Справа № 495/3146/24
Номер провадження 2/495/1844/2025
11 квітня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
за участю секретаря судового засідання: Федорової Л.А.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фаркаш К.В.
представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Олейніченка В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/3146/24
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області
про визначення місця проживання дитини,
08.04.2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідачка) за участю третьої особи, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі по тексту - третя особа) про визначення місця проживання дитини(а.с.1-8).
Так, позивач просить суд визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2019 року між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_3 . Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2023 року шлюб між сторонами розірвано та рішенням суду від 15.06.2023 року з позивача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина, які він сплачує належним чином. За твердженням позивача, відповідачка з лютого 2024 року перебуває на психіатричному лікуванні в КНП «Обласна психіатрична лікарня № 4» з невідомим діагнозом, у зв'язку з чим вона не взмозі проявляти до дитини увагу, цікавитися її розвитком, вихованням та дбати про її здоровя. Позивач зазначає, що на даний час син фактично проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, під час їх спільного проживання, син завжди був належним чином забезпеченний, не хворів та ніколи не скаржився. Матеріальний стан позивача дозволяє йому в повній мірі забезпечити сина усім необхідним, а визначення місця проживання дитини з батьком не є намаганням ускладнити відносини з матірю, а направлено такі вимоги тільки на забезпечення найкращих інтересів дитини у вихованні, навчанні, особистому розвитку та збереження стабільного життя. На даний час позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 , який зареєстрував 06.03.2024 року, які проживають всі разом та дитина має власну кімнату, дитячий куток та розважальний центр.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2025 року відкрито загальне позовне провадження по цивільній справі № 495/3146/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. По справі призначено підготовче судове засідання (а.с.58).
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2024 року залучено до участі у цивільній справі № 495/3146/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, у якості третьої особи, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області. Витребувано з органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області висновок про доцільність або недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.62-63).
12.07.2024 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.84-85).
05.08.2024 року від відповідачки - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого відповідачка просила в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що після розірвання шлюбу син ОСОБА_5 мешкав з нею, проти чого позивач не заперечував та самоусунувся від виховання сина, на проживання та утримання дитини коштів практично не надавав і вона була змушена звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.06.2023 року з ОСОБА_1 на її користь на утримання дитини стягнуто аліменти в розмірі частини всіх видів заробітку. Фактично з травня 2023 року, позивач не цікавився життям сина, він переймався виключно своїм особистим життям. Вказала, що згодом її стало відомо, що ОСОБА_1 , 06.03.2024 року уклав шлюб з ОСОБА_6 , яка мешкає в АДРЕСА_1 , квартира двохкімнатна і належить колишньому чоловікові нової жінки позивача. За твердженням відповідачки, її здивувало, що раптово позивач став забирати дитину з дитячого садка, почав купувати іграшки і солодощі та подав даний позов до суду. Позивач почав вимагати, щоб син ОСОБА_5 жив з ним у його новій сім'ї, бажаючи визначення місця проживання дитини з ним (а.с.116-123).
29.08.2024 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Клименка С.Ю. до суду надійшла відповідь на відзив, згідно із якою він просив задовольнити позовну заяву та визначити місце проживання малолітнього сина з батьком. Пояснив, що необхідність визначення місця проживання дитини з позивачем викликана неможливістю відповідачки проявляти до дитини уваги та дбати про її здоров'я, у зв'язку з періодичним перебуванням у психіатричній лікарні, а не лише для отримання відстрочки від призову на військову службу, як стверджує відповідачка. Зауважив, що визначення місця проживання дитини з батьком не є ціллю розлучити дитину з матір'ю, а вимоги позивача направлені на забезпечення та утвердження як найкращих інтересів дитини (а.с.131-136).
24.09.2024 від відповідачки ОСОБА_2 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого вона зазначила, що наполягає на тому, що визначення місця проживання дитини позивачу необхідно виключно для отримання відстрочки від мобілізації, а його твердження про її незадовільний психологічний стан (приступи агресії та інше) є надуманими та нічим не підтверджені. Зауважила, що вона працевлаштована та її робота пов'язана з обслуговуванням громадян в сфері торгівлі, ніяких нарікань щодо її поведінки та виконання обов'язків, як від власниці магазину, так і від покупців в неї не має (а.с.154-157).
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.12.2024 року закрито підготовче провадження по цивільній справі № 495/3146/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини. Справу призначено до судового розгляду (а.с.204-205).
Позивач ОСОБА_1 та його представники - адвокат Клименко С.Ю. та адвокат Фаркаш К.В.у судових засіданнях підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити. Зазначили, що необхідність визначення місця проживання дитини з батьком, викликана неможливістю відповідачки дбати про дитину належним чином, у зв'язку зі станом її здоров'я, а саме періодичним перебуванням у психіатричній лікарні, що документально підтверджено. Пояснили, що тривалий час батько піклувався про свого сина, який мешкав деякий час разом з ним у його новій родині. Зауважили, що визначення місця проживання дитини з батьком необхідно виключно для забезпечення як найкращих інтересів дитини. Просили суд визначити місце проживання малолітнього сина разом з батьком, що буде відповідати його інтересам та нормальному існуванню.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Олійниченко В.М. у судових засіданнях категорично заперечував проти позовних вимог позивача, вважав їх надуманими та штучними, основною метою яких є уникнення позивача від мобілізації. Пояснив, що відповідачка дійсно перебувала деякий час на лікуванні в КНП «Одеська психіатрична лікарня № 4 Одеської обласної ради», з 20.09.2022 по 17.11.2022 року, але це був терміновий психічний зрив через війну, через страх за дітей, їхнє життя та здоров'я, більше того, до цього призвела і поведінка позивача, який постійно погрожував забрати дитину, але вона пройшла курс лікування та її стан стабілізувався, на облік у міського психіатра не поставлена. Зазначив, що наразі син проживає разом з матір'ю, а коли вона працює то дитина знаходиться у бабусі з дідусем. Зауважив, що дитина забезпечена усім необхідним, має належний рівень життя, а мати дитини абсолютно здорова, офіційно працевлаштована, адекватна людина, у якої гарні відносини із сином та яка не має жодних підстав та будь-яких обставин, які б свідчили про необхідність визначення місця проживання малолітнього сина з батьком. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши всіх учасників процесу, суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 27.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 (а.с.41).
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2023 року шлюб між сторонами розірвано та рішенням суду від 15.06.2023 року з позивача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина, які він сплачує належним чином (а.с.15-20).
За твердженням позивача, відповідачка з лютого 2024 року перебуває на психіатричному лікуванні в КНП «Обласна психіатрична лікарня № 4» з невідомим діагнозом, у зв'язку з чим вона не взмозі проявляти до дитини увагу, цікавитися її розвитком, вихованням та дбати про її здоровя. Позивач зазначає, що на даний час син фактично проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, під час їх спільного проживання, син завжди був належним чином забезпеченний, не хворів та ніколи не скаржився. Матеріальний стан позивача дозволяє йому в повній мірі забезпечити сина усім необхідним, а визначення місця проживання дитини з батьком не є намаганням ускладнити відносини з матірю, а направлено такі вимоги тільки на забезпечення найкращих інтересів дитини у вихованні, навчанні, особистому розвитку та збереження стабільного життя. На даний час позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 , який зареєстрував 06.03.2024 року, які проживають всі разом та дитина має власну кімнату, дитячий куток та розважальний центр.
Крім цього, позивач вказав, що необхідність визначення місця проживання сина разом з ним викликана неможливістю відповідачки проявляти до сина увагу, цікавитися його розвитком, вихованням та дбати про його здоровя, у зв'язку з її перебуванням у психіатричній лікарні. Вважає, що проживання сина разом з матірю не відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Також, позивач зауважив, що він не має судимості ані в Україні, ані за її межами, не перебуває у наркологічному обліку та обліку психіатра та не має боргових зобов'язань перед будь-якими фінансовими установами, що виключає можливість зменшення обсягу витрат на власну дитину. Відсутні будь-які хронічні захворювання, на даний час продовжує працювати в ТОВ «Смарт дистрибуція» на посаді водій/експедитор, отримує дохід та забезпечує дитину усім необхідним для його виховання.
Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідною позовною заявою до суду.
В судове засідання 05.02.2025 року для допиту та дачі пояснень по справі прибули свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були приведені до присяги та повідомлені про кримінальну відповідальність за неправдиві показання (а.с. 226-228).
Так, свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив, що минулим літом бачив як до сусідки ОСОБА_10 (відповідачки) приїзджала швидка допомога. Пояснив, що йому відомо, що чоловік відповідачки - ОСОБА_11 пішов від неї та у останньої була депресія. Вказав, що на даний час відповідачка інша, баче її з дитиною, дитина ходить до дитячого садка.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що вона по проживає по АДРЕСА_2 та є сусідкою позивача ОСОБА_12 , де він мешкає з жінкою, прізвища жінки його не знає. Пояснила, що ОСОБА_13 служить, він інколи забирає дитину з дитячого садка, їй відомо, що в квартирі, де мешкає ОСОБА_13 та його теперішня жінка з трьома дітьми здійснюються ремонтні роботи. ОСОБА_14 був у батька минулим літом приблизно два тиждні, був один раз.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначила, що вона є сусідкою позивача ОСОБА_15 , проживає по АДРЕСА_2 . Пояснила, що бачила сина позивача восени, приблизно в вересні, їй відомо, що вони були на морі в с.Курортному. Також чула, що жінка ОСОБА_15 інколи забирає дитину з садка. На даний час дитину у позивача не бачила.
В судове засідання 31.02.2025 року для допиту та дачі пояснень по справі прибули свідки: ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які були приведені до присяги та повідомлені про кримінальну відповідальність за неправдиві показання (а.с. 226-228).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що він є батьком відповідачки - ОСОБА_18 та дідусем ОСОБА_19 . Зазначив, що у його доньки (віповідачки) була депресія, коли вона розлучилася з позивачем - ОСОБА_15 , у звязку з чим вона проходила лікувалася, а внук ОСОБА_5 був з ними, тобто з дідусем та бабусею, які мають право на спілкування з онуком. Донька була один раз на лікуванні у минулому році, на даний час вона не має проблем зі здоров'ям, проживає в своєму домі зі старшим сином та ОСОБА_5 . На вихідні донька з дітьми приїзджає до них з бабусею, так як вони мешкають недалеко від лиману, де є великий двір, діти з ними дуже ладять. Зауважив, що на його думку позивачу потрібно встановити піклування над дитиною, щоб уникнути мобілізації.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні зазначила, що вона є мамою відповідачки - ОСОБА_18 та внуки добре спілкуються з нею та дідусем, мають теплі відносини, дуже люблять дітей. Пояснила, що в минулому році їй зателефонував колишній зять ОСОБА_15 (позивач) та спитав дозволу забрати у ввечері із дитячого садка сина ОСОБА_5 , нащо вона погодилась. Після того, як ОСОБА_15 забрав ОСОБА_5 із дитячого садка, вона з дідусем декілька днів не могла забрати в нього онука, в садочок позивач його не водив. Зауважила, що коли онук повернувся від батька, він плакав та казав, що його в тій сім'ї ображали. Діти мешкають з донькою в її будинку та мають добрі відносини.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ч.ч.2-3 ст.5 Сімейного кодексу України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір, як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Згідно із ч.4 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно із ч.ч. 8, 9 ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства та з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно із ст.3 «Конвенції про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року (набрала чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, на даний час малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з матірю - ОСОБА_18 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно із ст.33 Конституції України, кожна особа має право на вибір свого місця проживання. Але сімейні відносини мають свою специфіку, оскільки малолітні та неповнолітні діти не можуть проживати самостійно, а батьки повинні брати участь у їх вихованні та утриманні. Традиційно, якщо батьки проживають разом, то дитина проживає однією сім'єю з ними за місцем їхнього проживання або за місцем проживання усиновлювачів. Якщо батьки проживають окремо, то у більшості випадків дитина проживає за місцем проживання матері, рідше - за місцем проживання батька. Трапляються випадки, коли дитина може проживати не з батьками, а з дідом, бабою, або вона в силу тих чи інших обставин може перебувати на вихованні у спеціальних навчальних закладах чи закладі охорони здоров'я.
Якщо дитина досягла 10 років, місце її проживання визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Але як передбачено ч.3 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, в яких зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.
11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «як найкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Статтею 27 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини.
Найбільше змістовний підхід для реалізації принципу «як найкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року.
Так, згідно із п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як у державній, так і в приватній сфері.
Розкриваючи зміст цього принципу і підходи до його реалізації, Комітет ООН з прав дитини у своїх зауваженнях загального порядку № 14 (2013) [4] про право дитини на приділення першочергової уваги як найкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:
«Найкраще забезпечення інтересів дитини» це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права. Комітет вважає, що доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, є такі елементи: погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтриманні відносин, піклування, захист і безпека дитини; вразливе положення, право дитини на здоров'я, право дитини на освіту. Цей підхід використовує ЄСПЛ у своїх рішеннях по аналогічних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 161 Сімейного кодексу України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі N 466/1017/20).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі N 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Між тим, дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці п'яти років, не має достатнього рівня розуміння, тому під час розгляду даної справи не може висловити свою думку та бути вислуханою при вирішенні спору між батьками про визначення місця її проживання, відповідно до вимог чинного законодавства.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Так, в матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.84-85).
Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору.
Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
Верховний Суд виходить з того, що сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їхніх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини, зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов'язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров'ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини) (статті 3, 6).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже, не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
Таким чином, вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з врахуванням як найкращих інтересів дитини, суд дійшов до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, відсутні жодні факти, що вказують на зміну обставин, які суперечили б інтересам дитини, а також не встановлено протиправної поведінки матері у ставленні до дитини, що давали б підстави для визначення місця проживання сина разом з батьком.
Крім того, не встановлено обставин, які давали б підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж як проживання дитини з матір'ю. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Позивач не довів того, що відповідачка не дбала про здоров'я сина ОСОБА_5 чи не брала участі у його вихованні. Навпаки, документи зі школи підтверджують, що обоє батьків беруть однакову участь у шкільному житті хлопчика.
Суд вважає, що проживання ОСОБА_3 з батьком, не буде сприяти забезпеченню найкращих інтересів дитини, гармонійному розвитку та зв'язку з матір'ю, оскільки відсутні обставини, які б давали підстави вважати, що з боку матері мало місце неналежне виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини.
Твердження позивача щодо неможливості проживання дитини з відповідачкою, у зв'язку з її незадовільним психологічним станом, оскільки вона проходила лікування у психіатричній лікарні повністю спростовуються, як матеріалами справи, так і встановленими обставинами в ході судового розгляду (поясненнями сторін, свідків та іншими матеріалами справи), а перебування відповідачки деякий час на лікуванні у психіатричній лікарні з відповідних причин, не свідчить про її незадовільний стан та неможливість в повній мірі забезпечити виховання свого сина та забезпечення його як найкращих інтересів, що також і не знайло свого документального підтвердження. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо визнання відповідачки недієздатною, неосудною особою, або особою, яка перебуває на психіатричному, наркологічному та іншому обліку.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуальногокодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим позовна заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33, 51, 59 Конституції України, ст.ст. 7-9, 19, 150, 151, 152, 155, 161 Сімейного кодексу України, ст.29 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-77, 81, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визначення місця проживання дитини- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 30.04.2025 року.
Суддя Віталій МИШКО