вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" квітня 2025 р. Справа№ 910/7297/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Сітайло Л.Г.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : не з'явився;
від відповідача : Півторак Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (повний текст рішення складено та підписано 16.12.2024)
у справі № 910/7297/24 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С КАР"
до Акціонерного товариства "Сенс Банк"
про визнання кредитного зобов'язання припиненим.
Товариство з обмеженою відповідальністю "С КАР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Сенс Банк" про визнання кредитного зобов'язання припиненим. Позовні вимоги обґрунтовані виконанням позивачем своїх зобов'язань за Договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № PSMB2021145/579 від 09.07.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/7297/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "С КАР" про визнання кредитного зобов'язання припиненим. Визнано припиненим кредитне зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "С КАР" перед Акціонерним товариством "Сенс Банк" за Договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № PSMB2021145/579 від 09 липня 2021 року. Стягнуто з Акціонерного товариства "Сенс Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "С КАР" судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Сенс Банк" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд поновити йому строк на звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 року по справі № 910/7297/24, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 року по справі № 910/7297/24 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнути з Позивача на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк", витрати по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема апелянт стверджує про те, що позивач у повному обсязі не виконав свої зобов'язання за кредитним договором № PSMB2021145/579 від 09.07.2021, Відповідач продовжує правомірно нараховувати йому відсотки, тобто не визнає обставин припинення зобов'язань Позивача, в зв'язку з їх виконанням.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Сенс Банк" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/7297/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/7297/24, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/7297/24, розгляд справи №910/7297/24 призначено на 19.03.2025.
13.02.2025 р. від позивача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на обґрунтованість оскаржуваного рішення.
У судовому засіданні 19.03.2025 було відкладено розгляд справи на 09.04.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 09.07.2021 між Акціонерним товариством "Альфа-Банк" (змінено найменування на Акціонерне товариство "Сенс Банк") (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "С КАР" (позичальник) укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № PSMB2021145/579, відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у національній валюті, що надалі іменується "Кредитна лінія", а на підставі відповідних додаткових угод до цього договору та/або заяв на видачу кредитних коштів (траншу) надає позичальнику кредит у порядку та на умовах , визначених цим договором. Позичальник у свою чергу зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором. У цьому договорі терміном "Відновлювальна кредитна лінія" позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повернення наданого позичальнику кредиту або його частини банк здійснює подальше кредитування позичальника у межах її ліміту.
Відповідно до п. 1.2 договору ліміт кредитної лінії: а) в період з дати набуття чинності цим договором по 08.11.2021 - 2000000,00 грн; б) в період з 09.11.2021 по 08.12.2021 - 1780000,00 грн; в) в період з 09.12.2021 по 08.01.2022 - 1560000,00 грн; г) в період з 09.01.2022 по 08.02.2022 - 1340000,00 грн; г) в період з 09.02.2022 по 08.03.2022 - 1120000,00 грн; д) в період з 09.03.2022 по 08.04.2022 - 900000,00 грн; е) в період з 09.04.2022 по 08.05.2022 - 680000,00 грн; є) в період з 09.05.2022 по 08.06.2022 - 460000,00 грн; ж) в період з 09.06.2022 по дату закінчення строку дії кредитної лінії - 240000,00 грн.
Банк нараховує проценти на залишок строкової заборгованості позичальника за кредитною лінією (базова процентна ставка) у розмірі, визначеному за формулою: індекс UIRD (3М) (змішана величина)+7% річних (фіксована маржа). На день укладення цього договору розмір базової процентної ставки складає 6,87% річних+7% річних=13,87% річних, при цьому застосовано розмір індексу UIRD станом на 08.07.2021 (п. 1.3.1, 1.3.2 договору).
Як передбачено п. 1.4 договору строк дії кредитної лінії закінчується 08.07.2022 року.
