Справа № 607/7899/24Головуючий у 1-й інстанції Черніцькаї І.М.
Провадження № 22-ц/817/385/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
30 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2024 року, ухвалене суддею Черніцькою І.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення коштів,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Таскомбанк» про стягнення суми вкладів та нарахованих відсотків за депозитними договорами:
1) №ДВ -ТАS2U/305254 від 01 квітня 2019 року у розмірі 46827,34 грн;
2) №ДВ-510/263667 від 27 квітня 2017 року - у розмірі 7055 грн та 164 грн відсотків;
а також інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 27695,72 грн за період з квітня 2021 року по лютий 2024 року.
В обґрунтування вимог вказав, що 27.04.2017 року між ним та АТ «Таскомбанк» було укладено договір № ДВ-510/263667 на відкриття банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Ощадний рахунок», згідно умов якого він як вкладник мав право вільно вносити та знімати кошти з даного банківського вкладу. 03 листопада 2020 року ним здійснено переказ власних коштів у сумі 7055 грн з депозитного на поточний рахунок. У цей же день на його поточний рахунок виплачено відсотки за депозитним договором № ДВ-510/263667 на суму 164 грн.
Однак, такими коштами з поточного рахунку він не міг скористатись, оскільки банк самостійно обмежив таке використання. 05 квітня 2021 року він звернувся у відділення банку, щоб отримати інший депозит та дізнався, що його рахунки заблоковані, без жодних на те підстав. З виписки по рахунку дізнався, що його кошти у розмірі 7219 грн, без його відома перераховані 23 березня 2021 року на погашення заборгованості за кредитним договором № R521101221В від 16 січня 2021 року. Однак, заборгованість за вказаним кредитом була достроково сплачена 05 вересня 2017 року.
Крім того, 01.04.2019 між ним та банком було укладено договір № ДВ -ТАS2U/305254 на відкриття банківського вкладу на фізичних осіб «Стабільний». Згідно умов договору сума вкладу складала 130000 грн. У 2020 році договір був продовжений до 04 квітня 2021 року. 04 квітня 2021 року термін дії договору «Стабільний» завершився. Позивач відмовився пролонговувати договір, про що завчасно повідомив банк, внісши відповідні зміни в особистий кабінет клієнта. 05 квітня 2021 року за депозитним договором № ДВ -ТАS2U/305254 виплачено на його поточний рахунок кошти у розмірі 130000 грн та відсотки на суму 13913,35 грн.
05 квітня 2021 року він звернувся до банк з проханням видати готівкою суму вкладу та проценти за договорами № ДВ -ТАS2U/305254 та № ДВ-510/263667. Однак, кошти видано не було через накладені банком обмеження на розпорядження коштами. 06 квітня 2021 року банком незаконно списано з його рахунку кошти у розмірі 46827,34 грн.
20.04.2021 року та 08.06.2021 року ним направлено банку листи з прохання повернути незаконно списані кошти на загальну суму 53046.34 грн (46827.34 +7219).
Лише 26.11.2021 року йому вдалось здійснити перерахування коштів.
07.02.2024 року він повторно звернувся до банку з вимогою повернути кошти у сумі 54046.34 грн на його рахунок у Приватбанку. 07 березня 2024 року банк повідомив його, що дане питання потребує додаткової перевірки. Проте, станом на квітень 2023 року він жодної відповіді не отримав.
Враховуючи указане, ОСОБА_1 вважав, що АТ «Таскомбанк» порушив його право як споживача банківських послуг, тому просив задовольнити позов.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17.12.2024 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк» про стягнення суми вкладу та відсотків закрито.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк» про стягнення інфляційних втрат за невиконання зобов'язання задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати на суму 25399,14 коп.
Стягнуто з АТ «Таскомбанк» в користь держави 1211, 20 грн судового збору.
В апеляційній скарзі АТ «Таскомбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, що у даному випадку відсутнє прострочене грошове зобов'язання з боку АТ «Таскомбанк» та вина відповідача щодо обмеження позивача в праві користування коштами з депозитного вкладу, оскільки по закінченню депозитних договорів кошти були перераховані ОСОБА_2 на належний йому банківський рахунок, відтак банківські послуги були надані відповідачу своєчасно, у відповідності до умов договору і саме позивач використав кошти зі свого банківського рахунку на власний розсуд.
На думку АТ «Таскомбанк», судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам щодо повернення позивачу коштів з депозитних вкладів з нарахованими відсотками та самостійного перерахування позивачем цих коштів в користь банку в рахунок погашення наявної у нього заборгованості за кредитним договором № R521101221В від 31.08.2011 року, а не списання банком цих коштів.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
27.04.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір на відкриття банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Ощадний рахунок» № ДВ-510/263667, згідно умов якого сторони погодили проценту ставку 0.01 % річних, вкладний рахунок вкладника НОМЕР_1 та поточний рахунок вкладника НОМЕР_2 .
Квитанціями №1 від 03 листопада 2020 року стверджується, що з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 на його поточний рахунок вкладника НОМЕР_2 у АТ «Таскомбанк» було перераховано кошти у розмірі відповідно 7055 грн та 164 грн, призначення платежу: виплата коштів за депозитним договором № ДВ-510/263667 від 27.04.2017 року.
01.04.2019 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір ДВ -ТАS2U/305254 банківського вкладу для фізичних осіб «Стабільний», сума вкладу 130000 грн, на строк до 02.04.2020 року включно.
Згідно умов договору, сторони дійшли згоди, що по закінченню строку договору, строк вкладу продовжується кожного разу на той самий строк та на умовах, встановлених банком. У випадку, якщо вкладник має намір отримати вклад у день визначений у договорі та не розміщувати вклад на новий строк, вкладнику необхідно звернутись до банку, де відкривався вклад, не пізніше ніж за три банківських дні до закінчення строку залучення вкладу або зателефонувати до контакт-центру банку або зняти ознаку автопролонгації в ТАС 24 (п. 1.3 договору).
Процента ставка по договору 17.50 % річних. Відповідно до умов п. 1.6 договору, сторони погодили, що банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 . Нараховані проценти за вкладом виплачуються вкладнику одночасно з поверненням суми вкладу по закінченню строку договору та умов ДКБО, а у випадку пролонгації вкладу проценти повертаються по закінченню строку нового вкладу у день пролонгації вкладу (перший день кожного нового строку), шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів №26205603765002, відкритий вкладнику в установі банку у валюті, що відповідає валюті зарахування. Вклад виплачується вкладнику по закінченню строк залученню вкладу зазначеного у п. 1.3 договору, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів №26205603765002, відкритий вкладнику в установі банку у валюті, що відповідає валюті зарахування (п.п. 1.9,1.10 договору).
З інформації за рахунком ОСОБА_1 НОМЕР_2 за період з 01.01.2021 по 05.04.2021 року встановлено, що 23.03.2021 року здійснено перерахування коштів на суму 7219 грн на погашення заборгованості за кредитним договором № R521101221В від 16.01.2021 року; 04.04.2021 року виплата коштів за депозитним договором № ДВ -ТАS2U/305254 від 01.04.2019 року у розмірі 130 000 грн; 04.04.2021 року виплата відсотків за депозитним договором ДВ -ТАS2U/305254 від 01.04.2019 року на суму 13913.35 грн; доступний залишок на рахунку на момент формування виписки 143913.35 грн.
З виписки по особовому рахунку за період з 23.03.2021 року по 09.05. 2024 року встановлено, що 23.03.2021 року з рахунку позивача було перерахованого 7219 грн на погашення заборгованості за кредитним договором №R521101221В від 16.01.2021 року. Станом на 05 квітня 2021 року залишок на рахунку позивача складає 130000 грн виплата коштів за депозитним договором ДВ -ТАS2U/305254 від 01.04.2019 року та 13913.35 грн відсотків за депозитним договором ДВ -ТАS2U/305254 від 01.04.2019 року, на загальну суму 143913.35 грн.
06.04.2021 року з рахунку позивача перерахованого 46827.34 грн на погашення заборгованості за кредитним договором №R521101221В від 16.01. 2021 року, залишок 97 086.01 грн.
26.11.2021 року позивачу виплачено кошти у розмірі 97 002 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2021 року, яке набрало законної сили 09.07.2021 року, у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №R521101221В відмовлено за безпідставністю та необґрунтованістю.
20.04.2021 року та 08.06.2021 року позивач звертався до банку із заявою про повернення незаконно списаних коштів з його рахунку у розмірі 54046,34 грн.
Листом від 20.05.2021 року № 8499/562.2 банк повідомив позивача, що станом на 20.05.2021 року кошти на рахунку НОМЕР_2 доступні до використання. 27.03.2017 року було замінено кредитора у зобов'язанні, що діяли на підставі кредитного договору №R521101221В від 16.01.2021 року укладеного між позивачем та ПАТ «ВТБ банк». За кредитним договором була заборгованість на суму 54046.34 грн, яка відповідно 23 березня та 06 квітня 2021 року була перерахована для її погашення. Станом на дату надання відповіді кредитний договір припинив свою дію.
07.02.2024 року позивач повторно звернувся до банку із заявою щодо повернення незаконно списаних в односторонньому порядку коштів на загальну суму 54046.34 грн 06 квітня та 23 березня 2021 року.
Як було установлено судом першої інстанції в ході розгляду даної справи, 12.08.2024 року банком здійснено безготівкове зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в Приватбанк на суму 54046.34 грн, деталі операції: повернення помилково списаних коштів по кредитному договору №R521101221В від 31 серпня 2011 року.
Крім того, згідно наданого банком листа, адресованого позивачу, судом було установлено, що кошти у сумі 54046,34 грн. перераховано 12.08.2024 року на реквізити відповідно до звернення позивача, а саме на рахунок в Приватбанку.
Також, в судовому засіданні в суді першої інстанції позивач підтвердив той факт, що 12.08.2024 року на його рахунок поступили кошти у розмірі 54046, 34 грн, з врахуванням чого провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк» про стягнення суми вкладу та відсотків закрито.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу закріплені у ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України.
За змістом ст.ст. 179, 192 ЦК України грошові кошти є речами, що виконують роль загального еквіваленту та платіжного засобу. Відносно них можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 55 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
За змістом частини 1,3 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з вимогами частини першої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
В силу вимог частини першої, п'ятої статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів, тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спору, у цьому Законі наведені терміни та поняття вживаються в такому значенні: списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно з пунктом 26.1статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спору, (далі - Інструкція від 21 січня 2004 року), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунка або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції від 21 січня 2004 року).
Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунка або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції від 21 січня 2004 року).
Пунктом 6.6 Інструкції від 21 січня 2004 року визначено, що платник у договорах банківського рахунку або інших договорах про надання банківських послуг може передбачати доручення банку на договірне списання коштів з його рахунків на користь третіх осіб або на свої рахунки, які відкриті в цьому чи іншому банку.
Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.
Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає інформацію про платіж і номер, дату договору, за яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Отже, зазначені положення закону свідчать про можливість списання коштів з рахунка їх володільця лише за розпорядженням останнього або на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в нормах, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що банком в ході розгляду даної справи в добровільному порядку перераховано ОСОБА_1 кошти в сумі 7219 грн. та 46827,34 грн., тому в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Таскомбанк» про стягнення суми вкладу та відсотків закрито. Разом з тим, АТ «Таскомбанк» не виконав свої зобов'язань за депозитними договорами своєчасно, у встановлені строки вклад та проценти не повернув, безпідставно списав кошти з поточного рахунку ОСОБА_1 в сумі 7219 грн. та 46827,34 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № R521101221В від 16 січня 2021 року, укладеним між позивачем та ПАТ “ВТБ БАНК».
Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на стягнення інфляційних втрат у зв'язку з неналежним (несвоєчасним) виконанням банком договорів банківського вкладу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
У справі, що розглядається, безпідставне списання депозитних коштів з поточного рахунку позивача підтверджується установленою судом першої інстанції обставиною щодо їх добровільного поверненням АТ «Таскомбанк» - 12.08.2024 року банком здійснено безготівкове зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ “Приватбанк» на суму 54046,34 грн, деталі операції: повернення помилково списаних коштів по кредитному договору №R521101221В від 31 серпня 2011 року.
Будь-яких заперечень щодо встановленої судом першої інстанції обставини добровільного повернення відповідачем шляхом безготівково перерахування 12.08.2024 року коштів у розмірі 54046,34 грн на рахунок позивача в ПАТ КБ “ПриватБанк», апеляційна скарга не містить.
На думку колегії суддів, поза розумним сумнівом є те, що факт добровільного повернення ОСОБА_1 раніше списаних коштів в сумі 54046,34 грн. свідчить про визнання банком несанкціонованого списання даних коштів та неналежного виконання банком своїх зобов'язань за договорами банківського вкладу.
Оскільки банком неналежно виконано зобов'язання за договорами банківського вкладу, суд із урахуванням приписів ст. 625 ЦК України дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з АТ «Таскомбанк» в користь ОСОБА_1 інфляційних втрат.
Колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції сума інфляційних втрат у розмірі 25399,14 грн є обґрунтованою, здійсненою із урахуванням початку періоду простроченням виконання грошового зобов'язання - травень 2021 року, а розрахунок інфляційних втрат здійснено із урахуванням наявності у позивача можливості розпоряджатися належними йому коштами, зокрема виплати банком ОСОБА_1 97086,01 грн. 26.11.2021 року за договором банківського вкладу.
При цьому, будь яких заперечень щодо необґрунтованості розрахунку інфляційних втрат чи контррозрахунку апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку відсутнє прострочене грошове зобов'язання з боку АТ «Таскомбанк» та вина відповідача щодо обмеження позивача в праві користування коштами з депозитного вкладу, оскільки по закінченню депозитних договорів кошти були перераховані ОСОБА_2 на належний йому банківський рахунок, відтак банківські послуги були надані відповідачу своєчасно, у відповідності до умов договору, колегія суддів вважає необґрунтованими.
По перше, сам по собі факт перерахування таких кошів на поточний рахунок вкладника не свідчить про належне виконання зобов'язання відповідачем.
По друге, неможливість ОСОБА_1 користуватися безпідставно списаними/перехованими АТ «Таскомбанк» коштами у розмірі 54046,34 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № R521101221В від 16.01.2021 року підтверджує вину відповідача щодо обмеження позивача в праві користування коштами з депозитного вкладу по закінченню депозитних договорів.
Доводи апеляційної скарги щодо самостійного перерахування позивачем коштів 54046,34 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № R521101221В від 16.01.2021 року є безпідставними, оскільки у справі відсутні будь-які докази щодо наявності волевиявлення ОСОБА_1 на добровільне перерахування коштів в рахунок погашення боргу за вищевказаним кредитним договором.
Крім цього, поверненням цих коштів 12.08.2024 року банк визнав ту обставину, що волевиявлення ОСОБА_1 на добровільне перерахування коштів в рахунок погашення боргу за вищевказаним кредитним договором було відсутнім.
Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують законності і обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Слід врахувати, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Таскомбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Постанову суду апеляційної інстанції складено 30 квітня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Храпак Н.М.