Справа № 344/7357/25
Провадження № 1-кс/344/3261/25
28 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківська клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, -
Адвокат ОСОБА_3 звернувся з клопотанням в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту в частині заборони користування на автомобіль марки УАЗ 31512, д.н.з. НОМЕР_1 , що накладений ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11.11.2024 та зобов'язати слідчого негайно повернути вказаний речовий доказ на відповідальне зберігання користувачу та володільцю майна - ОСОБА_4
У судовому засіданні представник заявника у режимі відеоконференції підтримав доводи клопотання та просив його задовольнити.
У судовому засіданні прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши пояснення представника заявника та прокурора, дослідивши матеріали клопотання, вважаю наступне.
Відповідно до приписів статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).
Так, П'ятим слідчим відділом (з дислокацією у м. Івано-Франківську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024140150000201 від 09.09.2024, у якому ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
З матеріалів клопотання вбачається, що 06.11.2024 в рамках даного кримінального провадження, проведено санкціонований обшук автомобіля марки УАЗ 31512, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності громадянину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час якого зазначений автомобіль вилучено.
Відповідно до реєстраційної карти автомобіль марки УАЗ 31512 реєстраційний номер НОМЕР_1 перебуває у власності ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2024 року, у справі № 344/20105/24, накладено арешт на автомобіль марки УАЗ 31512, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом заборони на його відчуження, розпорядження та користування, до його скасування у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.
Накладаючи арешт на автомобіль марки УАЗ 31512, реєстраційний номер НОМЕР_1 , слідчий суддя виходив з того, що автомобіль марки УАЗ 31512, д.н.з. НОМЕР_1 , може бути використаний, як доказ у кримінальному провадженні, тобто відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Ч. 1 ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 1 ст.100 КПК України передбачено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із ст.ст. 171-174 цього Кодексу.
Правовою підставою для накладення арешту на зазначене майно було збереження речових доказів. Вказане заявником у клопотанні майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Оцінюючи доводи заявника щодо доцільності часткового скасування арешту майна, враховую час з моменту вилучення транспортного засобу (06.11.2024), що з огляду на обставини кримінального провадження, обсягу слідчих та процесуальних дій у провадженні, не можна вважати «тривалим» або «надмірно тривалим».
Крім того, заявник в обгрунтування клопотання зазначив, що автомобіль є необхідним заявниці для перевезення дітей до школи та батьків у лікарню, потрібен у господарстві для потреб сільського господарства, збору ягід та грибів у лісі, для забезпечення життєдіяльності сім'ї.
У рішеннях Європейського суду з прав людини Суд неодноразово доходив до висновку, що зберігання майна в якості речових доказів у кримінальному провадженні може бути необхідним в інтересах належного відправлення судочинства, що є легітимною метою в «загальних інтересах» суспільства (рішення у справах Смірнов (Smirnov), п. 57, та «East West Alliance Limited», п. 188). При цьому, має існувати розумне пропорційне співвідношення між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягти будь-якими заходами, що застосовуються державою, у тому числі тими, що призначені для здійснення контролю за користуванням майном особи. Ця вимога виражена у визначенні «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи (рішення у справі «Едвардс проти Мальти» (Edwards v. Malta), № 17647/04, п. 69, від 24 жовтня 2006 року, з подальшими посиланнями, та вищезгадане рішення у справі Смірнов (Smirnov).
Слідчий суддя, розглядаючи клопотання виходить з того, що втручання у право власності повинно не лише бути законним і переслідувати за фактами та у принципі «законну мету» «відповідно до загальних інтересів», але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті «справедливий баланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Подія яка розслідується, свідчать про те, що на даний час і на даному етапі досудового розслідування таке втручання у право власності особи є справедливим, правомірним та пропорційним.
Водночас, автомобіль визнано речовим доказом і фактично до завершення кримінального провадження і ухвалення у ньому остаточного рішення такий речовий доказ повинен бути збережений у належному стані.
Слідчий суддя враховує, що арешт майна застосовано саме з метою забезпечення збереження речових доказів, а користування ним може призвести до його пошкодження, приховування, псування.
Зважаючи, що заявником не доведено, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала потреба, а відтак, клопотання про скасування арешту є передчасним та таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Повний текст ухвали складено 28 квітня 2025 року