12 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконферецзв'язку між Київським апеляційним судом та робочим місцем захисника ОСОБА_6 , кримінальне провадження № 12014100080007844 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганськ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, та йому призначено покарання:
- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2034/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 289 КК України Доповідач ОСОБА_1
остаточне покарання ОСОБА_7 призначено у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено обчислювати з дня його затримання, тобто з 14 травня 2024 року.
Зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 15.09.2014 року по 17.09.2014 року.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , 09.09.2014 приблизно в 01 год., за попередньою змовою з ОСОБА_9 , з проникненням в приміщення гаражного боксу № НОМЕР_1 , який знаходиться на охоронюваній території АГК «Сокіл-2» по вул. Туполєва, 1-А в м. Києві, таємно викрали чуже майно, яке належить ОСОБА_10 .
Так, ОСОБА_7 05.09.2014 року, у невстановлений слідством час, знаходячись у невстановленому слідством місці, зустрівся з раніше знайомим ОСОБА_9 , який в розмові запропонував ОСОБА_7 скоїти крадіжку чужого майна громадян, на що останній погодився, вступивши тим самим між собою в попередню злочинну змову.
В подальшому ОСОБА_9 , діючи погоджено з ОСОБА_7 , з метою виконання свого злочинного умислу, 09.09.2014 року приблизно о 00 год. 45 хв. прослідували до автогаражного кооперативу «Сокіл-2», розташованого по вул. Туполєва, 1-А в м. Києві. Продовжуючи переслідувати свій злочинний умисел, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підійшли до гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території автогаражного кооперативу «Сокіл-2». Потім ОСОБА_9 , за допомогою заздалегідь підготовленого металевого лома, зламав замок вхідних дверей вищевказаного гаража.
Проникнувши 09.09.2014 року приблизно о 01 год. до приміщення гаражного боксу № НОМЕР_1 по вул. Туполєва, 1-А в м. Києві, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_9 , з метою обернення на свою користь та особистого збагачення, таємно викрали чуже майно, яке належить ОСОБА_10 , а саме: генератор марки «Кіпр», вартістю 13 000 грн.; набір ключів, вартістю 20 000 грн.; електричну дріль марки «Кензо», вартістю 500 грн.; електричну дріль марки «Майстер Данило», вартістю 500 грн.; зарядний пристрій марки «Аіда-8 супер», вартістю 500 грн.; акумулятор марки «Люксеон», вартістю 2 500 грн.; дикову пилку «Ритм УПД-900», вартістю 600 грн.; продув очний пневомопістолет, вартістю 200 грн.; пнемвотрещітку, вартістю 500 грн.; пневмо дриль, вартістю 400 грн.; навігатор марки «Престіжо», вартістю 600 грн.; мультиклапан до газового балона марки «Атікер», вартістю 350 грн.; риболовні снасті, вартістю 4 000 грн.; моб. тел. Нокіа «N-73», вартістю 200 грн.; моб. тел. «Самсунг 1560», вартістю 100 грн.; мультиметр «ДТ-9207а», вартістю 200 грн.; електролобзик «Майстер Макс», вартістю 300 грн.; електричний фен «Кінзо», вартістю 200 грн.; викрутку ударну «Топекс», вартістю 200 грн., а всього майна на загальну суму 44 800 грн.
З викраденим у ОСОБА_10 чужим майном, ОСОБА_7 разом з ОСОБА_9 з місця скоєння злочину втекли, розпорядившись ним в подальшому на власний розсуд.
Крім цього, ОСОБА_7 , 09.09.2014 року приблизно в 01 год. 20 хв., за попередньою змовою з ОСОБА_9 , з проникненням в приміщення гаражного боксу № НОМЕР_1 , який знаходиться на охоронюваній території АГК «Сокіл-2» по вул. Туполєва, 1-А в м. Києві, повторно, незаконно заволодів автомобілем «Нісан Мікра», державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_11 .
Так, ОСОБА_7 05.09.2014 року, у невстановлений слідством час, знаходячись у невстановленому слідством місці, зустрівся з раніше знайомим ОСОБА_9 , який в розмові запропонував ОСОБА_7 скоїти крадіжку чужого майна громадян, на що останній погодився, вступивши тим самим між собою в попередню злочинну змову.
B подальшому ОСОБА_7 , діючи погоджено з ОСОБА_9 , з метою виконання свого злочинного умислу, 09.09.2014 року приблизно о 00 год. 45 хв. прослідували до автогаражного кооперативу «Сокіл-2», розташованого по вул. Туполєва, 1-А в м. Києві. Продовжуючи переслідувати свій злочинний умисел, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підійшли до гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території автогаражного кооперативу «Сокіл-2». Потім ОСОБА_9 , за допомогою заздалегідь підготовленого металевого лома, зламав замок вхідних дверей вищевказаного гаража. Проникнувши до приміщення гаража № НОМЕР_1 , вони побачили автомобіль «Нісан Мікра», державний номер НОМЕР_2 , яким вирішили незаконно заволодіти.
Після цього, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 проникли в салон вказаного автомобіля, двері якого зачинені не були. Знаходячись в салоні автомобіля «Нісан Мікра», державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_9 помітив, що в замку запалення присутні ключі від вказаного автомобіля та за допомогою вказаних ключів завів двигун автомобіля. Після цього, ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «Нісан мікра», державний номер НОМЕР_2 , разом з ОСОБА_7 з місця скоєння злочину зникли, завдавши потерпілій ОСОБА_11 матеріальну шкоду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на те, що міра покарання, визначена судом першої інстанції щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , є явно несправедливою через її суворість і не відповідає даним про особу останнього та обставинам вчинення вказаного кримінального правопорушення, просить вирок суду змінити, призначивши покарання ОСОБА_7 із застосуванням ст. 75 КК України, а також зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення в період з 15.09.2014 по 17.09.2014 та з 14.05.2024 по день набрання цим вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює двом дням позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час розгляду вказаного кримінального провадження в суді першої інстанції ОСОБА_7 повністю визнав свою провину, не заперечував фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, не відмовився від надання показань на підставі ст. 63 Конституції України, просив вибачення у потерпілих у судовому засіданні та покаявся у вчиненому, при цьому потерпіла сторона цивільний позов не заявляла.
Вказує й на те, що у самому вироку також зазначено, що судом враховано при призначенні покарання визнання вини ОСОБА_7 .
Між тим, суд першої інстанції безпідставно не визнав обставинами, що пом'якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину, з огляду на те, що ОСОБА_12 визнав свою винуватість у вчинені кримінального правопорушення.
Також суд при призначенні покарання за пред'явленим обвинуваченням недостатньо вмотивував призначення міри покарання без застосування ст. 75 КК України, однак вважає за можливе виправлення ОСОБА_7 при призначенні йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Окрім цього, вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до ОСОБА_7 вимоги ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII, оскільки, згідно з обставинами вчиненого кримінального правопорушення, які суд першої інстанції вважав доведеними, ОСОБА_7 вчинив інкриміновані йому дії 09 вересня 2014 року.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також прокурора, який частково підтримав подану апеляційну скаргу, не заперечуючи проти зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних підстав.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з проникненням в приміщення та незаконному заволодінні транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням в приміщення, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними у ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, при цьому ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегія суддів, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині, не переглядає їх, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України.
З огляду на фактичні обставини, встановлені судом, та доведеність винуватості, вірною є і кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 289 КК України, що також апелянтом не оспорюється.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, виходячи з апеляційних доводів сторони захисту в частині призначеного обвинуваченому покарання, а саме не застосування ст. 75 КК України, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Згідно положень ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Положеннями ст. 75 КК України передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Як слідує з мотивувальної частини вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення та визначаючи його у виді позбавлення волі, суд першої інстанції врахував, що ним вчинені тяжкі злочини, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, офіційно не працює, перебував у розшуку, визнав свою винуватість у вчиненому, а тому судом встановлено обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, а також відсутність обставин, що його обтяжують.
Отже, зваживши на вказані обставини і всі дані щодо особи ОСОБА_7 , суд першої інстанції обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі, визначивши його остаточний розмір на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, - 5 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності, навівши при цьому у вироку переконливі мотиви та підстави такого рішення, з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому розмір призначеного ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років та призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 не заперечуються.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 повинні відбуватися в умовах ізоляції від суспільства і з таким висновком суду також погоджується колегія суддів.
Зокрема, з матеріалів провадження слідує, що ОСОБА_7 , хоча раніше і не притягувався до кримінальної відповідальності та повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, однак тривалий час перебував у розшуку (з 22 вересня 2015 року та його місце перебування було встановлено лише 16 серпня 2021 року, а також з 24 квітня 2024 року і був затриманий 14 травня 2024 року), офіційно не працює та вчинив два корисливих кримінальних правопорушення, які відносяться до категорії тяжких злочинів. Враховує колегія суддів і конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, які поєднані з проникненням у приміщення та вчинені за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про підвищений рівень суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_7 дій.
Наведені обставини переконливо свідчать, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, а тому відсутні підстави для його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, як про те висловив прохання в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 .
Що стосується тверджень захисника про наявність ще однієї обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, то слід зазначити наступне.
Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового розслідування і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення.
Щире каяття в свою чергу характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого кримінального правопорушення, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася. За наявності щирого каяття особи не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, ОСОБА_7 свою вину у вчиненому визнав, а його поведінка виражає жаль та осуд стосовно вчиненого, що підпадає під ознаки щирого каяття, а тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_7 саме цю пом'якшуючу обставину.
При цьому слід зазначити, що за вимогами закону одна і таж поведінка обвинуваченого не може бути підставою для визнання декількох обставин, які пом'якшують покарання. Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України. Тобто передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, є альтернативними, незалежними та існують відокремлено одна від одної.
Ті обставини, що потерпілими не заявлено цивільний позов, не зменшують суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_7 дій, а тому не можуть бути підставою для застосування стосовно нього положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, як про те просить в своїй апеляційній скарзі захисник.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що досягнення мети покарання можливо лише у разі відбування його ОСОБА_7 реально.
Крім того, визначений судом ОСОБА_7 розмір покарання, як окремо за кожне кримінальне правопорушення, так і остаточне, є мінімальним.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що при зарахуванні ОСОБА_7 попереднього ув'язнення до строку призначеного йому покарання у виді позбавлення волі слід застосовувати вимоги ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ (далі - Закон № 838-VІІІ).
Цим Законом було змінено ч. 5 ст. 72 КК України і визначено, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув'язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За змістом ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно ч. 4 ст. 5 КК України, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Внесені Законом № 838-VІІІ до ч. 5 ст. 72 КК України зміни поліпшують становище особи, а тому цей закон має зворотну дію у часі.
21 червня 2017 року набрав чинності Закон №2046-VIII, яким знову змінено ч. 5 ст. 72 КК України, відповідно до якої попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Таким чином, законодавець фактично повернувся до редакції ч. 5 ст. 72 КК України, яка існувала до набрання чинності Законом №838-VIII.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29 серпня 2018 року в справі № 663/537/17, із системного тлумачення норми ч. 4 ст. 5 КК України випливає, що «проміжний» закон про кримінальну відповідальність, який встановлює найбільш сприятливі умови для особи порівняно з «наступним» («наступними») законом (законами), який погіршує кримінально-правове становище особи, має так звану переживаючу (ультраактивну) дію.
Згідно ч. 2 ст. 4 КК України, чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначається щодо злочинності, караності, а також інших кримінально-правових наслідків діяння.
Таким чином, можливість застосування зворотної дії закону в часі залежить від трьох умов: чи цей закон скасовує (або встановлює) злочинність діяння, пом'якшує (чи посилює) кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує (чи погіршує) становище особи.
Вжиті законодавцем словосполучення «інші кримінально-правові наслідки діяння», а також «поліпшення (чи погіршення) становища особи іншим чином» охоплюють собою всі інші кримінально-правові наслідки діяння, окрім злочинності й караності, та всі можливі аспекти впливу на кримінально-правове становище особи, в якому вона опиняється внаслідок вчинення нею злочину.
«Іншими кримінально-правовими наслідками діяння» можуть визнаватися будь-які передбачені КК України примусові заходи кримінально-правового характеру, здатні змінити (поліпшити чи погіршити) кримінально-правове становище особи. Перелік таких наслідків та аспектів кримінально-правового становища особи не є вичерпним і охоплює, зокрема, зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання. На необхідність такого широкого тлумачення вказують вжиті законодавцем слова «інші», «іншим чином» у ст. 4, 5 КК України.
Положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув'язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК України, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 КК України.
Якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII).
Якщо особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України).
Таким чином, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.
Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.
Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, інкриміновані ОСОБА_7 кримінальні правопорушення були вчинені 09.09.2014 року та стосовно ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою у період з 15 вересня 2014 року по 17 вересня 2014 року та з 14 травня 2024 року до ухвалення Святошинським районним судом вироку від 09 липня 2024 року.
Водночас оскаржуваним вироком суд зарахував ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язненням в період часу з 15 вересня 2014 року по 17 вересня 2014 року. Також постановлено строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 обчислювати з дня його затримання - з 14 травня 2024 року. Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді тримання під вартою залишено без змін до вступу вироку в законну силу.
Відповідно до положень ст. 532 КПК України, вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Отже, період з 15 вересня 2014 року по 17 вересня 2014 року, а також з 14 травня 2024 року по 12 березня 2025 року є строком попереднього ув'язнення ОСОБА_7 , який, відповідно до вищенаведених норм закону, підлягає зарахуванню до строку призначеного йому покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
У зв'язку з викладеним, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , колегія суддів приходить до висновку, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року стосовно ОСОБА_7 підлягає зміні лише в частині зарахування йому в строк призначеного покарання строку попереднього ув'язнення з 15 вересня 2014 року по 17 вересня 2014 року та з 14 травня 2024 року по 12 березня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За наведеного, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року стосовно ОСОБА_7 змінити та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції від 26.11.2015 року), зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 15 вересня 2014 року по 17 вересня 2014 року та з 14 травня 2024 року по 12 березня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк - з часу отримання її копії.
Судді:
____________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3