23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 2-0-93/06
провадження № 61-3132св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
заявник - Басаргін Анатолій Андрійович в інтересах релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - релігійна організація «Релігійна громада Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви»),
заінтересовані особи:виконавчий комітет Ленінської районної ради у місті Харкові (адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради), Харківська обласна державна (військова) адміністрація, департамент культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації,
особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу релігійної організації «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви» на постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б., до якої включено заперечення на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів Бурлаки І. В., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
у справі за заявою Басаргіна Анатолія Андрійовича в інтересах релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - релігійна організація «Релігійна громада Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви»), заінтересовані особи: виконавчий комітет Ленінської районної ради у місті Харкові (адміністрація Холодногірського району Харківської міської ради), Харківська обласна державна (військова) адміністрація, департамент культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Короткий зміст заявлених вимог
У лютому 2006 року Басаргін А. А. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заяву мотивував тим, що він є головою релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - релігійна організація «Релігійна громада Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви») та звертається до суду від її імені із заявою про визнання права власності на культову споруду, розташовану за адресою: м. Харків, майдан Карла Маркса, № 1, а саме Благовіщенський собор.
Вказана релігійна споруда є державною власністю, а релігійна громада відновила свою діяльність у ній з 1944 року і використовує її на підставі договору з Ленінською районною Радою депутатів трудящих та статуту від 27 жовтня 1991 року, затвердженого Митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом, згідно якого парафія є юридичною особою, у власності якої перебувають будівлі, у тому числі і соціальні культові споруди, предмети культу тощо.
Зазначив, що держава, затвердивши статут релігійної громади, фактично визнала право власності на культову споруду за парафією, однак отримати свідоцтво про право власності від державних органів неможливо.
Вказав, що звертався до управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради та 22 вересня 2005 року отримав відповідь, що будівля Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви м. Харкова не є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тому передача зазначеної будівлі у власність релігійній громаді не належить до компетенції виконавчого комітету Харківської міської ради. Аналогічну відповідь від виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Харкові 08 лютого 2006 року отримав Митрополит Харківський і Богодухівський Никодим.
Зазначив, що 09 листопада 2005 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» видало технічні паспорти на культову споруду на майдані Карла Маркса, № 1 у м. Харкові, що складається з Благовіщенського собору площею 1 787,3 кв. м, нежитлової будівлі літ «Б-1» площею 127,5 кв. м, нежитлової будівлі літ «В-1» площею 9,0 кв. м та у своєму листі повідомив, що право власності на собор не зареєстроване, відомостями про його балансову належність він не володіє.
Заявник просив суд:
- встановити юридичний факт права власності релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви на Благовіщенський собор площею 1 787,3 кв. м, нежитлової будівлі літ «Б-1» площею 127,5 кв. м, нежитлової будівлі літ «В-1» площею 9,0 кв. м, що розташовані на майдані Карла Маркса, № 1 у м. Харкові ;
- зобов'язати КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати та видати релігійній громаді (парафії) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви свідоцтво про право власності на Благовіщенський собор площею 1 787,3 кв. м, нежитлову будівлю літ «Б-1» площею 127,5 кв. м, нежитлову будівлю літ «В-1» площею 9,0 кв. м, що розташовані на майдані Карла Маркса, № 1 у м. Харкові .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 07 березня 2006 року у складі судді Старостіна В. В. заяву Басаргіна А. А. задовольнив.
Встановив юридичний факт права власності релігійної громади (парафії) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви на Благовіщенський собор літ «А-3» площею 2 510,00 кв. м, нежитлової будівлі літ «Б-1» площею 120,2 кв. м, нежитлової будівлі літ «В-1» площею 7,8 кв. м, що розташовані на майдані Карла Маркса, № 1 у м. Харкові.
Зобов'язав КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати та видати релігійній громаді (парафії) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви свідоцтво про право власності на Благовіщенський собор літ «А-3» площею 2 510,00 кв. м, нежитлову будівлю літ «Б-1» площею 120,2 кв. м, нежитлову будівлю літ «В-1» площею 7,8 кв м, що розташовані на майдані Карла Маркса, № 1 у м. Харкові.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що заявник набув право власності на приміщення Благовіщенського собору і нежитлових будівель, тому можливо встановити факт права власності.
На вказане рішення суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації) подав апеляційну скаргу.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 серпня 2023 року поновив прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2023 року відкрив апеляційне провадження у справі.
Харківський апеляційний суд постановою від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної (військової) адміністрації задовольнив частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 березня 2006 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким заяву Басаргіна А. А. залишив без розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зі змісту заяви Басаргіна А. А. вбачається спір про право, оскільки встановлення факту спрямоване на отримання нерухомого майна у власність.
Факт, який просив встановити Басаргін А. А. в інтересах релігійної громади, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, зважаючи на існування спору про право власності щодо нерухомого майна - культової будівлі та нежитлових приміщень, який має вирішуватися у порядку позовного, а не окремого провадження.
Встановити осіб, які мають майнове право на спірне майно, визначити наявність чи відсутність підстав для передачі його у власність релігійної громади можливо лише в межах розгляду справи в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження.
Також і вимоги щодо зобов'язання видачі свідоцтва про право власності на майно не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.
Подаючи заяву заявник діяв не у власних інтересах як фізична особа, а в інтересах релігійної громади як її голова. Тобто, фактично існує спір між юридичними особами - релігійною громадою та державою в особі уповноважених органів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2024 року до Верховного Суду, релігійна організація «Релігійна громада (парафія) Свято-Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Жовтневого районного суду м. Харкова.
23 квітня 2025 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 911/2191/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою факт смерті заявника Басаргіна А. А. та обставину припинення діяльності Ленінської районної ради в м. Харкові та не застосував наслідки, які передбачені статтями 55, 255, 368 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив прокурору строк на апеляційне оскарження.
Безпідставним є висновок апеляційного суду про належність за правом власності державі Україна спірної нежитлової будівлі.
Доводи інших учасників справи
У травні 2024 року Харківська обласна прокуратура надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У травні 2024 року Харківська обласна прокуратура надіслала клопотання про закриття касаційного провадження у справі, вказуючи, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У травні 2024 року Харківська обласна державна адміністрація надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 28 жовтня 1991 року рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 297 зареєстровано статут релігійної громади Свято-Благовіщенського собору Української Православної Церкви (т. 1 а. с. 4, 5).
Пунктом 11 статуту передбачено, що у власності парафії перебувають: будівлі, у тому числі і соціальні культові споруди, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального, добродійного, видавничого призначення, транспорт, кошти та інше майно, набуте нею за рахунок добровільних пожертвувань або власних коштів, передане державою, а також придбане на інших законних підставах; грошові надходження у зв'язку зі здійсненням культової діяльності, прибутки від господарської діяльності, що здійснюється відповідно до закону і цього статуту, прибутки від реалізації літератури і предметів релігійного змісту (т. 1 а. с. 12).
Голова Парафіяльної ради Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви Басаргін А. А. звертався до голови Харківської обласної державної адміністрації щодо передачі у власність релігійній громаді культової споруди - Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви та 22 вересня 2005 року отримав від Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради відповідь, з якої вбачається, що будівля Благовіщенського кафедрального собору Української Православної Церкви м. Харкова на майдані Карла Маркса, № 1, не є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова, тому питання її передачі у власність релігійній громаді не належить до компетенції виконавчого комітету Харківської міської ради (т. 1 а. с. 15, 18).
08 лютого 2006 року виконавчим комітетом Ленінської районної у м. Харкові ради надано Митрополиту Харківському і Богодухівському Никодиму відповідь № 18/108-17вих про те, що будівля Кафедрального Свято-Благовіщенського Собору за адресою: площа Карла Маркса, № 1, в районі на балансі не числиться (т. 1 а. с. 16).
КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» повідомило Митрополиту Харківському і Богодухівському, що право власності на Свято-Благовіщенський кафедральний собор у бюро не зареєстровано, даних про його балансову належність у нього немає (т. 1 а. с. 17).
09 грудня 2005 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт на Благовіщенський собор, що розташований за адресою: м. Харків, площа Карла Маркса, № 1, а також нежитлові будівлі літ «В-1» та «Б-1» (т. 1 а. с. 19-41).
З листа начальника Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 04 травня 2006 року № 01-21/367 на ім'я начальника відділу у справах релігій обласної державної адміністрації вбачається, що Управління не заперечує проти передачі у власність релігійній громаді Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви будівлі - пам'ятки архітектури місцевого значення Благовіщенського собору. Для остаточного вирішення цього питання необхідно звернутися до регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (т. 1 а. с. 86).
12 червня 2023 року Харківська обласна прокуратура звернулась до Харківської обласної військової адміністрації і Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації (наразі - Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) з листом щодо надання інформації стосовно власників спірних будівель та вжиття чи невжиття заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади (т. 1 а. с. 82-84).
На вказаний лист 30 червня 2023 року Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної військової адміністрації (наразі - Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) надав відповідь № 01-04/730-1/1066В, у якій зазначено, що будівля «Благовіщенського собору» за адресою: м. Харків, вулиця Різдвяна, № 12 перебуває на обліку як пам'ятка містобудування та архітектури місцевого значення. Згідно архівних документів пам'ятка на праві приватної власності належить Свято-Благовіщенському кафедральному собору Української Православної Церкви. Інформація про дати та обсяги проведених громадою після набуття права власності на пам'ятці робіт відсутня. Паспорт та облікова картка до архіву не надавалися. Звернень з приводу укладення охоронного договору на будівлю до Департаменту не надходило (т. 1 а. с. 85).
29 червня 2023 року Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) направив на адресу релігійної громади Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви» листа з пропозицією укладення охоронного договору на пам'ятку містобудування та архітектури місцевого значення «Благовіщенський собор» (т. 1 а. с. 87).
14 липня 2023 року Харківська обласна прокуратура повідомила Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму обласної державної (військової) адміністрації) і Харківську обласну державну адміністрацію про звернення до суду в інтересах держави з апеляційною скаргою (т. 1 а. с. 88, 89).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Системне тлумачення цих норм свідчить, що представництво інтересів держави прокурором можливе у двох випадках: 1) за бездіяльності або неналежного захисту інтересів держави уповноваженим органом; 2) за відсутності такого органу.
Суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор належно обґрунтував підстави звернення, вказавши на неналежний захист інтересів держави відповідним органом, що підтверджується й листом-пропозицією про оскарження рішення, направленим 14 липня 2023 року.
За таких обставин участь прокурора у справі є обґрунтованою та відповідає вимогам закону.
Попри те, що рішення було ухвалене за спливом тривалого проміжку часу, поновлення строку на апеляційне оскарження не порушило принцип правової визначеності, оскільки у цій справі йдеться про об'єкт культурної спадщини - пам'ятку національного значення, що суттєво вливає на баланс між принципом правової визначеності та інтересами суспільства щодо збереження об'єкта культурної спадщини.
Згідно зі статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, держави зобов'язані визнавати публічний інтерес у збереженні спадщини, забезпечувати її захист, збереження та представлення, розробляти політики на користь її збереження як ресурсу сталого розвитку та культурного різноманіття.
Національне законодавство, зокрема Закон України «Про охорону культурної спадщини», також визнає охорону культурної спадщини як один із пріоритетів держави. До таких об'єктів належать архітектурні та інженерні споруди, археологічні об'єкти, пам'ятки історії тощо.
Таким чином, ураховуючи міжнародні та національні стандарти, охорона об'єктів культурної спадщини є пріоритетом, а отже, втручання прокурора в інтересах держави у справу щодо права власності на пам'ятку є законним, необхідним і виправданим, а поновлення строку прокурору на оскарження рішення суду першої інстанції є правомірним.
З матеріалів справи відомо, що між релігійною громадою (парафією) Свято-Благовіщенського собору Харківської єпархії Української Православної Церкви (наразі - релігійна організація «Релігійна громада Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви») та державою виник спір щодо права власності на культову споруду Благовіщенського собору та нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, площа Благовіщенська (колишня назва - майдан Карла Маркса), № 1 , які є пам'яткою містобудування та архітектури місцевого значення.
Разом з тим, Басаргін А. А. як голова релігійної громади заяву про встановлення факту права власності подав у порядку окремого провадження.
Відповідно до статті 234 ЦПК України (у редакції на час подання заяви) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Аналогічне положення містить стаття 293 чинного ЦПК України.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи , зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 234 ЦПК України у редакції на час подання заяви).
У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 295/6717/24 зазначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.
Отже, сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.
Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Верховний Суд у своїх постановах від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 вказав, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 235 ЦПК України у редакції на час подання заяви, частина шоста статті 294 ЦПК України у чинній редакції).
З аналізу змісту заяви, поданої Басаргіним А. А. в інтересах релігійної громади, вбачається, що предметом розгляду є, по суті, спір про право власності, адже встановлення наведеного в заяві факту прямо спрямоване на набуття у власність об'єкта нерухомого майна - культової споруди та нежитлових будівель, розташованих за конкретною адресою. Таким чином, заявник не просто прагне з'ясування певних обставин, які мають юридичне значення, а фактично ініціює вирішення питання щодо права власності, що виходить за межі окремого провадження.
Законодавство чітко передбачає, що окреме провадження застосовується у випадках, коли відсутній спір про право. Однак у даній справі спір про право наявний, оскільки встановлення факту, на який посилається заявник, є необхідним кроком для визнання права власності релігійної громади на нерухоме майно. Це підтверджується також характером заявлених вимог та необхідністю з'ясування, кому належить спірне майно, чи є правові підстави для передачі його у власність релігійної громади, що потребує комплексного судового дослідження і правової кваліфікації.
Зазначене питання може бути вирішене виключно в межах позовного провадження, яке передбачає можливість повного, змагального розгляду з викликом усіх заінтересованих осіб, дослідження доказів та надання їм правової оцінки, що є неможливим у процедурі окремого провадження.
Крім того, вимога про зобов'язання відповідного органу видати свідоцтво про право власності також не може розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки передбачає захист конкретного майнового права, що однозначно свідчить про наявність правового спору.
Таким чином, враховуючи наявність спору про право щодо будівлі собору та нежитлових приміщень, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не може бути предметом окремого провадження і, відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України (в редакції, чинній на час апеляційного перегляду), підлягає залишенню без розгляду.
Водночас таке процесуальне рішення не позбавляє релігійну громаду права звернутися до суду шляхом подання позову в порядку позовного провадження для вирішення відповідного правового питання щодо набуття права власності на спірне майно.Смерть представника цієї релігійної громади, який підписав заяву, подану в суд першої інстанції, не впливає на реалізацію відповідного права релігійною громадою. Припинення діяльності Ленінської районної ради в м. Харкові також не впливає на правильність оскаржуваної постанови по суті.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 911/2191/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Щодо клопотання про закриття провадження у справі
Клопотання Харківської обласної прокуратури про закриття касаційного провадження з підстав порушення вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
У поданій касаційній скарзі належним чином викладено доводи, що свідчать про наявність підстав для перегляду судового рішення, наведено конкретні положення матеріального та процесуального права, які, на думку скаржника, були порушені судом апеляційної інстанції, а також аргументовано, чому оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам закону. Скарга відповідає вимогам, установленим статтями 392 та 393 ЦПК України, що було підтверджено ухвалою про відкриття касаційного провадження.
Таким чином, підстави для задоволення клопотання Харківської обласної прокуратури відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Харківської обласної прокуратури про закриття касаційного провадження у справі відмовити.
Касаційну скаргу релігійної організації «Релігійна громада Харківської єпархії «Свято-Благовіщенський кафедральний собор Української Православної Церкви» залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк