Провадження № 22-ц/803/2972/25 Справа № 212/1114/24 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
23 квітня 2025 року Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/1114/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2024 року,
встановив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна.
Позов мотивований тим, що з вересня 2019 року позивач мав близькі стосунки з ОСОБА_3 . З січня 2023 року позивач та відповідач почали проживати однією сім'єю за місцем мешкання відповідача. 08 лютого 2023 року в період фактичних шлюбних відносин сторонами було придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що за його кошти у вказаній квартирі був зроблений ремонт та придбані меблі.
23 березня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб.
У серпні 2023 року сімейні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були припинені та вони почали проживати окремо.
Позивач зазначає, що з січня 2023 року по 23 березня 2023 року вони з відповідачем були пов'язані спільним побутом, бюджетом, мали взаємні права та обов'язки один до одного, отже спірна квартира була придбана у період фактичного сімейного життя з ОСОБА_2 , а тому вважає, що йому належить 1/2 частка у спірній квартирі.
На підставі наведеного вище, позивач просив суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з січня 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_2 ; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, набуте під час проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, а саме спірну квартиру; в поряду поділу майна визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках по 1/2 частині за кожним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 55,1 кв. м., житловою площею 36,3 кв. м.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2024 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках по 1/2 частині за кожним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 55,1 кв. м., житловою площею 36,3 кв. м. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом першої інстанції поверхнево та хибно досліджено показання свідків сторони позивача, які не підтвердили позицію ОСОБА_1 щодо проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в квартирі, що належала ОСОБА_4 в період з 10 січня 2023 року по 23 березня 2023 року. Жоден зі свідків позивача не підтвердив, що бачив у період з січня 2023 року по 23 березня 2023 року спільний побут сторін, їх взаємні права та обов'язки, спільні витрати, спільне проживання, тощо. Вважає, що більшість показань свідків були надані зі слів самого ж позивача та мають очевидний упереджений характер, тому у сукупності та взаємозв'язку між собою не підтверджують підстави заявлених позивачем позовних вимог.
Апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції, відхиляючи показання свідків сторони відповідача, бо вони є близькими особами для ОСОБА_2 , та які пояснили, що проживання позивача у спірній квартирі не можна назвати спільним проживанням сторін однією сім'єю та про те, що спірна квартира була придбана відповідачем за кошти ОСОБА_4 , взяті від продажу належного їй домоволодіння та транспортного засобу, прийняв показання свідків позивача, хоча вони є близькими особами для ОСОБА_1 , тому вважає, що позиція суду першої інстанції щодо показань свідків є упередженою та має ознаки подвійних стандартів оцінки доказів.
Також вказує, що у сторони відповідача був обґрунтований сумнів щодо достовірності розписки від 05 лютого 2023 року, за якою ОСОБА_1 нібито зобов'язався повернути ОСОБА_5 1 300 000 грн до 2033 року, оскільки між позивачем та ОСОБА_5 наявний зв'язок, оскільки ОСОБА_5 є директором Товариства, в якому працював позивач. При цьому суд безпідставно поставився критично до пояснень сторони відповідача про те, що кошти на придбання спірної квартири були надані відповідачу її родиною, оскільки факт передачі коштів підтвердила мати відповідача та її чоловік ОСОБА_6 .
Окремо зауважує на тому, що суд, встановлюючи факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спирався на товарні чеки та накладні на проведення ремонту, які, на думку позивача, свідчать про спільність бюджету, та спільні фото. Однак, товарні чеки та накладні датуються не раніше 12 лютого 2023 року, тому не можуть свідчити про спільний бюджет, а фотознімки не можуть свідчити про спільне проживання сторін однією сім'єю.
Також звертає увагу на те, що в позовній заяві про оспорювання батьківства ОСОБА_1 посилався на те, що, станом на січень 2023 року, у нього була інша сім'я.
Позивач ОСОБА_1 та його адвокат Кіщак А.А., будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду вдруге не з'явилися, надавши клопотання про відкладення судового засідання, які мотивовані участю адвоката Кіщак А.А. у кримінальній справі №177/135/24 в Криворізькому районному суді Дніпропетровської області та у зв'язку з перебуванням позивача на лікарняному.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що адвокатом Кіщак А.А., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , повторно заявлено клопотання про відкладення розгляду справи (16 квітня 2025 року судове засідання відкладено за клопотанням адвоката Кіщак А.А., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , яке мотивоване зайнятістю адвоката в іншому судовому процесі), колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з'явилися у судове засідання, а тому повторне клопотання адвоката та клопотання позивача про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягають.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи слідує, що 08 лютого 2023 року між продавцем ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 532000 грн., який посвідчено приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 82. (том 1 а.с.132-133)
У відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 358671911 від 15 грудня 2023 року, трикімнатна квартира, загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_8 , на підставі договору купівлі-продажу від 08 лютого 2023 року. (том 1 а.с.8)
У відповідності до Звіту про оцінку майна за № 20240115-4 від 15 січня 2024 року, складеного ТОВ «Експо оцінка», ринкова вартість трикімнатної квартири, загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 36,3 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 становить 120 000 грн (том 1 а.с.61-82)
23 березня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_9 ». (том 1 а.с. 7)
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_10 , батьками якого у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 1 а.с.7 зворотній бік)
Відповідно до відомостей Пенсійного фонду України ОСОБА_1 отримав від ТОВ «МЦ Сталекс» дохід за період жовтень-грудень 2023 року у сукупному розмірі 17 795,45 грн. (том 1 а.с.181-182)
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, позивач посилався на те, що з січня 2023 року по 23 березня 2023 року сторони у справі проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки. Позивач вважає, що майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка придбана за його кошти, є їх спільною сумісністю власністю.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та визнаючи за сторонами у справі у рівних частках, по 1/2 частині за кожним, право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 січня 2023 року по 23 березня 2023 року (по день укладення шлюбу) перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, опікувались нерухомістю в інтересах сім'ї.
Також суд першої інстанції посилався на те, що заявлення у справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивача щодо обставин спільного проживання з ОСОБА_2 в період з січня 2023 року по 23 березня 2023 року, ведення ними спільного господарства в спірний період, наявності спільного бюджету і побуту відсутні.
Поясненнями свідків, допитаних в суді першої інстанції, не підтверджується, що хтось з них бачив у період з січня 2023 року по 23 березня 2023 року спільний побут сторін, їх взаємні права та обов'язки, спільні витрати, спільне проживання, тощо, у зв'язку з чим колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду наголошує, що одні тільки пояснення свідків, без надання інших доказів, не можуть бути належною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що товарні чеки та накладні, які стосуються ремонту спірної квартири, не містять відомостей про платника, тому не можуть свідчити про спільний бюджет сторін у справі.
Також не можуть свідчити про спільне проживання сторін однією сім'єю наявні в матеріалах фотознімки.
Отже, стверджуючи про проживання з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу як сім'я, позивач не надав доказів про спільне придбання предметів побуту, щоденного вжитку, створення та використання спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання за власні кошти чи спільні кошти іншого майна в інтересах сім'ї, а тому, на думку колегії суддів, позивач, не довів належними та допустимими доказами факт проживання разом з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2023 року по 23 березня 2023 року, тому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю позивача з відповідачем без реєстрації шлюбу в період з січня 2023 року по 23 березня 2023 року, та, як наслідок, відсутність правових підстав для визнання за сторонами у справі у рівних частках, по 1/2 частині за кожним, право власності на спірну квартиру.
При цьому, з'ясування в межах даного спору підстав та обставин набуття грошових коштів, за рахунок яких було придбано спірну квартиру, колегія суддів вважає недоцільним, оскільки матеріали справи не містять доказів спільного проживання сторін у справі однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому спірна квартира не може бути предметом спільної сумісної власності сторін у справі.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках по 1/2 частині за кожним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 55,1 кв. м., житловою площею 36,3 кв. м.
Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
За положеннями частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Приймаючи до уваги висновок колегії суддів про задоволення апеляційної скарги відповідача з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про визнання за сторонами у справі у рівних частках, по 1/2 частині за кожним, право власності на спірну квартиру, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються з судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 28 квітня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста