглядається.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи недоведеність прокурором факту безпідставності набуття відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку, та, відповідно, приналежності її до земель державної власності, приймаючи до уваги недоведеність прокурором факту порушення прав та інтересів Бучанської райдержадміністрації, обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, суд приходить до висновку про необхідність у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати на оплату судового збору покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 01.05.2025.
Суддя Р.М. Колесник