Справа № 216/6127/23
провадження №2/216/270/25
(повний текст)
16 квітня 2025 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого, судді Чирського Г.М.,
за участю секретаря судового засідання Смолдирева М.Є., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Морозова В.Ю., представника відповідача - адвоката Ямкового В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 дистанційно, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з відповідним позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою. На підтвердження позовних вимог позивач вказав, що 10 липня 2022 року між сторонами було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 9 634 000,00 грн., що підтверджується розпискою. Відповідач зобов'язався повернути грошові кошти у строк до 20 серпня 2022 року. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, грошові кошти у передбачений договором строк не повернув, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 9 634 000 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 013 751,81 грн., 3% річних у розмірі 348 407,67 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.10.2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07.11.2023 року закрито підготовче провадження по цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
14.02.2024 року представником відповідача адвокатом Ямковим В.І. подано до суду клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов, про письмове опитування позивача, витребування доказів та повернення до підготовчого судового засідання.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року клопотання представника відповідача, адвоката Ямкового В.І. задоволено частково, постановлено повернутися при розгляді цивільної справи № 216/6127/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою до стадії підготовчого провадження; поновлено відповідачу ОСОБА_2 процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву; витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про те, коли протягом останніх трьох років, тобто, з 01.01.2021 року до 04.03.2024 року, перетинали державний кордон вказані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
13.03.2024 року на електронну адресу суду з подальшим направленням у паперовому вигляді надійшли витребувані згідно ухвали документи від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.
20.03.2024 року представником відповідача адвокатом Ямковим В.І. через систему «Електронний суд» подано відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідач не заперечує сам факт складання ним власноруч 10.07.2022 р. боргової розписки про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 9 634 000 грн. та зазначає, що вказані події відбувалися в Швейцарії, в м. Шлюсруєд, в приміщенні кафе. При цьому в тексті позовної заяви напевно помилково, напевно через описку, зазначено, що до неї додано копію боргової розписки від 15.05.2009 р. Підставою складення вказаної боргової розписки стали погрози та тиск з боку позивача в бік відповідача. Так, складанню вказаної розписки передували ділові взаємовідносини сторін по справі, які збиралися разом займатися спільним бізнесом з будівництва побутових сонячних електростанцій, для чого планували придбавати земельні ділянки для розташування відповідного обладнання та купувати саме обладнання. Позивачу було відомо, що відповідач мав і має у приватній власності декілька генеруючих установок приватних домогосподарств, у зв'язку з чим мав дохід у вигляді оплати так званого «зеленого» тарифу за електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання. Позивач також захотів отримувати доходи за електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання, у зв'язку з чим запропонував відповідачу разом вкласти в це кошти та, використовуючи досвід та налагоджені зв'язки ОСОБА_2 , налагодити спільний бізнес. В 2021 році сторони звернулися до компанії ECOTECH UKRAINE, яка в м. Кривому Розі займається будівництвом сонячних електростанцій «під ключ» (https://ecotech.com.ua/ua/), після чого було придбано 10 земельних ділянок, які було оформлено як на обидві сторони, так і на їх родичів та членів сім'ї. На вказаних земельних ділянках планувалося побудувати 30 сонячних станцій для чого було оплачено та придбано необхідне дороге обладнання. Проте після року-двох в очікуванні оформлення сонячних станцій виникла низка проблем. Сонячні електростанції сторонам так і не змонтували та не запустили їх у зв'язку з проблемами з документами та змінами в законодавстві, які передбачили, що «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену з енергії вітру генеруючими установками приватних домогосподарств, застосовується для електричної енергії, виробленої з енергії вітру генеруючими установками приватних домогосподарств, за умови їх розташування на дахах та/або фасадах будівель та інших капітальних споруд. Оскільки на придбаних земельних ділянках не було будівель та інших капітальних споруд, на яких можна було б розташувати генеруючі установки, а розміщення їх на землі було заборонено законом, реалізація вказаного бізнеспроекту сторін стала неможливою та економічно невигідною. Після цього сторонами було прийнято рішення продати придбане дороге обладнання. Однак, частину вказаного обладнання залишила собі компанія ECOTECH UKRAINE в рахунок виконаних нею робіт з монтажу електростанцій, іншу частину відповідач повинен був продати і повернути частину грошей позивачу. Проте з цим також виникли проблеми, оскільки попиту на них не було. У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 вважав, що через невдалу спробу побудови спільного бізнесу, він саме з вини відповідача поніс значні витрати на придбання земельних ділянок та обладнання, які виявилися йому непотрібними, і саме ОСОБА_2 повинен йому відшкодувати вказані кошти як збитки, яких він зазнав через відповідача.
Складаючи вказану розписку, відповідач був переконаний, що вона не матиме жодної юридичної сили та носить явно фіктивний характер, оскільки ніяких коштів у ОСОБА_1 в борг він не брав, самого факту передання грошей йому від позивача не було, сума розписки є настільки нереально захмарною та великою, що навіть гіпотетично не могла бути ним отриманою, особливо враховуючи те, що обидві сторони на момент складання розписки та задовго до вказаної дати постійно проживали за кордоном, а тому відстежити рух вказаної значної суми коштів як готівкою та безготівково легко можливо через митні процедури та електронні платіжні системи. По-четверте, на фіктивність зазначеної розписки на думку відповідача вказували також і численні невідповідності та помилки в її змісті, яких він навмисно допустив.
Так в розписці невірно зазначений РНОКПП ОСОБА_2 , замість належного. В розписці вказано адресу реєстрації в Україні, в м. Кривий Ріг, тоді як відповідач фактично проживає та має реєстрацію місця проживання в Швейцарії за адресою: Шлюсруєд Хаупштрассе 246, саме тому в розписці був вказаний закордонний паспорт відповідача. Нереальним та надмірно коротким є також строк надання нібито в позику такої значної суми всього на 41 день з 10.07.2022 р. по 20.08.2022 р., а також місце виконання зобов'язань з повернення позики в м. Кривий Ріг, куди обидві сторони не збиралися повертатися. Все викладене, на думку відповідача, спростовувало дійсність вказаної розписки та доводить її фіктивний характер. Крім того, скориставшись своїм правом відповідно до ст.93 ЦПК України, у відзиві позивач поставив позивачу 10 питань в порядку письмового опитування учасника справи як свідка, що стосуються справжньої правової природи спірних правовідносин.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 квітня 2024 року за клопотанням представника відповідача адвоката Ямкового В.І. зобов'язано позивача ОСОБА_1 надати відповіді на запитання представника відповідача, поставлені у відзиві на позовну заяву від 19 березня 2024 року, у відповідності до вимог ст. 93 ЦПК України.
21.03.2024 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно змісту якої позивач просить задовольнити позовну заяву в повному обсязі, вважати доводи які були зазначені у відзиві на позовну заяву не достатньо обґрунтованими та такими що не відповідають дійсним обставинам. В обґрунтування ОСОБА_1 зазначає, що ним було долучено до матеріалів справи аудіозапис приватного спілкування яке відбулось між ним та Відповідачем. На такому аудіозаписі останній зазначив, яким чином він розпорядився отриманими від нього грошовими коштами в розмірі 9 634 000 грн. Більш того, до матеріалів справи позивачем було долучено відеозапис, який свідчить про власноручне написання Відповідачем відповідної боргової розписки, на користь позивача. Позивач вважає, що Відповідач, складаючи боргову розписку, усвідомлював про реальність отриманої позики та наслідків не повернення такої. Фактично, Відповідач склав таку розписку для уникнення будь-якої відповідальності перед ОСОБА_1 , замаскувавши свої злочинні шахрайські дії, склавши боргову розписку.
Позивач доводить до відома суду те, що йому Відповідачем було надано проект «успішного бізнесу», та останній фактично скориставшись його довірою, змусив його здійснити інвестиції в бізнес Відповідача, шляхом надання останньому грошових коштів в розмірі 480 000 доларів США, які протягом 2021 року, систематично (частинами) передавались ОСОБА_2 , з боку позивача. Натомість Відповідачем не було реалізовано проект успішного бізнесу, в який ОСОБА_1 було інвестовано суму в розмірі 480 000, 00 доларів США.
Позивач вважає, що маючи надію збагатитись за його рахунок, Відповідач під приводом військової агресії рф, запевнив ОСОБА_1 надати згоду на продаж сонячних станцій вдвічі нижче за їх вартість, внаслідок чого такі сонячні станції були відчуженні Відповідачем, у результаті чого останній отримав грошові кошти отримані після продажу станцій та розпорядився такими коштами на власний розсуд.
На думку позивача, Відповідач безпідставно покладає відповідальність на компанію «ECOTECH UKRAINE», оскільки ОСОБА_1 надавав грошові кошти особисто Відповідачу, до якого компанія «ECOTECH UKRAINE», не має жодного відношення. В разі якщо Відповідач дійсно вважав, що відносно останнього з боку позивача було здійснено психологічний тиск, то ОСОБА_2 мав можливість звернутись із відповідною заявою до поліції та ініціювати відкриття кримінального провадження, чого зроблено останнім не було. Крім цього, Відповідач не звертався і з позовною заявою до суду щодо оспорювання договору позики, що свідчить про опосередковане погодження з його умовами.
Разом із вказаним вище, позивач зазначає, що відносно шахрайських дій відповідача, 08 березня 2024 року ВП №2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження за ч. 4 ст. 190 КК України (копія витягу із ЄДРДР про відкриття кримінального провадження додається). Станом на 24.01.2025 року ОСОБА_1 визнано потерпілим в рамках даного кримінального провадження, досудове розслідування триває слідчий погоджує з прокурором підозру для вручення ОСОБА_2 .
Крім того, позивач на питання відповідача зазначає наступне. Інформація з приводу того, чи були наміри розпочати бізнес щодо будівництва сонячних електростанцій не відноситься до предмету розгляду даної справи. Така інформація буде потрібна тільки для встановлення обставин кримінальної справи. Друге питання стосовно того, коли сторони планували розпочати спільний бізнес також не має відношення до даної цивільної справи. Інформація з приводу місцезнаходження ОСОБА_1 , не стосується обставин, що мають значення для справи, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення боргу за борговою розпискою. 10.07.2022 року, ОСОБА_1 , дійсно були надані грошові кошти в розмірі 9 634 000, 00 грн. в борг ОСОБА_2 , внаслідок чого останній склав відповідну боргову розписку. Грошові кошти (купюрами в номіналом 100 доларів США) були фактично передані в АДРЕСА_1 . Більш того, не вбачається і інформації стосовно того, яке значення для розгляду даної справи має інформація щодо вивезення або не вивезення з території України, декларування та походження грошових коштів в розмірі 9 634 000, 00 грн.
27.03.2024 року представником відповідача через «Електронний суд» подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у якій зазначив, зокрема: -щодо посилань ОСОБА_1 на те, що ним буде долучено (перед наступним судовим засіданням) до матеріалів справи аудіозапис приватного спілкування, яке відбулось між ним та відповідачем - Позивач не подав вказаного доказу до позовної заяви та не зробив цього навіть до відповіді на відзив, лише посилаючись на нього, що є неприпустимим. Отже, позивачем не подано вказаний доказ у встановлений законом строк, а тому до розгляду судом він не може прийматися, оскільки позивач не обґрунтував неможливість його подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього; -щодо посилання позивача на те, що ним до матеріалів справи буде долучено (перед першим судовим засідання) відеозапис який свідчить про власноручне написання відповідачем відповідної боргової розписки, на його користь - позивачем не подано вказаний доказ у встановлений законом строк, а тому до розгляду судом він не може прийматися, оскільки позивач не обґрунтував неможливість його подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього; - щодо посилань позивача на те, що відповідач, складаючи боргову розписку, усвідомлював про реальність отриманої позики та наслідків не повернення такої. Фактично, Відповідач склав таку розписку для уникнення будь-якої відповідальності перед ОСОБА_1 , замаскувавши свої злочинні шахрайські дії, склавши боргову розписку - за відсутності вироку, або принаймні перебування певних осіб у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного не можна говорити про здійснення будь-яких противоправних дій будь-ким за попередньою змовою групою осіб щодо незаконного відчуженням майна; - щодо визнання позивачем обставин, наведених відповідачем у відзиві та приховання їх від суду в позовній заяві - позивач фактично визнав, що не передавав кошти відповідачу в день складання боргової розписки; відсутність позикових відносин та існування інших правовідносин сторін, які не мають відношення до позики грошових коштів, яку оформлено спірною розпискою, яку відповідач заперечує за безгрошовістю. Зі змісту розписки вбачається абсолютно інше, що відповідач отримав від позивача в борг грошові кошти на умовах позики. Тим самим позивач визнає, що не передавав відповідачу жодних грошових коштів за розпискою, а зобов'язання ОСОБА_2 перед ним виникли абсолютно з інших правових та фактичних підстав, які виходять за межі предмету даного спору.
16.05.2024 р. на адресу суду надійшла заява від представника позивача, адвоката Морозова В.Ю., а також скріншот заяви в порядку ст. 93 ЦПК України засобами системи "Електронний суд" від позивача ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 16.05.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
07.08.2024 року на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, згідно змісту якого останній просив суд витребувати:1) від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача ОСОБА_2 ; 2) від Державної міграційної служби України: реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача ОСОБА_2 , за яким останній отримував закордонний паспорт; а також серію та номер паспорту громадянина України та серію і номер закордонного паспорту; 3) від Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради - реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача ОСОБА_2 . В обґрунтування зазначено, що у позивача відсутня достовірна інформація щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_2 , оскільки у борговій розписці зазначено один РНОКПП відповідача, а відзив на позов містить зовсім інший, що унеможливлює однозначно ідентифікувати особу відповідача у справі.
26.08.2024 року ухвалою суду клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі залишено без задоволення, у зв'язку із його заявленням з пропуском встановленого строку на підставі ч.1 ст. 84 ЦПК України.
25.09.2024 року на електронну пошту суду надійшла заява від імені ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належить ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 27.09.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти у цивільній справі № 216/6127/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою повернуто заявнику.
01.10.2024 року адвокат Морозов В.Ю. через підсистему «Електронний суд» повторно звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належить ОСОБА_2 , оскільки сума боргу, з вимогою про стягнення якого звернувся позивач до суду, є значною, а тому забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого майна є співмірним та пропорційним. Вказує на те, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення позову, унеможливить виконання рішення суду, оскільки відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
03.10.2024 року представник відповідача - адвокат Ямковий В.І. через «Електронний суд» надіслав до суду заперечення проти заяви забезпечення позову, в яких представник просив повернути заяву про забезпечення позову представника позивача - адвоката Морозова В.Ю., яка містить у вкладенні скановану копію заяви про забезпечення позову від імені позивача ОСОБА_1 , як подану без додержання вимог ст.ст. 14, 43, 151 ЦПК України; у разі прийняття та розгляду по суті заяви про забезпечення позову - відмовити в її задоволенні як необґрунтованої; у разі задоволення заяви про забезпечення позову - застосувати зустрічне забезпечення позову шляхом внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі ціни позову, зазначаючи, що наразі застосування зустрічного забезпечення є обов'язковим, оскільки позивач з грудня 2021 р. постійно проживає за кордоном та не має майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача.
Ухвалою суду від 03.10.2024 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою задоволено частково.
Позивач та його представник в судовому засіданні наполягали на задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відповіді на відзив та інших поданих письмових документах.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення, заперечення сторін у справі, дослідивши надані докази в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.07.2022 року ОСОБА_2 було власноручно написано розписку про те, що він взяв у борг у ОСОБА_1 кошти у сумі 9 634 000,00 грн., зобов'язуючись повернути у строк до 20.08.2022 року.
В судовому засіданні були дослідженні покази свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які у сукупності підтвердили факт надання ОСОБА_1 коштів у борг ОСОБА_2 протягом періоду часу 2021-2022 роки, який частково погасив борг через довірену особу батькам позивача у сумі 10000 доларів США, а потім перестав виходити на зв'язок.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі. Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Жодних доказів щодо виконання взятого ОСОБА_2 на себе зобов'язання та повернення вищевказаних грошових коштів позивачу стороною відповідача суду не було надано.
