18 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 161/20631/23
провадження № 61-14623св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кондратішина Вікторія Вікторівна,
на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року у складі судді Гриня О. М., додаткове рішення цього ж суду від 30 липня 2024 року у складі судді Гриня О. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У листопаді 2023 рокуОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи- Виконавчого комітету Луцької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
2. ОСОБА_1 позовних вимог не визнала та у січні 2024 року подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
3. Суд першої інстанції позов ОСОБА_2 задовольнив, визначив місце проживання дитини з батьком, а у задоволенні зустрічного позову відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Також суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд залишив додаткове рішення суду першої інстанції без змін.
5. ОСОБА_1 оскаржила рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.
6. Ключовим питанням у спірних правовідносинах є те, з ким із батьків наявні підстави для визначення місця проживання дитини.
7. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
8. Позов ОСОБА_2 обґрунтований так:
- шлюб із ОСОБА_1 розірваний згідно з рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2017 року у справі № 161/2624/17;
- неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 06 жовтня 2023 року фактично проживав разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_1 та сестрою - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- з 06 жовтня 2023 року ОСОБА_3 проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 та знаходиться на повному його утриманні;
- через постійні конфліктні ситуації, які часто виникали з матір'ю та сестрою стосовно його навчання та поведінки, ОСОБА_3 виявив бажання жити з батьком;
- ОСОБА_3 створені усі належні та комфортні умови для проживання, батько бере участь у його шкільному житті, спілкується з педагогами, а також отримує дохід, необхідний для належного утримання членів його сім'ї, позитивно характеризується, шкідливих звичок не має, на обліку не перебуває, є власником нерухомого майна;
- син не бажає спілкуватись з матір'ю та між батьками відсутня згода щодо того, з ким він буде проживати.
9. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.
10. Зустрічний позов обґрунтований так:
- ОСОБА_1 після розлучення не створювала жодних перешкод батькові дітей турбуватися про них, спілкуватися з ними та забезпечувати усім необхідним, проте через небажання ОСОБА_2 утримувати дітей та брати участь у їхньому вихованні, вона звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів, а пізніше - з позовом про збільшення їх розміру;
- ОСОБА_1 з дітьми залишилася проживати у квартирі, яка є спільною частковою власністю ОСОБА_2 (2/3 частки) та його батька - ОСОБА_5 (1/3 частки). ОСОБА_2 це не влаштовувало, тому він створював несприятливі умови з метою їхнього виселення з квартири, зокрема, звертався до суду з відповідним позовом, у задоволенні якого було відмовлено;
- у жовтні 2023 року ОСОБА_2 забрав неповнолітнього сина ОСОБА_6 проживати до себе, не повідомивши про це матір дитини;
- на даний час неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком;
- на прохання ОСОБА_1 врегулювати це питання та дійти згоди щодо визначення місця проживання дитини з боку ОСОБА_2 були відмови та образи. Звернення ОСОБА_1 до поліції й органу опіки та піклування не принесли позитивного результату;
- 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 з дочкою виселилися з квартири ОСОБА_2 , проте навіть після цього останній продовжує не допускати її до сина, не надає можливості їм спілкуватися, налаштовує сина проти неї;
- ОСОБА_1 весь час приймала активну участь у житті дитини: відвідувала батьківські збори, цікавилася його досягненнями у навчанні, слідкувала за виконанням домашніх завдань, допомагала вирішувати його проблеми, навчала правильної поведінки, дбала про його здоров'я;
- ОСОБА_1 має постійне місце проживання, де є усі необхідні умови для її дітей, має постійний дохід, не має шкідливих звичок, не зловживає спиртними напоями, не веде аморальний спосіб життя.
11. З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір'ю.
ІIІ . Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
12. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за його місцем проживання. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Задовольняючи позов ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вислухав думку дитини, врахував обставини справи та дійшов висновку, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком буде сприяти його психоемоційному розвитку в спокійній та сприятливій обстановці.
14. Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2024 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
15. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених судових витрат, виходячи із складності справи, часу, витраченого адвокатом на підготовку, проведення декількох судових засідань, здійснення значної кількості процесуальних дій. Разом з тим, суд зменшив належні витрати на професійну правничу допомогу до 8 000,00 грн, вважаючи, що такий їх розмір буде відповідати критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 137 ЦПК.
IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
16. Постановою Волинського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн судових витрат.
17. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд навів такі аргументи:
- у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, суд першої інстанції правильно встановив, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку;
- ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить будь-які перешкоди у її спілкуванні і побаченні з сином, а також у його вихованні;
- ОСОБА_3 в судовому засіданні висловив свою думку та виявив бажання проживати з батьком. Доказів того, що це бажання дитина висловила під тиском, ОСОБА_1 суду не надано;
- ОСОБА_3 вже тривалий час проживає разом з батьком, а саме з жовтня 2023 року;
- судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір'ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишити її проживати з батьком;
- ОСОБА_1 не довела, що проживання дитини з батьком буде суперечити якнайкращому забезпеченню інтересів дитини;
- доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 самовільно забрав неповнолітнього ОСОБА_3 проживати до себе, спростовуються матеріалами справи, зокрема, матеріалами перевірки Луцького районного управління поліції Головного управління поліції у Волинській області з приводу звернення ОСОБА_4 (сестри неповнолітнього), відповідно до яких було встановлено, що за місцем проживання ОСОБА_1 між неповнолітнім ОСОБА_3 та його сестрою ОСОБА_4 виник конфлікт, в результаті якого ОСОБА_2 з метою уникнення конфліктних ситуацій забрав сина за його згодою до себе;
- урахувавши, що реально понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн відповідають обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув згідно з оскаржуваним додатковим рішенням такі витрати у зазначеному розмірі;
- з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка її подала
18. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
19. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
- суд першої інстанції не врахував і не надав належної оцінки доказам в їх сукупності, зокрема, не врахував вік дитини (на момент ухвалення рішення судом першої інстанції дитині за 12 днів виповнювалося 14 років), які умови для життя дитини, її здоров'я та розвитку створила мати, характеристику психоемоційного стану дитини, поведінку батька щодо дитини у минулому, висновок органу опіки та піклування, що, у свою чергу, призвело до помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком і це відповідає найкращим інтересам дитини;
- суди не взяли до уваги докази та пояснення ОСОБА_1 , з яких вбачається, що проживання з батьком її неповнолітнього сина не відповідатиме найкращим його інтересам;
- судами не враховано, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу не створювала ніяких перешкод батькові дітей турбуватися про них, спілкуватися з ними, забезпечувати їх усім необхідним, однак через небажання батька дітей їх утримувати та допомагати, брати участь у їхньому вихованні, вимушена була звернутись з позовом до суду про стягнення аліментів (справа № 161/17069/17);
- у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 перешкоджала дитині проживати з батьком. Не заперечував цих обставин також ОСОБА_2 ;
- у справі не встановлено жодного факту протиправної поведінки матері у ставленні до свого сина;
- суд першої інстанції не врахував психолого-педагогічну характеристику, яка в цілому відображає стан дитини під час проживання з батьком за 2023-2024 роки, а також не надав оцінку висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 04 квітня 2024 року «Про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 » та не навів мотивів відхилення такого висновку. Суд апеляційної інстанції у своїй постанові безпідставно вказав, що висновок відсутній;
- дитина з досягненням 14-річного віку вільна у своєму виборі щодо визначення місця проживання, тому така справа не може вирішуватися у судовому порядку;
- судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22;
- додаткове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням вимог частини третьої статті 141 та частини п'ятої статті 137 ЦПК;
- суд не врахував скрутне фінансове становище ОСОБА_1 та стан її здоров'я, а заявлена сума відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу є надмірною та необґрунтованою;
- з цих же підстав ОСОБА_1 заперечує проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка була надана ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи.
VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
20. 24 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Силка Т. Ю. надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навела такі аргументи для відмови у задоволенні касаційної скарги:
- висновки судів попередніх інстанцій є правильними та ґрунтуються на встановлених обставинах справи і вимогах діючого законодавства;
- твердження ОСОБА_1 , що судові рішення ґрунтуються виключно на думці дитини, яка не відповідає її найкращим інтересам, є власним її тлумаченням цих судових рішень;
- обставини, викладені у касаційній скарзі, не відповідають дійсності;
- ОСОБА_1 не надала до суду жодних доказів доцільності, необхідності чи правомірності можливого визначення місця проживання дитини з нею;
- судові рішення про визначення місця проживання дитини з батьком ухвалені в інтересах самої дитини, а головне - за її бажанням;
- ухвалення судом першої інстанції рішення за 12 днів до досягнення дитиною 14-річного віку було зумовлено тим, що ОСОБА_1 заявила зустрічний позов та часто відкладала судові засідання з різних причин, хоча позов було подано ОСОБА_2 понад сім місяців до цього;
- висновки Верховного Суду, викладені у наведених в касаційній скарзі постановах, не можуть бути враховані, оскільки вони стосувалися справ, де основною обставиною було набуття дитиною 14-річного віку на момент подання позову та/чи розгляду справи в суді першої інстанції;
- за правилами частини третьої статті 137 ЦПК матеріальний стан сторони не впливає на визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому доводи ОСОБА_1 про скрутне матеріальне становище не заслуговують на увагу, крім того, вони не підтверджені належними та достатніми доказами.
VІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції
21. 23 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кондратішина В. В. подала касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
22. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження.
23. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 06 січня 2025 року.
24. Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
VІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
25. ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є сторони у справі.
26. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2017 року укладений між сторонами шлюб розірвано.
27. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти, заборгованість зі сплати яких відсутня.
28. Неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживає з батьком.
29. Між сторонами наявні тривалі напружені відносини з приводу виховання та побачення із неповнолітнім ОСОБА_3 , зокрема, вони не можуть дійти спільної згоди щодо виховного та навчального процесу дитини, кожен із них вважає, що саме проживання дитини з батьком (з матір'ю) позитивно впливає на її навчання та духовний і моральний розвиток.
30. ОСОБА_3 не має стійких інтересів, навчається не в повну міру своїх сил та можливостей, виявляє активність тільки під час тієї роботи, яка йому подобається, не завжди йде на контакт з дітьми, авторитету серед учнів класу не має, перебував у шкільній групі ризику за порушення правил внутрішнього шкільного розпорядку, батьки з педагогами спілкуються індивідуально, ні батько, ні матір батьківських зборів не відвідують, що підтверджується характеристикою, наданою КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради» від 06 листопада 2023 року № 01-17/302.
31. Також КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради» листом від 06 листопада 2023 року № 01-17/303 на адвокатський запит повідомило, що середній бал навчальних досягнень ОСОБА_3 у 7-му класі (2022-2023 н. р.) становив 4,9, оцінки низького рівня він мав з алгебри та геометрії. За період навчання у 8-му класі (2023-2024 н. р.) успішність ОСОБА_3 була в основному на низькому та середньому рівнях, з інформатики та музичного мистецтва - на високому рівні. У цьому листі також зазначено, що батьки спілкуються індивідуально з педагогами, які навчають сина, ні батько, ні матір батьківських зборів не відвідують.
32. Згідно з відповіддю КП ЗСО «Луцький ліцей № 25 Луцької міської ради» від 01 липня 2024 року № 01-17/165 у період з 01 жовтня 2023 року по 20 червня 2024 року ОСОБА_2 спілкувався із педагогами, які навчають його сина, батьківські збори, шкільні, класні заходи не відвідував, був присутнім на засіданнях шкільної ради профілактики правопорушень 18 жовтня 2023 року та 01 березня 2024 року, мав індивідуальні бесіди з класним керівником, директором ліцею та практичними психологами. ОСОБА_1 у цей же період спілкувалася з педагогами, які навчають сина, батьківські збори, шкільні, класні заходи не відвідувала, була присутня на засіданнях шкільної ради профілактики правопорушень 06 жовтня 2023 року та 30 листопада 2023 року, мала індивідуальні бесіди з класним керівником, директором ліцею та практичними психологами, надала довідку «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям з 01 червня 2023 року по 30 листопада 2023 року», згідно з якою дитина харчувалася безкоштовно.
33. В судовому засіданні було заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_3 , який зазначив, що у нього із матір'ю та сестрою дуже погані відносини, сестра із нього знущається, мама б'є паском. У сьомому класі він перестав вчитися, бо на нього ніхто не зважав. Пояснив, що бажає проживати з батьком, оскільки він є розважливим і для нього як друг, з батьком вони слухають музику, ходять до магазину, вдома завжди є наготовлена для нього їжа, яку лише слід розігріти в мікрохвильовій печі, батько навчив його готувати шашлик, забивати цвяхи, чого не було, коли він проживав із мамою. Тоді він, навпаки, був агресивним, у школі постійно були бійки. Також вказав, що батько не забороняє йому спілкуватися із сестрою та бабусею.
ІХ. Позиція Верховного Суду
34. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.
Загальні принципи, що стосуються вирішення спорів, пов'язаних із визначенням місця проживання дитини
35. Між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини.
36. При вирішені такого спору необхідно на перше місце ставити «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини) та виходити із рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України (далі - СК)).
37. Також слід врахувати, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
38. Верховний Суд звертає увагу на те, що, визначаючи зміст принципу якнайкращих інтересів дитини, цей суд в своїй практиці враховує підхід Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який виробив дві умови, які необхідно брати до уваги при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» [1]).
39. Більш широкий підхід виробив Комітет ООН з прав дитини в Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)» [2], який був імплементований і в практику Верховного Суду [3].
Так, Комітет звернув увагу на те, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе становище; право дитини на здоров'я; право дитини на освіту. Перелік таких елементів не є вичерпним і залежно від конкретної ситуації певний елемент може переважати над іншим.
Підхід Комітету ООН з прав дитини може слугувати алгоритмом для оцінки та визначення якнайкращих інтересів дитини, за якими належить діяти в такому порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
40. Верховний Суд вже звертав увагу на те, що аналіз міжнародних стандартів по захисту прав дитини та практики цього суду свідчить, що при розгляді спорів, пов'язаних із захистом прав дитини, в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:
- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи, залежно від специфіки спору, брались до уваги для визначення їх змісту;
- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;
- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;
- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;
- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім'ї і взаємовідносин з дорослими тощо.
41. Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим (див., наприклад, [4]).
42. Далі Верховний Суд підкреслює, що згідно із частиною першою статті 161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
43. Тлумачення частини першої статті 161 СК свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку [5].
Застосування вказаних принципів у цій справі
44. Визначаючи місце проживання дитини разом із батьком суди врахували, що на час розгляду справи дитина проживає разом із батьком (див. пункт 28).
45. При вирішені спору суди з'ясували думку ОСОБА_3 системно, у взаємозв'язку із фактичними обставинами справи і правильно врахували, що він виявив бажання проживати саме з батьком (див. пункт 33).
46. У цій справі не встановлено обставин, які б давали підстави для неврахування думки дитини та для висновку, що визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір'ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення проживати разом з батьком, у звичному для нього середовищі.
47. Суди оцінили наявність конфлікту між матір'ю та дитиною і вплив його на стан дитини (див. пункти 28-33).
48. Апеляційний суд також правильно вказав, що скасування рішення суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з батьком, з яким вона проживає тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.
49. За обставинами цієї справи висновки судів про визначення місця проживання дитини разом із батьком всупереч висновку органу опіки та піклування (т.1. а.с.171-172) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування (частина шоста статті 19 СК).
Такий підхід є сталим в практиці Верховного Суду (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19 (провадження № 61-11331св20)) [6].
А тому відповідні доводи касаційної скарги (див. пункт 19) відхиляються.
50. Верховний Суд відхиляє також доводи ОСОБА_1 про те, що при вирішені спору не було враховано вік дитини, якій на момент ухвалення рішення судом першої інстанції за 12 днів виповнювалося 14 років (див. пункт 19) з огляду на таке.
Визначення місця проживання дітей в судовому порядку стосується малолітніх дітей, які не досягли чотирнадцяти років і після досягнення вказаного віку, діти в силу закону вправі визначити з ким їм проживати самостійно (стаття 160 СК).
Суд першої інстанції вирішив спір до досягнення дитиною 14 років і дотримався положень статті 160 СК.
Апеляційний суд на підставі статті 367 ЦПК перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зробив правильні висновки, що на момент ухвалення рішення дитині не виповнилось 14 років, а тому у суду першої інстанції не було підстав відмовити в позові з огляду на цю обставину.
Наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини, яка не досягли чотирнадцяти років, не позбавляє дитину права після досягнення вказаного віку, в силу стаття 160 СК, самостійно визначити з ким їй проживати.
51. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що посилання ОСОБА_1 на те, що батько самовільно відібрав дитину, є безпідставними. Апеляційний суд правильно врахував, що з матеріалів перевірки Луцького районного управління поліції Головного управління поліції у Волинській області вбачається, що за місцем проживання ОСОБА_1 між неповнолітнім ОСОБА_3 та його сестрою ОСОБА_4 виник конфлікт, в результаті якого ОСОБА_2 з метою уникнення конфліктних ситуацій забрав сина за його згодою до себе (див. пункт 17).
52. Верховний Суд звертає увагу, що при визначенні місця проживання дитини із батьком мати не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування із дитиною, і у випадку наявності перешкод в цьому вирішити питання про встановлення порядку участі у вихованні дитини.
53. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 19) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що викладені у зазначених ОСОБА_1 постановах.
54. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із батьком, суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема емоційного та психологічного характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, щоб рішення було найкращим для дитини.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
55. Статтею 270 ЦПК передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
56. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК.
57. Суд першої інстанції встановив, що 22 липня 2024 року представник ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 400,00 грн.
58. ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення цієї заяви і просила витрати на професійну правничу допомогу покласти на ОСОБА_2 .
59. Представник ОСОБА_1 також надіслала заперечення, у яких просила відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат або ухвалити рішення про зменшення їхнього розміру.
60. У частині третій статті 141 ЦПК передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
61. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК).
62. З огляду на те, що позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, встановивши, що реально понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн відповідають обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.
63. З огляду на зазначене відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
64. Доводи ОСОБА_1 про те, що суд не врахував її скрутне фінансове становище та стан здоров'я, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 137 ЦПК майновий стан сторони не впливає на визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
65. Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про необґрунтоване стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи, виходячи з їх документального підтвердження.
Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
67. Незгода ОСОБА_1 із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
68. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
69. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
70. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кондратішина Вікторія Вікторівна, залишити без задоволення.
2. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року, додаткове рішення цього ж суду від 30 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
[1] Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a93#Text
[2] Зауваження загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)» // https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CRC%2FC%2FGC%2F14&Lang=en
[3] Постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/98911478
[4] Постанова Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24 (провадження № 61-16860св24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/125933110
[5] Постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680 св 18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/79846507
[6] Постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 759/1382/19 (провадження № 61-11331св20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/93014857
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко