Справа № 580/5008/24 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
29 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання Левкович А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Черкаській області від 19.02.2024 №0003954-2408-2309-UA71080270000076233 та №0003955-2408-2309-UA71080270000076233, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 та 2022 роки відповідно.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що належні йому будівлі мають відповідне функціональне призначення і статус будівель промисловості, які використовуються для виготовлення промислової продукції, а тому позивач звільнений від сплати податку на підставі ппп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивач не здійснює господарської діяльності на спірному об'єкті нерухомого майна, а передав його у користування іншому суб'єкту господарювання, внаслідок чого відсутні підстави для застосування пільги, передбаченої ппп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є власником 11/50 частини єдиного майнового комплексу ПАТ «Мліївський завод технологічного обладнання», зокрема: інженерно-лабораторний корпус з підвалом, площею 1306,8 кв. м; склад ширпотребу, площею 761,0 кв. м; склад матеріальний, площею 855,6 кв. м, які були придбані у ПАТ «Мліївський завод технологічного обладнання» згідно з договором купівлі-продажу частини комплексу від 10.03.2017 та в ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу частини комплексу від 25.10.2017 (а.с.11-18).
Вказане нерухоме майно передано в господарське відання ТОВ «Благо-Гарант-Плюс» (засновником якого є позивач) на підставі договору про закріплення майна на праві господарського відання від 20.02.2019, що визнається сторонами.
19.02.2024 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
№ 0003954-2408-2309-UA71080270000076233, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік в сумі 248 589,00 грн, об'єкт оподаткування будівлі промисловості та склади, розмір частки у праві спільної власності 2762,10 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19);
№ 0003955-2408-2309-UA71080270000076233, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік в сумі 269 304,75 грн, об'єкт оподаткування будівлі промисловості та склади, розмір частки у праві спільної власності 2762,10 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що позивач не підтвердив факту безпосереднього використання зазначених вище об'єктів нерухомості у власній господарській діяльності.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування.
Так, ппп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
В силу вимог пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.
З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що застосування ппп."є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі дотримання наступних обов'язкових умов:
- відповідне нерухоме майно має бути віднесено до групи "Будівлі промислові та склади";
- використовуватись за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання;
- основна діяльність таких суб'єктів господарювання має класифікуватись у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
- такі об'єкти нерухомості не мають бути передані власниками в оренду, лізинг, позичку.
Таким чином, будівлі промисловості та склади, які використовуються за призначенням у господарській діяльності та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, за умови, що основна діяльність суб'єкта господарювання класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, не є об'єктами справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Позивач зазначає, що спірне нерухоме майно використовується в господарській діяльності ТОВ «Благо-Гарант-Плюс» за своїм функціональним призначенням.
Судом встановлено, що до видів діяльності ТОВ «Благо-Гарант-Плюс» за КВЕД належать, зокрема: 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас (основний); 22.73 Виробництво будівельних виробів із пластмас; 19.20 Виробництво продуктів нафтоперероблення; 22.22 Виробництво тари з пластмас.
Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 прийнятий наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, відповідно до якого наведена вище діяльність ТОВ «Благо-Гарант-Плюс» класифікована за КВЕД ДК 009:2010 у секції «С» (Переробна промисловість) та знаходиться в проміжку секцій B-F, як це передбачено ппп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості" та клас 1252 «Резервуари, силоси та склади».
З наявних в матеріалах справи копій договорів купівлі-продажу від 10.03.2017, від 25.10.2017 та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.11-18) вбачається, що нерухоме майно, яке перебуває у власності позивача, а саме 11/50 майнового комплексу будівель і споруд, площею 2259,9 м. кв., що розташований у АДРЕСА_1, є частиною цілісного майнового комплексу та відповідає ознакам будівель промисловості для використання у товарному виробництві.
В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази використання вказаного майна за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник апелянта заявив клопотання про долучення до матеріалів справи доказів використання нерухомого майна за призначенням у господарській діяльності ТОВ «Благо-Гарант-Плюс», зокрема, фотоматеріали (без прив'язки до місця і дати їх створення), копії договорів оренди промислового обладнання тощо.
В той же час, представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти приєднання таких доказів до матеріалів справи, зазначивши, що вони не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Згідно з ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції можливо виключно у разі, якщо такі докази було неможливо подати до суду першої інстанції.
На запитання суду про підстави не подання вказаних доказів до суду першої інстанції представник позивача зазначив, що позивач не вбачав за необхідне подавати такі докази до суду першої інстанції, оскільки вважав, що поданих ним матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення обґрунтованого судового рішення.
В той же час, тягар надання достатніх доказів на підтвердження обґрунтувань позовної заяви лежить на стороні позивача. Не подання всіх необхідних та наявних доказів є виключно суб'єктивною обставиною, яка залежить від волі сторони та не може вважатись непереборною обставиною, яка перешкоджала їх поданню до суду першої інстанції.
Представником позивача не наведено жодних належних обставин та не надано доказів неможливості своєчасного подання доказів використання 11/50 майнового комплексу за призначенням у господарській діяльності ТОВ «Благо-Гарант-Плюс» чи іншого суб'єкта господарювання до матеріалів справи під час її розгляду в суді першої інстанції.
Наведене виключає можливість суду апеляційної прийняти подані представником позивача фотоматеріали, копії договорів оренди промислового обладнання тощо у якості доказу в рамках розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, внаслідок чого, протокольною ухвалою суду від 29.04.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи нових доказів було відмовлено.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності всіх обов'язкових елементів для застосування до позивача передбаченої ппп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, в яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 500/4582/22, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відсутності підстав для їх скасування.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови виготовлено 30 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма