09 квітня 2025 року м. Київ
Справа №361/4263/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/6481/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області, постановлену під головуванням судді Радзівіл А.Г. 25 грудня 2024 року у м. Бровари, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович про визнання заповіту недійсним,
У провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за вказаним вище позовом.
24 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме майно, а саме транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 ,зареєстрований 26 серпня 2010 року, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності до набрання законної сили рішенням у справі №361/4263/24.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено.
Накладено арешт на транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_2 реєстрацiя ТЗ, привезеного з-за кордону (ВРЕР ДАІ при УДАІ ГУМВС України в Київській області) який зареєстрований 26.08.2010 року за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Ухвала суду мотивована тим, що заява про забезпечення позову належним чином обґрунтована, підтверджена відповідними належними доказами, а тому підлягає задоволенню.
Не погодилась із вказаним судовим рішенням відповідач, її представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.
Представник вказує на те, що судом першої інстанції не було встановлено правового режиму майна, на яке накладено арешт. Представник звертає увагу, що ОСОБА_1 є законною дружиною померлого, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 25 квітня 2006 року, а тому майно набуте 26 серпня 2010 року є спільною власністю подружжя, а тому ОСОБА_1 належить частина майна, набутого після одруження.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, яка після смерті одного із співвласників стає неспростованою.
Таким чином, суд першої інстанції не вчинив дій щодо з'ясування правового режиму, на яке наклав арешт та виходив за межі наданих повноважень, накладаючи арешт на все майно, а не на частину майна, чим порушив права другого із співвласників майна, а тому арешт на автомобіль було накладено незаконно та з порушенням закону.
Представник відповідача також вказує на те, що позивачем не було доведено користування автомобілем третіми особами, а судом першої інстанції не було перевірено вказані обставини, а тому висновки суду є передчасними.
Також представник вказує на те, що автомобіль не включений до спадкової маси, а тому арешт вказаного транспортного засобу не впливає на розподіл спадщини між спадкоємцями. Тобто, суд наклав арешт на майно, яке на час розгляду справи не є частиною спадщини.
Представник зазначає, що заявник на час розгляду справи про визнання заповіту недійсним не може вважатися потенційним спадкоємцем, а тому у нього відсутнє право вносити зміни до спадкової маси.
Крім цього, представник звертає увагу на те, що у позовній заяві заявлено вимоги немайнового характеру, а саме визнання заповіту недійсним, а рішення суду у разі задоволення позову не підлягатиме примусовому виконанню, тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у цій справі не є співмірним із заявленими вимогами. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного права.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв'язку на наявну в матеріалах справи адресу, однак судова кореспонденція повернулась до суду з поштовою відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
У ч.ч. 1,3 ст. 131 ЦПК України зазначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Враховуючи наведені норми процесуального права ОСОБА_2 , є належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив, а тому його неявка згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Третя особа приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що в червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В., в якому просив визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , посвідчений 31 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., та зареєстрований в реєстрі за №69.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ОСОБА_4 , сильно хворів, мав психічні розлади на фоні перенесення тяжкої хвороби та введення обезболюючих ліків, а тому позивач вважав, що на момент складання заповіту останній не розумів значення своїх дій, а відтак заповіт має бути визнаний недійсним.
24 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме майно, а саме транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 ,зарежстрований 26 серпня 2010 року, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності до набрання законної сили рішенням у справі №361/4263/24.
Заява мотивована тим, що в провадженні суду перебуває справа про визнання заповіту недійсним, однак з відповіді Головного сервісного центру МВС за вих. №31/1723А3- 19261-2024 від 26 червня 2024 року, вбачається, що на ім'я спадкодавця - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований 26.08.2010 року транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 , 70 - реєстрацiя ТЗ, привезений з-за кордону (ВРЕР ДАІ при УДАІ ГУМВС України в Київській області). Позивач стверджує, що вже рік, як помер ОСОБА_4 , а вищевказаним транспортним засобом користуються невідомі люди, навіть не ті, на яких оформлений заповіт, який є предметом розгляду справи, оскільки відповідач не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом.
Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Лазарєва Валентина Павлівна, яка відкрила спадкову справу №4/2024 (номер у спадковому реєстрі №71900200) від 25 січня 2024 року та не забезпечує схоронність спадкового майна, що може спричинити його пошкодження або знищення до вирішення даної справи у суді.
27 червня 2024 року представником позивача на офіційну електрону адресу приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Лазарєвої Валентини Павлівни був направлений витяг сервісного центру МВС з прохання включити автомобілі в спадкову масу ОСОБА_4 . Будь-якої відповіді щодо реакції на направлений лист не надходило.
13 грудня 2024 року представником позивача на офіційну електрону адресу приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Лазарєвої Валентини Павлівни направлена заява про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Будь-якої відповіді від нотаріуса щодо реакції на направлений лист не надходило.
Таким чином вбачається, що транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461,(2002), № куз. НОМЕР_1 , який належить спадкодавцю - ОСОБА_4 не включений до спадкової маси у спадковій справі №4/2024 (номер у спадковому реєстрі №71900200) від 25 січня 2024 року та не знаходиться у спадкоємців на відповідальному зберіганні, зокрема у позивача (сина спадкодавця) та відповідача ОСОБА_1 , дружини спадкодавця.
Позивач вважає, що продовжуючи користування транспортним засобом Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 невідомими особами без правових на те підстав, породжує підвищені ризики пошкодження, зниження вартості автомобіля, та знищення цього майна. А тому для мінімізації та уникнення вищевказаних негативних наслідків для спадкоємців, зокрема для позивача, останній змушений був звернутися із вказаною заявою.
До заяви представником позивача було долучено: копію інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, відповідно до якої 25 січня 2024 року було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_4 ;
копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_4 ;
копію відповіді Головного сервісну центру МВС на адвокатський запит, в якій зазначено, що станом на 25 червня 2024 року на ім'я ОСОБА_4 зареєстровано наступні транспортні засоби: 26 серпня 2010 року - Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 ; 22 липня 2008 року - ВАЗ 210700 20 1451 (2008) № куз. НОМЕР_3 ;
копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ;
копію заяви представника ОСОБА_6 - адвоката Безштанько С.М. адресована приватному нотаріусу Лазарєвій В.П. про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, в якій він просив включити транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 до спадкової маси спадкодавця ОСОБА_4 та передати його на відповідальне зберігання ОСОБА_2 , або заборонити ним користуватись будь кому до прийняття спадщини.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено.
Накладено арешт на транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_2 реєстрацiя ТЗ, привезеного з-за кордону (ВРЕР ДАІ при УДАІ ГУМВС України в Київській області) який зареєстрований 26.08.2010 року за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Ухвала суду мотивована тим, що заява про забезпечення позову належним чином обґрунтована, підтверджена відповідними належними доказами, а тому підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст.150 ЦПК України).
Так, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі №910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
З наведених обставин справи вбачається, що предметом спору у даній справі є визнання заповіту недійсним.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461,(2002), № куз. НОМЕР_1 , який зареєстрований на ОСОБА_7 , представник позивача вказував на те, що зазначений транспортний засіб не включений до спадкової маси у спадковій справі №4/2024 (номер у спадковому реєстрі №71900200) від 25 січня 2024 року та не знаходиться у спадкоємців на відповідальному зберіганні, зокрема у позивача (сина спадкодавця) та відповідача ОСОБА_1 (дружини спадкодавця), а тому позивач вважав, що користування транспортним засобом Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 невідомими особами без правових на те підстав, породжує підвищені ризики пошкодження, зниження вартості автомобіля, та знищення цього майна.
Накладаючи арешт на транспортний засіб Volkswsgen Transporter 2461, (2002), № куз. НОМЕР_1 , який зареєстрований 26 серпня 2010 року за ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову належним чином обґрунтована, підтверджена відповідними належними доказами, а тому підлягає задоволенню.
Натомість в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, окрім посилань на загальні норми процесуального права про забезпечення позову, не міститься мотивів співмірності застосованого заходу із предметом позову у даній справі, підтверджену доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування зазначеного виду забезпечення позову. Тоді як, саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, судом першої інстанції не було перевірено обставини на які посилався позивач у заяві, зокрема, користування автомобілем третіми особами, оскільки докази цього в матеріалах оскарження ухвали відсутні.
Судом першої інстанції також не було вчинено дій щодо з'ясування правового режиму транспортного засобу, на який просив накласти арешт позивач, зокрема, чи було вказане майно придбано за час шлюбу та чи є вказаний автомобіль об'єктом спільної сумісної власності подружжя, чи входить він до складу спадщини, в як вказаний позивачем засіб захід забезпечення позову забезпечить виконання рішення у разі задоволення заявлених позовних вимог.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Однак вказані вимоги судом першої інстанції виконані не були.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий та необґрунтований висновок про необхідність забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб. А отже доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена за неповного з'ясування обставин справи, за недоведеністю підстав для застосування заходів забезпечення позову, а тому висновки суду першої інстанції є такими, що не відповідають обставинам справи та здійснені без додержання норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 25 квітня 2025 року.