17 квітня 2025 рокуСправа №160/33249/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
17.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з вимогами про:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухвалене протоколом від 19 листопада 2024 р. № 28, оформлене повідомленням від 19.11.2024 № 4/34/3089;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: з підстав зникнення безвісти його брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою, яка на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. З цього приводу позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Проте, позивач отримав повідомлення від відповідача, згідно якого комісією було розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду якої протоколом комісії від 19.11.2024 № 28 було відмовлено у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з причини відмови: у зв'язку із відсутністю документів, передбачених додатком 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024 (далі Порядок №560), а саме - рішення суду про визнання особи зниклої безвісти за особливих обставин. Позивач з вищенаведеним рішенням не погодився, просив визнати його протиправним та скасувати посилаючись на те, що вимоги відповідача про надання судового рішення про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, наведені у додатку 5 до Порядку №560, так і положенням Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (ст.ст.1,4), Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» (п.4 ч.3 ст.23), тому не можуть застосовуватися при розгляді питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Позивач вважає, що дії відповідача, які полягає у ненаданні йому відстрочки є протиправними, у зв'язку з чим вимушений звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
При цьому, відповідач станом на 17.04.2025 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомленим належним чином, що підтверджується розпискою, наявною в матеріалах справи.
Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами, що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 від 23.05.1989 та серії НОМЕР_4 .
Згідно Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин та Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Згідно сповіщення сім'ї № 47 від 21.12.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , 1996 року народження під час ведення бойових дій зник безвісти 13.12.2023 поблизу села Новомихайлівка, Покровський район, Донецької області.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, що підтверджується витягом № 20240417-961.
ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та просив розглянути його заяву і оформити йому у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Проте, ОСОБА_1 отримав повідомлення від 19.11.2024 № 4134/3089 відповідно до якого, за результатом розгляду ІНФОРМАЦІЯ_6 моєї заяви про надання відстрочки від мобілізації Протоколом від 19.11.2024 №28 відмовлено в наданні відстрочки, причина відмови, документи не відповідають ПКМУ № 560 відсутнє рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо ненадання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також, цим же Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно із положенням п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Так, питання пов'язані із прийняттям рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації врегульовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), відповідно до якої визначено порядок надання відстрочки на реалізацію Закону №3543-ХІІ, зокрема абз. 4 п.1 порядку передбачено процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Згідно з Додатком 5 до Порядку №560 визначений перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Тож, за вищезгаданим Порядком №560, особа чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану, повинні надати відповідний перелік документів, а саме: документи, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII від 12.07.2018 (далі - Закон №2505-VIII)
Відповідно до абз. 12 ч.1 ст. 1 вказаного Закону № 2505-VIII передбачено, що особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Частиною 1 статті 3 Закону № 2505-VIII встановлено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 2505-VIII визначено, що особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що документом, який підтверджує факт зникнення особи безвісти за особливих обставин, зокрема, у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, є інформація, яка внесена уповноваженими органами до Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти за особливих обставин.
Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є братом ОСОБА_2 , який проходив військову службу
На посаді командира відділення 1 десантно-штурмового відділення 1 взводу десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_5 та підтверджується Сповіщенням сім'ї №47 від 21.12.0223, яке видане ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Також, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону №2505-VIII громадянин ОСОБА_2 (брат позивача у справі) є особою, яка вважається зниклої безвісти під час ведення бойових дій (під час воєнних дій), що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20240417-961 від 17.04.2024.
Так, із наведених обставин у цій справі суд доходить висновку, у розумінні Закону №2505-VIII ОСОБА_2 (брат позивача у справі) набув статусу особи, зниклої безвісти в особливий період з моменту внесення про неї відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, тобто, у даному випадку, з 17.04.2024.
При цьому, судом враховується і те, що правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначається Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» № 2505-VIII від 12.07.2018р.
А правовий статус щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою регулюється статтею 43 Цивільного кодексом України № 435-IV.
Отже, при деякій подібності вказаних понять, визначених національним законодавством України, між цими поняттями існують істотні відмінності у відповідних правових статусах та порядках їх набуття. Зокрема, законодавством визначені різні способи їх набуття.
Так, фізичну особу може бути визнано безвісно відсутньою лише в судовому порядку. Своєю чергою, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.
А отже, правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» №2505-VIII та не передбачений нормами Глави 4 РозділуЦПК України.
Тобто, встановлення факту зникнення особи безвісти за особливих обставин у судовому порядку не передбачено приписами цивільного законодавства.
Суд доходить висновку, що наведений перелік документів, визначений у Додатку 5 Порядку№560 суперечить чинному законодавству України, а саме: необхідність надання позивачем рішення суду про визнання особи зниклої безвісти за особливих обставин є такими, що суперечать Закону №3543-ХІІ, Закону № 2505-VIII та Цивільному кодексу України, оскільки правовий механізм надання особі статусу зниклої безвісти регулюється Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» і не передбачає звернення до суду позивача для встановлення правового статусу особи зниклої безвісти.
Питання застосування нормативно-правових актів, які мають різну юридичну силу у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України відображені у листі Міністерства юстиції від 30 січня 2009 року № Н-35267-18 ( v3526323-09) «Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами». Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу
Виходячи з цього, у даних правовідносинах, суд застосовує нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме: положення Закону №3543-ХІІ і Закону № 2505-VIII.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивач має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ (з підстав того, що брат позивача пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану).
Крім того, судом враховується і те, що відповідачем самим було направлено сповіщення сім'ї №47 від 21.12.2023, в якому він сповістив про зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 13.12.2023 поблизу села Новомихайлівка Покровського району Донецької області, тим самим відповідач сам визнав статус особи такої, яка зникла безвісти.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що оспорюване рішення, оформлене протоколом від 19.11.2024 №28 про відмову позивачеві у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, з підстав не надання судового рішення про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин (зникнення безвісти його брата ОСОБА_2 під час ведення бойових дій), прийняте з порушенням вимог вищенаведених приписів наведеного законодавства, тому підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За наслідком розгляду даного спору, суд доходить висновку щодо необхідності виходу за межі позовних вимог, задля належного способу захисту порушеного права, а саме зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період позивачеві на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: з підстав зникнення безвісти його брата ОСОБА_2 , статус якого останній набув з 17.04.2024, що підтверджено відомостями, які внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 17.04.2024 за №20240417-961.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Також, суд вважає важливим при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, що в підлягають стягненню з відповідача, врахувати, що позовна заява складалась з двох вимог, провадження щодо однієї з яких закрито в зв'язку з помилковим визначенням позивачем предметної юрисдикції. В решті вимог позов задоволено .
Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності, розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження, позов носить немайновий характер, дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів.
Проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності, судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, понесенні позивачем у зв'язку із розглядом даної справи підлягають відшкодуванню у розмірі 2000,00 грн.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
На підтвердження судових витрат представником позивача надано наступні докази, а саме: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №156 від 07.12.2024 та платіжну інструкцію.
Так, слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Зважаючи на незначну складність справи (з підстав чого була розглянута в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін), суд вважає, що сума у розмірі 15 000,00 грн на оплату наданих адвокатом послуг є завищеною.
Отже, вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у цьому випадку має бути зменшений з 15 000,00 грн до 2 000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухвалене протоколом від 19 листопада 2024 р. № 28, оформлене повідомленням від 19.11.2024 № 4/34/3089.
Зобов'язати комісію м з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: з підстав зникнення безвісти його брата ОСОБА_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез