СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/6687/25
пр. № 3/759/2993/25
29 квітня 2025 року м.Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Мордвінов А.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в місті Києві про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,-
ОСОБА_1 09 березня 2025 р. о 02 год. 15 хв., вул. Котельникова, 87 у м. Києві, керував транспортним засобом «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп'яніння: зіниці очей не реагують на світло, неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.
ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, визнав частково та пояснив, що 09 березня 2025 р. о 02 год. 15 хв., вул. Котельникова, 87 у м. Києві, керував транспортним засобом «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , його зупинили під час комендантської години та підстав для його огляду не було, ознаки наркотичного сп'яніння були названі автоматично. Крім того, при складенні протоколу про адміністративне правопорушення не було роз'яснено та забезпечено право на захист. ОСОБА_1 зазначив, що дійсно відмовився від огляду на стан сп'яніння через брак часу.
Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що є військовослужбовцем, проходить військову службу на посаді водія військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується копією військового квитка.
Не дивлячись на часткове визнання вини, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, доведена належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи та досліджені судом.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає як в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, також передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
В той же час вказана норма закону відсилає до підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки учасників дорожнього руху, в тому числі і осіб, які керують транспортними засобами, і що встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України
Так, відповідно до даних протоколу про адміністративне правопорушення від 09.03.2025 року серії ЕПР1 № 266488, зафіксовано факт керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп'яніння.
Протокол сумніву не викликає, оскільки складений відповідно до вимог ст. 254, 256 КУпАП, тому є належними доказом по справі. Крім того, будь-яких заяв, зауважень чи скарг при оформленні протоколу чи після його оформлення ОСОБА_1 не подавав, дії працівників поліції не оскаржував.
Крім цього, факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження у встановленому законом порядку огляду для визначення стану наркотичного сп'яніння підтверджується рапортом інспектора УПП у м.Києві, відеоматеріалами з нагрудних камер працівників патрульної поліції.
Суд встановив, що достатніх доказів, що ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп'яніння немає, однак беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога.
Зазначені вище докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є такими, що доповнюють одне одного, є повними, безсумнівними, належними та допустимими, оскільки у відповідності до ст.ст. 251, 252 КУпАП, прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, а також є такими, що зібрані в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 2.5. Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Суть даної норми закону полягає в тому, що якщо водій ухиляється від огляду на стан сп'яніння, його дії та ознаки сп'яніння фіксують в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Даних вимог правил дорожнього руху ОСОБА_1 не виконав.
При призначенні виду адміністративного стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, дотримуючись принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу, враховуючи характер вчиненого правопорушення, суд вважає за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керування транспортними засобами, виходячи з такого.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Частинами 1-2 ст. 2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Згідно з ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. КУпАП не містить положень, які б дозволяли суду призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено відповідною статтею Кодексу.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Верховенство права це панування права в суспільстві і воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Безпосереднім вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах КК України можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності.
Конституційний Суд України у рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 вказав, що закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини. Не маючи можливості призначити більш м'яке покарання, суд не зможе належно індивідуалізувати покарання і забезпечити його справедливість.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 червня 2022 року №4-р(II)/2022 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності вказано, що Конституційний Суд України вкотре наголошує, що в законодавчому нормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності. Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адміністративного стягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №8-р(І)/2022 Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
У постанові ВС від 06.02.2021 у справі № 263/10894/20 зроблено висновок про те, що відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, суди в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство.
Процесуальні відмінності між провадженнями в межах КК й КПК України та КУпАП викликані переважно різницею в суспільній небезпечності правопорушень, які є підставою для адміністративної та кримінальної відповідальності - за вищої суспільної небезпеки правопорушення, настають суворіші санкції.
Зважаючи на сталий підхід Європейського суду з прав людини щодо визначення критеріїв «кримінального обвинувачення» у конкретній справі, висловлений у тому числі у рішеннях у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Юсілла проти Фінляндії», «Кемпбел та Фелл проти Сполученого Королівства», «Лутц проти Німеччини», «Озтюрк проти Німеччини» та інших, при розгляді цієї справи суд враховує: внутрішньо-правову кваліфікацію діянь; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до особи.
Керуючись засадою верховенства права, при призначенні стягнення у цій справі суд враховує обставини справи, обставини, що обтяжують та пом'якшують відповідальність, а також особу винного.
Суд враховує особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді водія, що підтверджується долученою копією військового квитка.
Також суд враховує обставини, які стали підставою для складення протоколу стосовно ОСОБА_1 а саме те, що ОСОБА_1 було зупинено 09 березня 2025 року о 02 год. 15 хв., по вул. Котельникова, 87 у м. Києві лише через керування автомобілем під час коменданської години.
Враховуючи суспільно-корисний характер діяльності ОСОБА_1 та залежність виконання ним службових обов'язків від наявності права керування транспортними засобами, суд вважає, що позбавлення такого права буде неспівмірним з особою порушника та обставинами вчиненого правопорушення.
Статтею 69 КК України передбачено можливість за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті. За цих же підстав передбачена можливість не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті як обов'язкове.
За наведених обставин, оскільки безальтернативність санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП не забезпечує досягнення справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом прав особи, наявні підстави в порядку застосування аналогії ст. 69 КК України, не накладати ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Також, відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП із ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. 69 КК України, ч. 1 ст. 130 КУпАП, ст. 33, 40-1, 252, 283-285 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва.
Штраф має бути сплачений добровільно не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу після набрання нею законної сили, а в разі оскарження постанови, не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати штрафу у добровільному порядку у встановлений строк, копія постанови буде направлена до відділу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці з моменту набрання нею законної сили.
Суддя Андрій МОРДВІНОВ