Дата документу 29.04.2025
Справа № 501/3927/24
2/501/354/25
29 квітня 2025 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача: ОСОБА_2 (законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 )
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області
предмет та підстави позову: про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
учасники справи до суду не з'явились
ухвалив рішення та
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
ОСОБА_1 13.09.2024 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, згідно якого просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивач зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 , яка надана її батьку ОСОБА_4 на підставі ордеру №581 виданого 18.02.1977.
Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 27.10.2016 №403 внесено зміни до договору найму житлового приміщення та переоформлено особовий рахунок на ОСОБА_1 , як основного наймача вказаної квартири.
Позивач стверджує, що в квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 2016 року в квартирі не проживає, його особисті речі в квартирі відсутні. Всі комунальні послуги сплачує позивач, в тому числі і за відповідача, що є для позивача обтяжливим з матеріального боку. Наявність зареєстрованого відповідача в спірній квартирі утворило незручності щодо її користування.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з'явились.
Позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: служби у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області надав до суду висновок щодо недоцільності визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та просив суд розглянути справу без його участі з врахуванням відповідного висновку
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 13.09.2024 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.38).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 30.09.2024 позовну заяву залишено без руху (а.с.45).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 21.10.2024 прийнято до свого провадження цивільну справу, призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.448-49).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 12.11.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору службу у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області (а.с.56-57).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що позивач зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.5-6, 42).
Квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_4 на підставі ордеру №581 виданого 18.02.1977 (а.с.13).
Факт родинних відносин позивача та ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.10).
Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.8).
На підставі рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 27.10.2016 №403 внесено зміни до договору найму житлового приміщення та переоформлено особовий рахунок на ОСОБА_1 , як основного наймача вказаної квартири (а.с.14-18, 19-24).
В квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.43).
Комунальні послуги сплачує позивач, що підтверджується копіями квитанцій (а.с.25-37).
Згідно копій актів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2016 року в квартирі АДРЕСА_1 не проживає (а.с.11, 53).
Відповідно до висновку виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області як органу опіки та піклування від 11.04.2025 недоцільно визнання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
ІV. Оцінка Суду.
Згідно зі ст.41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційний принцип непорушності права власності означає неможливість втручання інших осіб у здійснення власником своїх повноважень, неможливість прояву свавілля відносно власника та відносно його прав, недопустимість будь-яких порушень його влади над своїм майном, а також недопустимість дій інших осіб всупереч інтересам власника та його волі.
Непорушність права власності задекларована також статтею 321 Цивільного кодексу України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).
За ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно ст.71 ЖК України право на житло за відсутнім громадянином зберігається протягом 6 місяців з часу вибуття.
За ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).
Відповідно до ч.4 ст.19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до ч.2 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В силу ст.160 СК України місце проживання дитини визначається місцем проживання батьків. Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права неповнолітньої дитини є похідним від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Жодна дитина не може бути об'єктом самовільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 вказаної Конвенції).
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 206/4028/18).
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Щодо вимоги позивачки про визнання неповнолітньої особи такою, що втратила право на користування житлом, суд зазначає наступне.
Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права неповнолітньої дитини є похідним від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Племінник позивачки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент подання позову, будучи малолітнім не міг самостійно обирати місце свого проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірному житлі не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Підстава, на якій місце проживання неповнолітнього реєструвалося в спірній квартирі у судовому порядку не оспорювалася, тому він набув права користування цим житлом на законних підставах.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачкою не надано, хоча це є її процесуальним обов'язком.
Крім того, суд приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, згідно якого, з метою захисту прав та інтересів дитини, комісія вважає за недоцільне визнання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Також, суд зазначає, що не можна вважати не поважною причину непроживання дитини у спірному житлі, її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.
За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за недоведеністю.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки її дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Іллічівського міського суду
Одеської області М.І.Петрюченко