29.04.2025 Справа №607/5629/23 Провадження №2/607/57/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Кунець Н.Р.
за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.
представника відповідача адвоката Фльорківа О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь 22 000 доларів США боргу за договором позики від 27.07.2020.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.03.2023 відкрито провадження у вказаній цивільній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.04.2023, зупинено провадження у даній справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у Збройних Силах України, що переведені на воєнний стан.
10.02.2025 судом отримано лист - відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.02.2025, яким на запит суду повідомлено, що ОСОБА_2 перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 та станом на 05.02.2025 користується правом на відстрочку, у зв'язку із чим ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.02.2025 поновлено провадження у справі.
05.03.2025 відповідач ОСОБА_2 подав письмові пояснення, у яких викладено доводи відповідача щодо позовних вимог.
05.03.2025 судом зареєстровано відзив на позов поданий представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Фльорків О.В., у якому викладено заперечення щодо позовних вимог.
Протокольною ухвалою суду від 24.03.2025 постановленою у судовому засіданні без видалення у нарадчу кімнату із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження у справі та постановлено перейти до розгляду справи по суті. Судом було заслухано вступні слова представника позивача - адвоката Ленько Р.І. і представника відповідача - адвоката Фльорківа О.В. та оголошено перерву у справі до 11 год. 00 хв. 08.04.2025 за клопотанням представника позивача - адвоката Ленько Р.І.
04.04.2025 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фльорків О.В. через систему «Електронний суд» подав клопотання про долучення доказів понесення відповідачем витрат на правничу допомогу.
У судове засідання 08.04.2025 позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ленько Р.І. не з'явились, проте адвокат Ленько Р.І. подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із захворюванням із його перебуванням на лікарняному.
У зв'язку із неявкою сторони позивача, розгляд справи було відкладено на 11 год. 00 хв. 18.04.2025.
У судове засідання 18.04.2025 позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ленько Р.І. не з'явились, проте адвокат Ленько Р.І. подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фльорків О.В. у судовому засіданні заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, внаслідок повторної неявки позивача та її представника у судові засідання. Окрім цього, просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати понесені відповідачем на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 цього кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Судом встановлено, що у призначені судові засідання на 08.04.2025 та 18.04.2025 позивач та її представник не з'явились, хоча про час, дату і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, що підтверджується довідками про доставку електронних документів - судових повісток про виклик до суду до електронного кабінету представника позивача - адвоката Ленька Р.І.
Так, судове засідання призначене на 08.04.2025 було відкладено на 18.04.2025, за клопотанням представника позивача - адвоката Ленька Р.І., у зв'язку із перебуванням останнього на лікарняному.
Разом з тим, докази перебуванням адвоката Ленько Р.І. 08.04.2025 на лікуванні не були долучені ним до його клопотання про відкладення розгляду справи та по даний час суду не подані.
Окрім цього, у судове засідання призначене на 18.04.2025 позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ленько Р.І., не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, при цьому адвокат Ленько Р.І. подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області.
Однак, докази зайнятості адвоката Ленько Р.І. 18.04.2025 в іншому судовому засіданні у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області не були долучені ним до його клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Одним із основних принципів цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Суд зауважує, що судові засіданні у даній справі відкладались за клопотання представника позивача, проте у судові засідання 08.04.2025 та 18.04.2025 позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ленько Р.І. не з'явились, хоча про день та час слухання справи були неодноразово належними чином повідомлені, натомість представник позивача на вказані судові засідання подавав клопотання про відкладення розгляду справи, проте доказів поважності причин його неявки та неявки позивача у судове засідання стороною позивача суду не подано.
З огляду на викладене, суд розцінює такі дії сторони позивача як зловживання своїми процесуальними правами, спрямованими на затягування судового розгляду справи.
Таким чином, суд вважає, що позивач та її представник були належним чином повідомлені про судові засідання призначені на 08.04.2025 та 18.04.2025, однак у вказані судові засідання не з'явились, при цьому доказів поважності причин їх неявки у судове засідання в матеріалах справи відсутні та заяви про розгляд справи у їх відсутності позивач та її представник не подавали.
Відповідно до частин першої та другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п'ята статті 223 ЦПК України).
У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні положеннями ст. 223, 257 ЦПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15.04.2020 у справі № 201/10953/18-ц, від 06.11.2020 у справі № 727/2484/17.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Згідно зі статтею 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони - відповідача, який притягнутий до участі у справі позивачем, а тому саме останній має продемонструвати свій інтерес у як найскорішому розгляді справи, а отже зобов'язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Саме тому, повторна неявка позивача в судове засідання, незалежно від поважності її причин, дає суду підстави залишити позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.
Таким чином, зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами щоб не допустити затягування розгляду справи, що узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 558/9/18 (провадження № 61-13892св20).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16.02.2017).
За таких обставин, беручи до уваги повторну неявку сторони позивача у судове засідання, без поважних причин, що перешкоджає вирішенню спору суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, слід залишити без розгляду.
При цьому суд роз'яснює, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, позивач має право звернутися до суду повторно.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат понесених на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи . До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати , в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У статті 142 ЦПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, залишення позову без розгляду.
Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно ч.9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Отже, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача. Саме по собі звернення позивача до суду за захистом порушеного права не може свідчити про зловживання процесуальними правами, а дії, направлені на захист свого права, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодування понесених витрат на правову допомогу.
Цивільний процесуальний кодекс України не містить норм, які встановлювали б критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування ч. 5 ст. 142 ЦПК України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав; близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20, від 23.12.2021 у справі №910/16777/20.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55,124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, залишення заяви без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18.12.2019 у справі № 741/1681/17 Верховний Суд зазначив, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
У постанові від 24.04.2019 у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18) Верховний Суд зазначив, що залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами. Суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.
Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, процесуальний закон не містить норм, які встановлювали б критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 зі справи №905/121/19, від 19.04.2021 зі справи №924/804/20, від 13.05.2021 зі справи №910/16777/20, від 15.09.2021 зі справи №902/136/21, від 18.01.2022 зі справи №922/2017/17).
Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв'язку із необґрунтованими діями позивача, які полягали в неявці її та її представника в судові засідання, будучи при цьому належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, неподанні стороною позивача доказів поважності причин неявки у судові засідання та заяви про розгляд справи за відсутності, а неявка сторони позивача перешкоджала вирішенню спору, суд вважає за можливе вирішити питання про судові витрати понесені відповідачем, у зв'язку з розглядом даної справи.
Так, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Положеннями 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Так, повноваження адвоката Фльорківа О.В. підтверджені Договором про надання правничої (правової) допомоги від 25.02.2025 та ордером на надання правничої допомоги серії ВО № 1098786 від 25.02.2025.
Як вбачається з Договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.02.2025, укладеного між Адвокатським Об'єднанням «СИЛА ПРАВА» та Клієнтом Шоломейчук С.А., Адвокатське Об'єднання зобов'язується здійснювати захист, представництво інтересів Клієнта в усіх судах, державних органах, установах, недержавних організаціях у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, на умовах і в порядку, передбачених дим Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору (п. 1.1 Договору).
За умовами п. 1.2 Договору, для надання правової допомоги Клієнту Адвокатське Об'єднання призначає у тому числі адвоката Фльорківа О.В.
Відповідно до п. 4.3 Договору, Клієнт зобов'язаний оплатити гонорар в розмірі, визначеному Сторонами в додатку до цього Договору.
Згідно з Додатком № 1 від 25.02.2025 до Договору про надання правчиної (правової) допомоги від 25.02.2025, за одну годину представництва в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, КЛІЄНТ сплачує Адвокатському Об'єднанню гонорар у розмірі 1000 грн. Загальний розмір гонорару залежить від кількості затрачених адвокатом Адвокатського Об'єднання годин по даній справі, але в будь - якому випадку не може бути меншим 10000 грн.
Як слідує із Акту № 1 обсягу наданої правничої (правової) допомоги від 03.04.2025 до Договору про надання правчиної (правової) допомоги від 25.02.2025, відповідно до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.02.2025 та Додатку № 1 від 25.02.2025 до цього Договору Адвокатське Об'єднання надало, а Клієнт отримав, правничу (правову) допомогу: попередня (досудова) консультація, вивчення документів, судової практики та аналіз законодавства щодо предмета спору, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання відзиву на позов - 8 год. вартістю 8000 грн; участь у судових засіданнях (орієнтовно) - 2 год. вартістю 2000 грн, разом 10 000 грн.
Таким чином відповідачем надано докази на понесення витрат за надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Разом з тим, суд вважає, що необґрунтованими та неспівмірними є витрати на правничу допомогу наведені в Акті № 1 обсягу наданої правничої (правової) допомоги від 03.04.2025, оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Крім цього, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правової допомоги, суд вважає, що вони не вимагали від адвоката значних зусиль та часу.
З врахування наведеного та вимог ч. 5 ст. 142, ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, який підлягає стягненню з позивача в користь відповідача.
Окрім цього, відповідно до п. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.03.2025 у справі № 607/5629/23, було застосовано заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Відтак, з огляду на залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики без розгляду, суд приходить до висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.03.2023 у справі № 607/5629/263.
Керуючись ст..ст. 43, 44, 133, 134, 137, 142, 201, 257, 259, 260, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, позивач має право звернутися до суду повторно.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 (три тисячі) гривень витрат на правничу допомогу.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.03.2023 у справі № 607/5629/263, а саме, накладений арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Копію ухвали направити в Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради (бульвар Тараса Шевченка, 3, м. Тернопіль) для виконання та учасникам справи для відому.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 29.04.2025.
Головуючий суддя Н. Р. Кунець