Справа № 703/3787/24
2/703/97/25
01 травня 2025 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.
за участі:
представника позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла в пордяку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення додатково строку для подання заяви про прийняття спадщини,-
встановив:
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 в якому просить поновити їй термін для прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_5 .
Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після його смерті відкрилась спадщина на будинковолодіння.
Однак, оскільки вона протягом останніх років в силу обставин не спілкувалась із батьком то не знала про його смерть і випадково дізналась про цей факт лише в квітні 2024 року. Вказує на те, що серед документів, що залишились в неї вона виявила заповіт складений 04 жовтня 1989 року відповідно до якого її батько ОСОБА_5 заповів належну йому частку будинку їй. Оскільки про наявність заповіту їй не було відомо то вона пропустила встановлений законом шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини. Просила суд з цих підстав поновити їй термін для подання заяви до нотаріуса для прийняття спадщини після смерті батька.
Ухвалою судді від 23 липня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
29 жовтня 2024 року до суду надійшла копія актового запису про смерть № 553 від 10 серпня 2019 року. Відповідно до актового запису ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та надано термін для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 04 лютого 2025 року відмовлено у прийнятті заяви відповідачки ОСОБА_3 про визнання позову, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась.
Представник позивачки, адвокат Терещенко С.І. в судовому засіданні підтримав вимоги позову та просив суд їх задовільнити. Вказав на те, що позивачка не спілкувалась із батьком тому не могла знати про його смерть і про наявний заповіт, складений на її ім'я. Про вказані обставини позивачка дізналась лише в квітні 2024 року та відразу звернулась до суду. Вважає, що оскільки відповідачка ОСОБА_3 не заперечує проти позовних вимог та між нею і позивачкою відсутній спір щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 то позов на його думку з цих підстав підлягає до задоволення.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засіданні не з'явилась, 25 листопада 2024 року до суду надійшла заява в якій вона просила проводити розгляд справи у її відсутність.
Суд, заслухавши представника позивачки, адвоката Терещенка С.І. та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позов до задоволення не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ст. 15 ЦК України). Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачка та її представник зазначають, що підставою звернення до суду із даним позовом є те, що про смерть батька та наявність заповіту позивачка дізналась лише в квітні 2024 року, оскільки останні роки не спілкувалась із батьком.
Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24 квітня 2024 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
З відповіді Смілянської державної нотаріальної контори № 1119/01-16 від 08 серпня 2024 року вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявами про прийняття/відмову від прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилась.
З копії відомостей про реєстрацію місця проживання особи виданих ЦНАП виконавчого комітету Смілянської міської ради № 01-16/675 від 27 травня 2024 року вбачається, що разом з ОСОБА_5 на момент смерті була зареєстрована ОСОБА_4 , 1944 року народження.
З копії актового запису про смерть № 553 від 10 серпня 2019 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
З відповіді Смілянської державної нотаріальної контори № 1636/02-14 від 19 листопада 2024 року, вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_3 .
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16 травня 1965 року та копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 05 березня 2004 року, вбачається, що ОСОБА_3 є донькою померлої ОСОБА_4 .
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Як вбачається з копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , це і є днем відкриття спадщини та відповідно до норм ЦК України піврічний термін для прийняття спадщини - 26 вересня 2019 року включно.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Так, серед поважних причин слід зазначити, велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України (постанова ВС від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17).
Позивачка ОСОБА_2 в позовній заяві зазначає, що вона пропустила термін для прийняття спадщини із поважної причини, а саме через те, що про смерть батька ОСОБА_5 дізналась випадково в квітні 2024 року. Зазначила і про те, що протягом останніх років в силу обставин вона із померлим ОСОБА_5 не спілкувалась.
Позивачка ОСОБА_2 зазначає, що вказані нею обставини поважності пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 підтверджуються повторним свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 , відомостями про реєстрацію місця проживання особи від 27 травня 2024 року, свідоцтвом про її народження від 06 січня 1971 року, свідоцтвом про розірвання шлюбу від 01 квітня 1997 року, свідоцтвом про шлюб від 10 жовтня 2018 року.
Жодних доказів на підтвердження того, що позивачка ОСОБА_2 дізналась про смерть батька ОСОБА_5 в квітні 2024 року, яким чином та від кого вона про це дізналась, матеріали справи не містять. Клопотання про допит свідків, а ні позивачкою, а ні її представником не заявлялись.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Звернувшись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач зобов'язаний повідомити суду поважні причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкодили йому звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, а також надати докази на підтвердження своїх доводів та вимог.
Частина третя статті 1272 ЦК України може застосовуватись, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.
Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц.
Крім того, у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 Верховний Суд дійшов висновку, що неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18.
Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що необізнаність позивачки про смерть батька, не є поважними причинами пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини в розумінні закону.
Окрім того, в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивачка посилається на те, що вона не знала про існування заповіту, який був складений батьком 04 жовтня 1989 року на її ім'я. Вказала, що після того, як вона дізналась про смерть батька то серед документів, які в неї залишились знайшла копію заповіту. Тому вважає, що оскільки вона не знала про існування заповіту, тому і пропустила встановлений законом шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78,79 ЦПК України).
З копії заповіту від 04 жовтня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом державної нотаріальної контори Таран Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3722 вбачається, що ОСОБА_5 заповів належну йому частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 - позивачці по справі.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.
Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Позивачка ОСОБА_2 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 06 січня 1971 року, копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 01 квітня 1997 року, копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 10 жовтня 2018 року.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України позивачка ОСОБА_2 є спадкоємицею першої черги по закону після смерті свого батька ОСОБА_5 .
Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.
Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв'язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім'я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв'язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».
Вказаний правовий висновк викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22, № 686/5757/23 від 26 червня 2024 року.
Судом встановлено, що 04 жовтня 1989 року ОСОБА_5 (батько позивача ОСОБА_2 ) склав заповіт, відповідно до якого належну йому частину будинковолодіння АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_7 (після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв'язку із чим відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема й на зазначене будинковолодіння.
На день смерті разом з ОСОБА_5 була зареєстрована його дружина ОСОБА_4 .
Позивач ОСОБА_2 на день смерті спадкодавця ОСОБА_5 зареєстрована разом із ним не була, однією сім'єю не проживала та не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Отже, за обставинами цієї справи позивач є спадкоємицею майна померлого ОСОБА_5 за заповітом та за законом, як спадкоємець першої черги.
Тож навіть у разі незнання про існування заповіту, позивачка, як спадкоємиця за законом першої черги повинна була вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.
Відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивачка почала вчиняти після спливу шестимісячного строку, звернувшись у липні 2024 року, тобто більш ніж через чотири роки після відкриття спадщини, до суду із даним позовом.
З огляду на обставини справи, суд приходить до висновку, що факт усвідомлення позивачкою її права на спадкування за законом, як спадкоємиці першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім'я, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в неї об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили їй своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.
З огляду на наведене, з урахуванням конкретних обставин цієї справи суд приходить до висновку про те, що необізнаність позивачки про наявність заповіту, складеного на її ім'я, не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_5 , оскільки позивач ОСОБА_2 є донькою спадкодавця, тобто спадкоємицею першої черги. Тож незалежно від наявності заповіту на її ім'я вона у тому разі, якщо бажала би прийняти спадщину після смерті батька, мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, оскільки спадщина приймається повністю, а не частинами.
Крім того, суд звертає увагу і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
У разі, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, то звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, вже не вимагається.
В матеріалах справи, відсутні докази звернення позивачки до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та отримання нею відмови у прийнятті такої заяви з підстав пропущення строку для звернення із такою заявою. Крім того, позивачка не позбавлена права, за відсутності спору із відповідачкою, за письмовою згодою останньої, звернутись до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка не довела поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не надала належних і допустимих доказів наявності причин, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї на прийняття спадщини, а також термін в який позивачка звернулась до суду з даним позовом (більш ніж 4 роки з моменту смерті батька) то в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вище наведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою у позові, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. слід віднести на її рахунок.
Керуючись ст. 1220, 1222, 1261, 1268-1270, 1272 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення додатково строку для подання заяви про прийняття спадщини- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: В. О. Прилуцький