29 квітня 2025 року
м. Київ
справа №260/5499/24
адміністративне провадження №К/990/14849/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач 1), Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - відповідач 2), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Державної податкової служби України (далі - ДПС) та Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС) щодо затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 260/11119/23 про поновлення його на посаді заступника начальника ГУ ДПС;
стягнути з ДПС та ГУ ДПС на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 260/11119/23 за період з 15 березня 2024 року по 21 серпня 2024 року в розмірі 101 436,71 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 у справі №260/5499/24 позов було задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ДПС та ГУ ДПС щодо затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 260/11119/23 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС.
Стягнено з ГУ ДПС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 березня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно в розмірі 101 436,71 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами загального позовного провадження.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року апеляційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 260/5499/24 без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 260/5499/24 повернуто особі, яка її подала.
31 березня 2025 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року залишено без руху. Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання: заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України).
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Так, частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Звертаючись втретє із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що після повернення касаційної скарги скаржником в межах установленого строку було повторно подано касаційну скаргу.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Скаржник оскаржує, зокрема постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року, тому останній день строку на касаційне оскарження (з урахуванням вихідних днів) припадав на 26 березня 2025 року, а касаційну скаргу втретє подано 09 квітня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Так, відповідно до відомостей з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" (далі - КП ДСС) ухвалу Верховного Суду 31 березня 2025 року (касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала), доставлено до електронного кабінету відповідача 01 квітня 2025 року о 11:56, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
31 березня 2025 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Закарпатській області.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року вдруге подану касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишено без руху відповідно до статей 169, 332 КАС України.
Відповідно до відомостей з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" (далі - КП ДСС) ухвалу Верховного Суду 10 квітня 2025 року, доставлено до електронного кабінету відповідача 11 квітня 2025 року о 10:25, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
09 квітня 2025 року скаржник через підсистему "Електронний суд" втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Верховний Суд звертає увагу, що статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд зазначає, що подання касаційної скарги після повернення Верховним Судом попередньо поданої касаційної скарги, не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, оскільки нормами КАС України не визначено строків звернення до суду касаційної інстанції після повернення касаційної скарги, позаяк процесуальним законодавством регламентуються виключно загальні строки на касаційне оскарження судових рішень, що передбачено статтею 329 КАС України.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання, викладених скаржником у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними.
Отже, заявнику необхідно подати клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
У порушення вказаних норм, скаржник до касаційної скарги не додав документ про сплату судового збору.
Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 гривні.
Зі скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що позивач у цій справі є фізичною особою, який звернувся до суду в 2024 році. Рішеннями судів попередніх інстанцій, що оскаржуються в касаційному порядку, задоволено одну позовну вимогу майнового характеру.
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою на рівні 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заявник оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення ГУ ДПС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 березня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно в розмірі 101 436,71 грн і 1 відсоток від указаної суми є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому ставка за вимогу майнового характеру обчислюється із її мінімального розміру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, скаржнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн (3028,00 грн х0,4 х200%).
Однак, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, ставка судового збору за подання цієї касаційної скарги через підсистему "Електронний Суд" складає 1937,92 грн.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа).
Також, під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 236 КЗпП України в частині, відповідно до якої стягненню підлягає різниця в заробітку за час затримки виконання рішення суду за умови, якщо поновлений в державному органі працівник був у період затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді працевлаштованим і отримував заробітку плату в іншому органі.
Скаржник вказує, що у випадку встановлення підстав для застосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України, суд повинен провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період з урахуванням оплати праці працівника за період затримки виконання рішення у випадку перебування його у трудових відносинах з іншими підприємством, установою, організацією, а також отримання соціальних виплат.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Предметом спору у цій справі є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 260/11119/23.
Водночас усталеною та послідовною є позиція Верховного Суду щодо покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі № 826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі № 640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19, 05 травня 2022 року у справі № 280/4402/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21, від 09 січня 2024 року у справі № 460/15639/21, від 25 липня 2024 року у справі № 360/6493/21).
Зокрема, Верховний Суд у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 460/4900/21, від 09 січня 2024 року у справі № 460/15639/21 зазначав, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №2140/1510/18 зазначено, що правова природа «середнього заробітку» за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на посаді, відповідно до статті 235 КЗпП України та «середнього заробітку» за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, відповідно до статті 236 КЗпП України, є однаковою. В обох випадках йдеться про необхідність компенсувати незаконно звільненому працівникові заробіток, який він втратив у зв'язку із цим звільненням, та який він й надалі не отримує у зв'язку з невиконанням роботодавцем судового рішення про його поновлення (яке в цій частині підлягало негайному виконанню).
Стаття 236 КЗпП України, так само як і стаття 235 КЗпП України, не передбачають підстав, на основі яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення може бути зменшена. Доводи про те, що працівник, якого було незаконно звільнено й поновлено на роботі, протягом періоду вимушеного прогулу та/або невиконання рішення про поновлення на роботі був працевлаштований та отримував заробітну плату могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на посаді чи за час вимушеного прогулу.
Аналогічні за змістом висновки про те, що отримання особою іншого доходу, у тому числі за новим місцем роботи, не має значення для цілей обчислення розміру середнього заробітку за правилами статті 236 КЗпП України (не є підставою для його зменшення) викладено також у постанові Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі №640/22054/18 та від 30 травня 2024 року у справі №340/1334/22.
Вказане спростовує доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та наявність підстав для відкриття касаційного провадження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилань заявника на порушення судами норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, а саме не дослідження судами зібраних у справі доказів, то слід зазначити, що такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судового рішення за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у разі обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; документу про сплату судового збору; уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України).
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини;
- документу про сплату судового збору;
- уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали (в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження) в установлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги та документу про сплату судового збору у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду