17 квітня 2025 року Справа № 640/9700/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Савченка А.В.
при секретарі судового засідання - Коростильові П.О.,
за участю:
представника відповідача - Свистунова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (вул.Панаса Мирного, буд.28, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів,
установив:
30 квітня 2020 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (п. 3 наказу);
- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого третього слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань;
- стягнути з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскаржуваного наказу, як такого, що прийнятий відповідачем всупереч вимогам законодавства України та без урахування вимог КЗпП України. На думку позивача, визначене в оскарженому наказі формулювання навіть не підпадає під приписи п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», при цьому, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структурного та штатного розпису не відбулось, адже змінилася фактично лише назва структурного підрозділу, тоді як посада позивача в ньому залишилась. В порушення трудового законодавства, позивачу не запропоновано іншу рівнозначну посаду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2020 р. відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження.
26.05.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання представника позивача - адвоката Шмагаревської Г.О. про витребування доказів, а саме:
належним чином засвідчену копію наказу Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» (з додатками);
належним чином засвідчену копію наказу Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» (з додатками);
належним чином засвідчену копію наказу Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та ведення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» (з додатками);
належним чином засвідчену копію штатного розпису Центрального апарату Державного бюро розслідувань до зміни структури Державного бюро розслідувань;
належним чином засвідчену копію штатного розпису Центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік, затвердженого наказами Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та № 21 ДСК від 27.02.2020;
належним чином засвідчену копію наказу в. о. Директора Державного бюро розслідувань від 31.03.2020 № 223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань»;
належним чином оформлену довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , оформлену відповідно до вимог чинного законодавства України;
інформацію про перелік вакантних посад слідчих в Центральному апараті Державного бюро розслідувань у період з 03 березня 2020 р. і по теперішній час;
інформацію про те, чи мали місце призначення на вакантні посади слідчих та інші вакантні посади в Центральному апараті Державного бюро розслідувань у період з 31 березня 2020 року і по теперішній час;
належним чином засвідчену копію висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В» у 2019 році в частині оцінки службової діяльності ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2020 р. клопотання представника позивача - адвоката Шмагаревської Г.О. про витребування доказів задоволено. Витребувано у Державного бюро розслідувань (адреса: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, ідентифікаційний код - 41760289) належним чином завірені копії документів:
- наказу Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» (з додатками);
- Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» (з додатками);
- Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та ведення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» (з додатками);
- штатного розпису Центрального апарату Державного бюро розслідувань до зміни структури Державного бюро розслідувань;
- штатного розпису Центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік, затвердженого наказами Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та № 21 ДСК від 27.02.2020;
- наказу в. о. Директора Державного бюро розслідувань від 31.03.2020 № 223-ос «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань»;
- довідки про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , оформлену відповідно до вимог чинного законодавства України;
та інформацію щодо:
- переліку вакантних посад слідчих в Центральному апараті Державного бюро розслідувань у період з 03 березня 2020 р. і по теперішній час;
- призначення на вакантні посади слідчих та інші вакантні посади в Центральному апараті Державного бюро розслідувань у період з 31 березня 2020 року і по теперішній час;
- висновку про оцінювання результатів службової діяльності державних службовців центрального апарату Державного бюро розслідувань, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В» у 2019 році в частині оцінки службової діяльності ОСОБА_1 .
04.06.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника Державного бюро розслідувань - Лебідь Л.М., у якій представником відповідача вказано про необхідність надання додаткового строку для подання відзиву у зв'язку з продовженням строку дії карантину відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 20.05.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2020 р. продовжено Державному бюро розслідувань строк для подання відзиву на строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), але не пізніше ніж п'ять днів з дня закінчення дії карантину на території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
03 серпня 2020 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
11 серпня 2020 року від Державного бюро розслідувань надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що у зв?язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом «Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань» від 03.03.2020 Nє 53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань. На підставі вище вказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» від 27.02.2020 Nє 21 ДСК, яким затверджено та введено в дію з 03.03.2020 штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік, внаслідок чого із штату скорочено посаду начальника слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (у правління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), тобто, посада позивача та посади слідчих цього відділу. Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» внесено низку змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань». зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Змінено суб?єкта, який визначає його організаційну структуру. Президентом України затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Отже, твердження позивача про те, що у Державного бюро розслідувань змінилася лише назва структурного підрозділу, без зміни правового статусу у структурі органу, є помилковими та спростовуються Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» і Указом Президента України про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань від 05.02.2020 Nє 41/2020, а також зазначеними документами та іншими доказами, які додаються до відзиву. Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на те, що 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 Nє 378-1X (далі - Закон Nє 378), яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України (далі - К3пП України) та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінився порядок скорочення державних службовців. Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі. При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв?язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 Nє440-IХ внесені аналогічні зміни у Закон у країни «Про державну службу» від 10.12.2015, який набрав чинності 13.02.2020. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб?єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб?єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов?язку суб?єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб?єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Зауважуємо, що на час винесення відповідачем оскаржуваного наказу, норми частини другої статті 40 К3пП України щодо переведення за згодою працівника на іншу роботу та частини другої статті 49-2 КпП України про переважне право залишення на роботі, на позивача, як державного службовця, вже не поширювались. При цьому, статтею 87 Закону України «Про державну службу» не передбачено обов?язку суб?єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. Отже, на підставі наведених правових норм у їх сукупності, із урахуванням останніх змін у законодавстві, законодавцем визначено, що в разі вивільнення державного службовця у зв?язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу тощо, роботодавець, керуючись зазначеними вище нормами, завданнями і принципами державної служби, має вибір (не зобов?язаний) запропонувати працівнику (державному службовцю) іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Таким чином, наділений дискреційними повноваженнями.
01 вересня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначила, що відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Отже, правовий статус слідчого Державного бюро розслідувань, а також правовідносини, що виникають у зв?язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби, врегульовані Законом України «Про державну службу», Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державне бюро розслідувань». Згідно з положеннями п. 3, 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби в Центральному органі виконавчої влади здійснює керівник такого органу, а у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, - керівник відповідно органу. До повноважень керівника державної служби у тому числі належить призначення громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій «Б» і «В», звільнення з таких посад відповідно до цього Закону (п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну службу»). Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про державну службу» державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В» присвоюються - 6, 7, 8, 9 ранг. Посада слідчого, яку позивач обіймав до звільнення, належала до посади державної служби категорії «В», що підтверджується записом у трудовій книжці. Отже, звільнити позивача з державної служби мав право виключно керівник державної служби органу Державного бюро розслідувань, яким з 27.12.2019 з урахуванням положень 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну службу» міг були лише керівник відповідно органу, посада якого належить до посади державної служби. Спірний наказ Державного бюро розслідувань Nє 223-ос від 31.03.2020 «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» про звільнення позивача з посади квітня 2020 року, виданий та підписаний виконувачем обов?язків Директора Державного бюро розслідувань Соколовим Олександром Володимировичем, який був заступником Директора Державного бюро розслідувань. Пунктом 2 ч. 4 ст. 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що повноваження Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань і заступника Директора Державного бюро розслідувань припиняються у зв?язку із закінченням строку повноважень або у разі призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою. У разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»). Водночас, Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 був звільнений указом Президента України Nє 960/2019 від 27.12.2019 на виконання вимог п. 2 ч. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Nє 305-IХ від 03.12.2019. При цьому, на виконання п. 2 ч. З розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Nє 305-IX від 03.12.2019 указом Президента України Nє961/2019 від 27.12.2019 ОСОБА_3 призначено тимчасово виконуючою обов?язків Директора Державного бюро розслідувань, а не Директором державного бюро розслідувань. Посада тимчасово виконуючого обов?язків Директора Державного бюро розслідувань не є тотожною посаді Директора Державного бюро розслідувань, оскільки була введена законодавцем з метою безперервної роботи державного органу на період проведення конкурсу на заміщення вакантної посади Директора Держаного бюро розслідувань відповідно до вимог п. 2 ч. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Nє 305-1X від 03.12.2019. Такий висновок узгоджується з такими положеннями Закону України Nє 305-IX від 03.12.2019, зокрема - повноваження особи, яка тимчасово здійснює повноваження Директора Державного бюро розслідувань, припиняються у день призначення на посаду Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному Законом України «Про Державне бюро розслідувань». З огляду на викладені обставини, загальні положення Закону України «Про Державне бюро розслідувань» стосовно наслідків звільнення з посади Директора Державного бюро розслідувань, передбачені ч. 1 ст. 10, п. 2 ч. 4 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у вигляді виконання обов?язків Директора одним з його заступників не застосовуються до правовідносин звільнення з посади тимчасово виконуючого обов?язків Директора Державного бюро розслідувань, оскільки це різні посади. Фактично Закон України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачає порядку призначення виконувача обов?язків Директора Державного бюро розслідувань у разі звільнення з посади тимчасово виконувача обов?язків Директора Держаного бюро розслідувань, призначеного відповідно до вимог п. 2 ч. З розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Nє 305-1X від 03.12.2019. Застосування положень ч. 1 ст. 10, п. 2 ч. 4 ст. 10, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» за аналогією є порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України. Позивач вважає, що оскільки з 26.02.2020 посади Директора Державного бюро розслідувань та його заступників не є посадами державної служби, а тому зазначені посадові особи в силу положень п. 1-5 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну службу» не можуть здійснювати повноваження керівника державної служби Державного бюро розслідувань. 3 огляду на викладені обставини, на час підписання спірних наказів про звільнення позивача, заступник Директора Державного бюро розслідувань Соколов О.В. не був керівником державної служби Державного бюро розслідувань, оскільки з 26.02.2020 займана ним посада не є посадою державної служби. Водночас, відповідно до ст. 14-2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» спеціальні звання присвоюються лише особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які не є державними службовцями в розумінні Закону України «Про державну службу». Зазначені вище обставини підтверджується також тим, що лише 15.05.2020 до Верховної Ради України внесено Проект Закону Nє 3489 про внесення змін до статті 91 Закону України «Про державну службу», яким передбачено доповнення вказаної статті Закону ч. 10 наступного змісту: «Повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань здійснюють Директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань».
10 вересня 2020 року від Державного бюро розслідувань надійшли заперечення на відповідь на відзив.
25 січня 2021 року від Державного бюро розслідувань надійшли додаткові заперечення, в яких зазначили, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 Nє 305-IX, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, організаційна структура якого визначається Президентом України. Указом Президента України від 05.02.2020 Nє 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Відтак у центральному апараті Державного бюро розслідувань виникла необхідність затвердження нової структури і введення в дію нового штатного розпису. Законодавчо право Директора ДБР (або особи, що виконує його обов?язки) на затвердження змін до структури та штатної чисельності центрального апарату ДБР прямо передбачено в пункті 4 частини першої статі 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Відповідно до нової організаційної структури (Указ Президента України від 05.02.2020 Nє 41/2020 та наказ ДБР від 14.02.2020 Nє 42), наказом ДБР від 27.02.2020 Мє 21ДСК затверджено новий штатний розпис, який введено в дію з 03.03.2020. Звертають увагу, що накази ДБР від 14.02.2020 Nє 42 від 27.02.2020 Мє 21 ДСК, станом на день розгляду справи в судовому порядку не скасовані та є чинними. Зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 Nє 117-IХ внесено зміни до Закону України, якими обмежено дію КЗпП України на процедуру вивільнення державних службовців. Крім того, аналогічні зміни внесені законами від 12.12.2019 Nє 378-IX та від 14.01.2020 Nє 440-IX до КЗпП України. Зокрема, статтю 49-2 КЗпП України доповнено частиною шостою, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням того, що разі вивільнення державних службовців, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату органу, положення частини 2 статті 40 КЗпП України (звільнення, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) та положення частини 2 статті 49-2 К3пП України (при вивільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі) не застосовуються. Отже, в рамках даного спору спірні правовідносин врегулюванні Законом України «Про державну службу», з аналізу положень якого вбачається, що при звільнені державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у суб?єкта призначення відсутній обов?язок переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посади, крім того не враховується і переважне право залишення на роботі, в тому числі, передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15.06.1994 Nє 414 (для осіб, що мають доступ до державної таємниці), оскільки положення статей 40, 42, 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин - не застосовуються. На підставі вищенаведених правових норм у їх сукупності, із урахуванням останніх змін у законодавстві, Державне бюро розслідувань не зобов?язане було пропонувати позивачу (державному службовцю) іншу або рівнозначну посаду. Оскільки посади слідчих, як і інші працівники центрального апарату ДБР скорочувалися, особи, що займали такі посади, були повідомлені про наступне вивільнення, зокрема, ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення за 30 календарних днів, у подальшому на підставі статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» звільнено з посади слідчого та проведено повний розрахунок при звільненні, із виплатою вихідної допомоги в розмірі 2 середніх заробітних плат. Також зазначає, що уповноваженому на виконання обов?язків Директора ДБР надаються усі права передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, але не виключно укладати угоди, видавати накази. До повноважень Директора ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників центрального апарату ДБР, директорів та заступників директорів територіальних управлінь ДБР (пункт 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»). Будь-яких обмежень по компетенції в.о. Директора, щодо повноважень не встановлено. Виконуючий обов?язки Директора наділений повноваженнями самого Директора ДБР. Обмеження компетенції в.о. Директора, може проводитися лише шляхом обмеження повноважень самого Директора, які обов?язково повинні бути відображені в нормативно-правових актах юридичної особи та зареєстровані у визначеному законом порядку. Повторно звертають увагу, що призначення ОСОБА_4 виконуючим обов?язки Директора ДБР не є предметом спору у даній справі, відповідно такий факт не може бути переглянутий на предмет відповідності закону в рамках даної справи та фактично не підлягає доказуванню.
02 квітня 2021 року від Державного бюро розслідувань надійшло клопотання, в якому просить розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
25 серпня 2021 року від Державного бюро розслідувань надійшли додаткові пояснення в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Просить врахувати висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №9901/36/20 та постанови Верховного Суду від 28.07.2021 по справі №640/11024/20.
06 липня 2022 року від Державного бюро розслідувань надійшли додаткові пояснення яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Просить врахувати висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 29.12.2021 у справі №420/3825/20 та від 02.06.2022 у справі №420/3541/20.
10 січня 2023 року від позивача надійшла заява про надання інформації щодо розгляду справи.
05 липня 2023 року від Державного бюро розслідувань надійшла заява про надання інформації щодо розгляду справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Справа № 640/9700/20 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
05.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченку А.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. прийнято справу №640/9700/20 до провадження судді Савченко А.В. Розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.03.2025 р. о 14:00 год.
24 лютого 2025 року від Державного бюро розслідувань надійшли додаткові пояснення по справі, в яких просять відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що ДБР є державним правоохоронним органом, повноваження якого визначені Законом “Про Державне бюро розслідувань». Директор ДБР затверджує структуру та штат чисельністю до 1600 осіб, організовує кадрові процеси та видає обов'язкові накази. Після прийняття Закону № 305-ІХ від 27.12.2019 ДБР остаточно утвердило статус органу й отримало право змінювати штатний розпис указом Президента та власними наказами. У лютому-березні 2020 року наказами ДБР було оновлено штатний розпис центрального апарату: замість посад “державної служби» вводилися посади “рядового та начальницького складу». Упродовж 2020 р. Головне слідче управління зменшило штат державних службовців із 115 до 5 осіб і відповідно збільшило штат слідчих “рядового складу» на 110 посад. Наказом № 21 від 27.02.2020 позивача повідомили про вивільнення, а наказом № 223-ос від 31.03.2020 звільнили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону “Про державну службу». Процедури вивільнення державних службовців регламентовані Законом “Про державну службу» (ст. 83, 87) і спеціальними нормами КЗпП (ст. 49 2). ДБР дотрималося вимог: попередило працівника за 30 днів і провело повний розрахунок. Судова практика Верховного Суду підтверджує, що рішення про штатну структуру й чисельність належить виключно суб'єкту призначення та не підлягає судовій оцінці з огляду на доцільність.
27 лютого 2025 року від представника Державного бюро розслідувань надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
03 березня 2025 року від представника Державного бюро розслідувань надійшло доповнення до клопотання від 27.02.2025р.
05 березня 2025 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі, у зв'язку з тим, що буде брати участь у іншому судовому засіданні.
05 березня 2025 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2025р. клопотання представника Державного бюро розслідувань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в адміністративній справі №640/9700/20 задоволено.
05 березня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
05 березня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі, у зв'язку з тим, що буде приймати участь у іншому судовому засіданні.
Відповідно протоколу підготовчого засідання від 06.03.2025р. суд ухвалив відкласти розгляд справи у зв'язку з заявленим клопотанням представника позивача про відкладення. Наступне підготовче зсідання призначено на 27.03.2025р. о 14:00 год.
12 березня 2025 року на електронну адресу представника позивача надіслано матеріали справи для ознайомлення.
20 березня 2025 року від представника Державного бюро розслідувань надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
26 березня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому просила витребувати у відповідача - Державного бюро розслідувань належним чином засвідчені копії наступних документів та відомостей, а саме: 1. Належним чином засвідчену копію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, затвердженого та введеного в дію наказом Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік») в редакції змін, які стосуються заміни та введення в штатний розпис категорії посад слідчих в Головному слідчому управлінні, в тому числі, в Управлінні з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями ГСУ в Центральному апараті Державного бюро розслідувань, як посад рядового та начальницького складу. 2. Належним чином засвідчену копію посадової інструкції слідчого Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя Державного бюро розслідувань, діючої до зміни структури Державного бюро розслідувань. 3. Належним чином засвідчену копію посадової інструкції слідчого Головного слідчого управління Центрального апарату Державного бюро розслідувань, діючої після зміни структури Державного бюро розслідувань. 4. Відомості про те, за якою процедурою відбувалися призначення (переведення) слідчих на вакантні посади в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань у період з 03 березня 2020 року до повного заміщення посад слідчих, як посад державної служби посадами рядового та начальницького складу впродовж 2020 року. 5. Відомості про результати призначення та проведення конкурсів на заміщення вакантних посад слідчих в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань у період з 03 березня 2020 року по грудень 2020 року включно, зокрема, конкурси на заміщення вакантних посад слідчих в Управлінні з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.
27 березня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні та просить задовольнити клопотання про витребування доказів у справі.
Відповідно протоколу підготовчого засідання від 27.03.2025р. у засідання з'явився представник відповідача. Оголошено вступну та резолютивну частину ухвали суду від 27.03.2025р. Суд ухвалив призначити розгляд справи по суті на 17.04.2025р. о 15:00 год.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2025р. у клопотанні представника ОСОБА_1 про витребування доказів у справі №640/9700/20 відмовлено.
27 березня 2025 року від Державного бюро розслідувань надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів у справі.
03 квітня 2025 року від Державного бюро розслідувань надійшла заява, в якій зазначили, що в підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 27.03.2025, суд призначив розгляд справи по суті на 17.04.2025 о 15:00 та відклав розгляд клопотання представника Бедрековського М.М. щодо можливості дистанційного ознайомлення з матеріалами судової справи (засобами Електронного суду). Відкладення розгляду клопотання представника Бедрековського М.М. обумовлено необхідністю надання до суду ДБР пояснень з приводу віднесення матеріалів особової справи ОСОБА_1 до інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації для службового користування. На виконання вимог суду повідомили, що відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом ДБР від 29.06.2021 № 373, відомості що відображають відносини, які виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби державними службовцями не віднесено до відомостей, що становлять інформацію з обмеженим доступом.
09 квітня 2025 року судом на електронну адресу представника позивача надіслано лист про роз'яснення порядку ознайомлення з матеріалами справи, що містять обмежений доступ.
10 квітня 2025 року секретарем судового засідання направлено представнику позивача матеріали справи в електронному вигляді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
10 квітня 2025 року секретарем судового засідання засобами телефонного зв'язку повідомлено представника позивача про доставку матеріалів справи для ознайомлення. Також повідомлено, що судове засідання у справі призначено на 17 квітня 2025 року. Представник позивача зазначив, що повістку отримали та ознайомлені з датою і часом засідання. Додатково, під час телефонної розмови секретар проінформував про порядок ознайомлення з матеріалами справи, що містять інформацію з обмеженим доступом (ДСК), яка була надіслана на електронну пошту.
17 квітня 2025 року від представника позивача надійшли пояснення по суті позовної заяви, в якій зазначив, що Бедрековському вручено попередження про вивільнення з посади слідчого у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису ДБР (накази № 42 від 14.02.2020 та № 21 ДСК від 27.02.2020). Попри звернення позивача 27 і 1 квітня 2020 року з проханням ознайомити його з вакантними посадами та критеріями переведення, відповідач не надав жодної відповіді, а 31 березня 2020 року видано наказ № 223 ос про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону «Про державну службу» із виплатою вихідної допомоги. Аналіз штатних розписів Центрального апарату ДБР показує, що на момент попередження та звільнення існувало відповідно 134 та 25 вакантних посад слідчих державної служби. Оскільки ст. 14 3 Закону «Про ДБР» та ст. 41 Закону «Про державну службу» передбачають переведення без конкурсу на рівнозначну чи нижчу посаду за наявності вакантного місця, позивач мав право на переведення, однак це право було фактично проігнороване. Звільнення позивача відбулося всупереч вимогам Конституції України (ст. 43, част. 6) та принципу рівного доступу до державної служби (ст. 4 Закону «Про державну службу»), а також нормам Європейської конвенції та практиці ЄСПЛ щодо верховенства права й заборони свавілля. Наведені законодавчі зміни 2021 року (Закон № 1285 IX) підтвердили необхідність пропонувати іншій посаді державної служби одночасно з попередженням, що свідчить про недоліки попередньої редакції ст. 87 і визнає гарантії прав службовців. Виходячи з вищевикладеного, позивач просить суд приєднати пояснення до матеріалів справи, визнати наказ № 223 ос протиправним, скасувати його, поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно до протоколу судового засідання від 17.04.2025р. у засідання з'явився представник відповідача. Оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Суд встановив, що наказом Директора Державного бюро розслідувань №177-ос від 15 листопада 2018року ОСОБА_1 було призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочині, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 16.11.2018.
03 березня 2020 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв?язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 №42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 №21 ДСК «Про затвердження та в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». Попереджено про скорочення посади слідчого третього слідчого відділу Другого управління організації досудових розсідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, яку Ви обіймаєте, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.
З вказаним попередженням позивач ознайомився особисто під підпис 03.03.2020 року.
27 березня 2020 року на ім?я В.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В, позивачем було направлено заяву з проханням повідомити позивача про кількість вакантних посад в центральному апараті ДБР; про надання для ознайомлення акта, яким визначені критерії за якими здійснювалося переведення слідчих на посади у відділи Управлінь Головного слідчого управління ДБР, а також про ознайомлення позивача з наказами ДБР від 14.02.2020 № 42 та від 27.02.2020 № 21 ДСК стосовно структури та штатного розпису центрального апарату ДБР.
Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року № 223-ос ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого третього слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв?язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 та ч.4 статті 87 Закону України «Про державну службу» (п. 3 наказу).
01 квітня 2020 року позивач подав на ім?я в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. заяву про призначення ОСОБА_1 на будь-яку вакантну посаду, що відповідає кваліфікації слідчого в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань.
01 квітня 2020 року позивач подав на ім?я в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. заяви про призначення ОСОБА_1 на посаду слідчого в першому, або в другому, або в третьому відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.
Позивач вважає, що наказ в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року №223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв?язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 та ч.4 статті 87 Закону України «Про державну службу» (п. 3 наказу) є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон №794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, відповідно до статті 1 якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Нормами Закону № 794-VIII ДБР визначався як орган виконавчої влади із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів.
На виконання пункту 1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 "Про утворення Державного бюро розслідувань".
03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.
Статтею 1 Закону № 794-VIII (у редакції з 27.12.2019 року) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
З 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII визначено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Дослідивши докази по справі, встановлено, що позивач обіймав посаду державної служби, а саме слідчий третього слідчого відділу Другого управління організацї досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань та спірним наказом позивача звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби відповідно до пункту 1 частини 1, частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу».
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким, зокрема, змінено порядок скорочення посад державної служби.
Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 року №440-ІХ (далі Закон №440-IX), яким внесені зміни до Закону №889-VIII.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Після внесення Законом №440-IX змін у Закон №889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20.02.2020 №86 р/з», згідно з якими при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час існування спірних правовідносин було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.
Позивач вказує, що аналіз штатних розписів Центрального апарату ДБР показує, що на момент попередження та звільнення існувало відповідно 134 та 25 вакантних посад слідчих державної служби. Оскільки ст. 14 3 Закону «Про ДБР» та ст. 41 Закону «Про державну службу» передбачають переведення без конкурсу на рівнозначну чи нижчу посаду за наявності вакантного місця, позивач мав право на переведення, однак це право було фактично проігнороване. Звільнення позивача відбулося всупереч вимогам Конституції України (ст. 43, част. 6) та принципу рівного доступу до державної служби (ст. 4 Закону «Про державну службу»), а також нормам Європейської конвенції та практиці ЄСПЛ щодо верховенства права й заборони свавілля. Наведені законодавчі зміни 2021 року (Закон № 1285 IX) підтвердили необхідність пропонувати іншій посаді державної служби одночасно з попередженням, що свідчить про недоліки попередньої редакції ст. 87 і визнає гарантії прав службовців.
З приводу доводів позивача суд зазначає таке.
Аналіз щодо застосування положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, неодноразово надавався Верховним Судом.
Так, за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до частини першої статті 87 №889-VIIІ однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.
Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваних наказів про звільнення та підлягала застосуванню.
Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20.
Крім того, з приводу доводів позивача, що ст. 14 3 Закону «Про ДБР» та ст. 41 Закону «Про державну службу» передбачають переведення без конкурсу на рівнозначну чи нижчу посаду за наявності вакантного місця, позивач мав право на переведення, однак це право було фактично проігнороване, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 28.07.2021 року (справа №640/11024/20) здійснив тлумачення щодо застосування положень статті 87 Закону України «Про державну службу» при звільненні державних службовців Державного бюро розслідувань. Зокрема, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 року №202 ДСК та від 30.12.2020 року №303 ДСК є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-1X. який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, організаційна структура якого визначається Президентом України.
Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Відтак у центральному апараті Державного бюро розслідувань виникла необхідність затвердження нової структури і введення в дію нового штатного розпису.
Законодавчо право Директора ДБР (або особи, що виконує його обов?язки) на затвердження змін до структури та штатної чисельності центрального апарату ДБР прямо передбачено в пункті 4 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Відповідно до нової організаційної структури (Указ Президента України від 05.02.2020 №41/2020 та наказ ДБР від 14.02.2020 № 42), наказом ДБР від 27.02.2020 №21ДСК затверджено новий штатний розпис, який введено в дію з 03.03.2020.
При цьому, суд зазначає, що накази ДБР від 14.02.2020 № 42 від 27.02.2020 № 21 ДСК, станом на день розгляду справи в судовому порядку не скасовані та є чинними.
Суд встановив, що має місце зміна штатної структури та штатного розпису Державного бюро розслідувань.
З приводу твердження позивача, що звільнення позивача відбулося всупереч вимогам Конституції України (ст. 43, част. 6), згідно з якою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та принципу рівного доступу до державної служби (ст. 4 Закону «Про державну службу»), суд зазначає, що звільнення не є незаконним, оскільки здійснене на підставі положень статті 87 Закону України «Про державну службу».
З цих же підстав суд не може погодитись із доводами позивача про порушення Європейської конвенції та практики ЄСПЛ щодо верховенства права й заборони свавілля.
Також позивач вказує, що законодавчі зміни 2021 року (Закон № 1285 IX) підтвердили необхідність пропонувати іншій посаді державної служби одночасно з попередженням, що свідчить про недоліки попередньої редакції ст. 87 і визнає гарантії прав службовців.
Суд зазначає, що саме по собі внесення змін до законодавства не свідчить про неправомірність попередньої редакції закону. При цьому, закон, що був чинний на час спірних правовідносин, не був визнаний неконституційним.
Також, безпідставними суд вважає доводи позивача про те, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки підписаний особою, яка не є уповноваженою особою, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
До повноважень Директора ТУ ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону № 794-VIII).
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону №794-VIII у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник.
Відтак, ОСОБА_4 , як і особа, яка тимчасово наділена законом виконувати його обов'язки у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень, є тією особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників.
Позивачем не надано до суду доказів визнання у судовому порядку протиправним покладення обов'язків Директора ДБР, не дотримання приписів ч. 3, ч. 5 ст.13 Законі України «Про Державне бюро розслідувань».
Отже, суд вважає безпідставним аргумент позивача, що оскаржуваний підписано в.о. директора Соколовим О.В., який не є суб'єктом призначення та керівником державної служби у розумінні ст.87 Закону України «Про державну службу»».
Суд не може погодитись із доводами позивача про застосування практики Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.10.2019 р. у справі № 208/3390/16-а, оскільки у вказаній справі позов подано до Кам'янського міського голови, Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради, тобто правовідносини є іншими з огляду на суб'єктний склад учасників, а тому не містить висновків щодо законодавства, яке регулює спірні у справі, яка розглядається, зокрема, ст.87 Закону України «Про державну службу».
Крім того, як вказав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 18 березня 2021 року (справа № 640/17393/20), під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування наказу виконувача обов'язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (вул.Панаса Мирного, буд.28, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Повний текст рішення складено 28.04.2025 р.
Суддя А.В. Савченко