Надання фінансової державної підтримки здійснюється фондом розвитку підприємництва через банк на користь позичальника на умовах цього договору та в рамках реалізації програми у вигляді часткової компенсації фондом процентної ставки за кредитом. В період припинення/призупинення надання державної підтримки у вигляді компенсації процентів позичальник зобов'язаний забезпечити сплату процентів за користування кредитними коштами із розрахунку базової процентної ставки, встановленої згідно п. 1.3.1 цього договору. (п. 2.1, 2.4.2 договору).
Як обумовлено в п. 4.3 договору, банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії, окремими частинами, шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії.
Відповідно до п. 8.1, 8.3 договору позичальник зобов'язаний повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу у терміни, що визначені у відповідній додатковій угоді/заяві про надання траншу, на підставі якої/яких цей транш наданий, але не пізніше ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим. При зменшенні ліміту кредитної лінії у відповідності із пунктом 1.2 цього договору позичальник, не залежно від того чи настав термін повернення траншів, визначений згідно з п. 8.1 цього договору зобов'язаний здійснювати часткове повернення кредиту таким чином, щоб він не перевищував: станом на 09.11.2021 - 1780000,00 грн; станом на 09.12.2021 - 1560000,00 грн, станом на 09.01.2022 - 1340000,00 грн, станом на 09.02.2022 - 1120000,00 грн, станом на 09.03.2022 - 900000,00 грн, станом на 09.04.2022 - 680000,00 грн, станом на 09.05.2022 - 460000,00 грн, станом на 09.06.2022 - 240000,00 грн, станом на кінець дня 08.07.2022 - 0,00 грн. Сума заборгованості за кредитом, що не повернута у будь-який зі строків, зазначених в п. 8.1 та/або 8.3 цього договору, на наступний банківський день за днем закінчення відповідного строку вважається простроченою.
Всі платежі позичальника за цим договором здійснюються у порядку договірного списання коштів меморіальними ордерами з поточного рахунку позичальника на відповідний рахунок, зазначений у п. 12.3 цього договору або письмово повідомлений банком. Якщо коштів, що направляються на погашення заборгованості позичальника за цим договором, недостатньо для їх повного погашення, погашення повинно здійснюватись у такій черговості: прострочені комісії (за їх наявності); прострочені проценти за користування траншем/траншами (за їх наявності), прострочені проценти, передбачені в п. 10.4 цього договору (за їх наявності); проценти, передбачені в п. 10.6 цього договору (за їх наявності); прострочена сума траншу/траншів (за їх наявності); пеня за прострочення сплати процентів за користування траншем (за їх наявності); пеня за прострочення повернення траншу (за їх наявності); передбачені цим договором штрафні санкції (за їх наявності); строкові комісії (за їх наявності); строкові проценти за користування траншем (за їх наявності); проценти, передбачені в п. 10.4 цього договору (за їх наявності); строкове повернення траншу. Позичальник надає банку право самостійно приймати рішення про зміну черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. Банк інформує позичальника у письмовій формі на його запит про застосовану черговість погашення заборгованості. Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинно відбуватись виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги. Позичальник доручає банку в порядку договірного списання меморіальними ордерами списувати грошові кошти з будь-яких рахунків позичальника (у тому числі поточних та/або депозитних) у банку та направляти їх на виконання грошових зобов'язань позичальника за цим договором, термін чи останній день строку виконання яких настав або виконання яких прострочено, у сумі, що не перевищує фактичної заборгованості позичальника на день списання, а також суми комісій, пені, штрафних санкцій, неустойок, тощо. (п. 9.3, 9.4, 9.5 договору).
Відповідно до п. 11.3 договору договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань позичальника за цим договором.
Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільного права або інтересу може бути визнання права.
Положеннями ч. 1-2 ст. 509 ЦК України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Нормами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1-2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При тому, ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було перераховано:
- 13.07.2021 500 000,00 грн,
- 15.07.2021 - 500 000,00 грн,
- 06.10.2021 - 1 000 000,00 грн,
- 18.01.2022 - 340 000,00 грн.
Загальна сума виданого позивачу кредиту становить 2 340 000,00 грн.
Позивачем надано платіжні інструкції та банківські виписки про здійснення наступних оплат:
- 08.11.2021 - 220 000,00 грн;
- 09.12.2021 - 220 000,00 грн;
- 10.01.2022 - 220 000,00 грн;
- 17.01.2022 - 340 000,00 грн;
- 08.02.2022 - 220 000,00 грн;
- 11.08.2022 - 220 000,00 грн;
- 09.09.2022 - 220 000,00 грн;
- 11.11.2022 - 220 000,00 грн;
- 18.01.2023 - 230 000,00 грн;
- 05.04.2023 - 230 000,00 грн.
Проте, з наявних у справі матеріалів вбачається, що відповідачем було зараховано проведені оплати наступним чином: 18.01.2023 відбулось погашення суми основного боргу лише частково у сумі 171 533,98 грн, 05.04.2023 - 220 069,06 грн.
При цьому в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що позивачем було повернуто банку 2 283 733,64 грн. Тобто, залишкова сума несплаченого позивачем кредиту складає 56 266,36 грн. Отже, апелянт стверджує, що позичальник не повернув банку кредит у терміни, встановлені договором № PSMB2021145/579.
Як передбачено умовами договору, відповідач має право зарахувати сплачені кошти в погашення наявних інших сум заборгованості, а не тіла кредиту. Проте, на вимогу суду, відповідач не надав пояснень чи доказів того, що різниця в оплачених позивачем сумах та у врахованих в розрахунку відповідача сумах, була зарахована в погашення інших зобов'язань позивача за кредитним договором № PSMB2021145/579 від 09.07.2021, як і не вказано конкретно яких саме зобов'язань.
Колегія суддів відзначає, що апелянтом не було надано суду доказів, що сплачені позивачем кошти у сумі 460 000,00 грн частково у розмірі 68396,96 грн чи в іншому розмірі, були зараховані в погашення інших кредитних зобов'язань, а не в погашення тіла кредиту.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про погашення позивачем кредиту у повному обсязі 05.04.2023.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були нараховані позивачу відсотки за користування кредитними коштами:
- 02.08.2021 на суму 6840,00 грн,
- 31.08.2021 на суму 11780,00 грн,
- 30.09.2021 на суму 11400,00 грн,
- 29.10.2021 на суму 21972,33 грн,
- 30.11.2021 на суму 21178,24 грн,
- 31.12.2021 на суму 19320,23 грн,
- 31.01.2022 на суму 17066,92 грн,
- 28.02.2022 на суму 13042,82 грн,
- 31.03.2022 на суму 4178,46 грн та на суму 9585,88 грн,
- 04.04.2022 на суму 1229,19 грн,
- 29.04.2022 на суму 4018,52 грн та на суму 7989,76 грн,
- 31.05.2022 на суму 4152,47 грн та на суму 9526,26 грн,
- 17.06.2022 на суму 5531,39 грн,
- 30.06.2022 на суму 3687,58 грн та на суму 4018,52 грн,
- 06.07.2022 на суму 843,39 грн,
- 07.07.2022 на суму 2257,30 грн.
Після закінчення терміну кредитування, передбаченого п. 1.4 договору відповідач нараховував відсотки наступним чином:
- 29.07.2022 на суму 3514,11 грн та на суму 7739,31 грн,
- 31.08.2022 на суму 2447,47 грн та на суму 9996,61 грн,
- 30.09.2022 на суму 396,89 грн та на суму 8764,60 грн,
- 31.10.2022 на суму 10443,87 грн,
- 30.11.2022 на суму 8017,53 грн,
- 30.12.2022 на суму 7145,63 грн,
- 31.01.2023 на суму 5500,21 грн,
- 28.02.2023 на загальну суму 4430,73 грн,
- 31.03.2023 на суму 4454,07 грн.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що основна сума заборгованості по кредиту була оплачена позивачем 05.04.2023, проте відповідачем було здійснено нарахування відсотків: 30.04.2023 на суму 1548,11 грн, 31.05.2023 на суму 1126,38 грн, 30.06.2023 на суму 1090,04 грн, 31.07.2023 на суму 1214,64 грн, 31.08.2023 на суму 1217,58 грн, 30.09.2023 на суму 1178,30 грн, 31.10.2023 на суму 1089,38 грн, 30.11.2023 на суму 997,44 грн, 31.12.2023 на суму 1030,68 грн, 31.01.2024 на суму 1016,25 грн, 29.02.2024 на суму 939,36 грн, 31.03.2024 на суму 1004,14 грн, 30.04.2024 на суму 966,21 грн, 31.05.2024 на суму 998,42 грн, 30.06.2024 на суму 966,21 грн, 31.07.2024 на суму 970,78 грн, 31.08.2024 на суму 970,78 грн, 30.09.2024 на суму 939,46 грн.
Також матеріалами справи підтверджено оплату нарахованих відсотків наступним чином: 06.08.2021 - 6840,00 грн, 06.09.2021 - 11780,00 грн, 06.10.2021 - 11400,00 грн, 03.11.2021 - 21972,33 грн, 06.12.2021 - 21178,24 грн, 31.12.2021 - 19320,23 грн, 03.02.2022 - 14083,35 грн, 27.05.2022 - 2983,57 грн, 10.06.2022 - 13042,82 грн, 17.06.2022 - 19487,57 грн, 03.08.2022 - 14869,44 грн, 29.09.2022 - 10399,62 грн, 21.10.2022 - 785,83 грн, 26.10.2022 - 9218,96 грн, 05.10.2023 - 9192,48 грн та 174,92 грн, та 253,30 грн, та 2257,30 грн, 31.10.2023 - 2096,40 грн, 26.01.2024 - 841,72 грн.
Згідно з п. 10.4 укладеного договору сторони домовились, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань з: повного повернення Кредиту після закінчення строку дії Кредитної лінії, вказаного у п. 1.4 цього договору або після закінчення строку виконання зобов'язання з повернення Кредиту (його частини) у зв'язку з пред'явленням банком позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування ним і виконання усіх інших зобов'язань позичальника за цим договором та/або повного повернення будь-якого траншу (його частини) після закінчення терміну його повернення, встановленого у відповідній Заяві про надання траншу, позичальник зобов'язаний сплачувати проценти від суми простроченого кредиту та/або простроченого траншу (його частини) до повного фактичного повернення кредиту та/або траншу (його частини), в розмірі та відповідно до умов, що передбачені п. 1.3. цього Договору.
Колегія суддів відзначає правомірне нарахування відповідачем відсотків за користування кредитом після 24.02.2024, оскільки, договором № PSMB2021145/579 від 09.07.2021 було визначено строк кредитування до 08.07.2022.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблені в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Таким чином, після закінчення строку кредитування, обумовленого сторонами в договорі (08.07.2022), відповідач мав право нараховувати відсотки в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, а не відсотки за користування кредитом в порядку ст. 1048 ЦК України.
Окрім цього, як підтверджено матеріалами справи, відповідач продовжував нараховувати відсотки за користування кредитом і після сплати позичальником всього тіла кредиту.
Колегія суддів відзначає, що нарахування відповідачем позивачу заборгованості по відсотках у розмірі 9386,24 грн є безпідставним, оскільки відповідне нарахування було здійснене після закінчення строку кредитування та після погашення кредиту. Нарахування відсотків за користування кредитом після повернення кредиту суперечить умовам договору та чинному законодавству. Доказів щодо наявності заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по відсотках чи інших платежах, відповідачем суду надано не було.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що поданими у справі доказами підтверджено виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором № PSMB2021145/579 від 09.07.2021, а отже відповідач протиправно не визнав обставини припинення відповідних зобов'язань позивача, продовживши нарахування відсотків.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права боржника, передбаченого статтею 599 ЦК України, на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника на підставі пункту першого частини другої статті 16 ЦК України.
За таких обставин судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про визнання припиненим кредитного зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "С КАР" перед Акціонерним товариством "Сенс Банк" за Договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № PSMB2021145/579 від 09.07.2021 року.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/7297/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/7297/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/7297/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Сенс Банк".
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/7297/24.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.04.2025.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
Л.Г. Сітайло