23 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/1049/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дока Девелопмент»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 (головуюча - Істоміна О. А., судді: Медуниця О. Є., Стойка О. В.), додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (головуюча - Істоміна О. А., судді: Медуниця О. Є., Радіонова О. О), і рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2024 (суддя Киричук О. А.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дока Девелопмент»
до: (1) Державного підприємства «Сетам», (2) приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич Ірини Вікторівни
про визнання недійсними результати електронних торгів та стягнення коштів
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дока Девелопмент» (далі - ТОВ «Дока Девелопмент», позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») та приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич Ірини Вікторівни про: (1) визнання недійсними результатів електронних торгів, які оформлені протоколом проведення електронних торгів від 26.10.2022 №578416; (2) стягнення з приватного виконавця 237 500 грн, сплачених за придбання нерухомого майна та з ДП «Сетам» 12 500 грн гарантійного внеску та додаткової винагороди.
Позов мотивований недотриманням ДП «Сетам» при проведенні процедури реалізації нерухомого майна приписів пункту 9 розділу ІІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), а саме зазначення на сайті неповної та недостовірної інформації про майно, яке підлягало реалізації на електронних торгах, що призвело до порушення прав позивача.
Позивач зазначав про те, що розміщена відповідачем-1 інформація про лот не містила повних та достовірних відомостей про земельну ділянку, на якій розташована реалізована нежитлова будівля, а саме відомостей про наявність інших користувачів такої земельної ділянки. Разом з тим, приймаючи рішення про участь в спірних електронних торгах, позивач розраховував на отримання права користування всією земельною ділянкою, на якій розташована придбана ним нежитлова будівля.
Господарський суд Полтавської області рішенням від 29.10.2024, яке залишив без змін Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.01.2025, у позові відмовив.
Суди встановили, що в характеристиці лоту організатор торгів - ДП «Сетам» указав у повному обсязі відомості про земельну ділянку, на якій розташована нежитлова будівля, а отже виконав вимоги пункту 9 Розділу ІІІ Порядку № 2831/5.
Додатковою постановою від 05.02.2025 суд апеляційної інстанції стягнув з позивача на користь приватного виконавця 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд установив, що приватний виконавець у встановленому процесуальним законом порядку заявив про понесені витрати на правничу допомогу, належними та допустимими доказами підтвердив обсяг цих витрат, тоді як позивач неспівмірність та непропорційність витрат не довів.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
За доводами скаржника суди обох інстанцій неправильно застосували норми пункту 9 розділу III Порядку № 2831/5, без урахування висновків Верховного Суду щодо обов'язковості надання повної та достовірної інформації про земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, що реалізується на електронних торгах, викладених у постановах від 27.07.2023 у справі № 361/4957/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.
При вирішенні питання про розподіл витрат відповідача-2 на правничу допомогу суд апеляційної інстанції порушив статті 124, 129 ГПК України та не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 07.11.2024 у справі № 906/835/23 (яка містить посилання на постанови Верховного Суду у справах № 910/16803/19, № 921/221/21, № 917/304/21, № 161/5317/18, № 925/1502/20). Так, приватний виконавець не надав належним чином оформлений попередній розрахунок суми судових витрат та до закінчення судових дебатів не зробив відповідної заяви про розподіл суми таких витрат. Крім того, скаржник зазначає, що заява відповідача-2 не містить обґрунтування обсягу наданих адвокатом послуг, заявлений об'єм професійної роботи адвоката є неспівмірним із об'ємом необхідного часу на підготовку для захисту інтересів відповідача-2.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
У справі №361/4957/19 розглядався позов фізичної особи про визнання недійсними результатів електронних торгів з реалізації земельної ділянки з тих підстав, що висновок суб'єкта оціночної діяльності щодо вартості земельної ділянки не відображав реальної вартості майна, яке реалізоване на торгах, оскільки оцінка проведена без урахування вартості розташованого на земельній ділянці садового будинку. Направляючи цю справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили правовий режим будівлі, розміщеній на реалізованій земельній ділянці, не з'ясували її вартість та особу її власника, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про відсутність порушення прав позивача, як боржника у виконавчому провадженні.
У справі № 200/606/18 розглядався позов фізичної особи до банку та нотаріуса про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та визнання права власності на земельну ділянку, на якій розташовано придбане позивачем на електронних торгах нерухоме майно. Вирішуючи правове питання щодо дотримання балансу інтересів стягувача, боржника та покупця майна боржника, яке реалізовується у виконавчому провадженні, Верховний Суд дійшов висновку, що якщо право власності на об'єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об'єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об'єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об'єкта нерухомості суперечить закону.
Натомість за обставинами цієї справи, що переглядається, придбаний позивачем на прилюдних торгах об'єкт нерухомості належав приватній юридичній особі, проте був розташований на земельній ділянці комунальної власності, відомості про яку на виконання вимог пункту 9 Розділу ІІІ Порядку № 2831/5 були зазначені організатором торгів у відомостях про відповідний лот.
При цьому у жодному наведеному скаржником судовому рішенні Верховний Суд не викладав правового висновку про застосування положень пункту 9 Розділу ІІІ Порядку № 2831/5, про неправильне застосування якого судами попередніх інстанцій вказує позивач. Зміст касаційної скарги у цій частині зводиться до цитування скаржником окремих висновків суду касаційної інстанції безвідносно до застосування будь-яких правових норм.
Верховний Суд наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі, що переглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Також очевидно нерелевантним є посилання позивача на неврахування судом апеляційної інстанції при розподілі судових витрат висновків Верховного Суду у справі № 906/835/23, у якій суди встановили обставину відсутності заяви сторони про відшкодування судових витрат до закінчення судових дебатів відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України, що і стало підставою для відмови в задоволенні заяви про розподіл таких витрат.
Натомість у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції навпаки встановив, що приватний виконавець у відзиві на апеляційну скаргу надав попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, тобто дотримався встановленого процесуальним законом порядку.
При цьому Верховний Суд не розглядає доводи касаційної скарги щодо неспівмірності витрат приватного виконавця на правничу допомогу, оскільки відповідні аргументи скаржника є суто декларативними позаяк не підкріплені обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, за якою відкрито касаційне провадження у даній справі.
Верховний Суд наголошує, що положення ГПК України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
У цьому контексті Верховний Суд не враховує і цитування скаржником у касаційній скарзі окремих фрагментів тексту постанов Верховного Суду України у справі №6-1749цс15, Верховного Суду у справі №759/2467/15-ц, які не визначені скаржником в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Таким чином визначений скаржником виключний випадок для касаційного перегляду судових рішень не підтвердився.
За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягають.
Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дока Девелопмент» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2025, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 і рішення Господарського суду Полтавської області від 29.10.2024 у справі № 917/1049/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.