вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/12848/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025
у справі № 910/12848/24 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс"
про стягнення коштів,
У жовтні 2024 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - позивач; АТ «Українська залізниця»; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (надалі - відповідач; ТОВ «Лемтранс»; Товариство) про стягнення 239 217,24 грн.
Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди окремого індивідуально визначеного майна № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 24.07.2024 по 31.10.2024, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 629 166,73 грн., яку позивач просить господарський суд стягнути з відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12848/24.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 у задоволенні позову відмовлено.
За висновками місцевого господарського суду, позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог щодо стягнення орендної плати за договором оренди окремого індивідуально визначеного майна № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020 у розмірі 629 166,73 грн., у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в даному випадку.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 та прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апелянт зазначає, що укладаючи договір оренди окремого індивідуально визначеного майна від 01.12.2020 № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч сторони погодили, що нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном (пункти 3.4., 3.6.), в зв'язку з чим сам факт закінчення строку дії договору не звільняє ТОВ «Лемтранс» від оплати орендної плати, адже вона нараховується та, відповідно, сплачується до моменту повернення орендованого майна. Тому, як вважає апелянт, з огляду на невиконання орендарем свого зобов'язання по сплаті орендної плати за весь час фактичного користування майном, як-то передбачено п. 3.4 та п. 3.6. договору, ТОВ «Лемтранс» за період з 24.07.2024 по 31.10.2024 має сплатити орендну плату у загальному розмірі 629 166,73 грн. з ПДВ (з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025, апеляційна скарга позивача у справі № 910/12848/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 призначено на 07.04.2025.
На адресу апеляційного господарського суду від ТОВ «Лемтранс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За твердженнями відповідача, одночасне стягнення орендної плати та неустойки за прострочення повернення орендованого майна у вигляді подвійної орендної плати, нарахованих за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) фактично є стягненням потрійного розміру орендної плати. В наведеному відповідач підкреслив, що АТ «Укрзалізниця» зверталося з листом вих. № НГ-3/555 від 29.07.2024, де орендодавцем заявлено вимогу про сплату орендарем потрійного розміру орендної плати, а саме: безпосередньо орендної плати, а також неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення. ТОВ «Лемтранс» розглянуло лист АТ «Укрзалізниця» вих. № НГ-3/555 від 29.07.2024 та надало відповідь вих. № 404 від 08.08.2024, відповідно до якої з орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору, стягується неустойка у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення, але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за користування майном. Після припинення строку дії договору відповідач з 24.07.2024 сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати, а саме: за період з 24.07.2024 по 31.07.2024 сплачено 81 395,52 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 7113 від 09.09.2024; за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 сплачено 315 407,64 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 7900 від 11.10.2024; за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 сплачено 315 407,64 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 8387 від 05.11.2024; за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 сплачено 315 407,64 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 8878 від 27.11.2024. Так, відповідно до ст. 785 ЦК України та п. 8.7. договору відповідачем за період з 24.07.2024 по 31.10.2024 сплачено за договором неустойку у подвійному розмірі орендної плати на загальну суму 1 027 618,44 грн. Відтак, відповідач має переконання, що позовні вимоги АТ «Укрзалізниця» до ТОВ «Лемтранс» про стягнення орендної плати задоволенню не підлягають.
З огляду на викладені відповідачем обставини, останнім також долучено до відзиву нові докази, зокрема, платіжну інструкцію № 8387 від 05.11.2024 та платіжну інструкцію № 8878 від 27.11.2024.
Представник апелянта в судовому засіданні 07.04.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 та прийняти нове про задоволення позовних вимог повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.04.2025 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення - залишити без змін.
Щодо поданих відповідачем нових доказів, колегія суддів зазначає, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.
Згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскільки наведені у них обставини не були відомі суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.
Відповідач не обґрунтував належним чином причин неподання платіжної інструкції № 8387 від 05.11.2024 та платіжної інструкції № 8878 від 27.11.2024 до суду першої інстанції, враховуючи, що в силу ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, з часу відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі та до моменту прийняття оскаржуваного рішення відповідач не був обмежений в праві ознайомлюватися з матеріалами справи та, за необхідності, подавати додаткові докази.
Тому, долучені відповідачем нові докази, а саме платіжна інструкція № 8387 від 05.11.2024 та платіжна інструкція № 8878 від 27.11.2024, не приймається апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного перегляду цієї справи.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.12.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (Орендар) укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч (скорочено - Договір; Договір оренди) відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно (нижче - майно) відповідно до акта приймання-передачі майна, що складає невід'ємну частину цього Договору (п. 1.1. Договору).
Згідно з п. 2.1. Договору передача орендареві майна в строкове платне користування здійснюється на підставі Акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря, складеного за відповідною формою. Майно вважається переданим Орендодавцем Орендарю з дати підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі майна та скріплення печатками (у разі наявності) в строки, встановлено цим Договором.
Пунктом 2.4. Договору оренди визначено, що Орендар не пізніше останнього дня строку (терміну) дії цього Договору зобов'язаний повернути, а Орендодавець прийняти майно за актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця, що складається та підписується сторонами відповідно до встановленої форми.
Майно вважається повернутим Орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності) (п. 2.5. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону) і становить за перший базовий місяць листопад 2020 року користування майном 101 109,11 грн, крім того ПДВ - 20 221,82 грн, а всього разом з ПДВ - 121 330,93 грн (далі - орендна плата). У разі підписання сторонами акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря у місяці, що не є місяцем проведення аукціону, розмір Орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування Орендної плати за базовий місяць, визначеної у пункті 3.1 Договору, на індекс інфляції за місяць, що передують місяцю підписання та за місяць підписання Сторонами акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря. Розмір Орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування Орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Сторони погодили, що для розрахунків приймається індекс інфляції розрахований Державною службою статистики України та опублікований на офіційному ресурсі.
Орендна плата нараховується починаючи з дати передачі майна за Актом приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця, шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Невиставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором. (п. 3.2. Договору оренди).
Нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном (п. 3.4. Договору).
У разі припинення (розірвання) цього Договору орендар сплачує орендну плату до дати фактичного повернення майна за актом приймання-передачі майна від орендаря до Орендодавця включно. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Орендаря від обов'язку виконання перед Орендодавцем всіх грошових зобов'язань за цим Договором враховуючи і відповідальність за порушення умов Договору (п. 3.6. Договору оренди).
Відповідно до п. 8.7. Договору у разі невиконання обов'язку щодо повернення майна у строки відповідно до умов Договору Орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення зобов'язання щодо повернення майна.
Згідно з п. 11.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 23.07.2024 та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В обґрунтування позову позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 24.07.2024 по 31.10.2024, внаслідок чого у Орендаря утворилася заборгованість у розмірі 629 166,73 грн.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вказавши, що строк дії Договору закінчився, Орендарем майно не повернуто, акт приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця не підписано. Відповідач зазначав, що позивач одночасно з претензіями про сплату орендної плати звертався до відповідача з претензіями про сплату неустойки. Відповідач відповідно до статті 785 ЦК України та пункту 8.6. Договору сплачував неустойку у подвійному розмірі орендної плати. Так, відповідач вказував на те, що правовідносини сторін за договором оренди майна у разі (після) припинення договору не можуть бути врегульовані іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 ЦК України, а відтак позовні вимоги АТ «Укрзалізниця» до ТОВ «Лемтранс» про стягнення орендної плати за спірний період є необґрунтованими.
Подібні за змістом твердження наведені апелянтом та відповідачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною 1 статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 ЦК України).
Частиною 1 статті 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
На виконання умов Договору 01.12.2020 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна, згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв відповідно до умов Договору окреме індивідуально визначене майно згідно переліку.
Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи із змісту частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 ЦК України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач повідомив відповідача, що не має наміру продовжувати дію Договору та зазначив про закінчення його строку (припинення) 23.07.2024.
Тому, з урахуванням пункту 11.1. Договору, він є припиненим з 24.07.2024.
Про дане, як вважає судова колегія, правильно вказав й суд першої інстанції.
Апеляційний господарський суд вказує, що користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Отже, користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини 2 статті 785 ЦК України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Тому, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
За вказаного, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо обов'язку відповідача сплачувати орендну плату до моменту повернення орендованого майна за обставин припинення Договору оренди.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.
Як вже зазначалось, частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
ТОВ «Лемтранс» після закінчення строку дії Договору (23.07.2024) не повернуло орендоване майно Орендодавцю.
Тим самим, неповернення об'єкта оренди за Договором у період після закінчення строку дії договору, відбулося виключно з вини самого Орендаря, а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об'єктом оренди після закінчення строку дії договору.
З вказаними висновками місцевого господарського суду погоджується й колегія суддів.
Крім того, на ці обставини слушно звернув увагу й відповідач.
Відповідно до вимог частини 2 статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Вказані вимоги закону кореспондуються з положеннями пункту 8.7. Договору, в якому сторони погодили, що у разі невиконання обов'язку щодо повернення майна орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати за час прострочення зобов'язання щодо повернення.
Матеріали справи свідчать, що після закінчення строку дії Договору позивачем надсилались відповідачу претензії щодо сплати неустойки у подвійному розмірі орендної плати, зокрема, претензія № ВПридн-02/2425 від 19.08.2024 в якій позивачем зазначено про наявність заборгованості щодо сплати неустойки у розмірі подвійної плати за період з 24.07.2024 по 31.07.2024, що становить 81 395,52 грн. (09.09.2024 відповідачем сплачено вказану суму згідно платіжної інструкції № 7113 від 09.09.2024 із призначенням платежу «оплата неустойки за оренду майна за претензією № ВПридн-02/2425 від 19.08.2024 за договором № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020, без ПДВ») та претензія № ВПридн-04/13 від 17.09.2024 в якій позивачем зазначено про наявність заборгованості щодо сплати неустойки у розмірі подвійної плати за період з 01.08.2024 по 31.08.2024, що становить 317 299,88 грн. (11.10.2024 відповідачем визначено та сплачено частково згідно платіжної інструкції № 7900 від 11.10.2024 із призначенням платежу «оплата неустойки за оренду майна за претензією № ВПридн-04/13 від 17.09.2024 за договором № ПР/ВЧДЕ-16-2020-032/НКМ-дч від 01.12.2020, без ПДВ»).
Також, колегія суддів акцентує, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Зважаючи на викладене, за переконанням суду апеляційної інстанції обґрунтованими є висновки суду попередньої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог щодо стягнення орендної плати за Договором, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в даному випадку.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 у справі № 910/12848/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
4. Справу № 910/12848/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.04.2025 (з урахуванням часу перебування суддів Євсікова О.О. та Корсака В.А. у відпустці).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков