Справа № 320/7555/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.
28 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку в розмірі середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 13.11.2023 по день здійснення фактичного повного розрахунку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 №320 (по стройовій частині) позивача з 12.11.2023 звільнено з військової служби за пп. «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У вищезазначеному наказі зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за 2023 рік позивач не отримував.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, тому звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до частини першої-четвертої статті 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).
Пунктом 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок №260.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно пунктом 7 розділу ХХІV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Таким чином, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Крім того, Законом №2011-ХІІ не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, при цьому, згідно частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Суд зазначає, що Постановою №704 та Порядком №260 встановлено лише граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який не може перевищувати місячного грошового забезпечення; право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.
Отже, Законом №2011-ХІІ делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2023 №320 (по стройовій частині), яким ОСОБА_1 звільнено та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, не виплачена.
Водночас суд зазначає, що з огляду на положення пункту 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється виключно за його рапортом, проте у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік. За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для виплати позивачу вказаної матеріальної допомоги, а тому його поведінку у спірному випадку не можна вважати неправомірною.
01.02.2023 Міністром оборони України прийнято Окреме доручення №2683/з, відповідно до пункту 6 якого матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану; у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини; порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів; сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Інші підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розміри будуть доведені окремим рішенням Міністра оборони України.
Оскільки позивачем не було подано рапорту до в/ч НОМЕР_1 з наведенням підстав надання матеріальної допомоги, визначених п. 6 окремого Доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з, тому у відповідача не виник обов'язок з нарахування та виплати позивачу такої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 за період з 01.01.2016 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначено, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії);
2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;
4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;
5) доходи не повинні носити разового характеру.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що також не має ознак постійного доходу.
Беручи до уваги, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік станом на час розгляду справи не була нарахована та виплачена позивачу, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк