Березівський районний суд Одеської області
30.04.2025
Справа № 494/1781/24
Провадження № 2/494/29/25
30.04.2025 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панчишина А.Ю.
за участю секретаря судового засідання Станілевич А.В.
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача та третьої особи Ільяшенко А.Л,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Кравченка Олексія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору: ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки, додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації про речове право оренди,
До Березівського районного суду Одеської області надійшла вищевказана позовна заява, в якій представник позивача ОСОБА_1 просив: 1. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, що був укладений 13.06.2016 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 ; 2. визнати недійсною Додаткову угоду від 01.09.2016 року до Договору оренди земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, що був укладений 13.06.2016 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 ; 3. скасувати державну реєстрацію про речове право оренди строком на 49 років земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 13.06.2016 року та додаткової угоди до нього від 01.09.2016 року з номером запису 14964462, яка вчинена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень з індексним номером 30046759 від 14.06.2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства “Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень» Іскровим Олегом Вікторовичем.
В обґрунтування позовних вимог сторона позивача посилається на те, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД 017580, що виданий 13.06.2016 року Відділом земельних ресурсів Березівського району. Зазначене право зареєстроване 13.06.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить інформація від 19.08.2024 року з цього реєстру.
13.06.2016 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 був укладений Договір оренди землі стосовно земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років. За ОСОБА_2 цей договір редагувала та підписувала мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності, зміст якої невідомий до сих пір позивачу. Також, після підписання ОСОБА_2 не був виданий примірник Договору, а було сказано, що ОСОБА_3 порядна людина і буде сплачувати щорічно 15 000 гривень орендної плати, а через 10 років буде переглянуто розмір орендної плати і орендар буде платити значно більше. Але, вже 8 років орендар не платить жодної гривні позивачу, а розірвання договору в позасудовому порядку з ОСОБА_3 не уявляється можливим.
Представник позивача зазначив, що при вивченні Договору вбачається, що він складений виключно на користь орендатора - мізерна орендна плата, відсутність індексування плати та штрафних санкцій (пені) за несплату (розділ Орендна плата Договору), непропорційні об'єми обов'язків орендодавця та його прав, обов'язків орендаря та його прав. Відповідач зі своєю родичкою - ОСОБА_4 вирішили, що орендну плату може за договором отримувати нібито довірена особа орендодавця - ОСОБА_4 , тобто гроші у будь - якому випадку залишаються в родині ОСОБА_5 .
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Розірвання договору оренди землі орендарем з причин несплати орендної плати є вичерпною та достатньою підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість чи ні і той факт, що орендар сплатив усю суму заборгованості до моменту пред'явлення позову не має правового значення.
На думку представника позивача, згідно зі статтями 24, 32 Закону України “Про оренду землі», статтею 141 Земельного кодексу України, статтею 651 Цивільного кодексу України є всі законні підстави для розірвання Договору оренди земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, що був укладений 13.06.2016 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 . Таке розірвання договору є обґрунтованим, так як орендар жодного разу не сплатив орендну плату позивачу впродовж восьми років з моменту укладення договору, а такі дії є порушенням пунктів 9-12 договору, і є істотним порушенням умов Договору (адже істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору).
Також ОСОБА_1 зазначає, що є всі законні підстави визнати додаткову угоду від 01.09.2016 року до договору від 13.06.2016 року недійсною у відповідності до статей 203, 215, 216, 232 ЦК України, так як: додаткова угода укладена представником з перевищенням повноважень; волевиявлення учасника правочину - ОСОБА_2 мало бути вільним і відповідати його внутрішній волі на вчинення додаткової угоди, але позивач взагалі не знав про її вчинення та категорично проти укладення такого дискримінаційного документа проти себе та на користь відповідача; сам правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (така змова мала місце між членом сім'ї ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ).
Також, представник позивача наголошує, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦКУ - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Представником відповідача подано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просить в задоволенні позовної відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що 05 лютого 2009 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була укладена нотаріально посвідчена довіреність, відповідно до якої, позивач уповноважив на розсуд ОСОБА_4 : вчиняти від його імені всі правочини щодо користування та розпорядження всім його майном, з чого воно б не складалось та де б воно не знаходилось, зокрема договори купівлі-продажу, передача його майна в користування та будь-які інші договори; одержувати належне йому майно, гроші, вклади; підписувати від його імені усі необхідні документи, заяви, тощо. Дана довіреність була видана та оформлена приватним нотаріусом Мухаір В.Т., зареєстрована у реєстрі від 05 лютого 2009 року за № 170. Як стверджує позивач, зміст вищевказаної довіреності йому до сих пір невідомий. Однак, відповідач не може погодитись з таким твердженням та вважає його очевидно неправдивим та взагалі абсурдним, з огляду на наступне.
