Номер провадження: 11-кп/819/272/25 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Справа № 766/5148/23 Доповідач ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер справи: 766/5148/23
29.04.2025 м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 04.03.2025, якою щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянина України, працюючого на посаді в.о. директора ТОВ «ЕЛВІН», одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.6 ст.111-1 КК України,
продовжено строк тримання під вартою до 02.05.2025 включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022230000000434 від 25.11.2022 року, щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.6 ст.111-1 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 04.03.2025, задоволено клопотання прокурора про продовження ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 02.05.2025 включно.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подав на нього апеляційну скаргу, в який просить оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати щодо підзахисного ОСОБА_8 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Апеляційні скарги мотивовані доводами про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Захисник ОСОБА_7 вказує на те, що його підзахисний в інкримінованому кримінальному правопорушенні вини не визнає, оскільки в його діях відсутні ознаки вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1, ч.6 ст.111-1 КК України.
Крім того, підозра і обвинувальний акт є необґрунтованими, а самі по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення не можуть бути єдиною підставою для застосування та продовження тримання під вартою.
Суд, розглядаючи дане клопотання, зобов'язаний був перевірити не тільки обґрунтованість обвинувачення, а і наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує, що суд не врахував фактичні обставини справи, а саме - на якій стадії знаходиться дане кримінальне провадження та яким чином це впливає на наявність ризиків, їх зниження чи взагалі відсутність.
Так, ризиків впливу на свідків, можливості іншим чином перешкоджати досудовому розслідуванню, знищити докази, немає.
Крім того, виключно позитивна характеристика підозрюваного унеможливлює наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а деокупація міста Херсон - автоматично унеможливлює продовження вчиненого кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано.
Ризик переховування у випадку з даним обвинуваченням є вкрай низьким, оскільки ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, сім'ю, дітей, внуків, постійне місце реєстрації та проживання в м. Києві, де правоохоронні органи мають можливість в повному обсязі проконтролювати його поведінку.
Також вважає, що прокурором не було доведено та підтверджено належними та допустимими доказами зазначені ризики, відповідно вони є виключно припущеннями та не можуть враховуватися судом при вирішені поставленого питання.
Крім того, прокурором не доведено, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити мету його застосування.
При цьому, суд не взяв до уваги аргументи сторони захисту і одночасно їх не спростував, що свідчить про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти її задоволення, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Положеннями ст.331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не завершений, а отже, суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
Ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходив із того, що ризики, які мали місце, на сьогодні не припинили існувати і не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду.
В межах вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті. Тому доводи сторони захисту з цього приводу є неприйнятними.
Перевіркою матеріалів установлено, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працевлаштований, має постійне місце реєстрації та проживання.
Водночас, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
Що стосується питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , то як правильно зазначив суд першої інстанції, вказані ризики на цей момент є реальними та не зменшилися.
Надаючи оцінку можливості в обвинуваченого ОСОБА_8 переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що він з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Так, існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду обумовлене в тому числі тяжкістю інкримінованих йому кримінальних правопорушень, адже за вчинення найтяжчого з них (ч.6 ст.111-1 КК України) передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої.
На думку суду, вказана обставина у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого, який може мати зв'язки з військовими рф та представниками незаконно створених органів на тимчасово окупованій території, свідчить про існування ризику переховування ОСОБА_8 від суду, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати обвинуваченого до здійснення відповідних дій.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Враховуючи, що частина свідків у даному кримінальному провадженні є працівниками очолюваного обвинуваченим підприємства, які за версією сторони обвинувачення, з погрозами залучалися до вчинення обвинуваченим злочину, наявні підстави вважати, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні.
Крім того, інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_8 злочини спрямовані проти національної безпеки України, тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Отже, подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Зокрема, запобіжний захід у виді домашнього арешту у даному випадку не зможе запобігти ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, або ж скоєння ним нового кримінального правопорушення.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що свідчить про неможливість запобігання існуючим ризикам у разі відмови у продовженні строку тримання під вартою щодо обвинуваченого.
З огляду на викладене, твердження сторони захисту про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, є непереконливими.
На думку колегії суддів, продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, суд бере до уваги той факт, що за правилами ч.6 ст.176 КПК України щодо ОСОБА_8 можливе застосування запобіжного заходу виключно у виді тримання під вартою.
Інші обставини, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі були відомі суду першої інстанції на час розгляду клопотання та цілком враховані при прийнятті відповідного процесуального рішення.
Істотних порушень вимог КПК України при розгляді клопотання, колегія судді не знаходить.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 належить залишити без задоволення.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.404, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 04.03.2025 про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 до 02.05.2025 включно - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4