Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання зміни способу і порядку виконання судового рішення
"29" квітня 2025 р. справа № 520/8654/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Біленського О.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №520/8654/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.04.2025 від представника ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якій представник просить суд:
- змінити спосіб і порядок виконання рішення, яке виніс Харківський окружний адміністративний суд від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 із зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.12.2019 року перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства Внутрішніх справ України по Харківській області" №33/41-4934 від 04.02.2022, виданої за листопад 2019 року, на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.12.2019 по день проведення перерахунку, в сумі 131552 грн. 21 коп.
Заява обґрунтована тим, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 набрало законної сили 28.02.2023, а тому з цієї дати воно є обов'язковим для відповідача і підлягає виконанню ним на всій території України. Разом з тим, з дати набрання законної сили по теперішній час, відповідачем рішення суду не було виконано в повному обсязі. Згідно з випискою боргу відповідача на
виконання рішення суду було лише розраховано суму доплати за період з грудня 2019 року по травень 2023 року, яка складає 131552 грн. 21 коп., проте вона не виплачена. Таким чином, на думку позивача, лише шляхом зміни способу та порядку рішення суду у даній справі вдасться забезпечити ефективний захист порушеного права позивача, який є метою вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Від представник позивача (стягувача) надійшла заява про розгляд заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №520/8654/22 без участі позивача та його представника, заявлені вимоги підтримують в повному обсязі.
Представника відповідача (боржника) належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не прибув.
Згідно з положеннями ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на наведене, суд вважає за можливе розглянути заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення без участі сторін у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглядаючи заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення та додані до неї матеріали, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства Внутрішніх справ України по Харківській області" №33/41-4934 від 04.02.2022, виданої за листопад 2019 року.
Зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.12.2019 перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства Внутрішніх справ України по Харківській області" №33/41-4934 від 04.02.2022, виданої за листопад 2019 року.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 набрало законної сили 28.02.2023.
28.04.2023 по адміністративній справі №520/8654/22 видано виконавчі листи, які направлені 17.05.2023 на адресу представника позивача.
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.07.2023 №2000-0203-8/91047, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 головним управлінням здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
З 01.06.2023 пенсія виплачується з урахуванням рішення суду.
Різницю в пенсії за період з 01.12.2019 по 31.05.2023 буде виплачено в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Відповідно до Розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою позивача №2003019163, розмір нарахованої до виплати пенсії, перерахованої за рішенням суду, за період з грудня 2019 року по травень 2019 року складає 131552,21 грн.
Однак, оскільки до теперішнього часу рішення суду в частині виплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.12.2019 по 31.05.2023 у сумі 131552,21 грн. відповідачем не виконано, позивач звернувся із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з ч. 3 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі №813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі №191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі №640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі №540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява №60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява №30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
З аналізу положень частин 1, 3 статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі №800/203/17.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.12.2019 перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства Внутрішніх справ України по Харківській області" №33/41-4934 від 04.02.2022, виданої за листопад 2019 року.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2023 у справі №520/8654/22 набрало законної сили та у справі видано виконавчі листи.
Однак, суду не надано доказів того, що на виконанні в органах виконавчої служби перебуває або перебували виконавчі листи по справі №520/8654/22.
Також, суд зазначає, що наявність нарахованої, але не виплаченої пенсії з 01.12.2019 по 31.05.2023 у розмірі 131552,21 грн. не вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.
Зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості з пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень, певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/8654/22 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості з пенсії за період з 01.12.2019 по 31.05.2023.
Оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості пенсії судом не здійснювався, тому змінивши спосіб виконання рішення, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог, вирішивши питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі №456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі №490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі №281/1618/14-а.
Отже, оскільки у справі, що розглядається способом відновлення порушеного права позивача судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум перерахованого основного розміру пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №520/8654/22, встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв'язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, суд вважає безпідставними аргументи представника позивача, наведені в його заяві та під час судового засідання, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі №520/8654/22.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18.
Водночас, суд ураховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Крім того, суду не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду по справі №520/8654/22 або роблять його неможливим.
З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №520/8654/22.
Керуючись положеннями ст.ст. 205, 229, 248, 256, 293, 295, 378 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі №520/8654/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Біленський О.О.