Справа № 182/1563/25
Провадження № 1-кп/0182/886/2025
25.04.2025 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі
головуючого -судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в залі суду в м. Нікополі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.02.2025 за № 12025041340000230 по обвинуваченню
ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження -смт. Семенівка, Семенівського району, Полтавської області, громадянина України, із середньою освітою, військовослужбовець військової служби за мобілізацією на посаді розвідника -сапера 4 розвідувальної групи спеціального призначення 14 роти спеціального призначення 4 загону спеціального призначення ВЧ НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України,
за участю сторін судового провадження
прокурора ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ з власного пристрою),
обвинуваченого ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ з ДУВП №4),
захисника ОСОБА_5 ,
Прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 18.03.2025 надіслав до Нікопольського міськрайонного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 24.02.2025 за № 12025041340000230 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України.
Щодо обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком дії до 26.04.2025.
Оскільки строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 незабаром спливає, прокурор просив суд продовжити строк тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше 60 діб, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, а саме ризики переховування від органу слідства і суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; продовження злочинної діяльності, а також репутація обвинуваченого, який не має постійного місця роботи та законного джерела доходів. Застосування більш м'яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не зможе запобігти цим ризикам.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти продовження строків тримання під вартою та просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_2 . Це житло його цивільної дружини ОСОБА_6 і цей будинок належить її матері. Обіцяє, що не буде переховуватись від суду, не вчинятиме нових злочинів та не буде порушувати умов домашнього арешту.
Захисник обвинуваченого підтримав клопотання свого підзахисного та також просив змінити ОСОБА_3 запобіжний захід на домашній арешт. Посилається на те, що прокурором не доведено існування процесуальних ризиків, на які він посилається. Крім того, його підзахисний завжди з'являвся за викликами до слідчого та зараз з'являтиметься до суду за кожною вимогою.
Вислухавши думку сторін судового провадження, суд враховує наступне.
Так, беручи до уваги позицію Європейського Суду з прав людини, яка згідно ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України є частиною національного законодавства, щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою, як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).
В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.
Національне законодавство у вигляді змісту положень ч. 3 ст. 199 КПК України і, зокрема ст. 315 КПК України накладають на суд обов'язок перевірити усі складові, з якими закон пов'язує вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурором у клопотанні було зазначено про існування ризиків переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Але, в контексті практики Європейського суду з прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
Суд погоджується з існуванням ризику переховування від суду обвинуваченого, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання. Разом з тим, при наявності місця проживання, яке йому погоджується надати цивільна дружина поряд з матеріальним забезпеченням та гарантуванням дотримання належної процесуальної поведінки, суттєво знижується і може бути мінімізований шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Сама по собі тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для тримання особи під вартою, що слідує із усталеної практики Європейського суду з прав людини.
При цьому будь-яких конкретних підтверджень того, яким чином звільнення обвинуваченого із-під варти може бути небезпечним для результатів судового провадження або заподіяння йому шкоди, суд не може і не повинен прийняти як докази лише те, що загальна складність справи і серйозність звинувачень можуть вважатися "достатніми" причинами для утримання її під вартою.
В той же час, що стосується наявності ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд вважає, що такі ризики не існують, оскільки у клопотанні прокурором взагалі не зазначено, у чому вони полягають, а тому вони є недоведені та нічим не обґрунтовані.
Тому, враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність у нього місця проживання, цивільної дружини, суд вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки судом з'ясовано, що він може проживати за адресою: АДРЕСА_2 .
На думку суду, такий запобіжний захід зможе запобігти наявному ризику переховування від суду.
Керуючись ч. 3 ст. 315 КПК України, суд
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою відмовити. Клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу задовольнити.
Змінити щодо ОСОБА_3 , дата народження: рік - 2003, місяць - лютий, число - 14 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, заборонивши йому цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , без дозволу суду, окрім часу, коли по Покровській територіальній громаді Нікопольського району оголошено загрозу артобстрілу та/або по Дніпропетровській області - повітряну тривогу, коли особі дозволяється прямувати та перебувати в укритті.
Покласти на обвинуваченого наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із с. Покровське, Нікопольського району, Дніпропетровської області, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
ОСОБА_3 негайно звільнити з-під варти.
Копію ухвали про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту надіслати для виконання до Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській обл.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням покладених на нього зобов'язань.
Строк дії ухвали - не більше ніж два місяці, тобто до 24.06.2025 і у разі необхідності може бути продовжений за клопотанням прокурора. Після закінчення строку ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію і обов'язки скасовуються. Контроль за виконанням запобіжного заходу здійснює прокурор.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1