Справа № 727/12616/24
Головуючий у 1-й інстанції: Гавалешко П.С.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
30 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - інспектор з паркування управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради Казимір Ольга Михайлівна про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся до суду із позовом до Чернівецької міської ради про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення серії СЕ №0139125 від 05.11.2024 року, складеної інспектором з паркування Управління порядку та контролю за благоустроєм ЧМР Казимір О.М.
Також, позивач просив стягнути з Чернівецької міської ради в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Суд скасував постанову серії CE № 0139125 від 05.11.2024 року в справі про адміністративне правопорушення винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування інспекції з паркування, управління порядку та контролю за благоустроєм міста ЧМР Казимір О.М, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1ст.152-1КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 400 грн. та закрив зазначену справу про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Суд стягнув з Чернівецької міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
В задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися та уповноважених представників для участі у справі не направили..
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи відсутність будь-яких клопотань від учасників справи, а також достатність в матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Постановою серії CE № 0139125 від 05.11.2024 року в справі про адміністративне правопорушення, винесеною головним спеціалістом-інспектором з паркування інспекції з паркування, управління порядку та контролю за благоустроєм міста ЧМР Казимір О.М, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1КУпАП за порушення Правил паркування транспортних засобів та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 400 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 13.09.2024 року о 12 год. 06 хв. ОСОБА_1 на транспортному засобі марки Lexus, ДНЗ НОМЕР_1 , за адресою: м. Чернівці, вул. м. Лисенка, 14-3, скоїв адміністративне правопорушення, а саме не оплатив за послуги з користування майданчиком для платного паркування, чим порушив Правила паркування транспортних засобів та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.152-1 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.
За результатом розгляду матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Так, на переконання суду, в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, однак відсутній умисел, оскільки він діяв в стані крайньої необхідності.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
У п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пункт 1 статті 247 КУпАП визначає обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.
На підставі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст.279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першійстатті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
В силу ч.1 ст.152-1 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі не оплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, є адміністративним правопорушенням, що тягне за собою накладення відповідного адміністративного стягнення.
Під не оплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти не оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
В даному випадку, позивач обгрунтовуючи власну позицію, відзначає, що наявність у нього статусу інваліда 2-ї (другої) групи є підставою для звільнення від оплати за паркування на майданчику для платного паркування.
Надаючи оцінку вказаній обставини, судова колегія враховує наступне.
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно ч. 6 ст. 30 Закону, власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Відповідно до п. 7 ст. 30 Закону, якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Отже, законодавець чітко вказав, що особа з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю можуть безоплатно розміщувати свої транспортні засоби лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчиків місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а також за умов передбачених п.7 ст. 30 Закону.
Як достеменно встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами, на майданчику для платного паркування, який розташований за адресою в м. Чернівці по вул. М.Лисенка, облаштоване місце для інвалідів, а тому позивач, будучи інвалідом 2 групи, мав право на безоплатне розміщення свого транспортного засобу лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчика місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а не на будь-яку місці в межах майданчику для платного паркування.
Натомість, з фотознімків, які долучені до матеріалів справи із зображенням транспортного засобу позивача, вбачається, що останній розташовано на загальному, а не на спеціальному місці для осіб з інвалідністю (адже відсутні спеціальний знак та розмітка).
Таким чином, суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача щодо наявності у нього права на звільнення від оплати за паркування на платному майданчику та дійшов підставного висновку про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
При цьому, судова колегія наголошує, що дана обставина позивачем не оскаржена і, відповідно, не є предметом даного апеляційного провадження.
Спірним питанням в межах даної справи є доведеність позивачем відсутності умислу в його діях, які мали місце 13.09.2024 року о 12 год. 06 хв. на майданчику для платного паркування за адресою: м. Чернівці, вул. м. Лисенка, 14-3, та були ним вчиненні в стані крайньої необхідності.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.
Так, згідно паспортів ендопротеза, позивач, 1950 р.н., з діагнозом деформуючий артроз кульшових суглобів ІІІ ст., мав операції 10.10.2017 року та 18.01.2018 року, а саме ендопротезування лівого та правого кульшових суглобів.
Позивач проходив реабілітацію по відновленню функцій опорно - рухового апарату після протезування обох нижніх кінцівок у Буковинському медичному реабілітаційному центрі, що засвідчується довідкою № 8-к від 19.02.2025 року.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині визнання факту вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення в стані крайньої необхідності, судова колегія не заперечує наявність у позивача вищевказаного діагнозу та виникнення в зв'язку з цим потреби в проходженні реабілітаційних заходів.
Разом з тим, уваги потребує той факт, що єдиним доказом в підтвердження існування обставин, які викликали необхідність діяти позивачу в стані крайньої необхідності, слугувала саме довідка № 8-к від 19.02.2025 року, видана Буковинським медичним реабілітаційним центром.
Суд першої інстанції, аналізуючи зазначену довідку, резюмував, що наявна в ній інформація засвідчує факт перебування позивача 05.11.2024 року в Буковинському медичному реабілітаційному центрі на чергових процедурах, що викликало необхідність діяти в стані крайньої необхідності.
Судова колегія не погоджується з вказаною позицією суду першої інстанції, оскільки судом не враховано, що правопорушення передбачене ч. 1 ст. 152-1 КУпАП вчинено позивачем 13.09.2024 року. В свою чергу, 05.11.2024 року вже було прийнято постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинене 13.09.2024 року правопорушення.
Таким чином, вказана довідка №8-к від 19.02.2025 року не може слугувати належним і достатнім доказом в спірних правовідносинах, оскільки наявна в ній інформація не стосується події, яка відбулась 13.09.2024 року та яка стала підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем в доводах позовної заяви не заперечується факт знаходження його автомобіля на майданчику для платного паркування на загальному місці без подальшої оплати за його користування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
За таких обставин, враховуючи, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП підтверджується належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позиції позивача щодо скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити повністю.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.