29 квітня 2025 року Справа № 640/23513/20
провадження № 2-іс/340/283/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП: 44116011) про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач), через представника - адвоката Срібного В.А., звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-224316-17У від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту припинення позивачем підприємницької діяльності, тобто, з початку 2002 року по день звернення з позовною заявою до суду позивач не здійснював будь-якої підприємницької діяльності, жодних доходів, крім заробітної плати, не отримував, звітність до податкових та інших контролюючих органів, як підприємець, не подавав. При цьому жодних повідомлень або вимог від відповідача чи інших податкових органів з моменту припинення підприємницької діяльності до дня звернення із позовною заявою до суду позивач не отримував, також ні відповідач, ні інші податкові органи ніколи не повідомляли позивача про необхідність здійснення будь-яких платежів чи надання документів. Відповідач не проводив перевірок позивача, як ФОП, та не складав відповідні акти, а саме не перевіряв: податкову звітність позивача; бухгалтерські та інші документи, як платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат, на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; належність ведення бухгалтерських документів; не приймав з цього приводу рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за несплату, неповну сплату сум єдиного внеску або рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності, передбаченої законом. У зв'язку з відсутністю офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки нарахування єдиного внеску проводилось автоматично в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць (січень-грудень 2017 р. в сумі 8448,00 грн, І-ІV квартали 2018 р. в сумі 9828,72 грн, І-ІV квартали 2019 р. в сумі 11016,72 грн, І-ІV квартали 2020 р. в сумі 6295,30 грн), сплата якого, в силу положення частини 12 статті 9 Закону №2464-ІV здійснюється незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, як зазначив представник відповідача, саме з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП позбавляється статусу платника єдиного внеску, а не у зв'язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності (а.с.54-62).
Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій не погодився з відповідачем та більш детально конкретизував доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві (а.с.68-76).
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2020 відкрито провадження у справі (а.с.48).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2021 здійснено заміну відповідача ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980) на його правонаступника - ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП: 44116011) (а.с.81-82).
В подальшому, на виконання положень Закону України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", згідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України №399 від 16.09.2024, справу передано на розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
18.03.2025 року справа надійшла до Кіровоградського окружного адміністративного суду та ухвалою суду від 24.03.2025 справу прийнято до провадження. Розгляд справи здійснюється суддею Пасічником Ю.П. одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.93-94).
Сторони належним чином були повідомлені про розгляд справи.
27.03.2025 представник позивача подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що позивач в повному обсязі підтримує свої позовні вимоги, зазначені в його позовній заяві від 29 вересня 2020 року та просить визнати протиправною і скасувати вимогу, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді (а.с.99-103).
Дослідивши подані документи та матеріали, судом встановлено таке.
Матеріалами справи підтверджено, що у 1998 р. позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 11.06.1998 року, виданим Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва (а.с.24).
Як зазначено у позові, на початку 2002 р. позивач припинив підприємницьку діяльність, жодних доходів, крім заробітної плати, позивач не отримував, звітність до податкових та інших контролюючих органів, як підприємець, не подавав.
Із витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.08.2020 р. вбачається, що станом на 31.08.2020 р. записів щодо позивача, як фізичної особи-підприємця, у Єдиному державному реєстрі не знайдено.
Із витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2025 р. вбачається, що станом на 28.04.2025 р. записів щодо позивача, як фізичної особи-підприємця, у Єдиному державному реєстрі не знайдено.
Водночас, як вказав представник відповідача у відзиві, за даними інформаційної системи податкового органу позивач перебував на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП з 11.06.1998 та знаходиться на загальній системі оподаткування.
Судом встановлено, що в інтегрованій картці платника податку - позивача по коду платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн, в тому числі:
- за січень-грудень 2017 р. по терміну сплати 09.02.2018 - 8448,00 грн;
- за I-IV квартали 2018 р. по терміну сплати: 19.04.2018 - 2457,18 грн, 19.07.2018 - 2457,18 грн, 19.10.2018 - 2457,18 грн, 21.01.2019 - 2457,18 грн;
- за I-IV квартали 2019 р. по терміну сплати: 19.04.2019 - 2754,18 грн, 19.07.2019 - 2754,18 грн, 21.10.2019 - 2754,18 грн, 20.01.2020 - 2754,18 грн;
- за I-IV квартали 2020 р. по терміну сплати: 21.04.2020 - 2078,12 грн; 20.07.2020- 1039,06 грн, 19.10.2020 - 3178,12 грн, 19.01.2021 - 2200 грн (а.с.65).
Так, станом на 30.04.2019 р. заборгованість зі сплати єдиного внеску складала 21030,90 грн.
14.05.2019 ГУ ДПС у м. Києві була сформована вимога №Ф-224316-17У про стягнення з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн.
12.02.2020 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Желевською О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги №Ф-224316-17У (а.с.20).
11.06.2020 позивач отримав повідомлення про арешт банківських рахунків (а.с.16).
13.06.2020 позивач отримав інформацію з Єдиного реєстру боржників про відкриття виконавчого провадження (а.с.17).
13.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання копії спірної вимоги (а.с.21-22).
Не отримавши відповідь на заяву від 13.07.2020 позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Стаття 92 Конституції України вказує, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник-це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
За правилами пунктів 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1, пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених вище норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. При цьому необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Водночас за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Відтак з метою встановлення розміру мінімального страхового внеску і обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, на підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством було встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення Закону №2464-VI про необхідність сплати ЄСВ ФОП, яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому була підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), що враховується судом, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Так, зі змісту інтегрованої картки платника податку - позивача судом встановлено, що за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску, яка виникла у період 2017-2020 років (а.с.65).
Спірним, у даному випадку, є питання наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця і платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ та наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваних вимог.
Матеріалами справи підтверджено, що у 1998 р. позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 11.06.1998 року, виданим Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва (а.с.24).
Із витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що записів щодо позивача, як фізичної особи-підприємця, у Єдиному державному реєстрі не знайдено.
До 01 липня 2004 р. реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснювалась на підставі Закону України від 07.02.1991 №698-XII "Про підприємництво" (далі - Закон №698-XII).
Відповідно до вимог статті 8 Закону №698-XII громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.
Також, вказаною статтею Закону передбачено і умови та порядок скасування державної реєстрації, а саме скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина.
01 липня 2004 р. набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
З 01 липня 2004 р. також розпочав функціонування Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до вимог пункту 2 Прикінцевих положень Закону №755-IV (в редакції, чинній на час його прийняття), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому, реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
01 липня 2010 р. прийнято Закон України №2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання", який набрав чинності 03.03.2011 (далі - Закон №2390-VI).
Пунктами 2-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI (у редакції чинність на час його прийняття) було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ Міністерством юстиції України було видано наказ №575/5 від 12.04.2012 "Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Отже, строки включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, визначені пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору. Відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із такою заявою, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 р. набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон №1155-VII).
Законом №1155-VII пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Так, основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19 вказала, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних відносин порушує принцип правової визначеності.
Відповідачем не заперечується, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-IV, при цьому, не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про себе до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
В матеріалах справи також відсутні письмові докази, які підтверджують статус позивача, як фізичної особи-підприємця.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця, у т.ч. шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, що в свою чергу виключає також можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Тому, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження волевиявлення позивача на збереження статусу фізичної особи-підприємця після 01.07.2004 шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки або будь-яким іншим чином, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю та виставлення оскаржуваної вимоги.
Підсумовуючи вищевказане, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.15).
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 14.05.2019 №Ф-224316-17У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21030,90 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК