Провадження № 22-ц/803/4537/25 Справа № 215/2708/24 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М.І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
22 квітня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони справи:
позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року, ухваленого суддею Коноваленком М.І. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року,
29.04.2024 позивач ТзОВ «Бізнес позика» звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.09.2023 між ТзОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір №476342-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 50000 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом.
Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1.14957034 процентів за кожен день користування кредитом.
Позивач свої зобов'язання за Договором кредиту виконав, надав ОСОБА_1 грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку позичальника, однак відповідач не виконала покладені обов'язки, у зв'язку з чим станом на 10.04.2024 утворилася заборгованість, яка становить у розмірі 217 145,38 грн., що складається із: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000 грн., сума прострочених платежів по процентах - 159 645,38 грн., сума прострочених платежів за комісією - 7 500 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2605,74грн.
Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», заборгованість за Договором №476342-КС-001 про надання кредиту від 27.09.2023, яка станом на 10.04.2024 становить 217 145,38 грн., що складається із: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000 грн., сума заборгованості по нарахованим простроченим відсоткам за користування кредитом - 159 645,38грн., сума заборгованості по комісії - 7500 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір в розмірі 2605,74 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судом рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши суму непогашеного тіла кредиту у розмірі 50 000 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити.
При цьому, відповідач вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є обґрунтуванням заявлених позовних вимог, що не взято до уваги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Відповідач, посилаючись на положення ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», вказує на те, що нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Зазначає, що пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними, тому вимога про стягнення 7 500 грн. комісії задоволенню не підлягає, але судом стягнута ця складова кредитного договору.
Відповідач звертає увагу на те, що у відповідності до графіку платежів, який передбачено умовами кредитного договору, у строк до 13.03.2024 позичальник мав сплатити кредитодавцю проценти за загальну суму 72 460,00 грн., а разом з комісією 129 960,00 грн., а відповідно до розрахунку заборгованості сума відсотків становить 159 654,38 грн., що не взято до уваги судом першої інстанції. Відповідачу незрозуміла така різниця у нарахуванні відсотків та крім того відповідач не була ознайомлена з умовами кредиту, всі ці обставини не було взято до уваги судом першої інстанції, тому вважає, що вона зобов'язана повернути позивачу борг в сумі 50 000 грн., що складається з тіла кредиту, оскільки вона не була ознайомлена із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов'язковим у разі пред'явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за процентами, неустойкою, комісією. Також, відповідач вважає, що судом не було з'ясовано та не взято до уваги той факт, що невідома особа заволоділа грошовими коштами потерпілої, що підтверджено Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 09.10.2023.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю доповідача, думку відповідача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача 50 000 грн. заборгованості по тілу кредиту, в решті позовних вимог відмовити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 27.09.2023 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір №476342-КС-001 про надання кредиту, який підписано одноразовим ідентифікатором відповідача UA-8237 (а.с.49-57,63-66).
Мета кредиту: на задоволення потреб, не повязаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника (а.с.33).
Відповідно до договору, кредитодавець надає позичальнику в кредит грошові кошти у розмірі 50 000 грн., на засадах строковості, зворотності, платності, на строк 24 тижнів, терміном дії до 13.03.2024, зі стандартною процентною ставкою в день 2%, з погодженою процентною ставкою 1,14957034% фіксована в день, комісією за надання кредиту - 7500 грн., орієнтована загальна вартість наданого кредиту 129 960 грн., орієнтовна реальна річна процентна ставка - 9151,89 % (а.с. 37-45), що також узгоджується з паспортом споживчого кредиту (а.с.33-36).
Згідно довідок №656334294, №656334212, сформованих 27.09.2023 в системі FONDY, Товариство перерахувало двічі грошові кошти по 25 000 грн. ОСОБА_1 на номер карти НОМЕР_1 , з призначенням платежу: перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №476342-КС-001 від 9/27/2023 без ПДВ (а.с. 67,68).
Відповідно до наданого розрахунку заборгованості судом встановлено, що станом на 10.04.2024 утворилася заборгованість, яка становить у розмірі 217 145,38 грн., що складається із: сума заборгованості по кредиту - 50 000 грн., сума заборгованості по нарахованим відсоткам за користування кредитом - 159 645,38грн., сума заборгованості по комісії - 7500 грн. (а.с. 17-20).
Відповідно до виписки по картці № НОМЕР_1 емітованої на імя ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , за період з 27.09.2023 по 31.10.2024 остання користувалася кредитними коштами (а.с. 206-210).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог, виходив з їх обґрунтованості та доведеності належними та допустимими доказами.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами відповідача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на те, що вони були предметом розгляду судом першої інстанції, що віідпбражено у судовому рішенні та яким судом надана відповідна правова оцінка, з огляду на таке.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодеку України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 вищезазначеного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 вказаного Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 цього ж Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 зазначеного вище Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, кредитний договір між сторонами був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу та підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором (а.с.57,63).
Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Бізнес позика», позичальник надала всі необхідні відомості шляхом заповнення обов'язкових реквізитів кредитного договору та проставив відмітку про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, що відповідає ЗУ «Про захист персональних даних» та рекомендаціям Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо застосування положень цього Закону.
Отже, підписанням за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора Договору, ОСОБА_1 підтвердила свою обізнаність та згоду із запропонованими умовами надання кредиту, що свідчить про її вільне волевиявлення, спрямоване на укладення Договору саме на тих умовах, що у ньому визначені.
Відповідач ОСОБА_1 підтверджує факт укладення 27.09.2024 між нею та ТОВ «Бізнес позика» Договору про надання кредиту, проте вказує на отримання грошових коштів третьою особою на підставі даного договору.
Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 було здійснено перерахування кредитних коштів двома платежами на її кредитну картку № НОМЕР_1 , номер якої вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, як і електронна адреса позичальника, на яку надіслано умови договору кредитування (а.с.152-153), а саме в анкеті клієнта (а.с.63).
Факт наявності кримінального провадження та внесення даних у ЄРДР свідчить лише про початок розслідування.
Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Випискою по картці № НОМЕР_1 емітованої на імя ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , за період з 27.09.2023 по 31.10.2024 підтверджено, що остання користувалася кредитними коштами (а.с. 206-210).
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити її інтересам, адже без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та ТОВ «Бізнес позика» не був би укладений.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків та комісії належним чином не виконала, у останньої виникла заборгованість, яка станом на 10.04.2024 становить 217 145,38 грн. та складається з наступних сум: 50 000 грн. - прострочений платіж за тілом кредиту, 159 645,38 грн. - заборгованість по нарахованим простроченим відсоткам за користування кредитом, та 7500 грн. - заборгованість за комісією, що підтверджено розрахунком заборгованості, який відповідачем не спростовано (а.с.17-20).
Доводи відповідача про те, що проценти за користування кредитними коштами нараховані позивачем поза межами строку дії Договору про надання кредиту, колегя суддів вважає необґрунтованими, такими, що спростовуються розрахунком заборгованості та умовами укладеного кредитного договору.
З розрахунку заборгованості встановлено, що заборгованість за процентами у розмірі 159 645,38 грн. нарахована позивачем по 13.03.2024, відповідно до п.2.8 Договору, тобто по останній день дії Договору (кредит від 27 вересня 2023 року надався на 24 тижні), після зазначеної дати нарахування процентів не здійснювалося.
Що стосується процентної ставки за якою були нараховані проценти за користування кредитом, то така передбачена у п.2.4 Договору - стандартна процентна ставка за кредитом в день, 2,00000000, фіксована, яка є незмінною протягом усього строку дії Договору, та яка застосовується у разі неналежного виконання Позичальником умов кредитного договору по поверненню кредитних коштів. Слід зазначити, що у разі додержання Позичальником графіку платежів по поверненню кредитних коштів мала б застосовуватись занижена процентна ставка за кредитом в день - 1,14957034, фіксована, то в такому б випадку розмір Позичальник мала б сплатити Банку 72 460,00 грн. Проте, як встановлено судом та підтверджено наданими позивачем доказами, відповідач не здійснила жодного платежу на погашення кредиту.
Окрім того, п.2.5 Договору, сторони узгодили розмр комісії за надання кредиту - 7 500 грн., який залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені у позовні вимоги.
Отже, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність належними та допустимими доказами ТОВ «Бізнес позика» заявлених до ОСОБА_1 позовних вимог в повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі, які по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду та переоцінкою доказів, які були оцінені судом та яким надана відповідна правова оцінка.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні підстави.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишаються за ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлено 28 квітня 2025 року.
Головуючий: Я.М. Бондар
Судді: В.П. Зубакова
В.О. Остапенко