Справа № 523/17002/24
Провадження №2/523/719/25
"30" квітня 2025 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Ячменьової Д.В.,
представника позивача - Кічук І.Г.,
представника відповідачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про визнання права користування житловим приміщенням,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та аргументів учасників справи
11 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про визнання за ним та членами його сім'ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 з правом реєстрації за зазначеною адресою, оформлення договорів на водопостачання, електропостачання.
В обгрунтування вимог позивач зазначив, що з 1960 року проживає і з 1970 року зареєстрований в будинку, який разом з гоподарськими будівлями та спорудами належав його батькам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_8 . За згодою своїх батьків власників будинку, як член їх сімї постійно проживав, зокрема в кімнаті , позначеній в техпаспорті літ.1-1 площею 8,8 кв.м. і вів спільне господарство. В 1973 році він зареєстрував шлюб, у нього народилися діти, є онуки. За згодою батьків більше 50 років я зі своєю сімєю користуюся частиною зазначеного домоволодіння, в тому числі літньою кухнею літ. "Д", убиральнею літ. "В", душем літ. "Е", обробляє город, сплачує комунальні послуги, зокрема, за водопостачання, електроенергію за окремим лічильником, боргів не має. Відповідачка, яка є його рідною сестрою, в 2009 році заявила про намір зробити реконструкцію будівлі у двір спірного домоволодіння завезла будівельні матеріли , заваливши ними прохід і проїзд на подвіря, в тому ж році він дізнався про договір дарування батька. Їх мати продовжувала проживати в будинку до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . В серпні 2024 року за вимогою відповідачки було закрито наш особовий рахунок в філії "Інфоксводоканал" та перекрито водопостачання, з посиланням на наше непроживання. ОСОБА_3 створила нестерпні умови проживання для його сімї, позбавила можливості приготувати їжу, попрати, купатися. Також відповідачка зняла його та членів його сімї з реєстраційного обліку, тоді як йому з жінкою потрібно отримувати пенсію і медичну допомогу за місцем реєстрації, внуку ОСОБА_2 незабаром необхідно отримувати паспорт громадянина України, онучку ОСОБА_7 оформляти у дитячий садок та бути на обліку у лікаря. Іншого житла в них не має. Зі скаргами позивач звертався до правоохоронних органів, органу опіки та піклування, філії "Інфоксводоканал".
20 листопада 2024 року відповідачка подала відзив на позов, в якому заперечувала проти позову з посиланням на норми законодавства, що регулюють виниклі правовідносини, та вказала на те, що вона є власником житлового будинку і не надавала згоду на реєстрацію осіб в належному їй майні.
22 листопада 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначив, що з відповідачкою є рідними братом та сестрою, у них спільні батьки, разом в будинку вони проживали з дитинства, про що свідчать записи домової книги. І він, і його рідні вселилися, і їх місце проживання зареєстроване було за згодою власників жилого будинку, його батьків. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє його права користування займаним приміщенням , тому вважає свої вимоги законними і обгрунтованими.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позов та зазначила, що відповідачка створює перешкоди в користуванні приміщеннями, за її заявою відключено водо та електропостачання, тоді як позивач з сімєю залишається проживати в літ. "Д" і користується приміщенням 1-1 в житловому будинку. Через військове вторгнення рф на територію України, донька позивача та онука тимчасово виїхали за кордон. Також представниця звертала увагу на правові позиції Верховного Суду, висновки Європейського Суду та міжнародні норми.
Представник відповідачки просив відмовити в задоволенні позову вказавши на те, що позов є безпідставним, відповідачка ОСОБА_3 є власником майна, за її заявою знято з реєстраційного обліку за вказаною адресою позивача і членів його родини, позивач і його сім'я ніколи не проживали в житловому будинку, не займали його приміщень, їх речей там не має, що підтверджується і актом за 2010 рік наданим самим позивачем. В будинку проживає відповідачка. Також заперечував проти тверджень позивача щодо вчинення відповідачкою перешкод, оскільки не підтверджено доказами. Звертав увагу на те, що позовні вимогу стосуються осіб , які не є учасниками справи.
Рух справи в суді
14 жовтня 2024 року у справі відкрито провадження та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження.
20 березня 2025 року підготовче провадження закрито та призначено у справі розгляд по суті.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачка ОСОБА_10 є рідними братом і сестрою.
02 червня 1993 року ОСОБА_8 , подарував, а ОСОБА_3 , прийняла в дар 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування, посвідченим старшим державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №1-1631.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
На піставі вказаного договору за відповідачкою 06 вересня 1994 року було зареєстровано в ОМБТІ право власності.
04 жовтня 2005 року ОСОБА_9 , подарувала, а ОСОБА_11 , прийняла в дар 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування та здійснила державну реєстрацію права власності 01.11.2005 року , продовжила здійснювати комунальні платежі, та з 15.11.2006 року зареєструвала своє місце проживання в буд. АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.
З наданих документів встановлено, що за адресою проживання в будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані також:
- з 28 грудня 1970 року ОСОБА_2 , позивач;
-з 01 серпня 1973 року до 27 липня 2024 року - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина позивача;
- з 03 квітня 1991 року - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина позивача ;
-з 09 липня 1998 року- ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , донька позивача ;
- з 11 червня 2006 року - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , онука позивача.
Щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , онука позивача, відомості про реєстрацію адреси його проживання не надано.
Як вбачається з акту від 19 січня 2010 року складеного комісією дільниці №8 з виходом на місце за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено, що ОСОБА_2 - син ОСОБА_8 проживає в будинку АДРЕСА_1 з 1949 року на теперішній час. ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю : дружиною ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_13 , сином ОСОБА_5 користуються будівлею, зазначеною в технічному паспорті від 08 вересня 2005 року під літ "Д", "д", "д1", "д2", "Б", вбиральнею літ. "В", душем літ. "Е", земельною ділянкою - городом між душем "Е" і гаражем літ. "Ж". В строении літ "А" з березня 2009 року проживають квартиранти.
Згідно з довідкою дільниці №8 виданої ОСОБА_9 в будинку АДРЕСА_1 площею 37,7 кв.м проживає невістка ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 , онук ОСОБА_5 , та онучка ОСОБА_14 .
Судом встановлено, що на час розгляду справи позивач з родиною проживає в літній кухні, а відповідачка проживає в будинку літ. «А».
Як вбачається з технічного паспорту від 11 листопада 2010 року, будинок під літ «А» складає загальну площу 66,5 кв.м, житловою 37,7 кв.м, кімната 8,8 кв.м є житловою. Також на земельній ділянці розміщена літня кухня літ. «Д» площею 61,3 кв.м, якою користується позивач зі своєю сім'єю.
В судовому засіданні також встановлено і підтверджено відповідачкою, що позивача знято з реєстраційного обліку за вказаною адресою по її заяві .
Як вбачається з наданих квитанцій позивач здійснював оплату послуг з електропостачання по особовому рахунку: НОМЕР_1 в 2006, 2007,2008,2010,2011,2012, НОМЕР_2 , 2024 роках, на підставі договору від 14 вересня 2006 року про користування електричною енергією, укладеного між ним та Північним РЕМ ВАТ "Одесаобленерго" .
Згідно з актами №1401985 та №2143 01 червня 2023 року та 28 серпня 2024 року, складеними АТ "ДТЕК Одеські електромережі" та філією "Інфоксводоканал" абонента ОСОБА_2 відклечено від електропостачачання та водопостачання.
Позивач звертався в правоохоронні органи та підприємства постачання послуг через дії відповідачки, за вказівками якої здійснено відключення водо та електропостачання.
Позиція суду
Дослідивши матеріали справи, заслухавши її учасників, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Норми ч.1 ст. 4 ЦПК України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормами статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Як визначено нормами ч.1 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Нормами ст.59 ЦПК України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.
Частиною першою ст.60 ЦПК України закріплено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з вимогами ч.5 ст.175 ЦПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
В своїй постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17-ц Велика Палата Верховного Суду підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Як було судом встановлено, позивач все своє життя проживає за адресою: АДРЕСА_1 в будинку своїх батьків, які були його власниками, займав як житлове приміщення 1-1 в літ. «А» так і переважно літню кухню площею 61,3 кв.м разом зі своєю сім'єю.
Проживання позивача і реєстрація в будинку відбулися зі згоди батьків, жодних перешкод навіть після укладення договорів дарування на користь відповідачки, не було. Іншого житла у позивача не має.
Відповідачка, яка є рідною сестрою позивача, і є новим власником майна, не погоджується з вимогами позивача та заперечує його право на проживання.
Оцінивши надані докази в сукупності суд дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту, оскільки він підтвердив належними доказами своє право користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 .
Необхідно зазначити, що сам факт зміни власника житла не позбавляє позивача права користування приміщенням. При цьому, посилання відповідачки на те, що позивач не проживає в житловому приміщенні не змінює суті в його праві користування житловим приміщенням.
З урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що висновок щодо права позивача відповідає інтересам обох сторін, як щодо захисту права власності так і права особи на житло.
Суд звертає увагу на те, що відповідачка набуваючи право власності на житло, була обізнана про постійне проживання брата, тобто знала про певні обтяження, тому мала перейматися цими обставинами та нести відповідні ризики.
Щодо вимоги позивача про право реєстрації, оформлення договорів на водопостачання, електропостачання, то в цій частині вимоги не підлягають задоволення, оскільки стосуються договірних відносин з власником майна.
Враховуючи вказані вище норми та виходячи з того, що позивач не отримував повноважень на представництво інтересів вимоги про визнання за членами його сім'ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 з правом реєстрації за зазначеною адресою, оформлення договорів на водопостачання, електропостачання, є безпідставними тому не підлягають задоволенню. Вказані особи з окремими вимогами до суду не зверталися.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 95, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_1 .
В іншій частині вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Суддя