До того ж, з наданих сторонами у судовому засіданні пояснень, заслуханих показів свідків та встановлених обставин слідує, що між сторонами до написання спірної розписки не існували правовідносини щодо налагодження спільного бізнесу, зокрема, з будівництва побутових сонячних електростанцій та придбання земельних ділянок для розташування відповідного обладнання та закупівлі обладнання.
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про інвестування позивачем коштів у спільний бізнес з відповідачем, оскільки, вказані твердження є голослівними, які заперечуються позивачем. При цьому, на підтвердження позиції відповідача останнім та його представником не надано жодного належного доказу, який з достовірністю свідчить про обґрунтованість обраної позиції, зокрема: показами свідків, допитаних під час судового розгляду, а також наявними письмовими (електронними) доказами вказані твердження не підтверджуються. Інших доказів, зокрема: договорів про спільну (інвестиційну) діяльність сторін, довіреностей від позивача на участь у спільній господарській діяльності та інше, стороною відповідача суду не представлено та заяв про їх витребування не надходило.
Сукупність доказів свідчить про те, що метою написання розписки від 10.07.2022 року стало врегулювання наявного у відповідача розміру заборгованості, який виник у останнього перед позивачем із неодноразово отриманих у позику коштів. При цьому, як встановлено під час судового розгляду пояснень позивача та його представника, ОСОБА_1 , позичаючи кошти ОСОБА_2 допускав, що останній бере кошти у борг для запуску бізнесу збудівництва побутових сонячних електростанцій, без ознак спільної господарської (інвестиційної) діяльності.
При цьому, як зазначалося стороною відповідача, частину вказаного обладнання залишила собі компанія ECOTECH UKRAINE в рахунок виконаних нею робіт з монтажу електростанцій, іншу частину відповідач повинен був продати і повернути частину грошей позивачу. Проте з цим також виникли проблеми, оскільки попиту на них не було.
Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів (див. постанову Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 361/8807/18 (провадження № 61-2332св22)).
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (див постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22)).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Для приватного права властивою є також така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Ураховуючи наведені норми права та беручи до уваги фундаментальний характер таких принципів як «добросовісність» та «розумність», вони безумовно мають застосовуватися у виконавчому провадженні.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
В доктрині приватного права припинення зобов'язання обумовлюється дією правоприпиняючих юридичних фактів. Юридичні факти, що зумовлюють припинення зобов'язання, отримали назву підстав припинення. Припинення зобов'язання - це припинення правового зв'язку його суб'єктів, у яких припиняються суб'єктивні права і обов'язки, що складають зміст зобов'язальних правовідносин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року в справі № 161/13862/19 (провадження № 61-7868св21).
Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором (стаття 604 ЦК України, в редакції, чинній на момент складення розписки від 08 липня 2014 року).
Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Під новацією слід розуміти одну з підстав припинення зобов'язання, яка представляє собою домовленість сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 483/2085/16-ц, провадження № 61-33184св18).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
Тлумачення частини другої статті 604, статті 1053 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що не виключається за домовленістю сторін заміна первісного зобов'язання, яке виникло на підставі договору позики, новим позиковим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Таким чином, написана відповідачем розписка 10.07.2022 була складена за домовленістю сторін як загальна сума коштів, яку неодноразово отримував відповідач у позику для вирішення, насамперед, власних потреб, які ОСОБА_1 не отримав внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання по поверненню запозичених коштів.
В подальшому за домовленістю сторін 10.07.2022 року відбулося припинення первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (новація), на що відповідачем була написана розписка із зазначенням загальної суми заборгованості за минулими позиками.
Умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч.2 ст.1053 ЦК України), а по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.
Суд зазначає, що у розписці, написаній ОСОБА_2 10.07.2022 pоку, зазначено «Я, ОСОБА_2 ….взяв у борг суму 9 634 000 (девять мільйонів шістсот тридцять чотири тисячі гривень) 10.07.2022 у ОСОБА_1 . Зобов'язуюсь повернути 20 серпня 2022…..».
Про будь-яке інше зобов'язання, крім зобов'язання відповідача повернути позивачу борг у сумі 9634000 грн. у визначений сторонами строк, розписка інформації не містить, що на думку суду, підтверджує існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин, які виникають за договором позики. Розписка підписана ОСОБА_2 власноручним підписом.
Суд відхиляє посилання ОСОБА_2 про те, що розписка не містить вказівку саме про отримання коштів, оскільки у ній вказано про повернення боргу (коштів), що саме по собі вказує на отримання таких коштів.
Отже, зазначення у розписці, що ОСОБА_2 зобов'язується повернути борг є її кореспондуючим обов'язком, як боржника, від права позикодавця вимагати повернення позики. (Постанова Верховного Суду № № 463/4339/17 від 10.07.2024).
Зі змісту розписки, наданої позивачем, вбачається, що між сторонами існували договірні відносини з приводу позики грошових коштів в сумі 9634000,00 грн, які відповідач зобов'язався повернути позивачу в строк до 20.08.2022 року.
Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який за домовленістю сторін був замінений позиковим зобов'язанням, тому ці правовідносини повинні регулюватися статтею 1053 ЦК України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Таким чином, зважаючи на те, що : зміст письмової (новаційної) розписки від 10 липня 202 року, яка власноручно підписана позичальником свідчить про те, що між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі щодо форми такого договору; розписка засвідчує як укладення між сторонами договору позики, так і факт фактичної передачі коштів за ним; оригінал такої знаходиться у позивача (кредитора); доказів виконання зобов'язань за розпискою позичальником (відповідачем у справі) не надано; відповідачем доказів безгрошовості договору позики, не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 10.07.2022 у розмірі 9 634 000 гривень. Тому, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, які підлягають задоволенню у цій частині.
Слід зазначити, що у судовому засіданні було досліджено наданий позивачем аудіозапис приватного спілкування, яке відбулось між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. На такому аудіозаписі останній зазначив, яким чином він розпорядився отриманими від позивача грошовими коштами (а.с. 112). При цьому, представник позивача зазначив, що у розмові беруть участь позивач та відповідач з приводу наявного боргу. Вказаний запис зроблений 10.07.2022 р. позивачем на диктофон
Вирішуючи питання про допустимість доказів, наданих представником позивача у вигляді аудіозапису, на якому міститься нібито розмова позивача з відповідачем з приводу обговорення фінансових відносин, суд враховує Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення частини 3 статті 62 Конституції України №12 - рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, в якому зазначено наступне.
Згідно з ч. 1, 2 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Стаття 31 Конституції України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть встановлюватися лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Розглядаючи справу Конституційний суд узяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Системний аналіз положень Кодексу та Закону дає підстави стверджувати, що проведення оперативно-розшукових заходів або використання засобів для отримання фактичних даних повинно відбуватися виключно з дотриманням прав і свобод людини і громадянина, у передбачених законом випадках тау відповідному процесуальному порядку особами або підрозділами, які уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Недотримання Конституції України та порушення особами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, вимог Кодексу, Закону, інших законів України при одержанні фактичних даних є підставою для визнання зібраних у такий спосіб доказів недопустимими.
Також Конституційний Суд України дійшов висновку, що здійснення не уповноваженими фізичними або юридичними особами на власний розсуд будь - яких заходів, які віднесені до оперативно-розшукової діяльності (мають ознаки оперативно-розшукової діяльності) порушує не лише законодавчі положення, а конституційні права і свободи людини і громадянина.
Враховуючи вищенаведене, те, що законодавством не передбачено проведення, без попередження про здійснення запису розмови, аудіофіксування розмов, преставником відповідача заперечується обізнаність та надання згоди ОСОБА_2 . ОСОБА_1 на здійснення такого аудіо запису, тому, вказаний аудіозапис не можна вважати таким, що отриманий в передбаченому законом процесуальному порядку.
Як наслідок цього, суд не має процесуальної можливості встановити, дослідити і перевірити хто і коли здійснював цей аудіозапис, голоси яких осіб (дикторів) на ньому зафіксовано, чи не вносилися до нього будь-які зміни. Здійснення звукового запису голосу особи без її згоди порушує право на охорону інтересів особи. Голос фізичної особи належить до прояву особистого характеру, що охороняється, його звуковий запис можна здійснювати або використовувати тільки з відома фізичної особи.
Проте, позивачем не надано суду доказів попередження та отримання згоди відповідача на здійснення запису розмови, як не надано і будь-яких інших доказів наявності у нього законних підстав втручання у приватне спілкування особи та здійснення звукозапису розмов.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наданий позивачем звукозапис розмови, є недопустимим доказом, як такий, що отриманий з порушенням прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України.
Крім того, до матеріалів справи було долучено відеозапис який свідчить про власноручне написання ОСОБА_2 відповідної боргової розписки. Відеозапис, наданий позивачем, суд не приймає до уваги в якості належного доказу, оскільки, з переглянутих файлів не можливо з достовірністю ідентифікувати події, які не містять з достатністю відомостей, що стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача щодо належності показів допитаних свідків, оскільки, на підтвердження наявності боргу позивачем та його представником надана письмова розписка, що вказує про укладання договору позики у письмовій формі та свідчить про можливість позивача посилатися на покази свідків у відповідності до ч.1 ст. 1051 ЦК України як обґрунтування обставин, що передували укладенню письмового договору позики.
Суд критично оцінює твердження відповідача, про те, що підставою написання розписки про отримання у борг грошових коштів стали погрози та тиск з боку позивача в бік відповідача.
Суд констатує, що відповідач не звертався до правоохоронних органів щодо вчинення на нього зі сторони позивача тиску та примушування до виконання цивільно-правових обов'язків, зокрема з метою написання ним розписки про отримання грошових коштів у борг.
Посилання відповідача на фіктивність зазначеної розписки через численні невідповідності та помилки в її змісті, яких останній навмисно допустив, суд розцінює як необізнаність сторін із умовами укладення договору позики.
Також, суд зазначає про те, що відповідач не звертався до суду із позовною заявою про визнання недійсним укладеного договору позики, у тому числі шляхом пред'явлення зустрічного позову у даній цивільній справі.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення, суд зазначає наступне.
Приписами ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з16 по31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від17.07.2012 № 01-06/928/2012).
Так, згідно із розрахунком 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідача ОСОБА_2 за борговою розпискою від 10.07.2022 та інфляційних втрат, наданого позивачем, сума 3% річних від простроченої суми за період з 10 липня 2022 року (момент написання боргової розписки) до 22 вересня 2023 року (момент подання позовної заяви) складає 348 407,67 грн., а сума інфляційних втрат понесених у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за період з 10 липня 2022 року до 22 вересня 2023 року складає 1 013 751,81 грн.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Схожий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та
від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який триває і на даний час.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, передбачене положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та стосується лише періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення. (Постанова ВС від 29.11.2023 року у справі № 589/4601/21, провадження № 61-13788св23)
Оскільки позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 10.07.2022 року до 22.09.2023 року, тобто під час дії воєнного стану, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаний період, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу судом відзначається наступне.
Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Поряд з цим, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до умов ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання від відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката із зазначенням обґрунтування на спростування співмірності витрат відповідача на правничу допомогу до суду не надходило.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано: копію Договору про надання юридичних послуг від 20.09.2023, копію Додатку № 1 до Договору від 20.09.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію Акту наданих послуг за Договором про надання правової допомоги від 20.09.2023 р., копію Ордеру на надання правничої допомоги, копію квитанції про сплату коштів від 22.09.2023 у розмірі 50000,00 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 50000,00 грн., суд приймає до уваги викладене нижче.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тому суд, при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, враховує, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому суд вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 25000,00 грн. витрат на правову допомогу. Саме такий розмір витрат є об'єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем пропорційно задоволеним позовним вимогам (87,6%) в сумі 11755,92 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259 ч.6, 264, 265, 273 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 9 634 000,00 грн. (дев'ять мільйонів шістсот тридцять чотири тисячі гривень 00 коп.), що складає борг за розпискою від 10.07.2022 року у названій сумі. В решті вимог позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати з оплати судового збору у розмірі 11 755,92 грн. (одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять гривень 92 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 коп.).
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.
Повний текст рішення виготовлено 25 квітня 2025 року., його фіксування не здійснювалося у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Суддя Г. М. Чирський