м. Вінниця
30 квітня 2025 р. Справа № 120/1733/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шлапака Володимира Сергійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шлапака Володимира Сергійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом комісії №5 від 17.01.2025 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки інвалідність матері позивача була встановлена до дня розірвання шлюбу, тому у колишнього чоловіка виникає обов'язок її утримувати.
Таким чином, відповідач відмовивши позивачу в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" діяв у порядку, спосіб та межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
15.01.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки його мати є особою з інвалідністю ІІ групи.
До даної заяви ОСОБА_1 додав копії наступних документів:
- паспорт громадянина України Серія НОМЕР_1 ;
- тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 ;
- свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 ;
- довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №333703 від 12.04.2023 року щодо встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності;
- пенсійне посвідчення ОСОБА_2 Серія НОМЕР_4 ;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №509-5002808240 від 12.06.2023 року;
- акт встановлення факту здійснення догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи та особами, які потребують постійного догляду №С108/72074 від 22.08.2023 року;
- свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Серія НОМЕР_5 від 22.11.2024 року;
- нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 від 06.01.2025 року;
- нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_3 від 06.01.2025 року;
- пенсійне посвідчення ОСОБА_3 ;
- довідку про доходи ОСОБА_3 №1331533222342369/8183;
- заяву ОСОБА_2 від 15.01.2025 року.
Однак, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №5 від 17.01.2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Причиною для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації слугувало наступне.
Відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, зазначені у переліку згідно з Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року #560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".
Вказано, що відповідно до частини 1 статті 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.
Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу України).
В даному випадку, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 , актовий запис від 22 листопада 2024 року №695. ОСОБА_2 інвалідність встановлена з 12 квітня 2023 року, тобто до дня розірвання шлюбу.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" (далі - Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
В свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Із матеріалів справи судом встановлено. що позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації фактично із тих причин, що утримання матері позивача має здійснювати його колишній чоловік - ОСОБА_3 .
Проте, на переконання суду, зазначені доводи відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до пенсійного посвідчення Серія НОМЕР_4 від 30.05.2023 року, ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності (загальне захворювання).
Також довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12ААГ №333703 підтверджено, що мати позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Дійсно, ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , з яким відповідний шлюб було розірвано 22.11.2024 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_5 , актовий запис №695.
Суд зазначає, що правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Так, згідно положень частин 2-4 статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з частинами 1, 3 статті 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1, 3 статті 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів колишньому чоловіку матері позивача, відсутні підстави вважати, що у колишнього чоловіка виник обов'язок утримувати останню, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язок.
Натомість, згідно статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати матір з інвалідністю, а не на колишнього чоловіка.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що заяву позивача про надання відстрочки від призову під час мобілізації відповідач розглянув поверхнево та з без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що свідчить про протиправність рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №5 від 17.01.2025 року, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Надаючи оцінку вимогам зобов'язального характеру, то суд зазначає, що у разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На підставі викладеного та враховуючи поверхневість розгляду заяви позивача, неврахування усіх обставин, що мають значення для вирішення питання щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації та компетенцію відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають частковому задоволенню у спосіб зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №5 від 17.01.2025 року, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович