03 березня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/975/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від прокуратури - Григорян Е.Р.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
від третіх осіб:
1) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - не з'явився,
2) Миколаївської обласної державної адміністрації - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та Миколаївська обласна державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки, -
Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) до Коблівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом:
- скасування вчиненої 03.08.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області (запис № 43337291);
- зобов'язання Коблівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.
В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачем вимог законодавства під час використання земель державного лісового фонду. Зокрема, як вказує прокурор, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі № 915/1708/14 задоволено позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 06.09.2007 № 960, від 26.01.2009 № 79, визнано недійсними договір оренди земельної ділянки від 07.09.2007, договір купівлі-продажу від 26.01.2009, державний акт серії ЯЗ №140830 та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоза-Агроінвест» повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в зоні відпочинку «Рибаківка». Як вказує прокурор, суд погодився з доводами прокурора про незаконність розпоряджень Березанської районної державної адміністрації, на підставі яких спірну земельну ділянку надано в оренду та продано у приватну власність товариству, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності державного лісового фонду, перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське ЛМГ»), надання яких у приватну власність забороняється. Окрім того судом підтверджено, що зазначена земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності та повинна перебувати виключно у державній та комунальній власності. Відтак, за ствердженням прокурора, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено належність спірної ділянки до державної власності та її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення, а також входження в межі прибережної захисної смуги моря, як наслідок, неможливість її вилучення із державної власності.
Прокурор зазначає, що з урахуванням рішення господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі № 915/1708/14, право державної власності на земельну ділянку 17.12.2015 зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 12959422. Відтак, прокурор стверджує, що судове рішення було виконано, а права держави на землі лісогосподарського призначення поновлені.
Разом з тим прокурор зазначає, що на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 №1304 державним реєстратором Березанської селищної ради Ковалишиним Д.Є. 03.08.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, про що вчинено запис № 43337291.
Як вказує прокурор, земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 належить до земель лісового фонду державної власності та перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», що, на думку прокурора, також підтверджується інформацією філії «Південного лісового офісу» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» від 04.06.2024 № 60/33.5-ВЛ, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 станом на 2003 рік належала до земель державного лісового фонду та повністю була розташована у кварталі № 41 виділ 15 урочища «Рибаківка» Березанського лісництва. Вказаний виділ відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства описується як пляж.
Прокурор, посилаючись на ст. 116 ЗК України, зазначає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Прокурор, із посиланням на ст. 141, 149 ЗК України, вказує, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Передача земельних ділянок із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, відповідно до частини 5 статті 122 ЗК України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.
Наразі прокурор вказує, що за інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації від 03.05.2024 № 05-67/1163/5-24 розпорядження про припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 або її вилучення з постійного користування не приймались.
Також прокурор, із посиланням на ч 2 ст. 117 ЗК України, вказує, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.
Прокурор зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Відтак, прокурор вважає, що на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Прокурор зазначає, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 318-р від 11.02.2010, з метою збереження об'єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб'єктів управління об'єктами державної власності, зобов'язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.
Отже, прокурор вважає, що усупереч встановленої законом заборони, за відсутності рішення власника (розпорядника) - Миколаївської обласної державної адміністрації, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 незаконно вилучена поза волею постійного землекористувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (на цей час - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України, із земель лісогосподарського призначення державної власності та безпідставно зареєстрована за Коблівською сільською радою як земля комунальної власності із зміною цільового призначення - землі житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування).
За ствердженням прокурора, Коблівська сільська рада не набула у законний спосіб право комунальної власності на спірну земельну ділянку, як то передбачено статтею 328 ЦК України.
Як вказує прокурор, із посиланням на ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру речових прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Відтак, прокурор вважає, що державна реєстрація права комунальної власності Коблівської сільської ради на спірну земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 (запис № 43337291 від 03.08.2021) підлягає скасуванню.
Прокурор із посиланням на правові висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Також прокурор із посиланням на ст. 152 ЗК України вказує, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За ствердженням прокурора, судовим рішенням, яке набрало законної сили, та зібраними доказами повністю підтверджується, що спірна земельна ділянка належить до державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» на підставі державного акту на право користування землею від 15.11.1964, а також розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря. Окрім того, за даними геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, зазначена земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, на відстані 10,68 метрів від урізу води. Розташування земельної ділянки в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря також підтверджується інформацією філії «Південного лісового офісу» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» від 04.06.2024 № 60/33.5-ВЛ та долученим Проектом організації та розвитку лісового господарства. Зокрема в проекті організації та розвитку лісового господарства 2003 року виділ 15 квартал 41 описується як пляж.
Прокурор, посилаючись на ст. 85, 88 ВК України та ст. 59, 60, 84 ЗК України, вказує, що з метою охорони водних об'єктів уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.
Наразі прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, яка накладається на пляжну зону прибережної захисної смуги Чорного моря, та надана у постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство», не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов'язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).
Як вказує прокурор, предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене. Заволодіння землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим.
Прокурор, із посиланням на правові висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц, зазначає, що розташування земель лісового та водного фонду вказує на неможливість виникнення права комунальної власності, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством. Тому, на думку прокурора, протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права комунальної власності слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Як вказує прокурор, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, розташованих у прибережній захисній смузі, набуття комунальної або приватної власності на них є неможливим. Якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право комунальної власності, то і володіння є неможливим. Відтак, за ствердженням прокурора, ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки лісового фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Вказане, на думку прокурора, узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.06.2020 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-22890св19), які прийняті у зв'язку з обов'язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.
Прокурор зазначає, що при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої в межах пляжної зони прибережної захисної смуги, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Прокурор, із посиланням на постанови Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц зауважує, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на майно, є однією з підстав державної реєстрації права власності на це нерухоме майно. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, такі ж правила застосовуються і в разі виникнення спору щодо земельної ділянки, яка належить до водного фонду.
На думку прокурора, рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
Прокурор зауважує, що у п. 38, 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 наведений висновок про те, що рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України) чи у порядку, визначеному для повернення майна особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1222-1225 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України), а вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту права або інтересу.
Як вказує прокурор, внаслідок адміністративно-територіальної реформи та на підставі постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020№ 807-IX, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» № 1635-р від 16.12.2020, ліквідовано Березанський район Миколаївської області та його територію включено до утвореного Миколаївського району, а Березанську районну державну адміністрацію ліквідовано шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації. На виконання вказаних положень законодавства, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 04.06.2021 вчинено запис про припинення державної реєстрації Березанської районної державної адміністрації. Також прокурор зауважує, що 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423, яким внесено зміни до ст.ст. 122, 149 ЗК України, згідно з якими повноваження щодо розпорядження (передачі, вилучення) землями державної власності лісогосподарського призначення передані від Кабінету Міністрів України до державних адміністрацій відповідно рівня в залежності від місця розташування ділянки. Зокрема, ч. 3 ст. 122 ЗК України установлено, що розпорядження землями державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб належить до повноважень районних державних адміністрацій.
Як стверджує прокурор, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.05.2024 № 10-14-0.130-2183/2-24 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 увійшла до меж села Рибаківка, Березанського району Миколаївської області. Межі села встановлено згідно проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської районної ради від 22.12.2021 № 9. Оскільки спірна ділянка державного лісового фонду на цей час розташована в межах села Рибаківка Миколаївського району, її власником (розпорядником) з 22.12.2021 є Миколаївська районна державна адміністрація.
Відтак, на думку прокурора, належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації є скасування державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на спірну земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 (запис № 43337291 від 03.08.2021) та зобов'язання Коблівської сільської ради повернути останню належному власнику - державі.
Щодо представництва прокурором інтересів держави суді заявник зазначає наступне.
Згідно із ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.3 ст.23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Частиною 3 ст.4, ч.4 ст.53 ГПК України встановлено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зокрема - прокурор. Так, у відповідності до ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. В силу ч.ч. 4, 5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як вказує прокурор, поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3- рп/99, згідно з яким поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Так, п. 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов'язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Втручання держави в право власності та користування юридичної особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого надається державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння та користування майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Як вказує прокурор, з огляду ст. 14 Конституції України, ст. 373 ЦК України та ст. 1 ЛК України, землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства.
Відтак, враховуючи положення чинного законодавства, прокурор вважає, що в даній справі прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин. У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх передача у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
На думку прокурора, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Незаконне формування та реєстрація спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 13, 19 Конституції України).
Відтак, прокурор стверджує, що охорона та використання лісів повинні здійснюватися з урахуванням їх ролі у забезпеченні формування екомережі як єдиної територіальної системи, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного різноманіття та біорізноманіття в лісах, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
За таких обставин, на думку прокурора, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою неуповноваженим суб'єктом - Коблівською сільською радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування незаконних наказів та державної реєстрації земельної ділянки. Відтак, за ствердженням прокурора, вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову. Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Як стверджує прокурор, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки площею 1,256 га, є Миколаївська районна державна адміністрація.
Прокурор зауважує, що на підставі п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», він може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Відтак, на думку прокурора, Миколаївська районна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер нею не вжито. Зокрема, окружною прокуратурою скеровано запити від 23.04.2024 № 50-2783вих-24, від 14.05.2024 № 50-3298вих-24 до Миколаївської районної державної адміністрації, в яких зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні Коблівською сільською радою спірної ділянки державного лісового фонду та реєстрації права комунальної власності на неї та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою. У відповідь на вказані запити Миколаївською районною державною адміністрацією у листах від 25.04.2024, від 21.05.2024 проінформовано про те, що заходи до відновлення порушених інтересів держави у спірних відносинах у судовому порядку не вживалися у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань на сплату судового збору та остання не заперечує щодо пред'явлення органами прокуратури відповідного позову.
Відтак, на думку прокурора, оскільки спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською районною державною адміністрацією протягом розумного строку заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду.
Крім того, у позовній заяві прокурор зазначив про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці позивача, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Так, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка на момент реєстрації права комунальної власності на неї перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Однак відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 21.10.2021 № 678 ДП «Очаківське ЛМГ» припинено шляхом приєднання до ДП «Миколаївське лісове господарство».
Відповідно до п. п. 6, 7 вказаного наказу ДП «Миколаївське ЛГ» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Очаківське ЛМГ», термін припинення якого визначено до 31.01.2022.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів, у тому числі і ДП «Миколаївське ЛГ».
Пунктами 4, 5 вказаної Постанови утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства. Також установлено, що ДСГП «Ліси України» є правонаступником: майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються; права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, затверджених матеріалів лісовпорядкування тощо.
На виконання вказаної Постанови наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 утворено ДСГП «Ліси України».
У подальшому наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 987 припинено ДП «Миколаївське ЛГ» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034); визначено, що ДСГП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Миколаївське ЛГ».
Відтак, прокурор вважає, що оскільки спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", то рішення по даній справі може вплинути на його права та обов'язки.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.08.2024 р. вказану позовну заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/975/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 09.09.2024 р. о 12:00. Також вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2024 р. у справі №915/975/24 підготовче засідання відкладено на 26.09.2024 з огляду на неявку сторін та третьої особи.
12.09.2024 р. від представника Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) Філімонової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про розгляд справи №915/975/24 без участі представника позивача за наявними в справі матеріалами (вх. № 10912/24). При цьому представник позивача зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
19.09.2024 року від представника філії "Південний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Середи Н.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 11243/24) про розгляд справи №915/975/24 без участі представника третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" за наявними в справі матеріалами. При цьому заявник зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
24.09.2024 р. від Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову (вх. 3 11460/24), відповідно до якої заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0,9906 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташовану в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області;
- заборонити Коблівській сільській раді вчиняти із земельною ділянкою площею 0,9906 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:0333, розташованою в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об'єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї..
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2024 р. заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 11460/24 від 24.09.2024р.) задоволено, а саме: заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0,9906 га для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташовану в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області; заборонено Коблівській сільській раді вчиняти із земельною ділянкою площею 0,9906га, кадастровий номер 4820983900:09:000:0333, розташованою в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об'єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї..
26.09.2024 року від представника філії "Південний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Середи Н.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 11540/24) про долучення додатків до вищевказаної заяви про розгляд справи без участі представника від 19.09.2024 року.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2024 р. у справі №915/975/24 підготовче засідання відкладено на 21.10.2024 о 13:30, з огляду на неявку представників сторін та третьої особи у підготовче засідання, а також необхідність надання прокурором додаткових доказів по справі. Також вказаною ухвалою суду подані від імені позивача представником Філімоновою А.В. заява (вх. № 10912/24 від 12.09.2024) та від імені третьої особи представником філії "Південний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Середи Н.В. заяви (вх. № 11243/24 від 19.09.2024 та за вх. № 11540/24 від 26.09.2024) повернуто без розгляду.
09.10.2024 року від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Середи Н.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 12164/24) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії планшета № 5 від 1963 р., копії схеми Миколаївського лісгоспзагу 1973 р. і витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства 2014 р., та про розгляд справи без участі представника третьої особи.
14.10.2024 року від представника позивача - Кашуби М.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 12357/24)
16.10.2024 року від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 12482/24) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії планшета № 5 від 1963 р., копії схеми Миколаївського лісгоспзагу 1973 р., та витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства 2014 р.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2024 р. залучено до участі у справі №915/975/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Миколаївську обласну державну адміністрацію, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 04.11.2024 о 15:00.
28.10.2024 року від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області щодо направлення на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації копії позову з відповідними додатками(вх. № 13113/24)
29.10.2024 року від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Середи Н.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 13166/24) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копії Положення про філію "Південний лісовий офіс" ДП "Ліси України".
04.11.2024 року від представника Миколаївської обласної державної адміністрації Михайленко Г.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли пояснення (вх. № 13461/24), в яких третя особа повідомляє, що на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі № 915/1708/14 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 було зареєстровано 17.12.2015 р. право власності держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, проте, згідно з інформацією Коблівської сільської ради від 11.06.2024 № 724 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, про що вчинено запис № 43337291. Третя особа стверджує, що рішення про передачу вищезазначеної земельної ділянки у власність або користування Коблівською сільською радою не приймалось, відтак державна реєстрація права комунальної власності Коблівської сільської ради на спірну земельну ділянку державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 (запис № 43337291 від 03.08.2021) підлягає скасуванню. Також третя особа зазначає, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.05.2024 № 10-14-0.130-2183/2-24 земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 увійшла до меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області. Межі села встановлено згідно з проектом землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішенням Миколаївської районної ради від 22.12.2021 №9. Відтак, на думку третьої особи станом на цей час повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належать Миколаївській районній державній адміністрації (з 24.02.2024 - Миколаївській районній військовій адміністрації), у зв'язку з чим рішення суду у справі № 915/975/24 може вплинути на права або обов'язки саме Миколаївської районної державної адміністрації і не впливатиме на права та обов'язки Миколаївської обласної державної адміністрації.
Також 04.11.2024 від представника третьої особи - Миколаївської обласної державної адміністрації Михайленко Г.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи (вх. № 13468/24).
Так, у судовому засіданні господарського суду 04 листопада 2024 року по справі №915/975/24 за участю прокурора було протокольно оголошено перерву до 18 листопада 2024 року о 16 год. 00 хв. згідно з ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 04.11.2024 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін та третіх осіб.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2024 у справі №915/975/24 підготовче засідання відкладено на 12.12.2024 о 10:45, з огляду на неявку представників сторін у підготовче засідання.
04.12.2024 р. від Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 15240/24) щодо тотожності юридичної особи Миколаївської районної державної адміністрації до Миколаївської районної військової адміністрації.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2024 у справі №915/975/24 підготовче засідання відкладено на 16.01.2025 о 10:00, з огляду на неявку представників сторін у підготовче засідання.
16.12.2024 р. від представника позивача - Миколаївської районної державної адміністрації Філімонової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 15827/24), в якій заявник зазначає, що позивач позовні вимоги визнає повністю.
06.01.2025 р. від представника позивача - Миколаївської районної державної адміністрації Філімонової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 123/25), в якій заявник зазначає, що позивач позовні вимоги визнає повністю. На підтвердження повноважень на підписання вказаної заяви представником позивача надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з якою Філімонова А.В. включена до переліку осіб, які мають право представляти інтереси Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2025 р. у справі №915/975/24 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні 03.02.2025 о 10:00.
17.01.2025 р. від представника позивача - Миколаївської районної державної адміністрації Філімонової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 674/25), в якій заявник просить провести розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами та зазначає, що позивач в повному обсязі підтримує позовні вимоги, викладені в позові.
У судове засідання, призначене на 03.02.2025 р., представники сторін та третіх осіб не з'явились.
Так, у судовому засіданні господарського суду 03 лютого 2025 року по справі №915/975/24 за участю прокурора судом було протокольно оголошено перерву до 20 лютого 2025 р. о 12:30 в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 03.02.2025 р. повідомлено сторін та третіх осіб в порядку ст. 120 ГПК України.
05.02.2025 р. від представника позивача - Миколаївської районної державної адміністрації Філімонової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 1721/25), в якій заявник просить провести розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами та зазначає, що позивач в повному обсязі підтримує позовні вимоги, викладені в позові.
13.02.2025 р. від представника третьої особи - Миколаївської обласної державної адміністрації Джос О.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 2226/25), в якій заявник просить провести розгляд справи без участі представника третьої особи за наявними у справі матеріалами та зазначає, що третя особа в повному обсязі підтримує позовні вимоги, викладені в позові.
Так, у судовому засіданні господарського суду 20 лютого 2025 року по справі №915/975/24 за участю прокурора судом було протокольно оголошено перерву до 03 березня 2025 р. о 12:45 в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 20.02.2025 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін та третіх осіб.
В судове засідання 03.03.2025 р. представники сторін та третьої особи не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду учасники справи повідомлялись судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до наявних електронних кабінетів, зареєстрованих в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідачів, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі №915/1708/14 позовні вимоги прокурора задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 960 від 06.09.2007 року; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га строком на 49 років, укладений 07.09.2007 року між Березанською районною державною адміністрацією та ТОВ "Лоза-Агроінвест"; визнати незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 79 від 26.01.2009 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 18, укладений 26.01.2009 року між Березанською районною державною адміністрацією та ТзОВ "Лоза-Агроінвест"; визнано недійсним державний акт серії ЯЗ №140830 на право власності ТзОВ "Лоза-Агроінвест" площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 18; зобов'язано відповідача ТзОВ "Лоза-Агроінвест" повернути земельну ділянку площею 0,99 га, розташовану в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 18 (кадастровий номер 4820983900:09:000:0333), грошовою оцінкою 140778 грн. у власність держави.
Задовольняючи позов, суд погодився з доводами прокурора про незаконність розпоряджень Березанської районної державної адміністрації, на підставі яких спірну земельну ділянку надано в оренду та продано у приватну власність товариству, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності державного лісового фонду, перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство», надання яких у приватну власність забороняється.
Окрім того судом підтверджено, що зазначена земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності та повинна перебувати виключно у державній та комунальній власності.
У відповідності до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено належність спірної земельної ділянки до державної власності, її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення, а також входження такої земельної ділянки в межі прибережної захисної смуги моря та, як наслідок, неможливість її вилучення із державної власності.
Як з'ясовано судом, на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі №915/1708/14 право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 зареєстровано 17.12.2015 за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 12959422.
Проте, як вбачається з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 390529671 від 12.08.2024), на підставі клопотання секретаря Коблівської сільської ради від 29.07.2021 №1304, державним реєстратором Березанської селищної ради Ковалишиним Д.Є. 03.08.2021 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 43337291.
Як встановлено рішенням суду у справі № 915/1708/214 від 25.12.2014, яке набрало законної сили, земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство».
Вказані обставини також підтверджуються інформацією філії «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Державного агентства лісових ресурсів України, яка міститься в листі №60/33.5-ВЛ від 04.06.2024, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 згідно наявної інформації лісовпорядкування 2003 року, а саме планшету № 2 та проекту організації та розвитку лісового господарства 2003 року належала до земель державного лісового фонду та розташована в кварталі 41 виділу 15 урочища «Рибаківка» Березанського лісництва. Вказаний виділ в проекті організації та розвитку лісового господарства описується як пляж.
Водночас судом з'ясовано, що філією «Миколаївське лісове господарство» ДП «Ліси України» не приймались будь-які рішення щодо вилучення, добровільної відмови або припинення права користування вказаною земельною ділянкою, до філії не надходили на погодження проекти землеустрою, щодо відведення та надання у приватну або комунальну власність вказаної земельної ділянки.
Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної (військової) адміністрації, яка міститься в листі від 03.05.2024 №05-67/1163/5-24, головою обласної державної адміністрації не видавались розпорядження щодо припинення або вилучення із постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» (правонаступник «ДП «Миколаївське лісове господарство»), зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, відведення вказаної земельної ділянки фізичним або юридичним особам у власність чи користування або зміни її цільового призначення.
За твердженням прокурора, вказані обставини свідчать про те, що спірна земельна ділянка вилучена поза волею постійного землекористувача із земель лісогосподарського призначення державної власності та безпідставно зареєстрована за Коблівською сільською радою як земля комунальної власності із зміною цільового призначення - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування. Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із заявленим негаторним позовом.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у суді прокурором.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Частиною 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Нездійснення позивачем протягом тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернення до відповідача, надає право прокурору на звернення до суду з даним позовом.
Статтею 14 Конституції України та ст.373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно ст.1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування).
Прокурор вказує, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх передача у комунальну власність як земель рекреаційного призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Незаконне вилучення земельної ділянки державного лісового фонду, реєстрація права комунальної власності на неї, порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 13, 19 Конституції України).
Прокурор зауважує, що питання збереження та відтворення лісів, що розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря як природних комплексів є актуальним як для області, так і держави в цілому.
У відповідності до ст.324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Відповідно до ст.17 Цивільного кодексу України, орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Як зазначає прокурор, Миколаївська районна державна адміністрація (Миколаївська районна військова адміністрація) має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник спірної земельної ділянки.
Прокурором в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано до Миколаївської районної військової (державної) адміністрації запити від 23.04.2024 № 50-2783вих-24 та від 14.05.2024 № 50- 3298вих-24, де зазначено про порушення законодавства при вилученні Коблівською сільською радою спірної земельної ділянки державного лісового фонду та реєстрації права комунальної власності на неї та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом про повернення у власність держави земельної ділянки з кадастром номером 4820983900:09:000:0333.
У відповідь на вказані запити Миколаївська районна державна (військова) адміністрація листами від 25.04.2024 р. № 1679/02-19-24 та від 21.05.2024 р. № 2058/02-19-24 проінформувала, що нею не вживались заходи щодо повернення земельної ділянки у власність держави у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань на сплату судового збору та просить вжити заходи прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом звернення до суду.
Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською районною державною адміністрацією протягом розумного строку заходів до її повернення, є підставою звернення прокурора до суду.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Отже, прокурор, у відповідності з вимогами ст.1311 Конституції України, ст.53 ГПК України, має всі правові підстави для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.
Миколаївська обласна прокуратура направила Миколаївській районній державній (військовій) адміністрації повідомлення №50-5117вих-24 від 06.08.2024, яким повідомила про здійснення Миколаївською обласною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації шляхом пред'явлення позову до суду.
З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, суд вважає, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації).
Щодо заявлених прокурором позовних вимог по суті суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 1 ст.3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду.
Відповідно до ст.55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Частиною 2 ст.1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно ст.7 Земельного кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст.8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі №915/1708/14, яке набрало законної сили, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (на цей час - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»).
Вказані обставини також підтверджуються інформацією філії «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Державного агентства лісових ресурсів України, яка міститься в листі №60/33.5-ВЛ від 04.06.2024, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 згідно наявної інформації лісовпорядкування 2003 року, а саме планшету №2 та проекту організації та розвитку лісового господарства 2003 року належала до земель державного лісового фонду та розташована в кварталі 41 виділу 15 урочища «Рибаківка» Березанського лісництва. Вказаний виділ в проекті організації та розвитку лісового господарства описується як пляж. Також, зазначено, що філією «Миколаївське лісове господарство» ДП «Ліси України» не приймались будь-які рішення щодо вилучення, добровільної відмови або припинення права користування вказаною земельною ділянкою, до філії не надходили на погодження проекти землеустрою, щодо відведення та надання у приватну або комунальну власність вказаної земельної ділянки.
Слід зазначити, що частиною 5 ст. 116 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У відповідності до ч.2 ст.117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Відповідно до вимог статей 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Частиною 1 ст.149 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Передача земельних ділянок із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.
Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної (військової) адміністрації, яка міститься в листі від 03.05.2024 №05-67/1163/5-24, головою обласної державної адміністрації не видавались розпорядження щодо припинення або вилучення із постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» (правонаступник «ДП «Миколаївське лісове господарство»), зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, відведення вказаної земельної ділянки фізичним або юридичним особам у власність чи користування або зміни її цільового призначення.
Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» Розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом (з 27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Таким чином, на законодавчому рівні встановлена пряма заборона на перехід права власності (із державної у комунальну) на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Також відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №318-р від 11.02.2010, з метою збереження об'єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб'єктів управління об'єктами державної власності, зобов'язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.
Відтак, усупереч встановленої законом заборони, за відсутності рішення власника (розпорядника) - Миколаївської районної державної адміністрації, спірна земельна ділянка незаконно вилучена поза волею постійного землекористувача - Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", із земель лісогосподарського призначення державної власності та безпідставно зареєстрована за Коблівською сільською радою як земля комунальної власності із зміною цільового призначення - землі житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування).
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, прокурором, за даними геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, на відстані 10,68 метрів від урізу води.
У відповідності до ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.
Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі №915/1708/14, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 розташована у прибережній захисній смузі шириною 2 км уздовж урізу води (Чорне море).
Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, яка входить у прибережну захисну смугу Чорного моря, та надана у постійне користування Державному підприємству "Очаківське лісомисливське господарство", правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов'язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою (негаторний позов), яка має подвійний статус.
Так, предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель лісового та водного фонду вказує на неможливість виникнення права комунальної власності, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 23.12.2021 у справі №359/33732/16-ц).
Таким чином, протиправне зайняття спірної земельної ділянки або державну реєстрацію права комунальної власності слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, розташованих у прибережній захисній смузі, набуття комунальної або приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право комунальної власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки лісового фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
Вказані твердження узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.06.2020 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, які прийняті у зв'язку з обов'язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.
Крім того, у справі № 469/649/17 Верховним Судом зроблено висновки, що, у разі якщо земельна ділянка має подвійний охоронний статус - ділянки державного лісового фонду та прибережної захисної смуги, то ефективним способом захисту порушеного права є заявлення негаторного позову.
Способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (постанова Верховного Суду від 20.10.2020 у справі N 910/13356/17).
Відповідно до ст.ст. 391, 396 Цивільного Кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже, власник земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої в межах пляжної зони прибережної захисної смуги, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
З урахуванням вищевикладених висновків Верховного Суду, позов у справі, що розглядається, є негаторним, оскільки держава в силу закону не втратила та не могла втратити права володіння специфічним об'єктом цивільних відносин - земельною ділянкою лісового фонду, яка також є прибережною захисною смугою.
Так, на даний час спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Коблівською сільською радою, а тому держава позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою лісового фонду, адже право володіння держави в даному випадку не порушено внаслідок протиправної реєстрації права комунально власності на вказану земельну ділянку за відповідачем.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 16.01.2019 у справі №755/9555/18, від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-п, від 26.02.2020 у справі №287/167/18-ц.
У відповідності до п.п. 1, 2, ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 12.05.2022), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У відповідності до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на майно, є однією з підстав державної реєстрації права власності на це нерухоме майно (пункт 9 частина 1 статті 27 Закону). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункт 98 постанови Великої палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
В ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що такі ж правила застосовуються і в разі виникнення спору щодо земельної ділянки, яка належить до водного фонду.
Відповідно рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
У постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок (пункт 38), що рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст. 387-388 ЦК України) чи у порядку, визначеному для повернення майна особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст. 1222-1225 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі N 910/8413/21, в якій предметом позову була вимога про усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимогу про зобов'язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків слід розглядати як вимогу про повернення територіальній громаді спірного об'єкту за правилами негаторного позову.
Враховуючи викладене, вимоги прокурора про усунення перешкод Миколаївській районній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 03.08.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути спірну земельну ділянку є належним способом захисту права та або інтересу.
При цьому суд зазначає, що відповідно до змісту ст.80, 84 Земельного Кодексу України суб'єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Як свідчать матеріали справи, до виникнення спірних правовідносин, з урахуванням рішення господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі № 915/1708/14, право державної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено запис від 17.12.2015 № 12959422.
Однак, 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423, яким внесено зміни до ст.ст. 122, 149 ЗК України, згідно з якими повноваження щодо розпорядження (передачі, вилучення) землями державної власності лісогосподарського призначення передані від Кабінету Міністрів України до державних адміністрацій відповідно рівня в залежності від місця розташування ділянки. Зокрема, ч. 3 ст. 122 ЗК України (в редакції Закону від 28.04.2021 № 1423) установлено, що розпорядження землями державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб належить до повноважень районних державних адміністрацій.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яка міститься в листі від 13.05.2024 №0-14-1.130-2183/2-24, земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 розташована в межах населеного пункту с.Рибаківка Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Межі села встановлено згідно проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Рибаківка Березанського району Миколаївської області, затвердженого рішення Миколаївської районної ради від 22.12.2021 № 9.
Оскільки спірна ділянка державного лісового фонду на цей час розташована в межах села Рибаківка Миколаївського району, її власником (розпорядником) з 22.12.2021 є Миколаївська районна державна адміністрація.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, враховуючи встановлені судом обставини порушення земельного законодавства з боку Коблівської сільської ради щодо вилучення з державної власності та оформлення права комунальної власності земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, суд вважає, що заявлені прокурором позовні вимоги про усунення перешкоди Миколаївській районній державній адміністрації (Миколаївській районній військовій адміністрації) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 03.08.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на вказану земельну ділянку, а також зобов'язання Коблівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, від імені якого прокурором пред'явлено позов в інтересах держави, у відповідності зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені прокуратурою під час звернення до суду з даним позовом в розмірі 4844,80 грн., покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та Миколаївська обласна державна адміністрація, про усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки задовольнити.
2. Усунути перешкоди Миколаївській районній державній адміністрації (Миколаївській районній військовій адміністрації) (54036, м. Миколаїв, Одеське шосе, 18А, e-mail: nikolaev@mk.gov.ua; код ЄДРПОУ 04056500) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 03.08.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради (57453, Миколаївська область, с. Коблеве, вул. Одеська, 4; e-mail: koblevorada@ukr.net; код ЄДРПОУ 04375748) на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області (запис № 43337291).
3. Зобов'язати Коблівську сільську раду (57453, Миколаївська область, с. Коблеве, вул. Одеська, 4; e-mail: koblevorada@ukr.net; код ЄДРПОУ 04375748) повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) (54036, м. Миколаїв, Одеське шосе, 18А, e-mail: nikolaev@mk.gov.ua; код ЄДРПОУ 04056500) земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.
4. СТЯГНУТИ з Коблівської сільської ради (57453, Миколаївська область, с. Коблеве, вул. Одеська, 4; e-mail: koblevorada@ukr.net; код ЄДРПОУ 04375748) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4844/чотири тисячі вісімсот сорок чотири/грн. 80 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 25 квітня 2025 р.
Суддя Л.М. Ільєва