65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5696/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.
за участю представників:
від позивача: Слівінська Н.І.,
від відповідача: адвокат Рябоконь В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5696/24
за позовом: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, № 3, м. Київ, 01032) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Енергоатом-Трейдинг» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, № 3, м. Київ, 01032)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальності «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007)
про стягнення 24 102 480,20 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
27.12.2024 Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальності «Одеська обласна енергопостачальна компанія», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 24 102 480,20 грн, з яких: 3% річних в сумі 6 109 501,92 грн та інфляційні втрати в сумі 17 992 978,28 грн.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» обґрунтовані сплатою відповідачем обсягів купленої електричної енергії за період з листопада 2023 року по червень 2024 року з порушенням строку, встановленого договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00426 від 24.09.2021.
Як вказує позивач, постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (у редакції постанови від 11.08.2021 № 859) затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, яким КМУ зобов'язав АТ «НАЕК «Енергоатом» як виробника електричної енергії та ТОВ «Одеська обласна ЕК» як постачальника універсальних послуг виконувати такий спеціальний обов'язок: придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період М-3, де М - розрахунковий місяць.
Позивач зауважує, що виконання зазначеного спеціального обов'язку відбувається у рамках укладеного між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Енергоатом - Трейдинг» АТ «НАЕК» Енергоатом» та ТОВ «Одеська обласна ЕК» договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг від 24.09.2021 № 65-150-SD-21-00426, яким визначено відповідний порядок здійснення купівлі-продажу електричної енергії.
При цьому, позивач зазначає, що у спірному періоді листопад 2023 року - червень 2024 року до договору укладено відповідні додаткові угоди для періоду постачання № 28-36, яким встановлений єдиний порядок оплати купленої електричної енергії у спірному періоді для кожного розрахункового місяця.
За ствердженням позивача, ним, як продавцем, виконано свої зобов'язання за договором належним чином та здійснено продаж електричної енергії у період листопад 2023 року - червень 2024 року у строки та обсягах, визначених відповідними додатковими угодами, однак ТОВ «Одеська обласна ЕК» здійснило оплату купленої електричної енергії з порушенням строків оплати, встановлених договором та додатковими угодами, у зв'язку з чим, з огляду на прострочення відповідачем оплати електричної енергії, позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат, розмір яких становить 6109501,92 грн та 17992978,28 грн відповідно.
ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» у відзиві на позов (вх. № 1493/25 від 15.01.2025) просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи їх помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
В обґрунтування своїх тверджень та з метою спростування доводів позивача відповідач посилався на те, що починаючи з 01.01.2019 ТОВ «ООЕК» виконує функції постачальника універсальних послуг на території Одеської області побутовим та малим непобутовим споживача.
Відповідач зауважив, що у спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України визначає джерела фінансування виконання учасниками ринку електричної енергії спеціальних обов'язків, а постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 було затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема і на АТ «НАЕК «Енергоатом» та ТОВ «ООЕК». Також, даним Положенням про ПСО учасників ринку електричної енергії, залучених до виконання спеціальних обов'язків, зобов'язано укласти договори, примірна форма яких є невід'ємною частиною Положення.
Як пояснює відповідач, на виконання вимог Положення про ПСО між учасниками ринку були укладені наступні договори: між АТ «НАЕК «Енергоатом» та ДП «Гарантований покупець» договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем; між ДП «Гарантований покупець» та ТОВ «ООЕК» договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг; між ТОВ «ООЕК» та АТ «НАЕК «Енергоатом» договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, якими визначено чіткий порядок оплати наданих послуг.
На переконання відповідача, з умов вказаних договорів вбачається, що у схемі договірних відносин між «виробником», «гарантованим покупцем» та «постачальником універсальних послуг» існує певна синхронність виконання ними взятих на себе грошових зобов'язань, а отже джерела фінансування спеціальних обов'язків були передбачені Кабінетом Міністрів України саме в строках оплати відображених в примірних договорах, які є невід'ємною частиною постанови та на підставі яких між учасниками ринку були укладені відповідні договори. Вказане, на думку відповідача, підтверджує, що встановлений Положенням про ПСО порядок розрахунків передбачає авансування витрат постачальників універсальних послуг грошовими коштами від ДП «Гарантований покупець», які отримані останнім від виробника електричної енергії, для можливості проведення оплат на користь АТ «НАЕК «Енергоатом» за куповану, для виконання спеціальних обов'язків, електричну енергію.
В свою чергу, у спірний період нарахувань 3% річних та інфляційних втрат позивач належним чином не виконував свої фінансові зобов'язання перед ДП «Гарантований покупець», у зв'язку з чим, ДП «Гарантований покупець» не виконував свої фінансові зобов'язання перед ТОВ «ООЕК».
Окрім того, відповідач наголошує, що оскільки наразі на ринку електричної енергії України діє особливий період, повноваження щодо прийняття рішень, що регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду належать Міністерству енергетики України, яким, в свою чергу, прийнято Наказ № 132 від 21.03.2022. Вказаним наказом обов'язано учасників ринку електроенергії забезпечити його виконання, а також виконання інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії зазначеними учасникам ринку, в частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідач звертає увагу, що вказаним Наказом також зобов'язано АТ «НАЕК «Енергоатом» усі кошти, отримані від оператора системи передачі, операторів розподілу, постачальників універсальних послуг та ДП «Гарантований покупець», спрямовувати ДП «Гарантований покупець» в оплату вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів до повної її оплати. При цьому, ДП «Гарантований покупець», отримані від АТ «НАЕК «Енергоатом» кошти, зобов'язано спрямовувати в оплату вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а постачальники універсальних послуг зобов'язані усі кошти, отримані від ДП «Гарантований покупець» першочергово спрямовувати АТ «НАЕК «Енергоатом» за куповану енергію до повної її оплати.
Тобто, на переконання відповідача, вищезазначеним наказом фактично були змінені строки оплати за електричну енергію, яку постачальники універсальних послуг закуповують у АТ «НАЕК «Енергоатом» з метою виконання спеціальних обов'язків.
Відповідач додає, що протягом 2022-2024 років Міністерство енергетики України неодноразово приймало накази, якими погоджувались з пропозиціями АТ «НАЕК «Енергоатом» та ДП «Гарантований покупець» щодо алгоритму розрахунків АТ «НАЕК «Енергоатом», ДП «Гарантований покупець» та постачальниками універсальних послуг.
Відтак, за висновком відповідача, наказом Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 та похідними від нього наказами фактично було змінено строки оплат за договором купівлі-продажу електричної енергії, укладеним між ТОВ «ООЕК» та АТ «НАЕК «Енергоатом», на підставі примірної форми договору, яка була затверджена Аукціонним комітетом Міністерства енергетики України.
Також відповідач, посилаючись на наказ Міністерства енергетики України від 24.01.2023 № 22 «Про розрахунки на ринку електричної енергії», зазначає, що ним також фактично було змінено, на період дії особливого періоду, як строки, так і порядок оплати за укладеними договорами між учасниками ринку електричної енергії, залученими до виконання спеціальних обов'язків.
Отже, відповідач підсумовує, що внаслідок дій АТ «НАЕК «Енергоатом», котрі спричинили розриви у синхронній моделі ПСО та послідовність неплатежів у межах коштів, що сплачуються по ланцюгу в рамках цього механізму, ТОВ «ООЕК» не здійснили своєчасної оплати позивачу отриманої електричної енергії, проте зрештою відповідач повністю сплати в її вартість з урахуванням алгоритму розрахунків, визначених в наказах Міністерства енергетики України. Відтак, як вважає відповідач, внаслідок прострочення позивачем, який не вчинив дій, що встановлені договором та актами цивільного законодавства, у відповідача у визначений договором час здійснення платежів не настав строк виконання грошових зобов'язань за договором, оскільки саме АТ «НАЕК «Енергоатом» несвоєчасно виконувало свої зобов'язання перед іншим учасником ринку електроенергії, що надалі спричинило неможливість виконання ТОВ «ООЕК» свого обов'язку перед позивачем.
У своїй відповіді на відзив (вх. № 2012/25 від 20.01.2025) позивач заперечив проти доводів відповідача та, серед іншого, зазначив, що виконання вищезазначеного спеціального обов'язку відбувається у рамках укладеного між позивачем та відповідачем договору, укладеного відповідно до норм Положення про ПСО, а тому вони повинні дотримуватися положень Постанови у частині встановлених для них прав та обов'язків, зокрема обов'язку АТ «НАЕК «Енергоатом», як виробника, продати електричну енергію та кореспондуючого обов'язку у ТОВ «ООЕК» купити її та оплатити.
В свою чергу, як наголошує позивач, ні вищеперелічені примірні договори, ані укладений договір, ні Положення про ПСО не містять договірних умов/норм щодо джерел коштів, які приймають участь у фінансових зобов'язаннях учасників ринку електричної енергії при виконанні спеціальних обов'язків. Тобто, не містять вказівки на те, що при виконанні зобов'язань з оплати електричної енергії за договором, відповідач повинен використовувати лише ті кошти, які надійшли від виконання зобов'язань за договорами про надання послуг, а Постанова, затверджене нею Положення, примірні договори та договір установлюють лише структуру організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків, які існують у межах таких договірних відносин, а тому відповідач зобов'язаний сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника системи відносин у межах спеціальних обов'язків.
Щодо наказу Міністерства енергетики України від 21.03.2022 № 132 позивач зауважує, що ним та похідними від нього наказами затверджено алгоритм перерахування коштів для погашення заборгованостей між учасниками ринку, тобто, предметом регулювання наказів Міненерго є існуюча заборгованість між учасниками ринку, а не встановлення нових, відмінних від визначених умовами договору та додатковими угодами, порядку та строків розрахунків. При цьому, наказ № 132 та похідні від нього накази Міненерго зобов'язують учасників ринку додержуватися фінансової дисципліни під час виконання спеціальних обов'язків, однак вказаними наказами не скасовується відповідальність за порушення строків розрахунків за укладеними договорами.
При цьому, позивач вважає, що із положень наказу № 132 можна дійти висновку, що даний нормативно-правовий акт застосовується виключно після утворення заборгованості між учасниками ринку і саме пропорційність такої заборгованості лежить в основі розрахунків згідно з наказом № 132, а похідні накази Міненерго також врегульовують вже наявну на момент їх прийняття заборгованість між учасниками ринку, на яких покладено виконання спеціальних обов'язків.
Між тим, як зазначає позивач, враховуючи умови спірного договору та те, що для періоду з листопада 2023 року по червень 2024 року до договору не було укладено жодної додаткової угоди, якою було би змінено порядок здійснення оплати електричної енергії, то єдиними належним виконанням договірних зобов'язань у частині оплати є здійснення оплати у строки та у розмірі, закріплені у пункті 6 додаткових угод.
Щодо наказу Міністерства енергетики України від 24.01.2023 № 22 позивач звертає увагу, що його прийнято з метою стабілізації ринку електричної енергії та забезпечення безпеки постачання електричної енергії, а у кожному його пункті Міненерго надає рекомендації учасникам ринку, на яких покладено виконання спеціальних обов'язків. Більш того, у самому наказі Міненерго акцентує на необхідності дотримання саме договірних строків оплати за куплену електричну енергію, а тому твердження відповідача про зміну цим наказом порядку та строків розрахунків за електричну енергію, на думку позивача, не відповідає змісту даного нормативно-правового акту.
Спростовуючи твердження відповідача щодо прострочення у спірному періоді позивача, останній вказує, що договором визначено обов'язок продавця продати електричну енергію та АТ «НАЕК «Енергоатом» у спірний період належним чином виконав даний обов'язок - здійснив продаж електричної енергії в обсягах та у строки, визначені відповідними додатковими угодами. В свою чергу, здійснення позивачем оплати послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів регламентовано окремим договором, укладеним між ним та гарантованим покупцем, та лежить за межами договірних зобов'язань купівлі-продажу електричної енергії за договором. Отже, порядок і строки оплати за послугу визначаються не спірним договором, а тому несвоєчасна оплата послуги не може бути простроченням кредитора - АТ «НАЕК «Енергоатом» при виконанні зобов'язань купівлі-продажу електричної енергії за договором.
У запереченнях (вх. № 3251/25 від 30.01.2025) відповідач, окрім раніше зазначеного, додав, що умовами договору, сторони передбачили, що під час виконання спеціальних обов'язків, покладених постановою Кабінету Міністрів України № 483, сторони керуються не лише умовами договору, а й нормами чинного законодавства які регулюють виконання покладених спеціальних обов'язків, у зв'язку з чим, укладення додаткових угод при зміні норм чинного законодавства в сфері регулювання виконання спеціальних обов'язків не є обов'язковим.
Також відповідач вважає, що зі змісту наказу № 22 від 24.01.2023 вбачається, що Міністерство енергетики України рекомендує саме сплачувати за електричну енергію, куповану у ДП «НАЕК «Енергоатом» у строки, визначені умовами договору, однак абзац 22 не носить рекомендаційний характер та чітко передбачає, що у разі частково надходження грошових коштів від ДП «Гарантований покупець» за надані послуги з забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, постачальник універсальних послуг сплачує ДП «НАЕК «Енергоатом» за куповану електричну енергію пропорційно до відсотка оплати ДП «НАЕК «Енергоатом» своєї частки в загальному обсязі прогнозної або фактичної вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем.
Таким чином, за ствердженням відповідача, зазначеним наказом Міністерства енергетики України було змінено, на період дії особливого періоду, як строки, так і порядок оплати за укладеними договорами між учасниками ринку електричної енергії залученими до виконання спеціальних обов'язків.
Інші заяви по суті до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2024 позовна заява вх. № 5843/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
31.12.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5843/24 від 27.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/5696/24, справу № 916/5696/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "23" січня 2025 року о 12:00 год.
14.01.2025 до суду від представника Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшла заява (вх.№ 1252/25) про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.01.2025.
15.01.2025 від відповідача за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1493/25), який судом був прийнятий до розгляду та разом із доданими до нього документами долучений до матеріалів справи.
20.01.2025 від позивача за допомогою системи «Електронний суд» надійшла відповідь (вх. № 2012/25) на відзив, яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів разом із поданими доказами її направлення.
23.01.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5696/24, з метою надання відповідачу часу для подання заперечень на відповідь на відзив, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "06" лютого 2025 року о 10:40 год.
30.01.2025 до суду надійшли заперечення ТОВ «ООЕК» (вх. № 3251/25) на відповідь на відзив. Вказані заперечення судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
04.02.2025 АТ «НАЕК «Енергоатом» подано до суду додаткові пояснення (вх. № 3823/25) щодо існування рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/5214/23, яке є преюдиційним для даної справи. Пояснення позивача долучені судом до матеріалів справи.
05.02.2025 ТОВ «ООЕК» звернулося до суду із клопотанням (вх. № 4079/25) про зменшення нарахованої суми 3% річних на 90 відсотків у випадку прийняття судом рішення про задоволення/часткове задоволення позовних вимог. Клопотання долучене судом до матеріалів справи та прийняте до розгляду.
06.02.2025 відповідач надав до суду клопотання (вх. № 4166/25) про залучення до участі у справі № 916/5696/24 Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, оскільки під час під час розгляду справи судом може бути встановлено, що Положення про ПСО не містить джерел фінансування витрат постачальників універсальних послуг при виконанні спеціальних обов'язків, а отже не відповідає вимогам Закону України «Про ринок електричної енергії», що в свою чергу може стати підставою для визнання в судовому порядку нормативного документа таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та є протиправним.
Того ж дня представник АТ «НАЕК «Енергоатом» через систему «Електронний суд» надав до суду заперечення (вх. № 4172/25 від 06.02.2025) проти клопотання про зменшення суми трьох процентів річних. Заперечення залучені судом до матеріалів справи.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.01.2025 у справі № 916/5696/24 на 06.02.2025 о 10:40 год., не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань у призначений судом час.
07.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/5696/24 призначено на "20" лютого 2025 року о 12:40 год.
19.02.2025 позивачем подано до суду заперечення (вх. № 5588/25) проти залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Заперечення долучені були до матеріалів справи.
20.02.2025 ТОВ «ООЕК» звернувся до суду із клопотанням (вх. № 5745/25), яким просив зупинити провадження по справі № 916/5696/24 до закінчення розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 922/444/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.
Окрім того, відповідачем були подані до суду додаткові пояснення (вх. № 5759/25) щодо обставин, встановлених у справі № 916/5214/23 та їх преюдиційного характеру для розгляду даної справи.
20.02.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5696/24 судом були досліджені подані учасниками справи заяви та клопотання, вислухані думку представників сторін та за результатами їх розгляду була постановлена протокольна ухвала про відмову в задоволенні клопотання відповідача (вх. № 4166/25 від 06.02.2025) про залучення до участі у справі № 916/5696/24 Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено впливу рішення у цьому спорі на права чи обов'язки вказаної особи, а також залишено клопотання про зупинення провадження на розгляді. Окрім того, судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження у справі на 30 днів за ініціативою суду та про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 13.03.2025 о 10:40 год.
13.03.2025 у підготовчому засіданні суд повідомив, що ухвалою від 21.02.2025 об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду справу №922/444/24 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, у зв'язку з чим, розглянувши клопотання відповідача (вх. № 5745/25 від 20.02.2025) та встановивши відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 916/5696/24, суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні вказаного клопотання про зупинення провадження.
Того ж дня, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/5696/24 до судового розгляду по суті на "01" квітня 2025 року о 14:20 год. Окрім того, судом призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/5696/24 по суті на 15 квітня 2025 року об 11:00 год.
01.04.2025 відповідачем подано до суду заяву (вх. № 10296/25), якою останній просив, у випадку задоволення позову щодо стягнення 24102480,20 грн (або іншої суми, яка буде визначена судом), розстрочити виконання рішення суду в цій частині строком на один рік рівними щомісячними платежами.
Того ж дня від позивача надійшли заперечення (вх. № 10398/25 від 01.04.2025) проти заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
01.04.2025, у зв'язку з неможливістю завершити розгляд справи в даному судовому засіданні, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні по справі № 916/5696/24 до "17" квітня 2025 року о 14:20 год.
17.04.2025 від АТ «НАЕК «Енергоатом» та ТОВ «ООЕК» до суду надійшли промови в судових дебатах (вх. №№ 12367/25, 12378/25 відповідно), які судом були долучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні, призначеному на 17.04.2025, позивач повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті та поясненнях, в судових дебатах просив суд задовольнити позов в повному обсязі та відмовити у розстроченні виконання судового рішення.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини та доводи, наведені ним у заявах по суті та поясненнях, в судових дебатах просив відмовити в задоволенні позову повністю, а у разі його задоволення врахувати клопотання щодо зменшення розміру 3% річних та розстрочення виконання рішення
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка..
В судовому засіданні, 17.04.2025 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні, та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України в присутності представника позивача було проголошено скорочене судове рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом») з 11.01.2024 є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов'язків Державного Підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом»), а відокремлений підрозділ «Енергоатом Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом» почав функціонувати як філія «Відокремлений підрозділ «Енергоатом-Трейдинг» АТ «НАЕК «Енергоатом».
24.09.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є позивач (продавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (відповідач, постачальник універсальних послуг ПУП, ТОВ «ООЕК») був укладений договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00426 (далі - договір, т. 1 а.с. 84 - 95).
Цей договір укладено відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 (зі змінами), далі - Положення про ПСО, та рішення Аукціонного комітету від 21.09.2021 (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 1.2 договору, кожна сторона зобов'язана вжити всіх необхідних заходів (вчинити необхідні дії), що передбачені у Законі України «Про ринок електричної енергії», Кодексі системи передачі, Кодексі систем розподілу, Кодексі комерційного обліку електричної енергії, Правилах ринку та інших нормативно-правових актах для належного виконання своїх зобов'язань за цим договором щодо купівлі-продажу електричної енергії, які, зокрема можуть включати, але не виключно, укладання відповідних договорів, внесення необхідних платежів та гарантій, отримання необхідних дозволів, підтверджень та погоджень, здійснення відповідних повідомлень, реєстрацію та надання необхідної інформації, впровадження програмного забезпечення тощо.
Згідно з пунктом 1.3 договору терміни та поняття, що використовуються у цьому договорі, вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок електричної енергії», Кодексі системи передачі, Кодексі систем розподілу, Кодексі комерційного обліку електричної енергії, Правилах ринку та інших нормативно-правових актах.
Для цілей цього договору під словосполученням «куплена електрична енергія» у всіх зворотах та сполученнях сторони розуміють електричну енергію, обсяги якої зареєстровані сторонами на електронній платформі оператора системи передачі відповідно до Правил ринку та щодо яких сторонами отримано від ОСП автоматичне повідомлення на електронній платформі про те, що зареєстрований договір є дійсним.
Для цілей цього договору сторони під терміном «Розрахунковий місяць» розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між ПУП та продавцем.
Згідно з умовами пункту 2.1 договору продавець зобов'язаний продати, а ПУП зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE_M) для постачання побутовим споживачам ПУП. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється в Об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС України).
Відповідно до пункту 2.2 договору обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором, є договірними зобов'язаннями щодо відпуску продавцем та відбору ПУП електричної енергії.
За умовами пункту 3.1 договору, періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год першого календарного дня по 24:00 год останнього календарного дня такого періоду (далі - період постачання), що зазначаються у додатковій угоді для періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону.
До 5-го числа місяця, що передує розрахунковому місяцю, ПУП направляє на адресу продавця, вказану у розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника або уповноваженої особи інформацію про обсяг електричної енергії, що дорівнює обсягу мінімального споживання електричної енергії побутовими споживачами ПУП за годину в місяці, аналогічному до розрахункового місяця, у попередньому році. На жовтень 2021 року ПУП до 24-го числа місяця, що передує розрахунковому місяцю, направляє на адресу продавця, вказану у Розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника або уповноваженої особи інформацію про обсяг електричної енергії, що визначається відповідно до пункту 3.3. У разі аномально низького обсягу споживання електричної енергії побутовими споживачами за годину в місяці, аналогічному до розрахункового місяця, у попередньому році, ПУП має право надати інформацію про обсяг електричної енергії, що дорівнює обсягу максимального з мінімального фактичного споживання електричної енергії побутовими споживачами за годину в аналогічних місяцях двох попередніх років з наданням підтверджувальних документів настання подій, що спричинили таке зменшення обсягу споживання електричної енергії, відповідно до розділу 9 цього договору (пункт 3.2 договору).
Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором, у періоді постачання дорівнює обсягу мінімального споживання електричної енергії побутовими споживачами ПУП за годину в місяці, аналогічному до розрахункового місяця, у попередньому році, зазначається в аукціонному свідоцтві та у додатковій угоді для періоду постачання (пункт 3.3 договору).
Кожна сторона самостійно зобов'язана до 10:00 за 2 (два) дні до кожного торгового дня (доби постачання) здійснити реєстрацію обсягів електричної енергії, що відповідають розрахунковим періодам торгового дня (доби постачання), на електронній платформі ОСП (пункт 3.5 договору).
У пункті 3.6 договору визначено, що підставою для фізичного відпуску/відбору електричної енергії у торговий день (добу постачання) за цим договором є отримання сторонами від ОСП автоматичного повідомлення на електронній платформі про те, що зареєстрований ДД є дійсним. Якщо будь-яка із сторін не здійснила реєстрацію обсягів електричної енергії або реєстрація договірних обсягів була скасована/зупинена АР/ОСП на електронній платформі ОСП, купівлі/продажу цих обсягів припиняється. Обсяг електричної енергії, продаж (відпуск) якого сторонами було припинено внаслідок невиконання сторонами пункту 3.5 цього договору, може бути реалізований продавцем на власний розсуд на інших сегментах ринку. Залишок грошових коштів отриманих продавцем, зараховується у рахунок наступного платежу, відповідно до додаткової угоди до періоду постачання.
Згідно з пунктами 4.1-4.3 договору купівля-продаж електричної енергії здійснюється за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період М-3, де М - розрахунковий місяць, яка зазначається в аукціонному свідоцтві та додатковій угоді для періоду постачання.
Вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1 (один) МВт/год, та зазначається у додатковій угоді для періоду постачання.
Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання.
Відповідно до пункту 4.6 договору оплату за куплену електричну енергію ПУП здійснює грошовими коштами в національній валюті, що перераховуються на банківський рахунок продавця, вказаний у Розділі 13 цього договору або на інший банківський рахунок продавця, про реквізити якого продавець повідомив електронним листом з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи) не менш, ніж як за 2 (два) робочі дні до дати платежу з подальшим підтвердженням цього у письмовому вигляді. Оплата за цим договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати ПУП за електричну енергію на банківський рахунок продавця, що вказаний продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Після закінчення кожного розрахункового місяця у періоді постачання, сторони складають акт купівлі-продажу електричної енергії. Продавець не пізніше 2-го робочого дня після закінчення розрахункового місяця, у якому відбулася купівля-продаж електричної енергії, надсилає ПУП з накладенням кваліфікованого електронного підпису акт купівлі - продажу електричної енергії (п. 4.9 договору).
Пунктом 6.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України.
Згідно з пунктом 11.1 договору означений вступає в силу з дати його підписання сторонами (в тому числі кваліфікованим електронним підписом (КЕП) та діє на період чинності Положення про ПСО. У частині виконання фінансових зобов'язань договір діє до їх повного виконання.
У подальшому у межах договору ДП «НАЕК» «Енергоатом» та ТОВ «ООЕК» уклали та підписали додаткові угоди до нього, якими фіксували необхідні обсяги електричної енергії у наступних періодах, її вартість та визначали графік попередньої оплати, а саме: № 28 від 23.10.2023, якою сторони погодили період постачання з 01.11.2023 по 30.11.2023, обсяг електричної енергії (168085,440 МВт*год) та її вартість з ПДВ (808 072 769,82 грн) (т.с. 1, а.с. 99-100); № 30 від 28.12.2023, якою сторони погодили період постачання з 01.01.2024 по 31.01.2024, обсяг електричної енергії (168283,128 МВт*год) та її вартість з ПДВ (759 214 717,03 грн) (т.с. 1, а.с. 103-104); № 32 від 24.01.2024, якою сторони погодили період постачання з 01.02.2024 по 29.02.2024, обсяг електричної енергії (153274,512 МВт*год) та її вартість з ПДВ (743 249 567,12 грн) (т.с. 1, а.с. 110-111); № 33 від 20.02.2024, якою сторони погодили період постачання з 01.03.2024 по 31.03.2024, обсяг електричної енергії (169568,203 МВт*год) та її вартість з ПДВ (743 549 109,16 грн) (т.с. 1, а.с. 114-115); № 34 від 21.03.2024, якою сторони погодили період постачання з 01.04.2024 по 30.04.2024, обсяг електричної енергії (152267,760 МВт*год) та її вартість з ПДВ (615 825 637,84 грн) (т.с. 1, а.с. 118-119); № 35 від 26.04.2024, якою сторони погодили період постачання з 01.05.2024 по 31.05.2024, обсяг електричної енергії (112974,912 МВт*год) та її вартість з ПДВ (420 339 880,38 грн) (т.с. 1, а.с. 122-123); № 36 від 27.05.2024, якою сторони погодили період постачання з 01.06.2024 по 30.06.2024, обсяг електричної енергії (103390,560 МВт*год) та її вартість з ПДВ (360 802 864,36 грн) (т.с. 1, а.с. 126-127).
Відповідно до п. 6 вказаних додаткових угод, оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Для кожного розрахункового місяця ПУП здійснює оплату за куплену електричну енергію наступним чином:
за 2 банківські дні до розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
не пізніше 4-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
не пізніше 10-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
не пізніше 16-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці;
не пізніше 22-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці.
Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу.
На виконання договору у період з листопада 2023 року по червень 2024 року включно продавець - ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Енергоатом-Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом» продав, а покупець - ТОВ «ООЕК» купив електричну енергію, що підтверджується копіями підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств актами купівлі-продажу електричної енергії, а саме: № 1330 від 30.11.2023 (період постачання листопад 2023 року) на суму 808072769,82 грн; № 1523 від 31.12.2023 (період постачання грудень 2023 року) на суму 629464465,69 грн; № 16 від 31.01.2024 (період постачання січень 2024 року) на суму 759214717,03 грн; № 123 від 29.02.2024 (період постачання лютий 2024 року) на суму 743249567,12 грн; № 213 від 31.03.2024 (період постачання березень 2024 року) на суму 743549103,16 грн; № 339 від 30.04.2024 (період постачання квітень 2024 року) на суму 615825637,84 грн; № 453 від 31.05.2024 (період постачання травень 2024 року) на суму 420339880,38 грн; № 539 від 30.06.2024 (період постачання червень 2024 року) на суму 360802864,36 грн (т.с. 1 а.с. 130-137).
Відповідно до роздруківки електронної інформаційної довідки АТ «Ощадбанк» № 77/4-11/147510/2024 від 02.12.2024 за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 та виписки по рахунку АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в АТ «Укрексімбанк» за період з 26.10.2023 по 19.11.2024 (т.с. 1, а.с. 138-148) ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» сплатило вартість поставленої електричної енергії. За твердженнями АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованість за період поставки з листопада 2023 року по червень 2024 року відсутня.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію,тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання виникають на підставі господарських договорів (ч.1 ст.179 Господарського кодексу України). При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, з-поміж іншого, на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (ч.4 ст.179 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Положеннями частини першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з положеннями 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Вказані положення кореспондуються з положеннями статті 275 Господарського кодексу України. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору купівлі-продажу електричної енергії, строк дії договору, умови купівлі-продажу електроенергії та її оплати, обсяг, ціна та загальна вартість купленої за договором електроенергії, наявність оплати, наявність заборгованості за спожиту електроенергію, наявність прострочення оплати та підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Закон України «Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Як було зазначено вище, 24.09.2021 між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» ДП «НАЕК «Енергоатом» (наразі АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділу «Енергоатом-Трейдинг» АТ «НАЕК «Енергоатом») та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» був укладений договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг №65-150-SD-21-00426, який містить умови стосовно його укладення на виконання ними спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії.
Покладення спеціальних обов'язків передбачене положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанови КМУ №483 від 05.06.2019, якою затверджене «Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії» (далі - Положення №483).
Цим Положенням визначено: загальносуспільний інтерес, для забезпечення якого на учасників ринку покладаються спеціальні обов'язки; зміст та обсяг спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії згідно з цим Положенням (далі - спеціальні обов'язки); учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки; обсяг прав учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки, необхідних для їх виконання; категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки; територію та строк виконання спеціальних обов'язків; джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається учасникам ринку, на яких покладаються спеціальні обов'язки.
Згідно з пунктом 4 Положення №483, спеціальні обов'язки покладаються на таких учасників ринку електричної енергії: виробників електричної енергії; постачальників універсальних послуг; гарантованого покупця; операторів систем розподілу виключно в частині обов'язкового придбання технологічних витрат електричної енергії в порядку та на умовах, визначених цим Положенням; постачальника «останньої надії»; оператора системи передачі електричної енергії в частині придбання послуги із забезпечення безперебійного функціонування постачальника «останньої надії».
Відповідно до пункту 5 Положення №483, до спеціальних обов'язків належить, зокрема:
- постачання електричної енергії побутовим споживачам постачальників універсальних послуг за фіксованими цінами, визначеними у додатку 3;
- надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга постачальників універсальних послуг) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг за примірною формою згідно з додатком 2 і відповідне прийняття та оплата послуг постачальників універсальних послуг гарантованим покупцем;
- надання гарантованим покупцем виробникам послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга гарантованого покупця) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за примірною формою згідно з додатком 4 і відповідне прийняття та оплата послуг гарантованого покупця виробниками;
- придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період М-3, де М - розрахунковий місяць.
Згідно з вимогами пункту 7 Положення №483, виробники зобов'язані, зокрема, укласти з гарантованим покупцем договори про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (далі - договір 1); оплачувати своєчасно та у повному обсязі гарантованому покупцю вартість послуги гарантованого покупця.
Відповідно до пункту 8 Положення №483, гарантований покупець зобов'язаний зокрема укласти з виробниками договори 1 та з постачальниками універсальних послуг договори про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір 2); оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Згідно з пунктом 9 Положення №483, постачальники універсальних послуг зобов'язані, зокрема, здійснювати купівлю електричної енергії на електронних аукціонах за двосторонніми договорами, на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку електричної енергії в обсягах, що необхідні для постачання побутовим споживачам; укласти з гарантованим покупцем договір 2.
Виконання спеціальних обов'язків, передбачених цим Положенням, повинне забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на їх виконання; джерелами фінансування витрат виробників за виконання спеціальних обов'язків є відповідна компенсація, порядок здійснення якої визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 16 Положення №483).
Отже, Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії, у тому числі «виробників електричної енергії», «постачальників універсальних послуг» та «гарантованого покупця», а саме шляхом укладення між ними окремих відповідних договорів у схемі відносин:
-«виробник» - «гарантований покупець» - договір про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (за формою, наведеною у додатку № 4);
-«гарантований покупець» - «постачальник універсальних послуг» - договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (за формою, наведеною у додатку № 2);
-«виробник» - ДП «НАЕК «Енергоатом» - «постачальник універсальних послуг» - договір щодо придбання за результатами проведення електронних аукціонів стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам.
Тобто за встановленими в цій справі обставинами, АТ «НАЕК «Енергоатом» («виробник») - ТОВ «ООЕК» уклали договір №65-150-SD-21-00426 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг у межах наведеної схеми взаємовідносин, яка установлена окресленими правовими положеннями, а тому вони повинні дотримуватися положень постанови КМУ №483 від 05.06.2019 у частині встановлених прав та обов'язків, зокрема обов'язку АТ «НАЕК «Енергоатом», як виробника, поставити електричну енергію та кореспондуючого права у ТОВ «ООЕК» отримати її від АТ «НАЕК «Енергоатом».
При цьому, суд зауважує, що закон допускає укладення господарських договорів на підставі примірного договору та надає можливість його сторонам змінювати умови, передбачені ним, або доповнювати іншими.
На ринку електричної енергії діє Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, який утворений Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (пункт 1 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №272 від 21.06.2019). Метою його діяльності є здійснення моніторингу за проведенням аукціонів щодо дотримання учасниками аукціону та організатором аукціону регламенту аукціону, а також з метою виявлення та запобігання проявам недобросовісної конкуренції і забезпечення відповідності порядку організації та проведення аукціонів вимогам ринку електричної енергії (пункт 6 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою КМУ №499 від 05.06.2019 «Про затвердження Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами та Порядку відбору організаторів електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами»).
21.09.2021 Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами прийняв рішення, оформлене протоколом №28, про затвердження Примірного договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг (пункт 1 рішення).
Суд констатує, що умови укладеного договору №65-150-SD-21-00426 співпадають з умовами примірного договору, а це вказує на досягнення між сторонами згоди, при його укладенні, стосовно усіх наявних істотних умов, передбачених примірним, без внесення змін.
Відтак, на підставі договору №65-150-SD-21-00426, який укладений на основі примірного договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, між АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» виникли майново-господарські зобов'язання.
За такими зобов'язаннями позивач повинен передати визначений договором об'єм електричної енергії, а відповідач зобов'язаний прийняти та сплатити її вартість. Отже, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії.
Слід відзначити, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок продати певний товар (в даному випадку електричну енергію) і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін електронними підписами, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), а в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
При цьому, ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» визнане «постачальником універсальної послуги».
Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» - «постачальник універсальної послуги» - це визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов'язання щодо надання універсальної послуги (пункт 67 частини першої статті 1), а універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (частина перша статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Отже, суд вважає, що передбачений умовами договору №65-150-SD-21-00426 статус ТОВ «ООЕК» як «постачальника універсальної послуги» стосується лише прав та обов'язків сторін стосовно обов'язковості продажу електричної енергії її виробником, а тому у незалежності від наведеного статусу, відповідач виступає за договором лише покупцем електричної енергії, тобто має договірний статус покупця.
Як встановлено судом, на виконання умов договору позивач в період з листопада 2023 року по червень 2024 року постачало електричну енергію відповідачу, проте останній взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої електричної енергії не виконав, чим порушив приписи як договірних умов, так і положень діючого законодавства.
При цьому, сторони за взаємною згодою у вищеозначеному договорі та додаткових угодах до нього чітко встановили строки внесення відповідачем плати за придбану електричну енергію. Так, відповідно до умов пункту 6 додаткових угод до договору для періоду постачання оплата здійснюється у формі попередньої поетапної оплати - п'ять етапів для кожного періоду постачання.
Так, судом було встановлено, що відповідач у спірний період купив електричну енергію у визначених сторонами обсягах, втім не сплатив позивачу за куплену електричну енергію у строки, визначені договором з урахуванням умов додаткових угод до зазначеного договору. Отже, своє зобов'язання з оплати купленої у спірному періоді електричної енергії відповідачем було виконано несвоєчасно.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати поставленої електричної енергії не виконував у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленої електричної енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Враховуючи такий порядок розрахунків, здійснення кожного з п'яти платежів у межах однієї додаткової угоди до договору для періоду постачання є окремим грошовим зобов'язанням у розумінні чинного законодавства.
Таким чином, при визначенні кількості календарних днів прострочення слід виходити з того, що першим днем прострочення є наступний день після дати платежу згідно з умовами відповідної додаткової угоди до договору, а останнім днем - день, що передує здійсненню у повному обсязі оплати вартості електричної енергії для відповідного етапу оплати.
Перевіривши здійснені позивачем нарахування, суд вважає, що розрахунок суми 3% річних у розмірі 6109501,92 грн є правильним, обґрунтованими та здійсненими відповідно до вимог чинного законодавства, що не спростовано відповідачем.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуск такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків.
У пункті 38.2 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 визначено методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначається, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу, 100 грн) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, «і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн). Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: «Х» * «і-1» - 100 грн = «ЗБ», де «Х» - залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці, 100 грн - умовна сума погашення боргу в цьому місяці, «ЗБ» - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
За наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців поспіль, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100 %.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Вказані висновки відображені у низці постанов Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду (постанови від 20.01.2022 у справі № 910/6802/21, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19 тощо).
Таким чином, при частковому погашенні боргу застосовується правило, за яким у розрахунковому місяці від загальної суми боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці, віднімається сума погашення. Залишкова заборгованість продовжує слугувати невиконаним грошовим зобов'язанням, на яке до моменту фактичного виконання можуть нараховуватися інфляційні втрати.
Натомість висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, підлягають застосуванню в разі повного погашення боргу, що припадає на неповний місяць (з 1 до 15 числа відповідного місяця), а також у разі виникнення боргу в неповному місяці (якщо строк виконання грошового зобов'язання припадає з 16 до 31 числа відповідного місяця). За таких обставин інфляційна складова боргу не нараховується.
Якщо ж у конкретному місяці сума боргу зменшується лише частково (на певну суму), і надалі борг продовжує існувати, підстави для ненарахування інфляції за цей місяць відсутні. Зворотне означало б, що боржник, який щомісяця з 1 до 15 числа формально сплачує кредитору частину боргу (яка може бути незначною порівняно із загальною сумою боргу), повністю звільняється від обов'язку сплати інфляційних втрат з їх виключенням зі складу грошового зобов'язання.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 03.07.2024 у справі № 910/7722/23.
Позивачем за первісним позовом здійснено нарахування інфляційних втрат на суми заборгованості відповідача, з урахуванням умов договору щодо етапів оплати та фактичного погашення суми боргу, за прострочення оплати за загальний період з листопад 2023 року до червня 2024 року на загальну суму 17992978,28 грн.
Під час розгляду справи судом відповідачем було висловлено зауваження до здійсненого розрахунку інфляційних втрат за розрахунковий період березня 2024 року, а саме відзначено щодо невірного визначення дат ІІ етапу платежу, а саме зазначено, що заборгованість, на яку здійснено нарахування, існувала у період з 07.03.2024 до 20.03.2024 (з урахуванням настання права вимоги та проведених ТОВ «ООЕК» оплату, а відтак, прострочення, на думку відповідача, складає 14 днів і позивачем проведено нарахування інфляційних втрат за період прострочення менше 15 днів.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Так, враховуючи наведені відповідачем зауваження, судом було встановлено, що дійсно в розрахунку позивача визначений період прострочення з 05.03.2024 по 20.03.2024, тоді коли вірним початком періоду прострочення є з 07.03.2024, проте, здійснивши відповідний перерахунок в межах встановленого судом період, суд встановив, що сума інфляційного збільшення в даному випадку залишається незмінною та становить 557661,83 грн.
Отже, доводи відповідача стосовно того, що оскільки нарахування інфляційних втрат в березні 2024 року здійснено позивачем за період, в якому прострочення складало менше 14 місяців, то таке нарахування є неправомірним, не узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та у постанові Верховного Суду у постанові від 03.07.2024 у справі № 910/7722/23, що було зазначено вище.
Наявний розрахунок позивача щодо 3% річних та інфляційних втрат, був перевірений судом на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України та умовам договору, виявлено не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6109501,92 грн та інфляційних втрат у розмірі 17992978,28 грн.
Водночас, відповідач обґрунтовує порушення ним строків оплати за спірним договором порушенням синхронності здійснення оплати у ланцюгу розрахунків між учасниками ринку в ході виконання спеціальних зобов'язань, а саме наявністю заборгованості кредитора ДП «Гарантований Покупець» перед ПУП (ТОВ «ООЕК»).
У вирішенні питань означених скаржником щодо наявності/відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних з огляду на те, що порушення строків виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором перебуває у прямій залежності від належного виконання зобов'язань АТ «НАЕК «Енергоатом» перед ДП «Гарантований Покупець», а останнім відповідно зобов'язань перед ТОВ «ООЕК», суд виходить з такого.
У постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 вирішуючи питання щодо істотності впливу Положень ПСО у схемі договірних відносин між «виробником», «гарантованим покупцем» та «постачальником універсальних послуг», Верховний Суд зазначив, зокрема, що існує певна синхронність виконання ними взятих на себе грошових зобов'язань.
Зокрема, у пункті 5.6 постанови Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 зазначено, що Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії, у тому числі «виробників електричної енергії», «постачальників універсальних послуг» та «гарантованого покупця», а саме шляхом укладення між ними окремих відповідних договорів у схемі відносин: «виробник» - «гарантований покупець» - договір про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (за формою, наведеною у додатку № 4); «гарантований покупець» - «постачальник універсальних послуг» - договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (за формою, наведеною у додатку № 2); «виробник» - ДП «НАЕК "Енергоатом» - «постачальник універсальних послуг» - договір щодо придбання за результатами проведення електронних аукціонів стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам.
Згідно з висновками Верховного Суду, які викладені у пункті 5.12 означеної постанови, «… ані умови Примірних договорів, ані умови наведених договорів не містять договірних умов щодо джерел коштів, які приймають участь у ланцюгу фінансових зобов'язань учасників ринку електричної енергії при виконанні спеціальних обов'язків за наведеним Положенням з метою дотримання відповідної синхронності руху коштів. Тобто, вони не містять вказівки на те, що при виконанні договірних зобов'язань сторони використовують лише ті кошти, які надійшли від попереднього їх платника у ланцюгу взаємних розрахунків».
«Постанова КМУ №483 від 05.06.2019, затверджене нею Положення, та Примірні договори для забезпечення загальносуспільних інтересів установлюють лише механізм організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у тому числі і для «постачальників універсальних послуг».
Водночас, на час дії воєнного стану учасники ринку електричної енергії, на яких покладені спеціальні обов'язки, зобов'язані забезпечити виконання вимог наказу та інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії (пункт 1 Наказу Міністерства енергетики України від 21.03.2022 №132 «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальникам універсальних послуг в особливий період»).
За змістом наказу:
- ДП «НАЕК «Енергоатом» повинне спрямовувати кошти до ДП «Гарантований покупець» в оплату заборгованості за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за певний період та у конкретній сумі;
- ДП «Гарантований покупець» протягом одного робочого дня повинне спрямовувати постачальникам універсальних послуг отримані згідно з пунктом 1 цього алгоритму кошти за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг;
- Постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу від ДП «Гарантований покупець» згідно з пунктом 2 цього алгоритму повинне спрямувати до ДП «НАЕК "Енергоатом» отриману суму коштів за куповану електричну енергію за певний період постачання у певній сумі.
У подальшому Міністерство енергетики України вносило зміни та доповнення до Наказу №132 від 21.03.2022, а саме наказами № 173 від 09.05.2022, № 180 від 23.05.2022, №214 від 23.06.2022, № 291 від 26.08.2022, № 334 від 29.09.2022, № 339 від 30.09.2022, № 391 від 18.11.2022, № 17 від 17.01.2022, № 22 від 24.01.2023, № 43 від 08.02.2023, № 90 від 10.03.2023, № 181 від 29.05.2023, № 214 від 10.07.2023, № 231 від 28.07.2023, № 259 від 30.08.2023, № 295 від 04.10.2023, в яких передбачалися суми та об'єми розрахунків між учасниками ринку».
У вирішенні питання впливу наказу Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період» та похідних від нього наказів Міністерства енергетики України при визначенні строків виконання грошового зобов'язання, визначеного договором купівлі-продажу електричної енергії між постачальником універсальних послуг (відповідач) та виробником електричної енергії (позивач), колегія суддів Верховного Суду у означеній постанові у справі № 918/1304/23 зазначила, зокрема, про те, що наказом Міністерства енергетики України №132 від 21.03.2022 та наказами, якими в подальшому вносились зміни до цього наказу «….визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного), проте, такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії» (пункт 5.13 постанови).
З огляду на наведене колегія суддів Верховного Суду визнала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції що, постачальники універсальних послуг мають обов'язок сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків.
Як встановлено у спірних правовідносинах між позивачем та відповідачем укладено договір відповідно до норм Положення ПСО, а тому вони повинні дотримуватися положень постанови у частині встановлених для них прав та обов'язків, зокрема обов'язку АТ «НАЕК «Енергоатом» як виробника продати електричну енергію та кореспондуючого обов'язку у Товариства купити її та оплатити.
Відтак, у спірних правовідносинах постанова КМУ від 05.06.2019 № 483, затверджене нею Положення ПСО, та Примірні договори для забезпечення загальносуспільних інтересів також установлюють лише механізм організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у тому числі, і для постачальників універсальних послуг, а тому відповідач зобов'язаний сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків.
З огляду на що, відповідач має обов'язок сплачувати позивачу куплену електричну енергію відповідно до умов та строків, які визначені пунктом 6 додаткових угод до договору та відсутні підстави вважати, що у спірних правовідносинах при виконанні договірних зобов'язань існує залежність виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати електричної енергії за договором від ланцюгу фінансових зобов'язань учасників ринку електричної енергії при виконанні спеціальних обов'язків за наведеним Положенням ПСО.
Вказані вище висновки суду у повній мірі узгоджуються та відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23, а тому доводи відповідача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.
В свою чергу, дійсно після введення на території України воєнного стану, з метою врегулювання заборгованості на ринку електричної енергії, що виникла, а також з метою недопущення накопичення боргів та виникнення нових, зокрема, для учасників ринку, на яких покладено зобов'язання виконувати положення ПСО, Міністерство енергетики України видані накази про розрахунки на ринку електричної енергії.
Суд звертає увагу, що наказом Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 та похідними від нього наказами виключно погашається заборгованість, що вже виникла, а не встановлюються нові, відмінні від умов договору, умови про здійснення оплати за куплену електричну енергію. Ні вартість, ні обсяги купленої електричної енергії вищезазначеними наказами Міненерго не змінювалися та не встановлювалися .
Отже, ТОВ «ООЕК» не доведено, яким чином умови додаткових угод №№ 28-36 протирічать наказам Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 та похідним від нього наказам, зокрема і №168 від 24.04.2024, №233 від 21.06.2024.
При цьому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем за позовом не надано суду жодних доказів наявності залежності здійснення ним оплати за договором від дій інших учасників, які також виконують спеціальні обов'язки.
Отже, суд відхиляє доводи відповідача щодо дотримання ним вимог наказів Міненерго, як підставу вважати, що ним не прострочено строків оплати, оскільки виконання ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» приписів Наказу №132 та похідних від нього наказів Міненерго не може вважатися належним виконанням умов договору у частині оплати купленої електричної енергії та слугувати підставою для звільнення від відповідальності у вигляді сплати трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Слід також відзначити, що на підставі укладеного договору № 65-150-SD-21-00426 від 24.09.2021 між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Відтак, доводи відповідача про те, що на виконання зобов'язань вплинуло невиконання АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» грошових зобов'язань перед «гарантованим покупцем» - ДП «Гарантований покупець», та відповідно ДП «Гарантований покупець» перед ним, суд вважає безпідставними, оскільки з огляду на проаналізовані положення законодавства у питанні організації взаємних розрахунків між цими учасниками ринку, сплата коштів ТОВ «ООЕК» за зобов'язаннями перед АТ «НАЕК «Енергоатом» за двостороннім договором купівлі-продажу частково ставиться у залежність лише за наслідками їх надходження від ДП «Гарантований покупець» та не впливає на інші грошові кошти, які отримує товариство у господарській діяльності.
Щодо доводів відповідача про наявність в даному випадку підстав для зменшення 3% річних суд зазначає таке.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
При цьому суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Згідно з п. 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила з урахуванням умов договору, згідно з яким сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем, та 96% річних від неоплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зменшила погоджений сторонами у договорі розмір відсотків річних, надавши перевагу принципам розумності, справедливості та пропорційності відносно принципу свободи договору, з огляду на конкретні обставини справи.
Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
У пункті 85 постанови від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.38)).
Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (пункти 213 та 214 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Подібна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23.
Суд урахувавши конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, не знайшов підстав для зменшення загального розміру відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання.
Так, відповідач в якості підстав для зменшення розміру відсотків річних посилається, зокрема, на те, що ДП «Гарантований покупець» не виконував взяті на себе зобов'язання перед ТОВ «ООЕК» за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Окрім того, відповідач зазначає, що основними споживачами ТОВ «ООЕК», з урахуванням покладених на нього спеціальних обов'язків постачальника універсальних послуг, є саме побутові споживачі (індивідуальні побутові споживачі та колективні побутові споживачі, зокрема ОСББ, ЖКС, ЖБК та ін.).
Суд погоджується з доводами позивача, що відповідач не надав суду жодного належного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли би свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
Щодо тверджень відповідача про залежність його платежів від своєчасності та повноти сплат «гарантованого покупця» та побутових споживачів, суд погоджується з таким твердженням, однак порушення контрагентами своїх зобов'язань не звільняє від відповідальності і також є підставою для застосування до таких контрагентів відповідальності, а відповідач є юридичною особою, і, як наслідок, розраховується за товар коштами товариства, а не коштами споживачів, для яких купував енергію.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору.
Суд зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо купівлі-продажу електричної енергії, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання зобов'язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання.
Підписавши договір відповідач за первісним позовом був обізнаний про існуючий порядок та строки з виконання зобов'язань в частині оплати за придбаний товар, у тому числі правові наслідки порушення строків оплати. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання.
Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб'єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
В обґрунтування зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат відповідач також зазначив про відсутність збитків позивача через невиконання відповідачем зобов'язань в частині своєчасного розрахунку.
З цього приводу слід зазначити, що у спірних правовідносинах, пов'язаних з укладенням та виконанням договору (контракту) купівлі-продажу (поставки) продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб'єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Обов'язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов'язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається в даному разі на відповідача, натомість позивач не зобов'язаний був доводити наявність у нього збитків у зв'язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 тощо.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов договору не є самостійною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій та процентів річних.
Як вже було зазначено у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку відповідач посилається, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання зменшення розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходила із очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Натомість у цій справі встановлено, що сума нарахованих підприємству 3% річних не перевищує розміру заборгованості, що б дозволило стверджувати про її нерозумність, несправедливість та неспівмірність, та могло б бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних. При цьому, в даному випадку вимоги про стягнення пені/штрафу позивачем не заявлялись, що також свідчить про відмінність цих правовідносин.
За встановлених обставин висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій Велика Палата Верховного Суду узагальнила підстави для застосування статті 551 ЦК України і статті 233 ГК України при нарахуванні, зокрема, 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
Відтак, в даній справі відповідачем не було доведено, що належні до сплати 3% річних є надмірно великі з огляду на суму основного боргу, на яку вони нараховані, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача.
Щодо клопотання ТОВ «ООЕК» про розстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік рівними щомісячними платежами, суд виходить з наступного.
Стаття 331 ГПК України передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочення або розстрочення виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочення, проте визначальним фактором при наданні відстрочення є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Отже, розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.
Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим, суд повинен оцінювати докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
В першу чергу суд враховує, що відповідач бездоказово стверджує про свій «скрутний фінансовий стан», при цьому не надав ані доказів свого фінансового стану, ані перевіреної фінансової та бухгалтерської звітності, що подається до контролюючих органів, та згідно якої має підтверджуватися збитковість підприємства, ані інших доказів таких обставин.
При цьому, відповідач, зазначаючи про обставини несвоєчасного виконання своїх зобов'язань з боку інших учасників ринку електричної енергії та існування значної дебіторської заборгованості перед ТОВ «ООЕК», відповідач жодним чином не навів доводів, що він не уникає свого обов'язку перед позивачем, а натомість шукає шляхи та вживає заходи для погашення стягнутих за рішенням суду інфляційних втрат та відсотків річних у випадку задоволення позовних вимог.
Довідки, складені самим відповідачем і підписані його власним директором (тобто особою, завідомо упередженою на користь відповідача), за відсутності первинних документів або судових рішень вочевидь не є належним доказом існування та розміру дебіторської та кредиторської заборгованості. До того ж, навіть у разі наявності певної заборгованості, це не свідчить про неможливість виконання судового рішення.
Також суд приймає до уваги, що дійсна сума залишків на рахунках відповідача може бути більшою, адже жодних доказів їх реального розміру (зокрема, банківських довідок про всі відкриті рахунки і залишки на них) відповідач не надав. До того ж, має враховуватись і рівень надходжень на рахунки відповідача, а не лише залишок коштів на один окремий день.
Окрім того, в обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення відповідачем зазначено, що основним та єдиним видом діяльності товариства на даний час є постачання електроенергії споживачам, шляхом її закупівлі на окремих сегментах ринку на умовах попередньої оплати.
При цьому, судом при розгляді заяви про розстрочення виконання рішення суду також враховано, що в своїй заяві відповідач не визнає наявність обов'язку сплатити інфляційні втрати та відсотки річних, а навпаки відмовляється та ухиляється від такого виконання.
Водночас, суд зазначає, що зі змісту наданих ТОВ «ООЕК» документів можна дійти висновку про здійснення відповідачем підприємницької діяльності, яка в умовах воєнного стану дозволяє включити відповідача до переліку критично важливих підприємств. Проте, включення відповідача до переліку критично важливих підприємств не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення, оскільки суд має врахувати інтереси іншої сторони по справі, в даному випадку, позивача, який, вочевидь, також розраховує на отримання коштів для забезпечення своїх спеціальних обов'язків в умовах воєнного стану.
В свою чергу, заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач звертає увагу на функції та характер діяльності саме позивача (як єдиного в Україні оператора системи передачі), виконувані ним спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії та стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Отже, судом було враховано, що позивач належить до державного сектору економіки та забезпечує роботу об'єктів критичної інфраструктури, та входить до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також, що першочерговим завданням позивача є відновлення пошкоджених об'єктів електроенергетики.
Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02).
Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 73-74 ГПК України, тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
Визначальним фактором є не тільки винятковість цих випадків, а й їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Наведений відповідачем у заяві про розстрочення виконання рішення суду перелік обставин, зокрема, і складне фінансове становище не є тією обставиною, що істотно ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. Наведені відповідачем обставини не є виключними і стосуються всіх учасників господарських правовідносин, в тому числі і позивача, який, через невиконання грошових зобов'язань відповідачем позбавлений можливості виконувати аналогічні зобов'язання перед контрагентами, працівниками, та вести господарську діяльність.
А як зазначено вище, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення з розстроченням, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Вищенаведене є підставою для відхилення доводів відповідача, викладених в заяві про розстрочення виконання рішення, як таких, що не підтверджені належними і допустимими в розумінні статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказами, а в заяві ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про розстрочення виконання судового рішення, якою останній просив суд розстрочити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, строком на один рік рівними щомісячними платежами слід відмовити.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний
Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов'язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам учасників справи, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» щодо оплати за поставлену електроенергію за спірний період листопад 2023 року - червень 2024 року і позовні вимоги про стягнення заборгованості у загальній сумі 24 102 480,20 грн, з яких: 3% річних в сумі 6 109 501,92 грн та інфляційні втрати в сумі 17 992 978,28 грн, є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти, як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994р.; пункт 29).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Щодо решти наведених відповідачем заперечень, суд зазначає, що такі заперечення зводяться до перекладення відповідальності на інших учасників та невигідності умов договорів для відповідача.
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, оскільки судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату спірної заборгованості, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої заборгованості правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, а отже такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 289229,76 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 42114410) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, № 3, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Енергоатом-Трейдинг» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, № 3, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 42041573) інфляційні втрати в розмірі 17 992 978 (сімнадцять мільйонів дев'ятсот дев'яносто дві тисячі дев'ятсот сімдесят вісім) грн 28 коп, 3% річних в розмірі 6 109 501 (шість мільйонів сто дев'ять тисяч п'ятсот одна) грн 92 коп та судовий збір в розмірі 289 229 (двісті вісімдесят дев'ять тисяч двісті двадцять дев'ять) грн 76 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 28 квітня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський