СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 1-кс/759/2288/25
ун. № 759/8451/25
23 квітня 2025 року слідчий суддя Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 на незаконне затримання особи,
23.04.2025 року до суду надійшла скарга адвоката ОСОБА_2 , який яка діє в інтересах ОСОБА_3 на незаконне його затримання, поданої в порядку ст. 206 КПК України.
Скарга обґрунтована тим, що 22.04.2025 року на блок пості при виїзді з Києва без будь-яких підстав було затримано ОСОБА_3 та примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де він зараз утримується. Вважає такі дії незаконними та такими, що порушують права ОСОБА_3 , щодо вільного пересування та мають ознаки незаконного затримання та обмеження волі, у зв'язку з чим просить зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 забезпечити негайне звільнення ОСОБА_3 .
Вирішуючи питання про відкриття провадження слідчий суддя виходить з наступного.
Відповідно до вимог п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та осіб у кримінальному провадженні.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України передбачено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Згідно з ч.1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 206 КПК України слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями) підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями) установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та ЗУ «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями) слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Глава 18 КПК України, ст. 206 КПК України регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме запобіжні заходи, затримання особи.
Відповідно до вимог ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції закону від 18.05.2024 року з наступними змінами і доповненнями, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені до слідчого судді на стадії досудового розслідування, встановлений ст. 303 КПК України.
Зі змісту скарги вбачається, що ОСОБА_3 не є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку з застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку ст. 208 КПК України та не є особою, затриманою неуповноваженою службовою особою, у порядку ст. 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, відсутні повноваження, визначені КПК України, для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із сферою дії Кримінального процесуального закону, визначених КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Поряд з наведеним, у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами при здійснення ними своїх повноважень, для судового захисту будь-яка особа вправі звернутись із адміністративними позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень - до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до правової позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у постанові від 27 травня 2019 року (справа №766/22242/17), відповідно до частин 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
При цьому слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Водночас якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання.
Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду».
Наведені вище положення ст. 206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №766/22242/17.
Крім того, положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За таких обставин, слідчий суддя зазначає, що КПК України не передбачено право слідчого судді з'ясовувати підстави позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Положеннями КПК України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за скаргою, яка подана в порядку ст. 206 КПК України та на дії осіб, які не є працівниками органу досудового розслідування, слідства чи прокуратури.
Згідно із ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч. 4 ст. 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, вважаю, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданою скаргою.
Керуючись ст.ст. 206, 304, 309 КПК України, слідчий суддя,
Відмовити у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 на незаконне затримання особи.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя: ОСОБА_1