Справа № 620/6695/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
30 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:
-визнати бездіяльність ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, у несвоєчасному наданні відповіді на запит ОСОБА_1 на інформацію від 08 квітня 2024 року - протиправною;
-визнати бездіяльність ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, у не наданні ОСОБА_1 запитуваної інформації на запит від 08 квітня 2024 року протиправною;
-зобов'язати ліквідаційну комісію Управління міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області в п'ятиденний строк надати ОСОБА_1 запитувану інформацію у запиті від 08 квітня 2024 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Частиною 2 ст.311 КАС України визначено, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів не вбачає підстав для здійснення розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні за участю сторін, таким чином, клопотання скаржника задоволенню не підлягає.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з запитом, в якому просив повідомити про підстави розголошення інформації та нормативно правові акти, якими регламентовані вчинені дії (а.с. 4).
Листом від 19.04.2024 № 120 Ліквідаційна комісія УМВС України в Чернігівській області, повідомила, що відповідь на запит сектору контролю за обігом зброї ГУНП в Чернігівській області щодо надання витягу з наказу про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ України надано ліквідаційною комісією виключно в рамках діючого законодавства України, зокрема Законів України «Про захист персональних даних» та «Про інформацію», інших нормативно-правових актів. Зазначено, що згідно зі статтею 12 Закону України «Про національну безпеку України» Міністерство внутрішніх справ України, в складі якого знаходиться ліквідаційна комісія, та Національна поліція відносяться до складу сектору безпеки і оборони України, відповідно приймають участь у заходах по відсічі збройної агресії російської федерації. На підставі зазначеного, більш детальні відомості щодо листування між сектором контролю за обігом зброї ГУНП в Чернігівській області та ліквідаційною комісією надати на Вашу адресу неможливо, оскільки це може призвести до розголошення відомостей, що в свою чергу може завдати істотної шкоди належному виконанню завдань державними органами щодо забезпечення публічної безпеки і порядку (громадського порядку), припинення та розкриття кримінальних правопорушень (а.с. 5)
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
У той же час, Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. №393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян»).
Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Тобто, розпорядник повинен володіти інформацією на момент отримання запиту та така інформація повинна знаходитись на певному матеріальному носію.
Термін «публічна» стосується інформації, що в той чи інший спосіб на законних підставах опинилася у розпорядників. Це може бути як інформація ними створена в процесі реалізації повноважень, так і інформація яку вони отримали від інших суб'єктів чи, наприклад, від органу правонаступником якого вони стали.
Збереженість на матеріальних носіях як головна властивість інформації означає, що вона повинна бути викладена у письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі та зафіксована відповідно на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві. Із цієї властивості випливає, що на момент виникнення правовідносин щодо неї публічна інформація повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом діяльності. Закон не регулює відносин зі створення публічної інформації; предметом його регулювання є діяльність з приводу інформації, яка вже існує (створена, отримана, знаходиться у володінні) на момент виникнення конкретних інформаційних відносин з приводу неї…».
Закон № 2939-VI визначає запит як «прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні». Також установлено, що запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Оформлення запиту може бути довільним (тобто посилання на цей Закон або вживання терміну «запит» не є обов'язковим).
Закон № 393/96-ВР передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які можуть містити різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції (щодо реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав та інтересів громадянина, фактів їх порушення тощо).
Оскільки правовідносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюються різними законами, то й процедурам їх розгляду властиві певні відмінності.
Суть запиту зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпорядник. Закон № 2939-VI надає право доступу до вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації (зокрема, шляхом проведення аналітичної роботи). Винятком є ситуація, коли розпорядник не володіє, але повинен був би володіти певною інформацією.
Інші вимоги або прохання (визнати чи підтвердити юридичний статус, поновити порушене право, притягти порушника до відповідальності тощо) необхідно розглядати відповідно до Закону № 393/96-ВР. Унаслідок їх розгляду при наданні відповіді на звернення може створюватися нова інформація.
Відповідно до частини 1,2 статті 6 Закону № 2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 9 Закону № 2939-VІ відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація, зокрема, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.
Під «внутрівідомчою службовою кореспонденцією» слід розуміти будь-який документ, створений посадовою (службовою) особою суб'єкта владних повноважень та адресатом якого є інша особа чи структурний підрозділ цього суб'єкта владних повноважень.
В розумінні Закону України «Про оборону України», Закону України «Про національну безпеку» та відповідних підзаконних актів, Міністерство внутрішніх справ України до складу якого входить Національна поліція та територіальні органи системи МВС України (ЛК УМВС) є складовою сектору безпеки та оборони, за таких обставин запитувана інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію є службовою, а її надання може призвести до розголошення відомостей, що у свою чергу може завдати істотної шкоди належному виконання завдань вище зазначеним органам державної влади.
Як вбачається з матеріалів справи, на звернення (запит) ОСОБА_1 від 08.04.2024 була надана письмова відповідь відповідачем від 19.04.2024 за вих. №120, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції , що Ліквідаційна комісія УМВС України в Чернігівській області діяла в межах чинного законодавства України, а тому відсутні підстави у задоволенні позовної заяви.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Т.Р. Вівдиченко
А.Ю. Кучма