28 квітня2025 року
м. Київ
справа № 127/15827/24
провадження № 51 - 1469 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2025 року щодо ОСОБА_5 ,
установив:
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 вересня
2024 року,
ОСОБА_5 , уродженця м. Челябінськ, Російської, та жителя м. Вінниця, раніше судимого 29 січня 2021 року Вінницьким міським судом за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання
у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 19 травня 2023 року по відбуттю строку призначеного покарання,
визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 309 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 у невстановленому місці, невстановлену дату та час придбав і зберігав без мети збуту за місцем свого проживання в м. Вінниця особливо небезпечну психотропну речовину PVP в особливо великомурозмірі, загальною масою 510,70604 г.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вважає, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 419 КПК не дав належної оцінки доводам скарги прокурора про неможливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. Зокрема, не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, стійку наркотичну залежність засудженого та всі наявні дані про його особу, а також залишив поза увагою аргументи про те, що наявність у цьому кримінальному провадженні обставин, які пом'якшують покарання, жодним чином не знижує ступінь суспільної небезпеки суспільного діяння. Попри це, суд апеляційної інстанції формально підтримав рішення суду першої інстанції про звільнення від відбування покарання засудженого за ст. 75 КК, чим фактично застосував невиправдано м'який захід примусу, не обґрунтувавши власних висновків і не навівши конкретних мотивів.
Вивчивши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що
у відкритті провадження слід відмовити з огляду на наступне.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні та правильність кримінально-правової оцінки вчиненого ним діяння за ч. 3
ст. 309 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Фактично суть доводів касаційної скарги зводиться до незгоди прокурора
із висновком суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання при умові застосування до неї положень ст. 75 КК.
Однак ці доводи не можна визнати прийнятними.
Відповідно до визначених кримінальним законом загальних засад призначення покарання значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром воно повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Як випливає із положень ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження, виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
З долученої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що доводи скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 75 КК, що, на його думку, потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції, який переглядаючи кримінальне провадження, їх перевірив та надав на них вичерпну відповідь, належним чином обґрунтувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких його апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.
Переглянувши вирок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про додержання місцевим судом вимог статей 50 та 65 КК при призначенні покарання
ОСОБА_5 , яке є необхідним і достатнім для його виправлення, а також правильність застосування до нього судом положень ст. 75 КК.
Зокрема, апеляційний суд визнав обрану місцевим судом засудженому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років у межах санкції ч. 3 ст. 309 КК справедливою та обґрунтованою. При цьому зазначив про те, що цей суд в своєму рішенні взяв до уваги тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який повністю визнав свою вину та раніше судимий, з 09 грудня
2011 року перебуває на диспансерному наркологічному обліку із діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю», з 24 серпня 2023 року по 07 вересня 2023 року проходив стаціонарне лікування в психіатричному відділенні № 21 з діагнозом «психічні і поведінкові розлади, викликані одночасним вживанням декількох речовин (синдром залежності)», а також наявність пом'якшуючих обставин - щире каяття та активне сприяння засудженого в розкритті кримінального правопорушення, та відсутність будь-яких обтяжуючих обставин.
Водночас апеляційний суд установив, що ОСОБА_5 свідомо ставиться до своїх дій, добровільно звернувся за медичною допомогою з метою подолати наявну залежність, усвідомлюючи що вчинене кримінальне правопорушення є наслідком тривалого вживання психотропних речовин. При цьому апеляційний суд врахував надані ОСОБА_5 медичні довідки КНП «ВОПНЛ ім. Ющенка» від 07 жовтня 2024 року та 05 грудня 2024 року, а також виписки з медичної карти № 16749 від 22 жовтня 2024 року і № 20730 від 17 грудня 2024 року, які свідчать про проходження ним стаціонарного обстеження та лікування в психіатричному відділенні № 21 із діагнозом «психічні і поведінкові розлади, викликані одночасним вживанням декількох речовин (синдром залежності)».
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_5 повторно щиро розкаявся у вчиненому, підтвердив факт тривалого (з 2005 року) вживання психотропних речовин, засвідчив бажання виправитися та змінив свої життєві пріоритети, неодноразово звертаючись за курсами лікування. Крім того, працює кур'єром для утримання тяжкохворої матері та брата-учасника бойових дій, що свідчить про наявність у нього соціальної мотивації до виправлення.
Прокурор у касаційній скарзі вказує, що факт працевлаштування засудженого кур'єром для утримання родини не підтверджується жодним письмовим доказом у справі, але при цьому не заперечує самі пояснення ОСОБА_5 . Отже, апеляційний суд обґрунтовано поклався на ці показання, оскільки за відсутності заперечень вони набувають статусу встановленого факту. До того ж, для застосування положень ст. 75 КК суду булодостатньо лише наявність відомостей, які свідчать про соціальну мотивацію засудженого до виправлення.
У своєму рішенні, суд апеляційної інстанції також звернув увагу ОСОБА_5 на правові наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, передбачених
ст. 76 КК, протягом визначеного іспитового строку.
Узявши до уваги поведінку ОСОБА_5 після вчинення злочину, його ставлення до вчиненого, надані медичні докази, щире каяття, мотивацію до лікування та соціальну підтримку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що застосування до нього ст. 75 КК відповідає принципам законності, справедливості, індивідуалізації покарання та меті, визначеній ст. 50 КК.
Твердження прокурора в касаційній скарзі про те, що щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину засудженого жодним чином не знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а отже унеможливлюють застосування ст. 75 КК, є безпідставними. Пункт 1 ч. 1 ст. 66 КК прямо відносить ці обставини до таких, що пом'якшують покарання, а ст. 65 КК зобов'язує суд враховувати їх при призначенні індивідуального покарання особі в межах санкції за вчинене кримінальне правопорушення разом із даними про особу винного. Встановлена наркозалежність ОСОБА_5 , його добровільне лікування та наявність роботи свідчать про реальний потенціал засудженого до ресоціалізації поза місцями позбавлення волі, що узгоджується з гуманістичною метою покарання. Отже, навіть якщо апеляційний суд не надав окремої відповіді на цей аргумент сторони обвинувачення, саме існування сукупності названих факторів правомірно дозволило суду першої інстанції застосувати приписи ст. 75 КК.
Призначення особі, яка має встановлену наркозалежність і періодично проходить курс лікування, покарання у виді реального позбавлення волі суперечило
б положенням статей 50 та 65 КК, оскільки воно не лише ускладнило б доступ до терапії, а й істотно знизило б шанси на її ресоціалізацію, що є однією з цілей покарання поряд із відплатою. Ізоляція від суспільства в таких умовах створює ризик рецидиву, не усуває причин залежності й тому не забезпечує досягнення виправної функції покарання, натомість альтернативні заходи, передбачені
ст. 75 КК, дають змогу забезпечити як контроль за поведінкою засудженого, так і продовження лікування, що відповідає принципу індивідуалізації та гуманізму кримінально-правової реакції.
Зважаючи на всі ці обставини, які за законом мають правове значення, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції
про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК.
Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням статей 50, 65 КК,
а призначене засудженому покарання відповідає його меті, загальним засадам призначення покарання та є справедливим.
Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду та вмотивованість його висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення через м'якість, прокурор у касаційній скарзі не навів і таких даних зі змісту оспорюваної ухвали не вбачається.
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2025 року
щодо ОСОБА_5 через відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3