18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 404/5446/21
провадження № 61-12327св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євродом»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_5 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., Чельник О. І., та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., Чельник О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Євродом» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що згідно з умовами укладеного договору позики від 05 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. і зареєстрованому у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 380, зі змінами, внесеними договором від 05 квітня 2011 року, вони надали ОСОБА_3 позику в сумі 150 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою позичальника від 05 березня 2010 року. Вказану позику ОСОБА_3 зобов'язався повернути до 05 вересня 2011 року.
З метою забезпечення належного виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язання за договором позики від 05 березня 2010 року, цього ж дня між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як іпотекодержателями та ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» як іпотекодавцями укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, зі змінами, внесеними 05 квітня 2011 року, за умовами якого предметами іпотеки є: комплекс будівель, загальною площею 834,10 кв.м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , вартістю 4 203 865,00 грн, який належить ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному; земельна ділянка площею 398,00 кв.м, розташована на АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 ; земельна ділянка площею 797,09 кв.м, яка знаходиться в оренді ТОВ «Євродом» на підставі договору оренди землі, укладеного між Кіровоградською міською радою і ТОВ «Євродом» за № 446.
На час укладення іпотечного договору частина комплексу будівель, що є предметом іпотеки, являлася спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , що підтверджено письмовою згодою ОСОБА_4 на укладання ОСОБА_3 договору іпотеку, а також рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/8032/17, яким здійснено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на частку комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
05 березня 2010 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. накладено заборону за № 385/1 та внесено реєстраційний запис на підставі іпотечного договору від 05 березня 2010 року на земельну ділянку, площею 398 кв.м, кадастровий номер 3510100000:33:212:0015, на АДРЕСА_1 .
У зазначений у договорі позики від 05 березня 2010 року термін ОСОБА_3 позику не повернув, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
19 вересня 2016 року на підставі пункту 5.1. іпотечного договору позивачі звернулися до ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» з вимогами про усунення порушення договору позики грошей від 05 березня 2010 року та повернення суми еквівалентної 150 000,00 доларів США згідно з курсом НБУ станом на день повернення, а також отримані відповідно до розписки від 03 лютого 2011 року в позику 85 000,00 доларів США в строк до 20 жовтня 2016 року із застереженням про право звернення на предмет іпотеки в разі, якщо протягом встановленого строку вимога залишиться без задоволення.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики від 05 березня 2010 року у національній валюті України за обмінним курсом долара США до гривні, що становило 3 774 735,00 грн, а також 3 % річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн, а всього ? 4 114 671,38 грн.
Позивачі просили суд:
у рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка виникла за договором позики від 05 березня 2010 року в сумі 3 774 735,00 грн основного боргу, 3 % річних від простроченої заборгованості в сумі 339 936,38 грн, а всього ? 4 114 671,38 грн, звернути стягнення на предмети іпотеки, а саме:
комплекс будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4 203 865,00 грн, який належить ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року,
земельну ділянку площею 398,00 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів, ? шляхом їх продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
передати в їх управління вказані об'єкти нерухомого майна, за рахунок яких підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателів, а саме: комплекс будівель, загальною площею 834,10 кв. м та земельну ділянку площею 398,00 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідачів на їх користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2022 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка виникла за договором позики від 05 березня 2010 року в сумі 3 774 735,00 грн боргу, 3 % річних від простроченої заборгованості у розмірі 339 936,38 грн, а всього 4 114 671,38 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме:
комплекс будівель, який знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4 203 865,00 грн, який належить відповідачам ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по 1/2 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року,
земельну ділянку площею 398,00 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів, ? шляхом їх продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Передано в управління ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єкти нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателів, а саме: комплекс будівель, загальною площею 834,10 кв. м, та земельну ділянку, площею 398,00 кв.м, які розташовані на АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Євродом» на користь держави судовий збір в розмірі по 3 783,33 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як вказано позивачами і не спростовано відповідачами, останні належним чином зобов'язання за договором позики від 05 березня 2010 року не виконують, порушили його умови та норми чинного законодавства, у зв'язку із чим у позивачів виникло право звернення до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно.
Відповідачем у справі є й ОСОБА_4 , оскільки 1/2 частина комплексу будівель, що є предметом спору, є спільною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Вказана обставина не скасовує право позивачів на звернення стягнення на іпотечне майно. При цьому пунктом 2.1.4. визначено, що дружина іпотекодавця ( ОСОБА_3 ) - ОСОБА_4 надала згоду, яка посвідчена приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. 05 березня 2010 року в реєстрі за № 383, на укладання договору про передачу в іпотеку 1/2 частини комплексу будівель та земельної ділянки площею 398,00 кв.м, які є об'єктом права спільної сумісної власності як такі, що набувалися ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі.
З урахуванням вимог статті 34 Закону України «Про іпотеку» підлягає задоволенню й вимога позивачів про передачу в їх управління об'єктів нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателів.
Щодо наявного у матеріалах справи клопотання відповідачів про застосування до спірних правовідносин позовної давності, то відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням. Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки. Таким чином, можна дійти висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку». Оскільки грошове зобов'язання відповідачів за договором позики залишилось не виконаним, то це обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеного в забезпечення такого зобов'язання.
Короткий зміст постанов апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року, з урахуванням ухвали цього суду від 12 липня 2023 року про виправлення описки, апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ТОВ «Євродом» задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором позики грошових коштів від 05 березня 2010 року зі змінами, внесеними договором від 05 квітня 2011 року, не виконав і позику у визначений договором строк (до 05 вересня 2011 року) не повернув, що раніше було встановлено рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТОВ «Євродом» про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення боргу, а також рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТОВ «Євродом» про стягнення боргу. Хоча рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц стягнуто солідарно із ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за оформленим розпискою договором позики від 03 лютого 2011 року в сумі 2 172 600,00 грн, що відповідало еквіваленту 85 000,00 дол. США, а не за договором позики грошових коштів від 05 березня 2010 року, проте суд у мотивувальній частині свого рішення встановив, зокрема, що ОСОБА_3 також не виконав свої зобов'язання за договором позики від 05 березня 2010 року у розмірі 150 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 183 - 188). Вказане рішення набрало законної сили 03 травня 2019 року. Крім того, іншим рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 також встановлено цей факт. При цьому суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 774 735,00 грн боргу (еквівалент 150 000,00 дол. США) та 3% річних від простроченої суми в розмірі 339 936,38 грн. За даними ЄДРСР рішення суду у справі № 404/6420/19 набрало законної сили 07 серпня 2020 року.
Отже, вказані судові рішення мають преюдиційне значення для цієї справи, а встановлені ними обставини невиконання ОСОБА_3 зобов'язань перед ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які виникли на підставі договору позики від 05 березня 2010 року з наступними змінами не підлягають доказуванню. Спору щодо цих обставин між учасниками справи немає.
У зв'язку із тим, що ОСОБА_3 не повернув в строк до 05 вересня 2011 року отримані в позику грошові кошти в сумі еквівалентній 150 000,00 дол. США, у позивачів виникло право на звернення стягнення боргу на предмети іпотеки, а також право на звернення до суду з відповідним позовом.
Проте у відзивах на позов, поданих до суду першої інстанції, представник відповідачів адвокат Звіздун А. М. просив застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмети іпотеки. Ні стаття 268 ЦК України, ні інші акти законодавства про іпотеку не містять положень про непоширення позовної давності на такі вимоги іпотекодержателя. Перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи вчинялися ним інші заходи стягнення боргу.
У зв'язку із тим, що ОСОБА_3 не повернув позику в строк до 05 вересня 2011 року, у позивачів виникло право на звернення стягнення боргу, зокрема, звернення стягнення на предмети іпотеки та право на відповідний позов. Отже, право на позов виникло 06 вересня 2011 року і за правилами статті 253 ЦК України саме з цієї дати почав перебіг трирічної позовної давності, який відповідно до частини першої статті 254, частини п'ятої статті 261 ЦК України сплинув 05 вересня 2014 року, тоді як позивачі звернулись до суду 21 липня 2021 року, тобто зі значним пропуском позовної давності.
У справі відсутні відомості про обставини, які давали б підстави вважати, що перебіг позовної давності щодо вимог іпотекодавців зупинявся або переривався. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі вчиняли якісь дії, які б свідчили про визнання ними свого боргу або обов'язку.
З рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зверталися з позовом до ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» про звернення стягнення на предмети іпотеки та про стягнення заборгованості за договором позики від 03 лютого 2011 року, однак вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2010 року не висували. Крім того, позов у справі № 404/7246/16-ц пред'явлено у листопаді 2016 року, тобто після спливу позовної давності у цій справі (після 05 вересня 2014 року).
З рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зверталися з позовом до ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2010 року, а позов ними пред'явлено у вересня 2019 року (також після 05 вересня 2014 року). Заяв про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог кредиторів за основним зобов'язанням сторони не подавали, а тому суд це питання тоді не вирішував. Однак ця обставина не позбавляє учасників справи заявити про позовну давність у іншій справі про стягнення заборгованості у забезпечувальному зобов'язанні (про звернення стягнення на предмет іпотеки).
Таким чином, заяви про застосування наслідків спливу позовної давності є обґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України. Сам по собі сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов'язань, про що правильно вказав суд першої інстанції, а лише позбавляє позивачів права на судовий захист.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість задоволення позову в цілому через сплив позовної давності, викладені в апеляційній скарзі доводи про неправильність рішення суду першої інстанції в частині передачі в управління позивачів предметів іпотеки судом не оцінюються.
Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кожного окремо на користь ОСОБА_3 по 2 837,25 грн компенсації сплаченого судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кожного окремо на користь ОСОБА_4 по 2 837,25 грн компенсації сплаченого судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кожного окремо на користь ТОВ «Євродом» по 2 837,25 грн компенсації сплаченого судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кожного окремо в дохід держави по 5 675,00 грн судового збору за подання до суду позовної заяви.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи судове рішення у цій справі, апеляційний суд не здійснив розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд ухвалює у справі нове судове рішення, яким відмовляє у задоволенні позову, відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України суд покладає на позивачів сплачений кожним з відповідачів судовий збір в сумі 5954,00 грн за подання до суду апеляційної скарги. З цих же підстав, судовий збір, що підлягав сплаті позивачами за подання до суду позовної заяви по 5 675,00 грн з кожного, покладається на них.
Аргументи учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року, у якій просили оскаржені судові рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також стягнути з відповідачів судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково встановив, що у позивачів право на позов виникло 06 вересня 2011 року, а строк звернення до суду сплив 05 вересня 2013 року. Наведене не відповідає дійсності, оскільки відповідно до обставин, встановлених рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19, відповідно до розписки від 05 вересня 2011 року ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» кошти за договором позиви від 05 березня 2010 року та розписки від 03 лютого 2011 року будуть повернуті в строк до 05 вересня 2016 року.
З указаного рішення вбачається, що позивачі звернулись з позовом у вересні 2019 року, тобто в межах позовної давності. Крім того, вказане рішення тривалий час перебуває на виконанні і на час подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки виконано не було.
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Ця норма є імперативною. Будь-яка заява про застосування наслідків позовної давності за зобов'язаннями боржника за акцесорними зобов'язаннями (в чому числі іпотеки, застави) за змістом статті 266 ЦК України подаватися не повинна. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Переривання позовної давності пов'язано з пред'явленням позову/зверненням до суду, проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу, коли позов є пред'явленим. З цих підстав вважають, що позовна давність переривалася на підставі частини другої статті 264 ЦК України внаслідок пред'явлення позову у вересні 2019 (дата пред'явлення) до 07 серпня 2020 року (дата вирішення позову та набрання чинності судовим рішенням, оскільки позов з статусу «пред'явлений» перейшов у статус «вирішений по суті»), а отже новий строк позовної давності визначається періодом з 07 серпня 2020 року по 07 серпня 2023 року. Оскільки позов у цій справі подано у 2021 році в межах позовної давності, то відсутні будь-які підстави для застосування строку позовної давності до вимог заявлених позивачами.
Крім того, не дивлячись на те, що представником відповідачів було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог позивачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 30 травня 2023 року представник відповідачів усно заявив, що відмовляється від клопотання щодо застосування строків позовної давності. Отже, без заяви сторони у спору позовна давність застосовуватись не може.
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Євродом» подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову та додаткову постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано тим, що звернення до суду з позовом про стягнення боргу не є тією обставиною, яка свідчить про переривання перебігу строку позовної давності за вимогою про звернення стягнення в цій справі. Обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції підтверджується висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі
№ 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року та додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16, від 11 червня 2020 року у справі № 644/623/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі
№ 363/3994/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18)).
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що згідно з умовами укладеного договору позики від 05 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. і зареєстрованому у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 380, зі змінами, внесеними договором від 05 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. і зареєстрованому у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 511, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали ОСОБА_3 позику в сумі 150 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 05 березня 2010 року.
Позичальник ОСОБА_3 зобов'язався повернути позику до 05 вересня 2011 року.
У забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язання за договором позики від 05 березня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як іпотекодержателями та ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» як іпотекодавцями укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір від 05 березня 2010 року, зі змінами від 05 квітня 2011 року. За умовами цього договору предметами іпотеки є: комплекс будівель, який знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 834,10 кв.м, вартістю 4 203 865,00 грн, який належить ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» по частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради від 17 червня 2009 року; земельна ділянка площею 398,00 кв.м, розташована на АДРЕСА_1 , вартістю 44 300,00 грн, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 043859, виданого 22 березня 2006 року Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів; земельна ділянка площею 797,09 кв.м, яка знаходиться в оренді ТОВ «Євродом» на підставі договору оренди землі, укладеного 02 березня 2007 року між Кіровоградською міською радою і ТОВ «Євродом» за № 446, зареєстрованого у Кіровоградській регіональній філії Державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 квітня 2007 року за № 31, та додаткових угод до цього договору від 19 лютого 2008 року за № 773, від 17 лютого 2009 року за № 576, від 24 лютого 2010 року за № 307.
Пунктом 5 іпотечного договору від 05 березня 2010 року передбачено, що у разі порушення позичальником основного зобов'язання або іпотекодавцями умов цього договору іпотекодержателі надсилають позичальнику (іпотекодавцям) письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш - ніж 30 денний строк в попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателів залишається без задоволення, іпотекодержателі мають право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 5.2 вказаного договору іпотекодержателі набувають права звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання у таких випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за договором позики вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений договором позики строк суми позики.
Пунктом 5.4.1 іпотечного договору визначено способи задоволення вимог іпотекодержателів: у разі невиконання іпотекадавцями (позичальником) письмової вимоги іпотекодержателів про усунення порушених зобов'язань за цим договором або договором позики грошей встановлений іпотекодержателями строк такі вимоги іпотекодержателів задовольняються за рахунок предмета іпотеки. У такому випадку цей договір згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателів, є правовстановлюючим документом на предмет іпотеки і правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателів на предмет іпотеки.
Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкова ціна продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів встановлюється за рішенням суду або за згодою між іпотекодавцями та іпотекодержателями, якщо такої згоди не досягнуто - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги на підставі оцінки предмета іпотеки. При цьому початкова ціна не може бути нижчою за 90 відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом його оцінки (пункт 5.4.2. договору).
Згідно з пунктом 5.4.3 іпотечного договору від 05 березня 2010 року іпотекодержателі мають право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення між іпотекадавцями і покупцем договору купівлі-продажу, який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателів у порядку, визначеному статтею 6 Заклну України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателів.
Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателів, встановлених пунктом 5.4 цього договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателям (пункт 5.5 договору).
05 березня 2010 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ваврентович В. І. накладено заборону за № 385/1 та внесено реєстраційний запис на підставі іпотечного договору, № 384, 05 березня 2010 року на земельну ділянку, 398 кв.м, кадастровий номер 3510100000:33:212:0015, на АДРЕСА_1 .
На час укладення іпотечного договору від 05 березня 2010 року частина комплексу будівель, що є предметом іпотеки, була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
У зазначений у договорі позики від 05 березня 2010 року строк, тобто до 05 вересня 2011 року, ОСОБА_3 позику не повернув, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
19 вересня 2016 року на підставі пункту 5.1. іпотечного договору позивачі звернулися до ОСОБА_3 та ТОВ «Євродом» з вимогами про усунення порушення договору позики грошей від 05 березня 2010 року та повернення суми еквівалентної 150 000,00 дол. США згідно з курсом НБУ станом на день повернення та отриману в позику суму 85 000,00 дол. США відповідно до розписки від 03 лютого 2011 року в строк до 20 жовтня 2016 року із застереженням про право звернення на предмет іпотеки в разі, якщо протягом встановленого строку вимога залишиться без задоволення.
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 31 жовтня 2018 року у справі № 404/8032/17 здійснено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на частку комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики від 05 березня 2010 року у національній валюті України за обмінним курсом долара США до гривні, що становило 3 774 735,00 грн, а також 3% річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн, всього ? 4 114 671,38 грн.
Згідно з інформацією, наданою Фортечним відділом державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у листі від 15 травня 2023 року № 40075/30,19-20, на виконання у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 09 вересня 2020 року № 404/6420/19 виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_7 3 774 735 грн та 3% річних від простроченої в сумі 339 936,38 грн.
Станом на 11 травня 2023 року на рахунок обліку депозитних сум відділу грошових коштів по вказаному виконавчому провадженню не надходило.
Крім того, апеляційний суд встановив, що обставини про те, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором позики грошових коштів від 05 березня 2010 року зі змінами внесеними договором від 05 квітня 2011 року не виконав і позику у визначений договором строк (до 05 вересня 2011 року) не повернув, було встановлено також рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 404/7246/16-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ТОВ «Євродом», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_8 , Фортечний ВДВС ГТУЮ в Кіровоградській області, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення боргу. Хоча цим рішенням стягнуто солідарно із ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» на користь позивачів заборгованість за оформленим розпискою договором позики від 03 лютого 2011 року в сумі 2 172 600,00 грн, що відповідало еквіваленту 85 000 дол. США, а не за договором позики грошових коштів від 05 березня 2010 року (т. 1, а. с. 183 - 188).
Позиція Верховного Суду
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У частині першій, четвертій статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі №523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21)).
Відповідно до статті 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша, п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина четверта, п'ята статті 267 ЦК України).
Тлумачення частини п'ятої статті 267 ЦК України свідчить що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.
Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). … Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що:
«31. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).
48.Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд. Суди попередніх інстанцій у справі № 755/13805/16-ц встановили, що після надіслання позичальнику заяви про дострокове виконання зобов'язання на підставі пункту 1.9 кредитного договору термін виконання зобов'язання слід вважати таким, що настав. 20 травня 2010 року (тридцять перший день після отримання позичальником вимоги банку від 19 квітня 2010 року № 22-2/354469 про дострокове виконання упродовж 30 днів зобов'язання за кредитним договором) у позивача як правонаступника банку виникло право звертатися до суду для уможливлення виконання основного зобов'язання. Позивач, як встановив суд у рішенні від 11 вересня 2014 року у справі № 755/27827/13-ц, 3 листопада 2014 року звернувся з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак ухвалене судом рішення про часткове задоволення позову позичальник не виконав, а виконавчий лист повернутий кредитору без виконання через відсутність у боржника майна та коштів. А до відповідачки як іпотекодавиці позивач звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 9 вересня 2016 року.
49. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19, про те, що переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває її перебігу за іншим зобов'язанням, зокрема забезпечувальним:
49.1. У тій справі банк звернувся з позовом до іпотекодавця, в якому просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру, що належить відповідачу, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час вчинення виконавчих дій.
49.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 8 вересня 2021 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності. Мотивував тим, що банк, звернувшись 25 травня 2015 року до позичальника з письмовою вимогою про дострокове повернення кредиту, скористався правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, чим змінив строк виконання зобов'язання. Починаючи з 28 червня 2015 року (тридцять другий день після отримання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі), банк мав право звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте звернувся до суду з такою вимогою лише у вересні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності. Стаття 264 ЦК України пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим зобов'язанням, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчинення позичальником дій, що підтверджують визнання ним боргу за основним зобов'язанням, не перериває позовну давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, бо вимоги про стягнення боргу та про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними (основною та додатковою); закон не передбачає застосування до додаткової вимоги наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою.
50. Аналогічний висновок за подібних спірних правовідносин зробили Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 14 вересня 2022 року у справі № 522/13957/18, від 18 жовтня 2022 року у справі № 750/11071/20, від 25 жовтня 2022 року у справі № 686/25261/19, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 686/15301/15-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 755/5440/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 911/1850/18. З огляду на вказане для забезпечення єдності судової практики щодо застосування позовної давності до основної та додаткової вимог слід відступити від протилежного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі №423/1642/15-ц (про те, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки перериває позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням).
51.Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).
52. Відповідачка заявила про сплив позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пред'явлення позивачем у 2013 році позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором не перервало позовну давність за вимогою до відповідачки про звернення стягнення на предмет іпотеки, перебіг якої розпочався 20 травня 2010 року (тридцять перший день після отримання позичальником вимоги банку від 19 квітня 2010 року
№ 22-2/354469 про дострокове виконання упродовж 30 днів зобов'язання за кредитним договором)».
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
У справі, що переглядається:
суди вважали, що оскільки ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики від 05 березня 2010 року, забезпеченого іпотекою на підставі іпотечного договору від 05 березня 2010 року, не виконав у встановлений строк, у позивачів виникло право на звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх реалізації за рішенням суду. В цій частині висновків судові рішення не оскаржуються;
проте у листопаді 2021 року представник відповідачів - адвокат Звіздун А. М. звернувся з заявою про застосування позовної давності, яка викладена у відзивах на позовну заяву (т. 1, а. с. 89-93, 101-105). Вказував, що строк повернення грошових коштів за договором позики від 05 березня 2010 року вказаний до 05 вересня 2011 року, станом на зазначену дату ОСОБА_3 покладених на нього обов'язків не виконав, а тому вважав, що позовна давність сплинула 05 вересня 2014 року;
ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, апеляційний суд правильно виходив із того, що перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов незалежно від того чи вчинялися ним інші заходи стягнення боргу; щодо підстав переривання позовної давності, то така переривається пред'явленням позову, а не ухваленням судового рішення;
апеляційний суд при цьому зазначив, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не повернув в строк до 05 вересня 2011 року позику, то право позивачів на позов про звернення стягнення на предмет іпотеки виникло 06 вересня 2011 року та тривало до 05 вересня 2014 року, тоді як з цим позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися лише 21 липня 2021 року, тобто зі значним пропуском позовної давності; з рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 березня 2019 року у справі № 407/7246/16-ц вбачається, що позивачі не заявляли вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2010 року. У свою чергу з рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 вбачається, що вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2010 року у цій справі пред'явлено у вересні 2019 року, тобто також після 05 вересня 2014 року, тоді як переривання позовної давності можливо виключно в межах позовної давності;
апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що рішення у справах № 407/7246/16-ц та № 404/6420/19 мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, обставини яких апеляційним судом враховані. Проте апеляційний суд не звернув уваги, що в цих справах також встановлена обставина, що відповідно до розписки від 05 вересня 2011 року ОСОБА_3 і ТОВ «Євродом» в особі директора ОСОБА_3 відстрочили відповідачам строк повернення коштів в сумі 150 000 дол. США по договору позики від 05 березня 2010 року до 05 вересня 2016 року. А у справі № 407/7246/16-ц позивачі також заявляли вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання за ними права власності по частині на іпотечне майно саме за договором позики від 05 березня 2011 року, цей позов був поданий 11 листопада 2016 року. Тому початок перебігу позовної давності за вимогою у цій справі слід обчислювати з 06 вересня 2016 року, яка переривалась 11 листопада 2016 року, тому позовна давність сплинула 12 листопада 2019 року;
апеляційний суд також не врахував, що переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою). Тому помилково аналізував рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2020 року у справі № 404/6420/19 про стягнення заборгованості за договором позики від 05 березня 2010 року в контексті переривання позовної давності за позовом про звернення стягнення на предмети іпотеки, пред?явленим в цій справі;
з цих підстав колегія судів також відхиляє відповідні доводи касаційної скарги про переривання перебігу позовної давності з посиланням на справу № 404/6420/19. Так само не мають правового значення і обставини строку вирішення судом наведеної справи і те, що рішення про стягнення заборгованості тривалий час перебуває на виконанні і на час подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки виконано не було. Тому такі обставини не можуть бути визнані судом і поважними причинами пропуску позовної давності в цій справі, а про наявність інших відповідних причин позивачі не заявляли.
За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв?язку зі спливом позовної давності, проте частково помилився у мотивах такого рішення.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що під час судового засідання апеляційного суду 30 травня 2023 року представник відповідачів усно відмовився від клопотання про застосування позовної давності, оскільки згідно з аудіозаписом судового засідання 30 травня 2023 року зміст наданих у судовому засіданні адвокатом Звіздуном А. І. пояснень не свідчать про відмову (відкликання) від поданої ним в суд першої інстанції заяви про застосування позовної давності.
Касаційний суд відхиляє посилання у касаційній скарзі на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15, щодо застосування позовної давності до основної та додаткової вимог, та інші аналогічні висновки Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16 відступила від цього висновку. При цьому механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).
Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Разом з тим, касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з висновками апеляційного суду щодо вирішення судом питання розподілу судових витрат. Тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, а також того, що постанову апеляційного суду належить змінити лише в мотивувальній частині, колегія суддів залишає без змін оскаржену додаткову постанову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржене постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині, а також додаткову постанову - залишити без змін.
Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 травня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І Пархоменко