Так, на думку представника відповідача, довіреність позивач підписав не просто так, а тільки після того, як отримав значну суму коштів за земельну ділянку, що перебуває у користуванні відповідача. Отримання коштів підтверджується власноручно підписаної позивачем розписки від 05.02.2009 року. Відповідно до змісту розписки, позивач отримав 200 000,00 США в рахунок купівлі - продажу земельної ділянки. Саме після отримання грошових коштів, позивач надав ОСОБА_4 відповідну довіреність, яка була націлена на передачу земельної ділянки у 49-річне користування, а також була домовленість, що після отримання грошових коштів, позивач вчинить дії задля переоформлення земельної ділянки, що, нажаль, зроблено з його боку не було. Відтак, вбачається, що позивачу було передано кошти за відповідну земельну ділянку, та в подальшому укладено договір оренди землі, кошти за яку позивач отримав задовго до укладання оспорюваного договору. Оскільки на той час, законодавство передбачало мораторій на продаж земель сільськогодарського призначення та забороняло здійснювати продаж таких земельних ділянок, сторонами було обумовлено, що під час дії вказаного мораторія до моменту його скасування та зміни законодавства, земельна ділянка буде перебувати у користуванні (оренді), що і реалізовувалось до сьогоднішнього дня, поки позивач не вирішив в односторонньому порядку розірвати договірні відносини з відповідачем через суд.
За весь період дії довіреності, тобто протягом 10 років, позивач жодним чином не оспорював відповідну довіреність в судовому порядку, або не анулював її у нотаріуса, хоча цілком мав такі права та можливості, що свідчить про його згоду з цим довірительним правочином. Чинність довіреності була припинена автоматично, зі спливом строку її дії, який був визначений позивачем.
Представник відповідача зазначає, що позивач, надаючи повноваження ОСОБА_4 за довіреністю, чітко усвідомлював, що за період її дії буде вчинятись правочин з оренди його земельної ділянки з відповідачем, а тому нинішні його твердження щодо «необізнаності» про існування договору оренди є маніпулятивними та такими, що не відповідають дійсності.
Крім цього, позовна заява не містить жодного доказу, або іншого факту, які би свідчили про протиправність та незаконності укладеної довіреності, а тому вона автоматично вважається такою, що відповідала як вимогам закону на той час, так і волі самого позивача. Протилежного матеріали справи не містять.
Твердження позивача, що він не знав про укладання договору оренди землі від 13 червня 2016, на думку представника відповідача, є неправдивими. Власник стосовно своєї власності має відповідні права, але право власності покладає на власника певні визначені обов'язки. Відповідач критично відноситься до такого твердження позивача, так як з 2016 року дана земельна перебувала та перебуває і на сьогоднішній день в оренді у відповідача, про що відомо позивачу було як і на момент 2016 року так і за весь період оренди. 8 років позивач не цікавився долею своєї земельної ділянки, а тільки зараз вирішив одразу розірвати договір оренди, що виглядає недобросовісною поведінкою з його боку як орендодавця до відповідача-орендаря, оскільки за весь цей значний проміжок часу, від позивача не надходило жодних заперечень, претензій, вимог, тощо.
Крім того, договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у порядку встановленому законом, а інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та є відкритою і загальнодоступною. Тобто позивач міг вільно, без всіляких перешкод, у будь-який час, з моменту 2016 року поцікавитись статусом своєї земельної ділянки, але більш як 8 років цього не робив. Така поведінка позивача, що зумовлена вимогою розірвання договору оренди землі тільки зараз у 2024 році, дає прямі підстави відповідачу вважати, що позивач звернувся до суду з корисливих мотивів, в супереч інтересам відповідача, як орендаря, а не за захистом свого начебто «порушеного» права, як орендодавця.
ОСОБА_4 була уповноважена позивачем одержувати належне йому майно, а також грошові кошти. Звідси цілком справедливо зазначити, що ОСОБА_4 була уповноважена отримувати й оренду плату за оспорюваним договором оренди землі у період з 2016 року по 2019 рік. Однак позивач жодного разу у визначений період не звертався до ОСОБА_4 з вимогами або заявами про перерахування йому грошових коштів за оренду землі по договору.
Представник відповідача вважає, що вимога про розірвання договору оренди землі у даному спорі не є доцільною з огляду на утворені обставини та ту ситуацію, яка склалась. Позивач має беззаперечне право стягнути заборгованість за договором оренди землі, а розірвання цього договору не відповідає меті та загальним положенням Цивільного і Земельного кодексу України та буде порушувати права відповідача, як орендаря.
Окрім того, відповідач не був обізнаний яким саме способом здійснювати оплату орендної плати, не міг встановити належної комунікації з позивачем з приводу вирішення даного питання, а тому був фактично позбавлений можливості виконувати свій обов'язок зі сплати орендних платежів. Даний пункт договору про сплату орендної плати неможливо здійснити без визначення з боку позивача (орендодавця) способу її перерахування або місця фактичної передачі грошових коштів. Жодного рахунку на оплату з відповідними реквізитами позивача, відповідач не отримував, повідомлень або претензій також.
Жодних доказів того, що відповідач ухилявся від сплати орендної плати позовна заява не містить, а навпаки, реалізація цього зобов'язання стала неможливою через ігнорування позивачем створення необхідних умов та механізмів для сплати йому коштів.
Відповідач, ОСОБА_3 , також заявив суду про порушення строків позовної давності, які сплили для подання відповідної позовної заяви, просить застосувати наслідки такого спливу, про що подав до суду окрему заяву. Зазначив що умовами договору оренди землі від 13 червня 2016 року, оплата орендної плати здійснюється щорічно, а відтак можна вважати, що обов'язок відповідача по сплаті орендної плати виник через рік після укладення даного договору, тобто на наступний день після 13 червня 2017 року. Позивач зазначає що, на його думку, права були порушені через не сплату відповідачем орендної плати, що відбулось у 2017 року (на наступний рік після укладення договору). Сама позовна заява була подана до суду у 2024 році, що є за межами трирічного строку позовної давності, встановленого нормами ЦК України, а клопотання про поновлення строку позовної давності долучено не було, що свідчить про фактичний сплив строку позовної давності, встановлений Цивільним кодексом України.
Представником позивач подано відповідь на відзив, в якому він зазначив наступне. Так, текст довіреності ОСОБА_2 . Прус Світлана Павлівна та нотаріус не надали прочитати і запевнили його, що довіреність треба найшвидшим шляхом підписати, що і зробив ОСОБА_2 без ознайомлення зі змістом документу. ОСОБА_2 і ОСОБА_4 усно домовлялися, що довіреність буде містити лише повноваження щодо допомоги в оформлення документів на землю без права відчуження землі на користь третіх осіб тобто довірена особа ввела в оману ОСОБА_2 при формуванні обсягу повноважень довіреної особи.
Також ОСОБА_2 категорично заявляє, що розписку він не підписував та грошей від ОСОБА_4 в розмірі 200 000 доларів США не отримував. Що стосується даної розписки, то представник позивача заявляє, що цей документ не є належним документом (доказом), який торкається предмету спору, так як за текстом відноситься до нібито намірів ОСОБА_3 придбати у ОСОБА_2 земельної ділянки та не пов'язаний з укладенням договору оренди земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024, що був укладений 13.06.2016 року.
Представник позивача звертає увагу, що відповідач дуже велику частину відзиву приділив питанню укладення та не укладення довіреності, укладення чи не укладення договору оренди земельної ділянки площею 104.58 та з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024, але представник в позові не зазначав про не складання цих документів. В іншому випадку предмет позову містив би вимоги про визнання неукладеними таких документів або визнання їх не дійсними.
Також, ОСОБА_1 звертає увагу про ігнорування з боку ОСОБА_3 будь - яких вимог орендодавця, відповідач спочатку обіцяв провести оплату, а потім не знаходив часу для цього та в подальшому не відповідав на телефонні дзвінки і пропозиції зустрітися.
Представник позивача покликається на Постанову Верховного Суду від 06.12.2018 року у справі № 564/2174/17 в якій йдеться, що не звернення орендодавця за орендною платою до орендаря, навіть якщо такий обов'язок передбачений в договорі оренди, не звільняє орендаря від обов'язку своєчасно сплачувати орендну плату.
Представник позивача вважав за необхідне також зазначити, що відповідач не знайшов ніяких заперечень позовній вимозі щодо визнання недійсною Додаткової угоди від 01.09.2016 року до договору оренди земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, що був укладений між 13.06.2016 року орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 , з причин очевидної протиправності.
ОСОБА_1 вважає, що ніякого пропуску трирічного строку для подання цивільного позову про визнання Угоди недійсною не відбулося, так як про текстову редакцію спірного Договору оренди позивач дізнався лише в серпні 2024 року.
Порушення орендарем умов договору оренди земельної ділянки (здійснення самочинного будівництва, використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, систематична несплата орендної плати) є істотним порушенням договору, а тому як основна, так і похідна від неї позовна вимога може бути заявлена у межах строку дії договору оренди земельної ділянки. Порушення орендарем ( ОСОБА_3 ) істотних умов договору оренди земельної ділянки в частині систематичної несплати орендної плати є триваючим порушенням договору, а тому як основна (розірвання договору), так і похідна від неї (скасування державної реєстрації договору) позовна вимога, на думку представника позивача, може бути заявлена у межах строку дії договору оренди земельної ділянки.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено наступне. Позовна заява позивача та його відповідь на відзив суперечать один одному, що свідчить про неоднозначну правову визначеність правової позиції позивача у цілому. Відповідач критично відноситься до тверджень позивача, стосовно того, що нотаріус не надала позивачу ознайомитись з текстом довіреності, доказів такої поведінки нотаріуса процесуальні документи позивача не містять, а сам позивач укладаючи таку довіреність був зобов'язаний самостійно прочитати її текст, перед тим, як її підписувати, що ОСОБА_2 сумлінно і зробив.
Разом з цим, незважаючи на довірені повноваження ОСОБА_4 відчужувати майно позивача, жодних дій з «відчуження» за весь період дії довіреності вчинено не було. Тому твердження позивача, щодо відчуження його майна не відповідають дійсним обставинам, оскільки поняття «відчуження» містить зовсім іншу дефініцію.
Щодо тверджень позивача, що ним не підписувалась розписка про отримання коштів за відповідну земельну ділянку є також невідповідною інформацією, оскільки на момент підписання розписки та отримання коштів були присутні свідки, що засвідчували даний факт.
Наступним твердженням позивача було, що ОСОБА_4 одночасно представляла інтереси як ОСОБА_2 так і відповідача ОСОБА_3 під час укладання договору оренди землі. Однак, знову ж таки, таке твердження є неправдивим, оскільки ОСОБА_4 не мала представницьких повноважень від відповідача, довіреності чи іншого документу, який підтверджував би такі повноваження матеріали справи такого не містять, а відповідно до договору оренди, вбачається, що відповідач ОСОБА_6 самостійно його підписав без жодного посередництва або представництва.
Посилання позивача, що він звертався з претензіями та телефонував відповідачу щодо виплати орендної плати, є особистою вигадкою позивача, оскільки претензія у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема ГК та ГПК України є письмовим документом, але як встановлено в матеріалах справи, така претензія відсутня, як і інші листи та вимоги позивача. Відповідач і на сьогоднішній день є зацікавлений в оплаті орендної плати, але для цього позивач повинен проявити зацікавленість та повідомити відповідачу яким чином це зробити. Оскільки самим договором оренди не встановлений порядок та механізм оплати орендної плати, то без прямих спрямований дій позивача на визначення цього порядку, сплатити оренду плату виявляється неможливим.
Також позивачем не було спростовано позиції відповідача щодо пропуску строку позовної давності для звернення до суду. Відповідач навів вичерпну та беззаперечну правову позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/3166/20 від 02 листопада 2022 року, у якій ВП ВС дійшла до висновку «позов про розірвання договору оренди землі не є негаторним позовом. Строк позовної давності не застосовується тільки якщо підставою для розірвання договору оренди землі є нецільове використання земельної ділянки, а не сплата орендних платежів за договором до цього не відноситься та має інший правовий зв'язок».
Відповідач не погоджується з позицією позивача, що позовна вимога про розірвання договору саме з підстав несплати орендних платежів може бути заявлена в межах строку дії поговору оренди, оскільки це суперечить правовим висновкам, викладених у Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/3166/20 від 02 листопада 2022 року. А саме, таке твердження позивача нічим не підкріплюється та не є правовим висновком Верховного суду, на що потрібно звертати увагу у відповідності до норм ЦПК України.
Третя особа подала суду свої пояснення щодо позову та відзиву, в яких зазначила таке.
Позивач ОСОБА_2 співпрацював та мав договірні відносини із ОСОБА_4 , зокрема у 2009 році. 05 лютого 2009 року позивач отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 200 000 тисяч доларів США в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки, яка є предметом розгляду даної справи. Така обставина підтверджується розпискою, наявною в матеріалах справи. Так як, на той час діяв законодавчий мораторій на продаж земельної ділянки, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було обумовлено, що поки продаж земельної ділянки законодавчо недоступний, позивач надає довіреність на ОСОБА_4 для укладання довготривалої оренди, передає їй оригінал державного акту, укладає розписку про отримання коштів за землю. Всі дані дії були виконані, а позивача після отримання коштів не цікавила доля відповідної земельної ділянки. Саме з цих обставин і підтверджується те, чому позивач за стільки років жодного разу не звертався до відповідача або ОСОБА_4 з зверненнями, претензіями, та ін. стосовно оренди земельної ділянки та орендної плати.
Після отримання вищевказаних грошових коштів, позивач свідомо та самостійно, в присутності нотаріуса, видав Прус Світлані Павлівні ту саму довіреність № 170 від 05 лютого 2009 року. За змістом даної довіреності, позивач надав повноваження ОСОБА_4 , на власний розсуд останньої, вчиняти від його імені будь-які правочини щодо користування та розпорядження всім його майном, одержувати майно та грошові кошти належні позивачу.
Позивач передав ОСОБА_4 оригінал державного акту на оспорювану земельну ділянку для вчинення правочинів щодо її розпорядження або передачі у користування. Між позивачем та ОСОБА_4 було обумовлено, що остання буде вчиняти правочин щодо передачі даної земельної ділянки в оренду та отримувати орендну плату. Також ОСОБА_4 самостійно вчиняла дії щодо державної реєстрації права власності земельної ділянки за позивачем, як вимагало законодавство на той час.
Після узгодження всіх умов з позивачем, 13 червня 2016 року, було укладено договір оренди земельної ділянки № б/н з відповідачем по справі. Від імені позивача діяла ОСОБА_4 на підставі довіреності, про що було проінформовано позивача. В подальшому, після укладення договору оренди, ОСОБА_2 перестав виходити на зв'язок із ОСОБА_4
01.10.2016 року між ОСОБА_4 та відповідачем була укладена розписка, згідно якої відповідач передав уповноваженій особі позивача запитувану орендну плату у розмірі 75 000,00 грн., наперед, згідно з умовами договору оренди. Перед укладанням даної розписки, ОСОБА_4 пред'явила відповідачу довіреність для перевірки її повноважень. В подальшому, 13.11.2017 року ОСОБА_4 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила сплатити оренду плату за період 2022-2042 роках, в натуральній формі, а саме продукцією: насінням соняшника, згідно з умовами договору оренди. Після чого, 14.11.2017 року між ОСОБА_4 та відповідачем була укладена розписка, згідно якої відповідач передав уповноваженій особі позивача запитувану орендну плату у натуральній формі, а саме продукцією: насінням соняшника загальною масою 39 тон 375 кілограм, що на той момент в грошовому еквіваленті складало 315 000,00 грн. Через рік, а саме 20.10.2018 року, ОСОБА_4 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила сплатити оренду плату за період 2043-2065 роках, тобто за останні роки, передбачені договором оренди, в натуральній формі, а саме продукцією: насінням соняшника, згідно з умовами договору оренди. 24.10.2018 року між ОСОБА_4 та відповідачем була укладена розписка, згідно якої відповідач передав уповноваженій особі позивача запитувану орендну плату у натуральній формі, а саме продукцією: насінням соняшника загальною масою 38 тон 334 кілограм, що на той момент в грошовому еквіваленті складало 345 000,00 грн. Такий формат оплати орендної плати відповідав як і повноваженням ОСОБА_4 визначеними у довіреності так і умовам договору оренди земельної ділянки від 13.06.2016 року.
Отримавши оренду плату за договором оренди, ОСОБА_4 намагалась встановити комунікацію з позивачем, однак попри всі зусилля, це виявилось неможливим, а у 2019 році строк дії довіреності закінчився як і повноваження ОСОБА_4 . У період з 2016-2024 року позивач жодного разу не звернуся до ОСОБА_4 усно чи письмово для встановлення або вирішення питань щодо договору оренди або отримання ним орендної плати за цим договором.
Ну думку представника третьої особи як укладення договору оренди так і отримання орендної плати повністю відповідали приписам виданої позивачем довіреності. З боку позивача за весь період, більш як 8 років, не надходило жодних зауважень, заперечень, пропозицій стосовно як і оренди земельної ділянки так і орендної плати.
Враховуючи наведене, третя особа просить залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди землі.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовну заяву підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив, просив задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 додатково в судовому засіданні пояснив, що довіреність на ОСОБА_4 він дійсно підписав, однак підписав чистий бланк. З текстом доручення вперше він ознайомився в 2024 року, до цього часу сам текст не читав. З текстом оскаржуваного договору оренди земельної ділянки також вперше ознайомився в 2024 році. Долею земельної ділянки до цього часу не знайомився. Оренду плату по спірній земельній ділянці не отримував. З текстом додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки також не знайомився. Ствердив, що ніколи б не погодився на штрафні санкції, які були передбачені додатковою угодою. З пропозиціями стосовно отримання коштів за передану в оренду земельну ділянку до відповідача не звертався з 2016 року жодного разу. Також позивач повідомив, що відповідач ОСОБА_3 ніколи не звертався до нього з пропозиціями придбати орендовану земельну ділянку.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача та третьої просили відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.
Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача, їх представників, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД 017580, що виданий 13.06.2016 року Відділом земельних ресурсів Березівського району. Зазначене право зареєстроване 13.06.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить інформація від 19.08.2024 року з цього реєстру.
13.06.2016 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 був укладений Договір оренди землі стосовно земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років.
За ОСОБА_2 цей договір редагувала та підписувала ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності.
05 лютого 2009 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була укладена нотаріально посвідчена довіреність, відповідно до якої, позивач уповноважив на розсуд ОСОБА_4 : вчиняти від його імені всі правочини щодо користування та розпорядження всім його майном, з чого воно б не складалось та де б воно не знаходилось, зокрема договори купівлі-продажу, передача його майна в користування та будь-які інші договори; одержувати належне йому майно, гроші, вклади; підписувати від його імені усі необхідні документи, заяви, тощо. Дана довіреність була видана та оформлена приватним нотаріусом Мухаір В.Т., зареєстрована у реєстрі від 05 лютого 2009 року за № 170. Довіреність підписав особисто ОСОБА_2 , про що зазначено в самій довіреності та вказане відповідає поясненням самого ОСОБА_2 в с удовому засіданні.
01.09.2016 року між ОСОБА_2 від імені його діяла ОСОБА_4 , згідно довіреності від 05.02.2009 року та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 13.06.2014 року. Доповнено п. 9 договору, абзацом такого змісту: «Орендну плату орендар отримує власноручно або довірена ним особа за довіреністю», доповнено п.29 договору абзацом такого змісту «В разі неналежного виконання своїх договірних зобов'язань згідно договору, орендодавець сплачує орендарю штраф у сумі, 200 000 доларів США, або в гривневому еквіваленті на моменту сплати». Також доповнено пункти п.11 та 43 договору.
05 лютого 2009 року позивач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 200 000 тисяч доларів США в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки, яка є предметом розгляду даної справи. Така обставина підтверджується розпискою від 05.02.2009 року ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
ОСОБА_4 , як представник позивача за довіреністю, звернулась до ОСОБА_3 як орендаря із заявою від 30.09.2016 року, в якій просила видати їй аванс в рахунок орендної плати згідно договору оренди від 13.06.2016 року та додаткової угоди №61405886 від 01.09.2016 року у розмірі 75 000,00 тисяч гривень за 2017-2021 роки.
01.10.2016 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 була укладена розписка, згідно якої відповідач передав уповноваженій особі позивача запитувану орендну плату у розмірі 75 000,00 грн., як аванс в рахунок орендної плати за 2017 - 2021 роки за договором оренди земельної ділянки від 13.06.2016 року.
13.11.2017 року ОСОБА_4 звернулась до відповідача ОСОБА_3 із заявою, в якій просила видати їй аванс в рахунок орендної плати, згідно додаткової угоди №61405886 від 01.092016 року до договору оренди від 13.06.2016 року за період з 2022 року по 2042 роки насінням соняшника.
14.11.2017 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 була укладена розписка, згідно якої відповідач передав уповноваженій особі позивача запитувану орендну плату у натуральній формі, а саме продукцією: насінням соняшника загальною масою 39 тон 375 кілограм на суму 315 000,00 грн. як аванс в рахунок орендної плати за 2022-2042 рр. за договором оренди земельної ділянки від 13.06.2016 року.
20.10.2018 року, ОСОБА_4 звернулась до відповідача ОСОБА_3 із заявою, в якій просила видати аванс в рахунок орендної плати згідно додаткової угоди №61405886 від 01.092016 року до договору оренди від 13.06.2016 року, площа земельної ділянки 104,58 га за період 2043 - 2065 до кінця дії договору насінням соняшника.
24.10.2018 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_9 була укладена розписка, згідно якої відповідач передав уповноваженій особі позивача запитувану орендну плату у натуральній формі, а саме продукцією: насінням соняшника загальною масою 38 тон 334 кілограм на суму 345 000 грн. як аванс в рахунок орендної плати за 2043 - 2065 роки за договором оренди земельної ділянки від 13.06.2016 року.
Такий формат оплати орендної плати відповідав як і повноваженням ОСОБА_4 визначеними у довіреності так і умовам договору оренди земельної ділянки від 13.06.2016 року.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Положеннями статей 24, 25 ЗУ «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною першою статті 32 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Разом з тим за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Зазначені вище правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 289/718/18 та від 27.11.2018 у справі №912/1385/17.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частина перша - друга статті 640 ЦК України).
Не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Таких висновків дійшла Велика Палата у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки посилається, зокрема, на ту обставину, що відповідач не сплатив оренду плату в розмірі та на умовах, передбачених договором, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання. Окрім того, за ОСОБА_2 спірний договір підписувала ОСОБА_4 .
Представником відповідача та третьої особи на спростування доводів позивача щодо систематичної несплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки суду надано копію розписки від 05 лютого 2009 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 200 000 тисяч доларів США в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки, яка є предметом розгляду даної справи. Окрім того, три розписки про отримання ОСОБА_2 в інтересах якого діяла ОСОБА_4 в рахунок авансу по сплаті орендної плати: 1. 75 000 грн. за 2017-2021 роки, 2. продукцію насіння соняшника загальною масою 39 тон 375 кілограм на суму 315 000,00 грн. за період 2022-2042 роки, 3. продукцією насіння соняшника загальною масою 38 тон 334 кілограм на суму 345 000 грн. за 2043 - 2065 роки.
ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 прийняла від відповідача грошові кошти та продукцію за користування земельною ділянкою наперед без будь-яких зауважень, що свідчить про її безумовну згоду щодо терміну сплати орендної плати.
Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою.
Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій ст.14 Закону України "Про оренду землі".
Водночас, беручи до уваги приписи ст.531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Таким чином, внесення орендарем коштів за майбутні періоди буде обґрунтованим та вважатиметься орендною платою за користування земельною ділянкою за договором оренди землі, якщо в договорі: або міститься положення про право орендаря сплачувати орендну плату за майбутні періоди (достроково); або взагалі нічого не сказано про таку можливість.
Враховуючи положення статті 531 ЦК України, докази, які свідчать про те, що ОСОБА_4 , яка діяла на підставі чинної довіреності від ОСОБА_2 погодилася на отримання орендної плати наперед в якості авансу, тобто за майбутні періоди, а також дії орендаря, який сплатив визначену суму та надав продукцію в натуральній формі, належить дійти висновку, що сторони погодили вказаний порядок сплати орендної плати, і цей порядок було ними реалізовано.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 321/329/17, від 22 червня 2021 у справі № 364/546/19.
Стосовно довіреності від 05.02.2009 року, яку позивач в судовому засіданні визнав, що підписав, однак зі змістом такої не знайомий, то суд погоджується з доводами представника відповідача та третьої особи, так як довіреність є нотаріально посвідчена приватним нотаріусом; згідно тексту довіреності, нотаріус зазначив: «Довіреність підписав Кардонський Анатолій Анатолійович у моїй присутності. Особу його встановлено, дієздатність перевірено»; за весь період дії довіреності, позивач жодним чином не оспорював відповідну довіреність в судовому порядку, або не анулював її у нотаріуса, чинність довіреності була припинена автоматично, зі спливом строку її дії, який був визначений позивачем. Позовна заява не містить жодного доказу, або іншого факту, які би свідчили про протиправність та незаконності укладеної довіреності. Окрім того, з довіреності вбачається, що підпис ОСОБА_2 здійснений поверх тексту довіреності, тому його доводи в частині підписанні чистого бланку не заслуговують на увагу.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача в частині розписки від 05 лютого 2009 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 200 000 тисяч доларів США в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки, яка є предметом розгляду даної справи, так як даний документ не є належним доказом, який стосується предмету спору, так як мова в розписці йде про намір ОСОБА_3 придбати у ОСОБА_2 земельну ділянку та не пов'язаний з укладенням договору оренди земельної ділянки площею 104.58 га з кадастровим номером 5121282000:01:001:0024, що був укладений 13.06.2016 року та є предметом спору до даній справі.
Твердження позивача, що він не знав про укладання договору оренди землі від 13 червня 2016, є голослівними, так як вказаний договір ОСОБА_2 підписав особисто. Останній не заявляв вимоги про визнання такого договору неукладеним з відповідними правовими наслідками. Крім того, договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у порядку встановленому законом, а інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та є відкритою і загальнодоступною. Позивач міг вільно, у будь-який час, з моменту 2016 року поцікавитись статусом своєї земельної ділянки, але більш як 8 років цього не робив.
Позивач жодного разу у визначений період не звертався до ОСОБА_4 з вимогами або заявами про перерахування йому грошових коштів за оренду землі по договору. Орендодавець, який зацікавлений в отриманні грошових коштів за свій об'єкт оренди, активно вчиняє дії щодо комунікації з орендарем та визначає порядок і спосіб сплати орендної плати, наприклад шляхом надання своїх реквізитів на які така орендна плата буде перерахована або шляхом складання та надсилання рахунку на оплату чи відповідного акту, тощо. Однак, позивач жодних подібних дій не вчиняв, що свідчить про суперечливу поведінку позивача по відношенню до орендаря-відповідача.
Твердженням представника позивача про те, що ОСОБА_4 одночасно представляла інтереси як ОСОБА_2 так і відповідача ОСОБА_3 під час укладання спірного договору оренди землі не заслуговують на увагу, так як ОСОБА_4 не мала представницьких повноважень від відповідача, довіреності чи іншого документу, який підтверджував би такі повноваження матеріали справи такого не містять, а відповідно до договору оренди, вбачається, що відповідач ОСОБА_3 самостійно його підписав без жодного посередництва або представництва.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що "доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".
Суд констатує, що дії позивача, який надав 05.02.2009 року доручення ОСОБА_4 на вчинення від його імені правочинів щодо користування та розпорядження всім його майном, яка в свою чергу прийняла в рахунок авансу по сплаті орендної плати грошові кошти та продукцію в натуральній формі від відповідача згідно розписок від 01.10.2016 року, від 14.11.2017 року та від 24.10.2018 року, не скасував вказану довіреність, а згодом пред'явив позов про розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав невиплати орендної плати, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісним. Таке узгоджується з висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.
Стосовно визнання додаткової угоди від 01.09.2016 року до Договору оренди недійсною, оскільки в ній містяться пункти, згоду на які ніколи не дав би ОСОБА_2 , якщо йому особисто запропонували б укладати цю угоду, то суд зазначає наступне. Єдиною підставою недійсності даної додаткової угоди представник позивача зазначає, що таку було укладено зі сторони ОСОБА_2 представником, який перевищив свої повноваження внаслідок зловмисної домовленості з відповідачем. Однак, Прус С.П. діяла згідно довіреності, Кардонський А.А., жодним чином не оспорював відповідну довіреність в судовому порядку, або не анулював її у нотаріуса, чинність довіреності була припинена автоматично, зі спливом строку її дії, який був визначений позивачем. Позовна заява не містить жодного доказу, або іншого факту, які би свідчили про протиправність та незаконность укладеної довіреності. А відтак, вимога про визнання недійсною додаткової угоди задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене, з обставин справи вбачається, що відповідач виконував зобов'язання за договором оренди в частині виплати орендної плати, шляхом сплати орендної плати в грошовій та натуральній формі ОСОБА_4 , яка діяла на підставі не скасованої та не припиненої довіреності Кардонського А.А., що підтверджується відповідними розписками, які є належними та допустимими доказами.
Вимога скасувати державну реєстрацію про речове право оренди строком на 49 років земельної ділянки на підставі Договору оренди землі від 13.06.2016 року та Додаткової угоди до нього від 01.09.2016 року з номером запису 14964462, яка вчинена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень з індексним номером 30046759 від 14.06.2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства “Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень» Іскровим Олегом Вікторовичем є похідною від двох попередніх вимог, а відтак задоволенню не підлягає.
Також представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, як окрему підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Так, позивач у своєму позові зазначає, що орендна плата не сплачується відповідачем більше 8 років, тому на цій підставі він звернувся до суду саме у 2024 році з позовними вимогами про розірвання договору оренди. Встановлено судом, що відповідач жодного разу не пред'являв претензій або письмових вимог з приводу не сплати орендної плати відповідачем, а вирішив одразу розірвати договір оренди землі.
Як встановлено умовами договору оренди землі від 13 червня 2016 року, оплата орендної плати здійснюється щорічно, а відтак можна вважати, що обов'язок відповідача по сплаті орендної плати виник через рік після укладення даного договору, тобто на наступний день після 13 червня 2017 року.
Позивач зазначає що, на його думку, права були порушені через не сплату відповідачем орендної плати, що відбулось у 2017 року (на наступний рік після укладення договору). Сама позовна заява була подана до суду у 2024 році, що є за межами трирічного строку позовної давності, встановленого нормами ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує. Згідно до ч.1 статті 322 ЦК України - власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).
Згідно із частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/3166/20 від 02 листопада 2022 року, відповідно до якої ВП ВС відступила від висновків викладених у Постанові від 25.03.2020 у справі № 527/605/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом, на пред'явлення якого не поширюються строки позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь- який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Велика палата Верховного суду, відступаючи від попередніх правових висновків Касаційного цивільного суду, у вищевказаній постанові зробила висновок, що: «позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов'язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини (п.93 Постанови)», «Тобто позов про розірвання договору не є негаторним позовом, як про це зазначено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 527/600/17 та від 25.03.2020 у справі № 527/605/17. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі є негаторним позовом».
Таким чином, враховуючи такі правові висновки Великої Палати Верховного суду, що розірвання договору оренди землі відноситься до зобов'язально-правових способів захисту, то позовна давність для звернення з такими позовами регламентується 256,257,260 ЦК України, тобто за загальним правилом, з настанням таких юридичних наслідків, як відмова у задоволенні позову.
Строк позовної давності не застосовується тільки якщо підставою для розірвання договору оренди землі є нецільове використання земельної ділянки, а не сплата орендних платежів за договором до цього не відноситься та має інший правовий зв'язок, як слушно на це звернула увагу Велика Палата Верховного суду по справі № 922/3166/20 від 02 листопада 2022 року.
Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Наявність такої умови дисциплінує учасників правовідносин, запобігає зловживанням звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Позовна заява була подана до суду у 2024 році, за межами трирічного строку позовної давності, встановленого нормами ЦК України, клопотання про поновлення строку позовної давності долучено не було, що свідчить про фактичний сплив строку позовної давності, встановлений Цивільним кодексом України.
При вирішенні даної справи, суд враховує висновки постанови Великої Палати Верховного Суду по справі № 922/3166/20 від 02 листопада 2022 року та вважає за необхідне застосувати до позовної вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки строк позовної давності, що є також самостійною підставою для відмови в задоволенні вказаної позовної вимоги.
У рішенні у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684.99 від 27.09.2001, п. 30) ЄСПЛ відзначив, що відповідно до його усталеної прецедентної практики, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, рішення судів і трибуналів повинні належним чином викладати причини, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку надавати аргументи може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися у світлі обставин справи. Хоча стаття 6 § 1 зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, її не можна розуміти як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент.
Згідно із ч.ч. 1-4 ст.12, ч.6 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх цивільних процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суду не надано представником позивача об'єктивних доказів, що відповідачем істотно та систематично порушуються умови договору оренди земельної ділянки щодо систематичної несплати орендної плати та позбавлення позивача права на те, що він розраховував відповідно до умов укладеного договору оренди землі та додаткової угоди до нього. Окрім того, з позовною вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності. Підстав для визнання недійною Додаткової угоду від 01.09.2016 року до договору оренди земельної ділянки судом не встановлено. Вимога про скасування державної реєстрації про речове право оренди строком на 49 років земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 13.06.2016 року та додаткової угоди до нього від 01.09.2016 року з номером запису 14964462 є похідною від інших двох позовних вимог, а відтак задоволенню не підлягає. Тому, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Частиною 2 статті 141 ЦК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Кравченка Олексія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки, додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації про речове право оренди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 30.04.2025 року.
Суддя Панчишин А.Ю.