Іменем України
29 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/474/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 05 березня 2025 року надійшла позовна заява адвоката Котік Олесі Станіславівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі- відповідач, ГУПФУ в Луганській області) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу пенсії;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію згідно з рішенням про поновлення виплати пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером перебуває на обліку у відповідача та є внутрішньо переміщеною особою.
Позивачу у червні 2024 року не прийшла пенсія на рахунок у банку. У вересні 2024 року позивач пройшла ідентифікацію та подала на поновлення заяву, але пенсія не прийшла. Відповідач повідомив, що у зв'язку з отриманням інформації пенсію припинено та проходження ідентифікації не допоможе її поновити.
Позивач з такою бездіяльністю відповідача не погоджується, оскільки статтею 49 Закону № 1058-IV визначений виключний перелік підстав для зупинення виплати пенсії. Відповідач протиправно, за відсутності підстав та без прийняття відповідного рішення на підставі листа Головного управління Служби безпеки України припинив виплату пенсії позивачеві з 01 червня 2024 року, чим порушив конституційне право позивача.
З урахуванням зазначеного позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 10 березня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від ГУПФУ в Луганській області до суду 26 березня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи позивач перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувачка пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
На адресу відповідача 30 травня 2024 року надійшов лист 3 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 28 травня 2024 року вих. № 78/3/5/7-6863 щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 . Вказаним листом відповідачу повідомлено, що управлінням ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10 березня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України. В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено причетність позивача до співпраці з окупаційною адміністрацією РФ на тимчасово окупованій території Луганської області. З урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, зокрема з державного бюджету, просили ГУПФУ в Луганській області розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 .
З 01 червня 2024 року виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено в зв'язку з надходженням вищезазначеного листа СБУ. Рішення про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалось.
Позивачка 26 вересня 2024 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою щодо «Ідентифікації особи за допомогою відеоконференцзв'язку».
Згідно з рішенням від 09 жовтня 2024 року № 401276 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за результатами проведеного відеоконференцзв'язку та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 встановлено.
Автоматично сформовану заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати ВПО з типом ідентифікації «відеоконференцзв'язок» опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, але виплату пенсії не поновлено.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області 19 лютого 2025 року направило до 3 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях лист від 19 лютого 2025 року вих. № 1200-0403-5/4398 з проханням підтвердити або спростувати причетність позивачки до колабораційної діяльності. При цьому зазначено, що вказана інформація необхідна для вирішення питання щодо поновлення/відмови у виплаті пенсії.
До Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області 25 лютого 2025 року надійшла відповідь від Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 25 лютого 2025 року за вих. № 78/3/5/7, що факт причетності до колабораційної діяльності ОСОБА_1 перевіряється в рамках кримінального провадження.
З 01 червня 2024 року по теперішній час пенсія ОСОБА_1 не виплачується. Дата останньої виплати пенсії позивачу травень 2024 в сумі 2725,00 грн.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком, що підтверджується копіями матеріалів з пенсійної справи позивачки.
На адресу ГУПФУ в Луганській області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 28 травня 2024 року № 78/3/5/7-6863, в якому повідомлялось про проведення досудового розслідування кримінального провадження № 22022130000000080 від 10 березня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України, зокрема відносно ОСОБА_1 . З метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок державних виплат держави рекомендовано розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1
ОСОБА_1 26 вересня 2024 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою щодо «Ідентифікації особи за допомогою відеоконференцзв'язку».
Згідно із рішенням від 09 жовтня 2024 року № 401276 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, під час відеоконференції при проведенні ідентифікації, особу ОСОБА_1 встановлено.
ГУПФУ в Луганській області звернулось до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях з листом від 19 лютого 2025 року № 1200-0403-5/4398 з прохання підтвердити або спростувати причетність ОСОБА_1 до колабораційної діяльності. При цьому зазначено, що ця інформація необхідна для вирішення питання щодо поновлення/відмови у виплаті пенсії.
Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях листом від 25 лютого 2025 року № 78/3/5/7 повідомило ГУПФУ в Луганській області, що причетність до колаборацінної діяльності громадяни України: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , перевіряється в рамках кримінального провадження № 22022130000000080, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України. Відповідно до вимог статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування недопустимо розголошувати без письмового дозволу слідчого або прокурора.
На звернення позивача на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України ВЕБ-12001-Ф-С-25-027622 стосовно поновлення виплати пенсії, яке зареєстровано в ГУПФУ в Луганській області за № 949/Ж-1200-25, відповідачем листом від 19 лютого 2025 року № 1090-949/Ж-02/8-1200/25 повідомлено, що виплату пенсії призупинено з 01 червня 2024 року на підставі норм пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV у зв'язку з отриманням інформації від правоохоронних органів, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії. Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами) (далі - Порядок № 22-1), визначено, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України. Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, ідентифікує заявника. Враховуючи підстави припинення виплати пенсії, для її поновлення позивачці необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та необхідними документами: паспортом громадянина України; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявністю). Підстави для поновлення виплати пенсії за результатом проходження відеоконференцзв'язку відсутні.
В матеріалах пенсійної справи відсутнє рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати позивачу пенсії з 01 червня 2024 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з вимогами частини першої статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Стаття 2 Закону № 389 передбачає, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 389 в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) завдання суб'єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період; 5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 6) інші питання, що випливають із цього Закону.
З 24 лютого 2022 року на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 3034, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (Закону № 389).
Отже в зазначеному Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 чітко визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану, серед яких відсутнє обмеження права соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України.
Тому обмеження такого право в період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, є незаконним.
Також статтею 62 Конституції України передбачено презумпцію невинуватості, згідно з положеннями якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже конституційні права особи, передбачені статтею 62 Конституції України, не можуть бути обмежені і в умовах воєнного або надзвичайного стану.
В рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци перший-третій пункту 4 мотивувальної частини рішення).
В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв'язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Згідно з вимогами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відзиві жодним чином не зазначено, якою саме нормою законодавства керувався відповідач, зупиняючи виплату пенсії позивачу на підставі листа органу Служби безпеки України про наявність в них інформації про те, що позивач вчинив злочин.
Чинне пенсійне законодавство не передбачає наявності таких повноважень в пенсійного органу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 47 Закону України від «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48-1 Закону № 1058-IV визначено, що виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.
Із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.
Отже, навіть наявність вироку суду з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі не є підставою для зупинення виплати пенсії, призначеної згідно з вимогами Закону № 1058-IV відповідно до вимог чинного законодавства.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV установлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи, що відповідачем взагалі не прийнято рішення, з якого можливо було б встановити підставу, визначену статтею 49 Закону № 1058-IV, для припинення виплати пенсії позивачеві, та невстановлення таких підстав в ході судового розгляду, має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві раніше призначеної пенсії з 01 червня 2024 року.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу верховенства права щодо спірних правовідносин та констатувати порушення відповідачем пункту 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини тобто порушення права власності позивача на суми призначеної пенсії, що здійснено відповідачем без законних підстав, тобто в свавільний спосіб.
Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Тому наявними є підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача саме щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2024 року.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої було піддано формальним обмеженням з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу має бути поновлена з моменту її припинення без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
З огляду на те, що судом установлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сіверськодонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року нарахування та виплату пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова