копія
28 квітня 2025 року Справа № 608/279/25
Номер провадження2-а/608/54/2025
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :
головуючої судді Коломієць Н. З.
з участю секретаря Смаглій О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові в письмовому провадженні справу адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. В позові вказав, що постановою №163 від 22.01.2025 про адміністративне правопорушення, винесеною ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , його, ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000 гривень.
В постанові зазначено, що 20 жовтня 2024 року об 11 годин 00 хв в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено факт, що ОСОБА_1 не прибув по повістці № 586550 на 20 жовтня 2024 року для уточнення даних; причину неявки не пояснив, чим порушив Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», постанову КМУ від 16.05.2024 року № 560.
Відповідно до даних поштового оператора поштове відправлення повернулось 20.10.2024 в ТЦК та СП з відміткою про відсутність особи за адресою місця її проживання. Дата відмітки 20.10.2024.
ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився. Будь яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк на надав.
Позивач вважає постанову №163 від 22.01.2025 незаконною через недотримання вимог чинного законодавства та недостатність доказів вчиненого правопорушення, оскільки, оскаржувана постанова не містить посилання на будь-які докази, на яких ґрунтується висновок уповноваженої особи про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Зазначив, що за правопорушення, яке йому інкримінується, передбачається відповідальність за ч. 3 ст. 210 КУпАП, тобто за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, а не за ч. 3 ст. 210 КУпАП - порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Тобто, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Також ОСОБА_1 зазначив, що є багатодітним батьком.
Позивач просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 163 від 22 січня 2025 року, а провадження у даній справі закрити.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, згідно з яким позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні. Вважає постанову №163 від 22.01.2025 законною, а ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки, останній не з'явився у визначений у повістці строк в ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних. Відповідно до даних поштового оператора поштове відправлення повернулося у Відділ з відміткою про відсутність особи за адресою проживання. Дата відмітки 18.10.2024. Поважність своєї неявки ОСОБА_1 не вказав.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав окрему заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить задоволити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких мотивів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно зі ст. 280 зазначеного Кодексу - орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення. Таким чином, аналіз ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить, що протокол про адміністративне правопорушення є належним доказом того, що особою вчинено певне діяння, яке може бути кваліфіковано як адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 245 зазначеного Кодексу, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ст. ст. 245, 280 КУпАП посадова особа, уповноважена розглядати адміністративну справу при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи з метою всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставах яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За змістом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, з цієї правової норми вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Судом встановлено, що постановою №163 від 22.01.2025 про адміністративне правопорушення, винесеною ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000 гривень.
В постанові зазначено, що 20 жовтня 2024 року об 11 годин 00 хв в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено факт, що ОСОБА_1 не прибув по повістці № 586550 на 20 жовтня 2024 року для уточнення даних; причину неявки не пояснив, чим порушив ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», постанову КМУ від 16.05.2024 року № 560.
Відповідно до даних поштового оператора поштове відправлення повернулось 20.10.2024 в ТЦК та СП з відміткою про відсутність особи за адресою місця її проживання. Дата відмітки 20.10.2024.
ОСОБА_1 , на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 він не з'явився. Будь яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк на надав.
Дата відмітки у поштовому відправленні у постанові №163 від 22.01.2025 вказана 20.10.2024, а у відзиві на позов - 18.10.2024.
Чи дійсно відповідачем направлялася повістка суду встановити не вдалося, оскільки ані повістка, ані поштове повідомлення про неможливість її вручення як доказ, суду не надано.
Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
ОСОБА_1 не з'явився в ІНФОРМАЦІЯ_3 20 жовтня 2024 року. Отже, з часу виявлення правопорушення минуло більше як три місяці, а тому підстав для винесення постанови № 163 22 січня 2025 року не було, оскільки минули строки притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд зазначає, що у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року , заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватись до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатись від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року) вбачається, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.» Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (Справа Лучанінова проти України (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02)).
Згідно ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) забезпечує всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, зокрема, підлягають з'ясуванню чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Рішення про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблене на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно приписів ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За загальним правилом ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
У даному ж випадку спеціальною є інша правова норма - ч. 2 ст. 77 КАС України, а тому саме вона підлягає застосуванню. Нею визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Ця норма права по своїй юридичній природі повністю кореспондується та доповнює загальний принцип, визначений ст. 63 Конституції України, котрий декларує відсутність обов'язку в особи доводити свою невинуватість у правопорушенні та стверджує про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
На думку суду, цілком логічно та ґрунтується на нормах права, те, що у випадку, якщо рішення суб'єкта владних повноважень буде оскаржено, то обов'язок довести його правомірність лежить саме на останньому, оскільки, в протилежному випадку на особу, котру визнано винним у вчиненні правопорушення фактично буде покладено обов'язок доводити свою невинуватість, що суперечить вказаній вище статті Конституції України.
Позиція ОСОБА_1 зводиться до заперечень самого факту вчинення правопорушення, отже ця обставина входить до предмету доказування.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, відзиву відповідача на позов, який носить формальний характер, необґрунтований фактичними доказами та містить лише суть оскаржуваної постанови та перелік норм закону, суд не має підстав для висновку, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону і під час цього були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є не доведеним.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6, 8-10, 72, 77, 90, 161, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № 163 від 22 січня 2025 року, винесену т. в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Чортківський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано, а разі апеляційного оскарження рішення - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно з оригіналом
Суддя: /підпис/
Рішення набрало законної сили «____» ______________________року.
Оригінал рішення зберігається в матеріалах справи № 608/279/25, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.
Суддя: Н. З. Коломієць
Копію рішення видано «_____»_______________року
Секретар: