Справа № 522/8193/22
Провадження 2/522/984/25
15 квітня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання Договору №20 від 02.02.2017 року недійсним
Позивач 04.07.2022 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , та просить: визнати недійсним договір №20 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1» від 02.02.2017, підписаний між ОК «ЕКОДОМ-1» від імені голови кооперативу Корнієнко Наталії Олександрівни та ОСОБА_4 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу стало відомо що нібито 02.02.2017 невстановленими особами від імені голови ОК «Екодом-1» ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підписаний договір про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» №20, згідно умов якого ОК зобов'язується організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями по АДРЕСА_1 за рахунок внесків учасників та інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію, передати учаснику квартиру в об'єктів будівництва, обумовлену цим договором та всі необхідні документи необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов'язується сплатити до ОК внески в розмірах та в порядку, встановленому договором та має право отримати об'єкти нерухомості лише за повної сплати внеску, встановленого договором. Об'єктом нерухомості є паркомісце, секція 1, поверх 2, загальна площа 16,20 кв. м, номер 20. Також невстановленими особами видано ОСОБА_4 довідку про сплату внеску від 02.02.2017 та акт прийому-передачі від 02.02.2017. З приводу факту підробки документів було відкрите кримінальне провадження. Свідок у кримінальному провадженні ОСОБА_6 вказала, що з ОСОБА_4 вона не знайома та ніколи його не бачила, договір підписано за допомогою факсиміле, вказаний договір вона особисто не підписувала. Так само невідомо хто підписав за допомогою факсиміле довідку та акт прийому-передачі. У договорі сторони не домовлялися про підпис за допомогою факсиміле та не укладали окремої угоди, тому договір не відповідає положенням ч.3 ст. 207 ЦК України. Таким чином, позивачем оспорюваний договір не укладався, волевиявлення позивача на укладення договору не було, жодні реальні наслідки сторонами не узгоджувалися, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, кошти від ОСОБА_4 на розрахунковий рахунок ОК «Екодом-1» не надходили. Право власності за ОСОБА_4 в результаті розгляду скарги поданої до Міністерства юстиції України ОК «Екодом-1» та ТОВ «Ханбер» було скасовано. У теперішній час право власності на вказане паркомісце зареєстровано за ОСОБА_3 . Наявність двох договорів щодо одного об'єтку може потягти за собою матеріальні претензії від ОСОБА_4 , що спричинить майнову шкоду позивачу.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.07.2022 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
15.08.2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач звернувся до суду через 5 років і 5 місяців після укладення оспорюваного договору. ОК знав та не міг не знати про існування такого договору. Вказує, що відповідачем здійснена оплата і квитанція до прибуткового касового ордера є належним тому доказом. Оскаржуваний договір не може порушувати права позивача, він виконаний сторонами та його дія припинена. А зазначення про можливі майнові претензії є вимогою на майбутнє, яка не підлягає судовому захисту. Також вказує на неефективність способу захисту, оскільки невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача. Протокол допиту свідку в кримінальному провадженні не може бути використаний як доказ в даному цивільному провадженні.
Також представник відповідача подав разом з відзивом заяву про застосування строку позовної давності.
25.08.2022 року від третьої особи ОСОБА_3 до суду надійшла позовна заява третьої особи.
До суду 25.08.2022 надійшла відповідь на відзив від представника ОК «Екодом-1» Згода О.О., згідно якої зазначає, що реєстрація права власності на квартиру за відповідачем відбулася 01.08.2019 і до цього позивач жодним чином не міг знати про існування оспорюваного договору, довідки та акту прийому-передачі, які не укладалися та не видавалися позивачем. Позивач про порушення своїх прав дізнався у жовтні 2019 року, тому строк позовної давності ним не пропущений. Викладені у відзиві обґрунтування вважає необґрунтованими.
09.12.2022 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 21.04.2023 вирішено зупинити провадження у справі за позовом Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання Договору №20 від 02.02.2017 року недійсним у зв'язку зі смертю відповідача увідповідності до п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України..
Ухвалою суду від 12.01.2024 року вирішено Відновити провадження у справі за позовом Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання Договору №20 від 02.02.2017 року недійсним.
Ухвалою суду від 03.04.2024 року вирішено залучити у якості правонаступників відповідача ОСОБА_7 на його правонаступників ОСОБА_1 та його доньку ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 19.06.2024 року вирішено підготовче засідання закрити.
Ухвалою суду від 14.01.2025 року вирішено призначити по справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання Договору №20 від 02.02.2017 року недійсним судову технічну експертизу документів на вирішення якої поставити питання:
- чи виконаний підпис ОСОБА_8 на примірнику договору №20 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» від 02 лютого 2017 року, який підписаний за поясненнями представника відповідача ОСОБА_1 власноручно ОСОБА_9 у час, що зазначений у вказаному договорі, а саме 02.02.2017? Якщо ні, то визначити приблизний час проставлення зазначеного підпису на примірнику вказаного договору?
- чи виконаний підпис ОСОБА_8 на квитанції до прибуткового касового ордера №259 від 02.02.2017 року, який підписаний за поясненнями представника відповідача ОСОБА_1 власноручно ОСОБА_9 у час, що зазначений у вказаній квитанції, а саме 02.02.2017? Якщо ні, то визначити приблизний час проставлення зазначеного підпису на вказаній квитанції?
10 березня 2025 року матеріали справи повернуто на адресу суду без виконання з клопотанням про необхідність надання додаткових матеріалів.
Ухвалою суду від 11.03. 2025 року вирішено відновити провадження у справі за позовом Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання Договору №20 від 02.02.2017 року недійсним.
15.04.2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
У судове засідання призначене на 15.04.2025 року з'явився представник відповідача ОСОБА_10 який наполягав на відмові у задоволенні позову.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 02.02.2017 року між обслуговуючим кооперативом «ЕКОДОМ-1» в особі голови ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір №20 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», відповідно до п. 1.1., якого ОК зобов'язалося організувати будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику квартиру в об'єкті будівництва та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов'язався сплатити до ЖБК внески, та має право отримати об'єкт нерухомого майна лише за умови повної сплати внеску.
Голова ОК «Екодом-1» Корнієнко Н.О. видала ОСОБА_4 довідку про те, що він зробив внесок в повному обсязі на виконання договору №20 від 02.02.2017 у розмірі 25000,00 доларів США.
02.02.2017 ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було підписано акт прийому-передачі до Договору №20 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» від 21.03.2019, відповідно до якого позивач передає, а відповідач приймає паркомісце за адресою: АДРЕСА_1 .
З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком Володимиром Олександровичем було зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на паркомісце АДРЕСА_2 .
Втім, в результаті розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_5 , ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», наказом №452/5 від 06.02.2020 року скасована вищевказана державна реєстрація права власності за ОСОБА_4 .
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року (справа №420/3933/20) відмовлено у задоволенні позову державного реєстратора виконавчого апарату Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука Володимира Олександровича, який оскаржував наказ Міністерства юстиції України №452/5 від 06.02.2020 (т.1 а.с.147-152). Постанова залишена без змін Постановою Верховного суду від 08.12.2021.
Голова ОК «Екодом-1» Савченко С.В. звернувся до відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області з заявою про внесення відомостей до ЄРДР та розпочати кримінальне провадження за фактом скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_6 в діях якої наявні ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
За фактом звернення позивача було зареєстроване кримінальне провадження: 42022163030000010.
Одеська окружна прокуратура листом надала згоду на використанні представником ОК «Екдом-1» ОСОБА_11 матеріалів кримінального провадження в цивільному, адміністративному та господарському судочинстві.
Згідно звіту про фактичні результати виконаних погоджених аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «Екодом-1», виконаного 21.12.2021 ТОВ «Арте Аудит», не отримано доказів щодо сплати пайових внесків учасником ОСОБА_4 .. Облікові записи в регістрах бухгалтерського обліку за період з 8.04.2016 по 01.12.2021 повністю і достовірно усю інформацію проведених з учасниками Кооперативу розрахунків по оплаті пайових внесків та передачі об'єктів нерухомості учаснику ОСОБА_4 .
Відтак, свідок ОСОБА_6 , яка була головою ОК «Екодом-1» на момент підписання оспорюваного договору, в судовому засіданні пояснила, що підпис на оспорюваному договорі схожий на її факсиміле.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням цивільного судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
Водночас об'єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформувала висновок про те, що: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача."
Наслідок укладення оспорюваного договору було реєстрація права власності на паркомысце АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 , однак як вказувалося вище державна реєстрація права власності за ОСОБА_4 була скасована.
Тому, для ОК «Екодом-1» обраний спосіб захисту, шляхом визнання договору недійсним не буде ефективним та не матиме правового значення.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Суд також враховує, що Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 522/8107/22 касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М. (аналогічні правовідносини, аналогічні позовні вимоги, аналогічні підстави позову) - залишено без задоволення, оскаржувані рішення залишено без змін.
Суд бере до уваги, що мотивуючи своє рішення, Верховним судом у своїй постанові зазначено наступне. «Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що не вбачається порушення суб'єктивного цивільного права (інтересу) ОК «Екодом-1» та невизнання чи оспорення його для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання оскаржуваного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану, а підстав для захисту позивача від можливих претензій Береловича М. Т. не встановлено, тому відсутні підстави для задоволення позову ОК «Екодом-1». Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову ОК «Екодом-1» без задоволення.».
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам учасників справи.
Як вказує Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, строки позовної давності не застосовуються.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету позову на стороні позивача: ОСОБА_3 про визнання Договору №20 від 02.02.2017 року недійсним - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 15.04.2025 року.
Суддя А.В. Науменко
15.04.25