30 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/16372/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області), у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській облсаті зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.07.1983 по 30.06.1991, з 20.01.1994 по 02.12.1999 на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що, досягнувши пенсійного віку, звернулася до органів ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі ч. 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.07.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, оскільки до такого стажу не зараховано період роботи з з 26.07.1983 по 30.06.1991, оскільки відсутня інформація про звільнення, та періоду роботи з 20.01.1994 по 02.12.1999 в ательє "Елегант", оскільки відсутні накази на прийняття та витяги з наказів про прийняття та звільнення. Рекомендовано вищезазначені періоди підтвердити додатковими уточнюючими документами.
Не погоджуючись із отриманою відмовою та посилаючись на те, що спірний період її роботи належним чином відображений в трудовій книжці, а тому має бути зарахований до страхового стажу, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
До суду надійшов відзив на позов, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, заперечуючи проти позову, зазначив, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, який за принципом екстериторіальності розглянув заяву позивача, позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Загальний страховий стаж позивача становить 20 років 00 місяців 02 дні. Зокрема, не зараховано до її страхового стажу період роботи з 26.07.1983 по 27.06.1991 на Житомирській фабриці пошиву одягу, оскільки відсутня інформація про звільнення з роботи, та період роботи з 20.01.1994 по 01.12.1999 в ательє «Елегант», оскільки відсутній запис про прийняття на роботу. Позивач матиме право на пенсійну виплату при набутті необхідного страхового стажу. Вважає рішення ГУ ПФУ в Рівненській області правомірним та вмотивованим, а позов - необгрутованим, тому просить повністю відмовити в його задоволенні.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області також надіслало відзив до суду, у якому просить в повному обсязі відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що позивач не має права на пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік, тому спірне рішення від 16.07.2024 №063350033447 про відмову у призначенні пенсії за віком є законним та обгрунтованим.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд зважає на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 09.07.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та рішенням від 16.07.2024 №063350033447 відмовлено у призначення пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік. Зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 20 років 00 місяців 02 дні. Зокрема, не зараховано до її страхового стажу період роботи з 26.07.1983 по 27.06.1991 на Житомирській фабриці пошиву одягу, оскільки відсутня інформація про звільнення з роботи, та період роботи з 20.01.1994 по 01.12.1999 в ательє «Елегант», оскільки відсутній запис про прийняття на роботу. Рекомендовано вищезазначені періоди підтвердити додатковими уточнюючими документами.
Вважаючи дії відповідачів щодо відмови у призначенні їй пенсії за віком протиправними, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно -правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виходу на пенсію за віком урегульоване Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як підтверджено матеріалами справи, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії, вона досягла необхідного пенсійного віку 60 років, передбаченого ч.1 ст.26 Закону №1058-IV.
Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком стала відсутність у позивача необхідного страхового стажу 31 рік.
Суд зазначає, що відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку № 637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мiнпрацi, Мiн'юсту, Мiнсоцзахисту вiд 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства (пункт 1.5 Інструкції №58).
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
З аналізу наведених положень встановлено, що страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
В матеріалах справи міститься трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.07.1983, у якій містяться чіткі записи, без закреслень та виправлень, і штамп підприємства, з яких вбачається, що позивач:
26.07.1983 прийнята на роботу на фабрику індпошиву м.Житомир (нак. 104 26.07.83р.);
01.07.1991 зарахована кравчинею по пошиву ВЖО 5 розряду (нак. 71 від 28.06.1991);
16.09.1992 - у зв'язку з комерціалізацією ательє мод фабрики переведена в ательє мод №6 "Елегант" (нак. №65 від 10.09.92);
20.01.1994 - рішенням Богунського виконкому підприємство перейменоване на ТОВ підприємство сфери послуг "Елегант" (наказ 185 від 20.01.1994);
01.12.1999 звільнена кравчинею 5 розряду по пошиву ВЖО за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (наказ 50 від 01.12.1999).
Підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність додаткових уточнюючих документів.
Разом з тим суд враховує, що частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до приписів статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право: проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки у роботодавців та інших осіб бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок.
При цьому, у випадку виникнення сумніву щодо достовірності відомостей про умови роботи особи, яка претендує на отримання пенсії, чи правильності нарахування пенсії, згідно з частиною першою статті 101 Закону №1788-ХІІ, підпункту 5 пункту 6 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України органи, що призначають пенсії, вправі проводити перевірки, в тому числі, щодо достовірності відомостей, зазначених в уточнюючих довідках.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №442/5949/16-а.
Суд зазначає, що записи в трудову книжку позивача внесені на підставі наказів, дані щодо яких (дата, номер наказів) також містять в трудовій книжці позивача.
Відсутність відомостей про звільнення, наказів про прийняття та звільнення, витягів наказів про прийняття та звільнення не може бути достатньою підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 26.07.1983 по 30.06.1991, з 20.01.1994 по 02.12.1999, записи про які належним чином внесені до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.07.1983.
Особа жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки (постанова ВС від 04.07.2023 року у справі № 580/4012/19).
Таким чином пенсіонер не повинен страждати через чужі помилки, які було допущено іншими особами під час заповнення трудової книжки.
Уточнюючі довідки повинен збирати сам пенсійний орган, а не перекладати цей тягар доказування стажу на пенсіонера
Верховний Суд з цього приводу висловив таку правову позицію, вказавши, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на особу є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії (постанова ВС від 04.07.2023 року у справі № 580/4012/19).
Суд приходить до висновку, що твердження відповідачів про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 26.07.1983 по 30.06.1991, з 20.01.1994 по 02.12.1999 є необгрунтованими.
Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.07.2024 №063350033447 є протиправним та підлягає скасуванню.
Також суд враховує, що ГУ ПФУ в Житомирській області лише прийняло заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, а розглядало заяву та приймало спірне рішення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Рівненській області, тому жодних протиправних дій стосовно позивача ГУ ПФУ в Житомирській області не вчиняло, а отже в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 26.07.1983 по 30.06.1991, з 20.01.1994 по 02.12.1999, як способу відновлення прав позивача, суд зазначає таке.
За змістом п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як уже встановлено судом, у позивача наявні всі умови (вік 60 років, страховий стаж не менше 31 року), які є достатніми для призначення їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV. Інших підстав для відмови у призначенні пенсії, окрім оскаржуваних, відповідачі не зазначають.
При цьому, за своєю правовою природою, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.
Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, та не уповноважений на підрахунок стажу для призначення пенсії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
З цих же підстав не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 26.07.1983 по 30.06.1991, з 20.01.1994 по 02.12.1999, оскільки цей пенсійний орган лише повідомив позивача листом від 18.07.2024 за вих. №0600-0207-8/88659 про результат розгляду її заяви від 09.07.2024, а рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача, є рішення ГУ ПФУ в Рівненській області.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам, тобто в розмірі 605 грн. 60 коп., за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Рівненській області.
Керуючись статями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області) , (вул. Олександра Борисенка, 7, м.Рівне, Рівненська обл., Рівненський р-н, 33028, РНОКПП/ЄДРПОУ: 21084076) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.07.2024 №063350033447 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 605 грн. 60 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
30.04.25