28 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/769/23
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про виконання рішення суду у справі № 620/769/23,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа № 620/769/23.
Рішенням суду від 17.03.2023 у справі № 620/769/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 07.08.2021, без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою суд від 02.04.2025, заяву ОСОБА_1 від 24.03.2025 - задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали, подати до Чернігівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 у справі № 620/769/23.
17.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до суду подало звіт, в якому зазначено, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 по справі №620/769/23 позивачу проведено перерахунок пенсії з 07.08.2021, без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, виходячи з 70% грошового забезпечення.
Відповідно до перерахунків пенсії по пенсійній справі позивача, що додаються до звіту:
- з 07.08.2021 підсумок пенсії позивача з надбавками становить 27557,52 грн та до виплати -27557,52 грн;
- з 01.03.2022 підсумок пенсії позивача з надбавками становить 31939,07 грн та до виплати -31939,07 грн;
- з 01.03.2023 підсумок пенсії позивача становить - 33478,82 грн та до виплати - 33478,82 грн;
- з 01.03.2024 підсумок пенсії позивача становить - 35045,82 грн та до виплати 35045,82грн;
- з 01.05.2024 підсумок пенсії позивача становить - 35045,82 грн та до виплати 35045,82грн;
- з 01.01.2025 підсумок пенсії позивача становить - 35045,82 грн та до виплати 35045,82грн.
З 01.03.2025 підсумок пенсії позивача з надбавками становить 36545,82 грн., але виплачується на виконання рішення суду з урахуванням пенсії без обмеження її максимального розміру, в сумі 35045,82 грн. Різниця між нарахованою та до виплати сумою пенсії становить сума індексації - 1500 грн, яка нарахована на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», оскільки пунктом 2 даної постанови виплата індексації передбачена у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом та вказана доплата не була предметом спору у справі № 620/769/23. Різниця пенсії на виконання вищевказаного рішення суду за період з 07.08.2021 по 30.04.2025 складає 389892,70 грн (за період з серпня 2021 року по квітень 2023 року - 161422,60 грн, за період з березня 2022 року по квітень 2025 року - 228470,40 гри).
Надаючи правову оцінку звіту про виконання судового рішення, суд зважає на таке.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано окремі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення, та передбачено, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, який його ухвалив.
Водночас особливості судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтями 381-1, 382, 382-1, 382-2 та 382-3 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (частина 1 статті 382-3 КАС України).
Як унормовано частиною другою статті 382-3 КАС України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Натомість встановлені судом обставини вказують, що судове рішення в частині нарахування та виплати позивачу пенсії з 07.08.2021, без обмеження її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність виконано, що підтверджується перерахунками пенсії з 07.08.2021, 01.03.2022, 01.03.2023,01.03.2024.
Щодо невиплати заборгованості по пенсії в сумі, то це обумовлюється відсутністю у відповідача необхідного фінансового ресурсу та бюджетних коштів.
При цьому суд зазначає, що стаття 3 Закону №4901-VI встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Рішення у даній справі стосується зобов'язання пенсійного органу вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, а не стягнення коштів.
Натомість особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна визначені у статті 7 Закону №4901-VI.
За правилами частини першої статті 7 Закону №4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень передбачено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в наступній черговості:
у першу чергу - заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
у другу чергу - заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами;
у третю чергу - заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації норм, наведених у пункті 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 затверджений Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державною (далі - Порядок №440).
Згідно з пунктом 1 Порядку №440 цей Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
Таким чином, виконання рішення у даній справі здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.
Крім того, згідно зі статтею 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої статті 73 цього Закону, кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до частини другої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами. Такими законами є Закон України «Про Державний бюджет України» на кожний рік та Бюджетний кодекс України.
Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління № 35 Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.01.2022 № 53/37389), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05.06.2012 № 4901- VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм.
Фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 "Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду".
Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат за зазначеною бюджетною програмою, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України (далі - Фонд) - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
Отже, виплата коштів на виконання вищезазначеного рішення суду позивачу буде здійснена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат, виділених на цю мету.
Зазначені доводи узгоджуються з приписами пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, яке передбачає, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 та підпункту 4 пункту 4 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду.
Бюджет Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд зазначає, що у Головного управління відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей для здійснення виплат, крім зазначених, Головне управління не має.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, невиконання відповідачем рішення суду спричинене об'єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто.
Суд зважає на те, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер.
Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов'язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.
В даному ж випадку, на переконання суду, є об'єктивні обставини, які ускладнюють виконання судового рішення в частині виплати позивачу заборгованості в сумі 389892,70 грн.
Разом із тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов'язку виконати рішення суду щодо виплати вказаної заборгованості, та не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
Відтак наведені вище обставини свідчать про наявність підстав для прийняття поданого звіту.
Щодо посилань відповідача у звіті на постанову КМУ від 25.02.2025 № 209, то суд наголошує на тому, що відповідні обставини виникли після прийняття судом рішення у березня 2023 року та не були приводом для пред'явлення позивачем позову.
З викладеного слідує, що вказані обставини свідчать про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами. Таким спірним правовідносинам суд не надавав правову оцінку у межах розгляду даної справи.
Отже, вказані обставини не можуть бути розглянуті в порядку виконання судового рішення по даній справі.
Суд також враховує, що, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Окремо слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 03.06.2014 у справі «Великода проти України», свідчить, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому суд зазначає, що в умовах воєнного стану Верховна Ради України, Кабінет Міністрів України за погодженням з Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України вживають заходів щодо скорочення видатків і кредитування державного бюджету та спрямування коштів до резервного фонду державного бюджету з метою використання на потреби Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних та інших органів, залучених до виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканності державного кордону та захисту держави.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 17.04.2025 № 13553/25 про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2023 у справі № 620/769/23.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя І.І. Соломко