№ 207/667/25
№ 2/207/744/25
14 березня 2025 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Бистрової Л.О.
при секретарі Степанян М.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам'янське в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просить стягнути з ПРАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 57 414,83 грн., яка складається: 53 068,77 грн. - заборгованість по заробітній платі; 4 346,06 грн. - компенсація за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.10.2024 по 04.02.2025 у розмірі 24 709,21 грн..
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивачем вказано, що 01.02.2023 вона була прийнята у ПРАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» на посаду сестра медична медичного пункту заводу (наказ № 12/ос від 31.01.2023).
18.10.2024 вона була звільнена з підприємства відповідача за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ № 264/ос). Ці факти підтверджуються записами в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Протягом тривалого часу, а саме: з березня 2024 року по жовтень 2024 року, відповідач не виплачував їй щомісячну заробітну платню. Вона неодноразово зверталася до керівництва підприємства відповідача з вимогою про виконання відповідачем умов трудового договору та своєчасну виплату заробітної плати кожного місяця, проте відповідач щоразу просив її почекати ще трохи, обіцяв, що він скоро повністю розрахується із нею, але фактично щоразу ігнорував її законні вимоги. Саме з цієї причини вона була змушена, незважаючи на своє важке матеріальне становище, розірвати трудовий договір з підприємством відповідача за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Однак, під час її звільнення в жовтні 2024 року відповідач не виконав свої обов'язки провести із нею всі розрахунки і виплатити всі належні їй на день звільнення грошові кошти, порушивши при цьому положення ст. ст. 47 і 116 КЗпП України.
Наприкінці січня 2025 року вона отримала від відповідача лист, у якому була довідка про заборгованість по заробітній платі на дату звільнення від 21.01.2025, віх. № 06-01/08. Копію наказу про звільнення відповідач їй не видав.
Згідно довідки від 21.01.2025 про заборгованість по заробітній платі на дату звільнення. Видана колишній працівниці ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» ОСОБА_1 про те, що на дату звільнення 18.10.2024 р згідно наказу про звільнення від 14.10.2024 р. № 264/ОС, не був проведений кінцевий розрахунок при звільнені і сума заборгованості по заробітній таті склала 53068,70 грн., в т.ч. по місяцях: березень 2024 - 4179,78 грн.; квітень 2024 - 6912,74 грн.; травень 2024 - 5573,66 грн.; червень 2024 - 6913,90 грн.; липень 2024 - 6908,46 грн.; серпень 2024 - 6913,22 грн.; вересень 2024 - 6915,07 грн.; жовтень 2024 - 8751,94 грн.. Всього: 53068,77 грн..
Таким чином, згідно довідки від 21.01.2025, загальна сума заборгованості по заробітній платі за період з 01.03.2024 по 18.10.2024, яку відповідач їй не виплатив в день її звільнення, становить 53 068,77 грн., компенсація за невикористану відпустку складає 4 346,06 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.10.2024 по 04.02.2025 у розмірі 24 709,21 грн..
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав частково, лише в частині заборгованості по заробітній, в іншій частині просив відмовити, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , з 01.02.2023 року була прийнята на роботу до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» на посаду сестри медичної медичного пункту.
Наказом № 264/ос від 14.10.2024 року їїо було звільнено за згодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
При звільненні з ОСОБА_1 не було проведено повний розрахунок та належні їй кошти не були виплачені.
Згідно довідки від 21.01.2025 про заборгованість по заробітній платі на дату звільнення на дату звільнення 18.10.2024 р згідно наказу про звільнення від 14.10.2024 р. № 264/ОС, не був проведений кінцевий розрахунок при звільнені і сума заборгованості по заробітній платі склала: 53068,70 грн., в т.ч. по місяцях: березень 2024 - 4179,78 грн.; квітень 2024 - 6912,74 грн.; травень 2024 - 5573,66 грн.; червень 2024 - 6913,90 грн.; липень 2024 - 6908,46 грн.; серпень 2024 - 6913,22 грн.; вересень 2024 - 6915,07 грн.; жовтень 2024 - 8751,94 грн., всього: 53068,77 грн..
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно із ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядку), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Пунктом 7 розділу IV цього Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Аналіз ч. 1 ст.47, ч. 1 ст.83, ст.116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за не використану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач ОСОБА_1 перебувала з ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» в трудових відносинах до 18.10.2024 року, виконувала свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Однак, в день звільнення позивача 18.10.2024 року, відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст.47, ч. 1 ст.83, ст.116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки".
Таким чином, у ході судового розгляду на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, які підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути невиплачену компенсацію за невикористану нею відпустку в кількості 19 днів.
При визначенні розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, суд враховує, що позивачка була звільнена 18.10.2024 та бере для обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані дні відпустки 7,5 місяців роботи (березень-жовтень).
Як вказано в письмових поясненнях позивача та підтверджується довідкою про заробітну плату за період 01.03.2024 по 18.10.2024 рік, сумарний заробіток ОСОБА_1 становить 53 068,77 грн. Тому, враховуючи вказане, розмір середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки, який обчислюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців, що в даному випадку становить 53 068,77 грн., на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду - 232 днів, складає 228,74 гривень (53 068,77 грн./232дні=228,74 грн.).
Оскільки розмір середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 228,74 грн., позивачкою не використано 19 днів відпустки, тому розмір невиплаченої компенсації за невикористану відпустку становить 4 346,06 гривень (228,74 грн.*19= 4 346,06 грн).
Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, з 01.03.2024 року по 18.10.2024 року в тому числі компенсацію за невикористані дні відпустки, що складає 57 414,83 гривень без утримання податків та зборів.
При цьому, суд зазначає, що з вказаних сум мають бути відраховані податки та інші обов'язкові платежі, які підлягають утриманню із цієї суми відповідно до законодавства України, що відповідає вимогам Податкового кодексу України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, в розмірі 24 709 гривень 21 коп..
Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).
Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.
Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".
Відповідно до положень ст.10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ПАТ «ДЗМД» на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та враховуючи ту обставину, що трудові відносини між сторонами виникли та діяли з 01.02.2023 року по 18.10.2024 року, після ведення в Україні військового стану, внаслідок чого роботодавець знав та усвідомлював, які дії вчиняє та повинен передбачувати наслідки таких дій.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р.
Розрахунок середнього заробітку проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно підпункту л) пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до абзаців третього пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно абзацу другого пункту 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Згідно пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Абзацами першим пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із наданої позивачем довідки №06-01/08 від 21.01.2025 року вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 226,69 грн..
Таким чином, оскільки позивачка була звільнена з роботи 18.10.2024 року, час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, станом на 18.10.2024 року, складає 109 робочих днів.
Отже, із відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні в сумі 24 709 грн. 21 коп. (226,69 грн./день * 109 робочих дні).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року, відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», зважаючи на те, що позивачка була звільнена від сплати судового збору при поданні даного позову до суду, тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» (код ЄДРПОУ 31980517, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, буд. 179), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП відсутній, заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 57 414 (п'ятдесят сім тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 83 копійки, яка складається: 53 068,77 грн. - заборгованість по заробітній платі; 4 346,06 грн. - компенсація за невикористану відпустку.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» (код ЄДРПОУ 31980517, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, буд. 179), на користь ОСОБА_1 , РНОКПП відсутній, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.10.2024 по 04.02.2025 у розмірі 24 709 (двадцять чотири тисячі сімсот дев'ять) гривень 21 копійка.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпровський завод мінеральних добрив» (код ЄДРПОУ 31980517, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, буд. 179) судовий збір на користь держави в сумі 1 211 гривень 20 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.О. Бистрова