"15" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5738/24
Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Ємельянова О.О.,
від відповідача: адвокат Самойлюк Д.М.,
від третьої особи: адвокат Сокалюк Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5738/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» (вул. Загорська, № 15, м. Запоріжжя, 69013)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний» (вул. Краснова, № 6/1, м. Одеса, 65059)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національного банку України (вул. Інститутська, № 9, м. Київ, 01601)
про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
30.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Південний», в якій просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Південний» у нездійсненні обміну (продажу) російських рублів, які знаходяться на рахунку ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» у сумі 68 588 320,80 на долари США;
- зобов'язати Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Південний» здійснити обмін (продаж) російських рублів у сумі 68 588 320,80, які знаходяться на розрахунковому рахунку ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» №IBAN UA153282090000026001010036572, вал. 643/RUB, на долари США та зарахувати кошти в повному обсязі на розрахунковий рахунок ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3», відкритий в ПАТ АБ «Південний».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ним, як клієнтом, та відповідачем, як банком, укладено договір банківського рахунку № ВА/1/0701/0036572 від 20.03.2017, відповідно до умов якого банк надає на вимогу позивача банківську послугу, а позивач приймає банківську послугу та зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, що встановлені в такому договорі та Правилах відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за отримані банківські послуги. При цьому, відповідно до повідомлення про відкриття поточного рахунку відповідача ТОВ «МКК № 3» 20.03.2017 відкрито, зокрема, валютний рахунок в російських рублях № 26001010036572.
Також позивач пояснює, що 26.06.2018 між ТОВ «МКК № 3», як продавцем, та ТОВ «Облдорснаб», як покупцем, укладено контракт № 26/06-2018 з додатками до нього, відповідно до предмету якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність покупця щебінь гранітний фракцій 5-10 мм, 10-15 мм, 20-40 мм (ГОСТ 8267-93) і пісок з відсіву дроблення фр. 0-5 мм (ГОСТ 31424-2010) з Мокрянського родовища ділянка Правобережна, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його на умовах DAF (Инкотермс-2000) на станції перехода кордону Україна-російська федерація-станції Тополі-Соловей і Козача Лопань-Червоний Хутор (експортна).
Так, за ствердженням позивача, ним здійснено відвантаження товару на користь ТОВ «Облдорснаб» за контрактом за період з 27.08.2018 по 18.02.2022 на загальну суму 244326485,10 російських рублів, а ТОВ «Облдорснаб» здійснено перерахування на валютний рахунок ТОВ «МКК №3» в сумі 241943845,10 російських рублів, а на 30.12.2024 існує заборгованість ТОВ «Облдорснаб» у розмірі 2382640,00 грн. При цьому, на розрахунковому рахунку в АБ «Південний» станом на 30.12.2024 знаходяться грошові кошти ТОВ «МКК №3» - 68588320,80 російських рублів, які сплачувались на рахунок підприємства ТОВ «Облдорснаб» в рамках виконання договірних зобов'язань за поставлений товар із сплатою податків ще до повномасштабного вторгнення рф.
В свою чергу, як додає позивач, приписами постанови № 18 Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» заборонені будь-які дії з російськими рублями/білоруськими рублями з 24 лютого 2022 року, а відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2024 року № 17 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» дозволено здійснення однією операцією обміну російських рублів в повному обсязі.
Як вказує позивач, неодноразові звернення до банку та Національного Банку України не дали жодних результатів, відповіді містять загальні цитування норм закону і відписки про відсутність механізмів реалізації норм постанови № 17 від 05.02.2024 щодо конвертації російських рублів, а однією з підстав, на яку посилається ПАТ АБ «Південний» у своїй відповіді № 0701/0701/23001/2024 від 19.07.2024 про відсутність можливості виконати такі дії, є посилання на дотримання ними пункту 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ.
Отже, позивач висновує, що банком-кореспондентом Акціонерного банку «Південний», в якому відкрито кореспондентський рахунок Банку у російських рублях, в односторонньому порядку не приймається рішення про конвертацію (обмін) російських рублів, які знаходяться на такому кореспондентському рахунку, на іншу валюту.
Ключовим у цій ситуації, на думку позивача, є те, що вищезазначена бездіяльність з боку банку, на яку на сьогодні він не має можливості вплинути, позбавляє ТОВ «МКК № 3», як власника рахунку, можливості скористатися конвертацією (обміном) коштів на рахунку, а зважаючи на те, що термін для цих дій встановлений до 31 грудня 2024 року, робить це практично неможливим. Водночас, ці кошти вкрай необхідні для стабілізації фінансового стану підприємств, збереження робочих місць, своєчасної сплати податків і зборів до бюджету.
Водночас, як наголошує позивач, він не спроможний вирішити самостійно це питання та вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Національний банк України надав свої пояснення (вх. № 2305/25 від 22.01.2025), де зазначив, що він відповідно до пункту 20 статті 7 Закону про Національний банк визначає особливості функціонування банківської системи України, діяльності небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами у разі введення воєнного стану та на виконання зазначеної функції, з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи на період воєнного стану ним прийнято постанову Правління Національного банку «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 18.
Національний банк України також додає, що у підпункті 10 пункту 17-2 Постанови № 18 імплементовано норму, встановлену саме на рівні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Пункт 18 розділу VII Закону про банки визначає обов'язкові умови, за яких дозволяється здійснення банками для клієнтів операцій з продажу (обміну) російських рублів та/або білоруських рублів у безготівковій формі.
Відтак, третя особа наголошує, що пунктом 18 розділу VII Закону про банки передбачено, що передумовою для здійснення банком операцій для клієнтів з продажу російських рублів у безготівковій формі є прийняття саме банком-нерезидентом (крім банків-резидентів російської федерації та республіки білорусь, а також банків, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи відповідно до Закону про санкції), у якому відкрито кореспондентський рахунок банку-резидента в російських рублях, в односторонньому порядку рішення про конвертацію (обмін) цих рублів, що обліковуються на такому кореспондентському рахунку, на іншу валюту. Ініціатива прийняття рішення про конвертацію (обмін) на іншу валюту російських рублів, які розміщені на кореспондентському рахунку українського банку, відкритому у банку-нерезиденті, має належати не українському банку, а тому банку-нерезиденту, в якому український банк має кореспондентський рахунок у російських рублях.
Водночас вищезазначена норма Закону про банки не передбачає здійснення банками-резидентами дій із метою створення передумов для застосування пункту 18 розділу VII Закону про банки.
ПАТ АБ «Південний» надало до суду відзив (вх. № 3206/25 від 30.01.2025), де, не погоджуючись із позовними вимогами, відповідач зазначив, що дійсно між ним та позивачем укладено договір банківського рахунку № ВА/1/0701/0036572 від 20.03.2017, на виконання якого клієнту, серед іншого, було відкрито валютний рахунок у російських рублях.
При цьому, відповідач звертає увагу, що банк позбавлений можливості надати послугу у вигляді конвертації (продажу) іноземної валюти (російських рублів) з огляду на пряму законодавчу заборону таких операцій, оскільки, з метою виконання відповідних функцій та забезпечення стабільності роботи банківської системи в умовах воєнного стану Національний банк України прийняв постанову Правління № 18 від 24.02.2022 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
Посилаючись на вказану постанову № 18 та п. 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідач вказує, що з системного аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язковою умовою для проведення операцій з конвертації (продажу) російських рублів на іншу валюту є, серед іншого, прийняття банком-нерезидентом рішення про продаж російських рублів. При цьому, таке рішення банку-нерезидента обов'язково повинно бути одностороннім та в цей час ані ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ані Постанова НБУ №18 не містять у собі механізми реалізації пункту 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Більше того, за ствердженням відповідача, відсутні приписи які б дозволяли банкам-резидентам своїми активними діями або в інший спосіб впливати на прийняття відповідних односторонніх рішень банками-нерезидентами, що фактично унеможливлює виконання конвертаційних операцій, які передбачені пунктом 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Водночас, відповідач наголошує, що звертався до Національного банку України із запитом, яким просив роз'яснити порядок виконання вимог постанови № 18 та норми закону, та у відповідь на вказаний запит регулятор повідомив, що передумовою для здійснення банком операцій для клієнтів з продажу (обміну) російських рублів та/або білоруських рублів у безготівковій формі є прийняття банком-нерезидентом (крім банків-резидентів російської федерації та республіки білорусь, а також банків, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи відповідно до Закону України «Про санкції»), в якому відкрито кореспондентський рахунок банку-резидента у російських рублях, в односторонньому порядку рішення про конвертацію (обмін) російських рублів, які знаходяться на такому кореспондентському рахунку, на іншу валюту.
Крім цього, НБУ зазначив, що ним не здійснюється регулювання взаємовідносин між банками та питання взаємодії між банками мають здійснюватися відповідно до умов, встановлених договором, укладеним між такими банками.
Отже, за висновком відповідача, оскільки законодавцем не було передбачено механізмів практичної реалізації пункту 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність», беручи до уваги, що банком-нерезидентом, в якому в АБ «Південний» відкрито кореспондентський рахунок у російських рублях, відповідач не мав та не має можливості виконати вимоги позивача, а відтак, банк не порушував права позивача та бездіяльність банку не має ознак протиправності, оскільки останній організовує свою діяльність та приймає відповідні рішення у суворій відповідності до норм чинного законодавства, яке наразі не дозволяє здійснити продаж (обмін) російських рублів, належних позивачу.
Відтак, відповідач підсумовує, що не міг своїми діями (бездіяльністю) порушити права позивача, оскільки банк діяв керуючись виключно чинним законодавством, яким наразі не встановлено належних механізмів реалізації пункту 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність».
ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» у відповіді на відзив (вх. № 4400/25 від 07.02.2025) з доводами відповідача не погодилось та звернуло увагу на безвідповідальну поведінку і відстороненість відповідача від інтересів і потреб клієнту банку, оскільки тільки відповідач має достовірну інформацію про банки-нерезиденти, в яких у нього відкриті кореспондентські рахунки у російських та/або білоруських рублях. На думку позивача, саме повноважні представники ПАТ АБ «Південний» мали пріоритетне та одноособове право, а зважаючи на звернення клієнта, і обов'язок в рамках існуючих договірних відносин між клієнтом і банком, звернутися до банку-нерезиденту з отриманим зверненням клієнта щодо розгляду питання конвертації (обміну) російських рублів на долари США. Банк-нерезидент, зважаючи на незаконну бездіяльність відповідача, навіть не знав про намір ТОВ «МКК №3» щодо конвертації коштів на рахунку.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2024 позовна заява вх.№5886/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
06.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» (вх. № 5886/24 від 30.12.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
07.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» надійшла заява (вх.№ 364/25) про усунення недоліків, подана на виконання ухвали суду, із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 06.01.2025 та додані відповідні документи.
13.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх. № 5886/24 від 30.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5738/24. Постановлено справу № 916/5738/24 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "06" лютого 2025 р. об 11:40 год. Даною ухвалою суду також залучено Національний банк України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
22.01.2025 через систему «Електронний суд» Національним банком України подано до суду пояснення третьої особи (вх. № 2305/25) щодо позову, які НБУ просив врахувати при розгляді даної справи. Вказані пояснення судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Окрім того, 22.01.2025 за вх.№ 2314/25 до суду від представника Національного банку України надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яку судом було задоволено відповідною ухвалою суду від 27.01.2025.
27.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області внесено виправлення у вступну частину ухвали Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 по справі № 916/5738/24, постановлено заявника читати вірно як Національний банк України та вступну частину ухвали Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 викласти в наступній редакції: «розглянувши заяву Національного банку України (вх. № 2314/25 від 22.01.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі № 916/5738/24».
29.01.2025 від ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх. № 3039/25), відповідно до якої позивач просив суд провести судове засідання по справі № 916/5738/24, що призначене на 06.02.2025 об 11:40 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
30.01.2025 ПАТ АБ «Південний» через систему «Електронний суд» подано до суду відзив (вх. № 3206/25), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
03.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області повернуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» (вх. № 3039/25 від 29.01.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі № 916/5738/24.
04.02.2025 від ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» до суду через систему «Електронний суд» надійшли заяви (вх. №№ 3787/25, 3794/25), відповідно до яких позивач просив суд провести судове засідання по справі № 916/5738/24, що призначене на 06.02.2025 об 11:40 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів в підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
04.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області було відмовлено в задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» (вх. № 3787/25, № 3794/25 від 04.02.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по справі № 916/5738/24.
05.02.2025 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 3963/25), яким останній просив перенести розгляд справи на іншу дату та забезпечити можливість участі у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
06.02.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5738/24, з урахуванням поданого представником позивача клопотання, судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву до "20" лютого 2025 року о 10:40 год., про що було відображено в протоколі судового засідання та повідомлено позивача відповідною ухвалою суду від 07.02.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України. Вказаною ухвалою суду також постановлено здійснити проведення наступного підготовчого засідання по справі № 916/5738/24 та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку «ВКЗ» за участю представника позивача.
07.02.2025 ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» через систему «Електронний суд» подана до суду відповідь (вх. № 4400/25) на відзив відповідача, яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами, а також чергова заява (вх. № 4406/25) про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
20.02.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/5738/24 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, а також, заслухавши думку присутніх представників сторін, в підготовчому засіданні судом, у зв'язку з вирішенням всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи № 916/5738/24 до судового розгляду по суті на "13" березня 2025 року о 12:20 год. Окрім того, судом було призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/5738/24 по суті на 01 квітня 2025 року об 11:00 год.
06.03.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5738/24, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "01" квітня 2025 року об 11:00 год.
01.04.2025 у судовому засіданні по справі № 916/5738/24, заслухавши думку представників сторін та з метою надання їм часу для підготовки до судових дебатів, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "15" квітня 2025 року о 12:20 год.
14.04.2025 позивачем через систему «Електронний суд» була подана заява (вх. № 11998/25), якою останній повідомив про помилку при зазначенні суми, яка підлягає конвертації в частині розшифрування валюти у дужках, а саме позивачем помилково було вказано здійснити обмін (продаж) російських рублів у сумі 68588320,80 гривень, замість відповідної суми рублів. Вказану заяву судом було долучено до матеріалів справи.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті представники сторін виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивача - ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору, письмових та усних поясненнях та наданими суду доказами.
Представник відповідача - ПАТ АБ «Південний» у своїй вступній промові та судових дебатах проти позовних вимог заперечував, просив суд у задоволені позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у відзиві та усних поясненнях, наданими суду доказами.
Третя особа - Національний банк України у своїй вступній промові та судових дебатах проти позовних вимог заперечував, просив суд у задоволені позову відмовити повністю, підтримав свою позицію, викладену у письмових та усних поясненнях, просив їх врахувати.
Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 15.04.2025 Господарським судом був завершений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні, та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголошене скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
20.03.2017 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк «Південний» (далі - банк, ПАТ АБ «Південний», відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» (далі - клієнт, ТОВ «МКК №3», позивач) був укладений договір банківського рахунку № ВА/1/0701/0036572, відповідно до п. 1.1. якого банк, на підставі заяви/в клієнта на відкриття поточного рахунку/ів, в т.ч. стосовно надання послуг (далі - заява), яка/які являються/стануть невід'ємною частиною цього договору, та інших документів, оформлених відповідно до чинного законодавства України та вимог банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, надає клієнту наступні послуги: відкриває поточний/поточні рахунок/рахунки та надає комплекс послуг з обслуговування рахунків (включаючи нарахування процентів на залишок коштів) відповідно до тарифів, діючих на момент надання послуг банком, розміщених на сайті банку; відкриває поточний рахунок в національній валюті України для зарахування страхових коштів/поточний рахунок/рахунки в національній валюті України зі спеціальними режимами використання та надає комплекс послуг з обслуговування рахунку/рахунків відповідно до тарифів; відкриває КР та надає комплекс послуг з обслуговування КР з видачею ПК (включаючи нарахування процентів на залишок коштів) відповідно до тарифів; оформлює ПК.
Відповідно до п. 1.2. договору банківського рахунку використання та обслуговування поточного/поточних рахунку/рахунків, КР і ПК регулюються цим договором, тарифами, Правилами, нормативними документами міжнародних платіжних систем Visa Int і MasterCard WorldWide, чинним законодавством України.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що види можливих надходжень і платежів, а також форми розрахунків і послуг, які надаються банком, визначаються чинним законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України, а також внутрішніми документами банку.
Банк взяв на себе зобов'язання: належним чином виконувати умови цього договору, забезпечувати здійснення розрахункових операцій відповідно до цього договору та чинного законодавства України; операції по рахунках в національній і іноземних валютах за розрахунковими документами, які надійшли від клієнта протягом операційного часу, встановленого банком, виконувати у встановлені строки за умови їх належного оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України і наявності достатніх коштів на рахунках клієнта. При надходженні коштів на рахунок банк не контролює черговість платежів за платіжними доку ментами клієнта (п/п. 2.1.1. п. 2.1. договору);
надавати комісійні послуги з проведення операцій по купівлі, продажу та обміну валютних коштів за дорученням і за кошти клієнта у разі надання банку необхідних документів (якщо це передбачено чинним законодавством України). Клієнт перераховує на рахунок банку необхідну для здійснення такої операції суму у відповідній валюті та належну банку суму комісійної винагороди або банк самостійно списує у порядку договірного списання необхідну для здійснення такої операції суму у відповідній валюті та належну банку суму комісійної винагороди…(п/п. 2.1.12. п. 2.1. договору).
В свою чергу, клієнт взяв на себе зобов'язання належним чином виконувати умови цього договору та вимоги нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення банківських операцій; дотримуватись правил організації безготівкових розрахунків, стандартів документів. Розпоряджатися коштами відповідно до вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та цього договору (п/п. 2.2.1. п. 2.2. договору); своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість послуг банку за обслуговування у відповідності до встановлених банком тарифів банку (п/п. 2.2.4. п. 2.2. договору).
Згідно з п/п. 2.3.1. п. 2.3. банк має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» підлягає фінансовому моніторингу.
При цьому, згідно п/п 2.4.1, 2.4.3. п. 2.4. договору, клієнт має право надавати банку доручення на здійснення операцій за рахунками клієнта відповідно до чинного законодавства України і умов цього договору; самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, за винятком відмови в обслуговуванні відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору, арешту коштів або примусового списання (стягнення) коштів з рахунку (рахунків) клієнта на підставі й у порядку, встановлених чинним законодавством України.
За умовами п. 7.1. договору договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Дія договору припиняється у випадку закриття рахунку/рахунків, за згодою сторін, у випадку укладення нового/в новій редакції договору банківського рахунку з такого ж предмету договору або у випадках, передбачених чинним законодавством України. Раніше укладені між банком і клієнтом договори банківського рахунку, які діяли до цього договору, сторони вважають припиненими з дня підписання цього договору.
Як вбачається з повідомлення про відкриття поточного рахунку, АБ «Південний» 20.03.2017 відкрило ТОВ «МКК №3» рахунок № НОМЕР_1 у російських рублях.
20.02.2024 ПАТ АБ «Південний» звернувся до Національного банку України з листом № 06/001/6223/2024, яким, у зв'язку зі змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України №7 від 05.02.204 до постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022, просило надати роз'яснення щодо практичної реалізації вимог підпункту 3 пункту 1 Постанови №7, а саме виключення із заборон, визначених в пункті 17 Постанови №18 операцій банків та їх клієнтів, що здійснюються до 31 грудня 2024 року відповідно до вимог пункту 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Національний банк України, у відповідь на вказане звернення відповідача, листом № 06/001/6223/2024 від 20.02.2024 навів умови, за яких здійснюються відповідні операції з продажу (обміну) російських рублів та/або білоруських рублів у безготівковій формі та роз'яснив, що передумовою для здійснення банком операцій для клієнтів з продажу (обміну) російських рублів та/або білоруських рублів у безготівковій формі є прийняття банком-нерезидентом (крім банків-резидентів російської федерації та республіки білорусь, а також банків, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи відповідно до Закону України «Про санкції»), в якому відкрито кореспондентський рахунок банку-резидента у російських рублях, в односторонньому порядку рішення про конвертацію (обмін) російських рублів, які знаходяться на такому кореспондентському рахунку, на іншу валюту. Що стосується взаємовідносин між банками, то Національний банк зазначив, що не здійснює регулювання таких відносин, а питання взаємодії між банками мають здійснюватись відповідно до умов, встановлених договором, укладеним між такими банками.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з листом № 106 від 01.04.2024, яким просив, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.02.2024 № 17 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», здійснити однією операцією обмін російських рублів в повному обсязі, розміщених на рахунку, на долари США та зарахувати кошти у доларах США на валютний рахунок ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» IBAN НОМЕР_2 у АБ «Південний».
У відповідь на звернення позивача, відповідач надав електронне повідомлення № 17/001/14005/2024 від 25.04.2024, яким повідомив позивача, що банком готується запит до Національного банку України з надання роз'яснень щодо практичного застосування у банківській діяльності норм, які стосуються можливості проведення для клієнтів операцій з продажу (обміну) російських та білоруських рублів у безготівковій формі. Після отримання роз'яснень з боку НБУ, банк у найкоротший термін повідомить усіх клієнтів, які мають залишки коштів в російських чи білоруських рублях на поточних рахунках, відкритих у банку, щодо подальших дій для здійснення операцій з їх продажу (обміну) у безготівковій формі. В даному листі відповідач також послався на пункт 18 розділ VII Закону України «Про банки і банківську діяльність».
27.06.2024 позивач звернуся до Національного Банку України, Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політик, а також до АБ «Південний» з листом № 242, яким повідомив останніх про розміщення на валютному рахунку позивача грошових коштів підприємства в сумі 68588320,00 російських рублів, та просив сприяння у вирішенні питання продажу (обміну) російських рублів ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3».
АБ «Південний» листом № 0701/0701/23001/2024 від 19.07.2024 надав відповідь позивачу на вищевказаний лист, де повідомив, що проведення для клієнтів операцій з продажу (обміну) російських рублів та/або білоруських рублів у безготівковій формі можливе виключно з дотриманням вимог пункту 18 розділ VII Закону України «Про банки і банківську діяльність», з урахуванням чого банк зазначив, що не має можливості задовольнити прохання позивача щодо продажу або обміну залишку коштів в російських рублях з його поточного рахунку з причин того, що банком-кореспондентом АБ «Південний», в якому відкрито кореспондентський рахунок банку у російських рублях, в односторонньому порядку не було прийняте рішення про конвертацію (обмін) російських рублів на іншу валюту.
В матеріалах справи міститься довідка ПАТ АБ «Південний» № 32/001/35180/2024-БТ від 27.11.2024, видана ТОВ «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3», про те, що в ПАТ АБ «Південний» відкрито рахунок № IBAN НОМЕР_2 у валюті - російський рубль. Як вбачається з вказаної довідки, станом на 27.11.2024 залишок грошових коштів складає 68588320,80 російських рублів.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
За приписами ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
За змістом ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі (частина друга статті 6 Закону України «Про Національний банк України»).
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб (частина друга статті 56 Закону України «Про Національний банк України»).
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність (частина друга статті 56 Закону України «Про Національний банк України»).
Перелік інших функцій, наведено у статті 7 цього Закону, згідно з якою, зокрема, Національний банк виконує такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна (пункт 4); здійснює валютне регулювання, визначає порядок виконання операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами (пункт 14 з 01.08.2022).
За приписами п. 20 ч. 1 cт. 7 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк визначає особливості функціонування банківської системи України, діяльності небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, здійснення нагляду, в тому числі валютного, за такими особами у разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції», валютні операції - операція, що має хоча б одну з таких ознак: операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; торгівля валютними цінностями; транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей; валютне регулювання - діяльність Національного банку України та в установлених цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб'єктами валютних операцій і уповноваженими установами; уповноважені установи - банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв'язку, які отримали ліцензію Національного банку України згідно з цим Законом.
Як зазначено у ч. 7 ст. 11 Закону України «Про валюту і валютні операції», уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України. Порядок здійснення валютного нагляду агентами валютного нагляду встановлюються Національним банком України.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 20.03.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір банківського рахунку № ВА/1/0701/0036572, на виконання умов якого банком відкрито позивачу поточний рахунок № № IBAN НОМЕР_2 (№ НОМЕР_1 ) у російських рублях та здійснювалося його розрахунково-касове обслуговування.
Як стверджує позивач, 26.06.2018 між ТОВ «МКК №3», як продавецем, та ТОВ «Облдорснаб», як покупецем, було укладено контракт № 26/06-18, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність покупця щебінь гранітний та пісок з відсіву, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його на умовах договору.
Позивач зазначає, що ТОВ «МКК №3» здійснено відвантаження товару на користь ТОВ «Облдорснаб» за контрактом за період з 27.08.2018 по 18.02.2022 на загальну суму 244326482,10 російських рублів, а ТОВ «Облдорснаб» здійснено перерахування на валютний рахунок позивача № IBAN НОМЕР_2 в сумі 241943845,10 російських рублів. При цьому, станом на 30.12.2024 у ТОВ «Облдорснаб» існує заборгованість в розмірі 2382640,00 російських рублів, а на розрахунковому рахунку позивача в АБ «Південний» знаходяться грошові кошти позивача в розмірі 68588320,80 російських рублів, які сплачувались покупцем ще до повномасштабного вторгнення.
На підтвердження власних тверджень позивач додає до матеріалів справи відповідний контракт з додатком та додатковими угодами до нього, складеними російською мовою.
Проте, суд зазначає про неприйняття до уваги доданих до позовної заяви документів, складених іноземною (російською) мовою за відсутності їх перекладу на українську, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною (російською) мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024 у справі №751/1620/23.
Дослідивши долучені позивачем докази, судом встановлено, що документи: «Контракт № 26/06-2018 от 26 июня 2018г.» «Спецификация», та документи з назвами «Дополнительное соглашение» за відповідними номерами та датами складені іноземною (російською) мовою та не містять перекладу у встановленому законодавством порядку на державну мову, що унеможливлює для суду оцінку таких документів як доказів у справі, зокрема, достовірно встановити зміст такого документу та дії, які вчинені на підставі вказаного документу особами.
Відтак, встановивши, що документи, надані позивачем та які визначені, в тому числі, підставою позову, складені іноземною мовою і заявником не надано їх засвідчений у встановленому законом порядку переклад українською мовою, суд визнає зазначені докази неналежними та недопустимими доказами, що унеможливлює їх дослідження при вирішенні спору по суті. Поряд з цим, позивачем не було обґрунтовано та не було доведено суду об'єктивну неможливість подання перекладу поданих документів, як доказів, українською мовою, що унеможливлює для суду оцінку таких документів як доказів у справі.
Так, позивач стверджує, що неодноразові звернення до відповідача та Національного банку України не дали жодних результатів, а позивач неспроможний самостійно вирішити питання щодо можливості продажу (обміну) та конвертації російських рублів, що знаходяться на його рахунку.
Позивач, не погоджуючись із діями банку, посилаючись на Постанову № 18 та умови договору, вважає, що відповідачем не дотримано вимог законодавства та умов договору, що проявляється у нездійсненні обміну цих коштів на іншу валюту (крім російських/білоруських рублів), у зв'язку із чим він звернувся із даним позовом та просить визнати незаконною бездіяльність банку щодо нездійснення обміну (продажу) російських рублів та зобов'язати банк здійснити обмін (продаж) російських рублів у сумі 68588320,80, які знаходяться на рахунку позивача, на долари США, а також зарахувати їх в повному обсязі.
Так, правовідносини щодо здійснення платіжних операцій за поточним рахунком є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Цивільного Кодексу України про зобов'язання та договір, так банківські правила, якими є нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності.
Основу цивільного законодавства України становить Конституція України (частина перша статті 4 ЦК України).
У частині п'ятій цієї статті передбачено, що інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Тлумачення статті 4 ЦК України свідчить, що у ній встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням Цивільного кодексу України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного кодексу України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (пункт 24.32 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 908/2587/20).
Отже, відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Окрім того, до функції Національного банку України відноситься здійснення валютного регулювання, визначення порядку виконання операції в іноземній валюті, організація і здійснення валютного нагляду за уповноваженими установами.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ, встановлення відповідальності за порушення ними валютного законодавства в Україні визначає Закон України «Про валюту і валютні операції».
Валютні операції за рахунками користувачів здійснюються відповідно до валютного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку з питань здійснення операцій з валютними цінностями (абзац дев'ятий пункту 24 розділу I Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162).
У частині першій статті 4 Закону України «Про валюту і валютні операції», що встановлює гарантії свободи здійснення валютних операцій, визначено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
На виконання вищезазначених Законів, іншого законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України розроблено Положення про валютний нагляд, затверджене постановою Правління Національного банку України №13 від 03.01.2019 (зі змінами), яке визначає основні засади здійснення Національним банком України та уповноваженими установами валютного нагляду в Україні, підстави та порядок застосування Національним банком України до уповноважених установ заходів впливу за порушення вимог валютного законодавства.
За змістом пункту 7 Постанови про валютний нагляд уповноважена установа як агент валютного нагляду здійснює нагляд за дотриманням валютного законодавства резидентами та нерезидентами під час проведення операцій через цю установу. Цей нагляд полягає в установленні уповноваженою установою відповідності валютних операцій її клієнтів (резидентів і нерезидентів) вимогам валютного законодавства України, запобіганні уповноваженою установою проведенню її клієнтами через цю установу валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства, та/або своєчасному інформуванні уповноваженою установою Національного банку у випадках і в порядку, установлених законодавством України, уключаючи нормативно-правові акти Національного банку, про валютні операції, що не відповідають вимогам валютного законодавства.
Згідно з пунктом 8 Положення про валютний нагляд уповноважені установи під час проведення валютних операцій зобов'язані враховувати вимоги нормативно-правового акта Національного банку з питань здійснення уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про валютні операції.
За порушення вимог валютного законодавства, за приписами пункту 9 Положення про валютний нагляд, статті 14 Закону України «Про валюту і валютні операції» Національний банк України вправі застосувати до банків заходи впливу згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» протягом шести місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення, у випадках, на підставах і в порядку, визначеному цим Положенням та нормативно-правовими актами Національного банку з питань ліцензування валютних операцій.
З наведеного слідує, що при виконанні своїх зобов'язань за укладеним з позивачем договором банківського рахунку, відповідач як агент валютного нагляду зобов'язаний здійснювати нагляд за дотриманням валютного законодавства його клієнтами.
Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України (частина четверта статті 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»).
У період запровадження воєнного стану такий порядок регулює постанова НБУ № 18, яка, зокрема, передбачає припинення здійснення валютних операцій з резидентами країни - агресора та її союзника, крім випадків, передбачених цією постановою. Ця постанова є нормативно-правовим актом, який впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.
Як відомо, 24.02.2022 Указом Президента України N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресію Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діє по теперішній час.
24.02.2022 Постановою № 18 Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» встановлено правила роботи банків з урахуванням обмежень, визначених цієї Постановою.
Ця постанова є нормативно-правовим актом, який впроваджує обмеження, яких банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.
Пунктом 2 Постанови № 18 встановлено заборону Банкам проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження.
Так, пунктом 17 Постанови № 18 встановлено, що уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції:
1) з використанням російських рублів та білоруських рублів;
2) учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь;
3) для виконання зобов'язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь.
При цьому, відповідно до п. 17-2 Постанови № 18 заборони, визначені в пункті 17 цієї постанови, не поширюються на:
1) переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України;
2) переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на рахунки резидентів у банках за операціями з експорту товарів, повернення коштів за операціями з імпорту товарів. У разі надходження коштів із-за кордону в російських рублях/білоруських рублях за такими операціями банку дозволяється здійснити обмін цих коштів на міжнародному валютному ринку на іншу валюту (крім російських рублів/білоруських рублів) для її подальшого зарахування на рахунки клієнта;
3) переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) на території України з метою здійснення соціальних виплат, виплат заробітної плати, оплати комунальних послуг, сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
4) переказ коштів (крім російських рублів та білоруських рублів) за валютними операціями фізичних осіб, зазначених у підпунктах 3 та 12 пункту 15 цієї постанови;
5) операції із зарахування надходжень коштів (уключаючи надходження коштів у російських рублях/білоруських рублях) із-за кордону на кореспондентський рахунок банку, відкритий в іншому банку на території України;
6) переказ коштів на території України з рахунку юридичної/фізичної особи, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) у Російській Федерації або в Республіці Білорусь [поточного, вкладного (депозитного) рахунку, рахунку умовного зберігання (ескроу)], на інший власний поточний рахунок такої особи (крім коштів у російських рублях/білоруських рублях);
7) операції з продажу на території України юридичною/фізичною особою, яка має місцезнаходження (зареєстрована/постійно проживає) у Російській Федерації або в Республіці Білорусь, безготівкової іноземної валюти, крім російських рублів та білоруських рублів;
8) переказ на території України гривні з метою сплати банку комісій та інших платежів за здійснення банком операцій з надання банківських та інших фінансових послуг, а також гривні/іноземної валюти (крім російських рублів та білоруських рублів) з метою виконання власних зобов'язань за кредитними договорами (уключаючи проценти) перед банками;
9) переказ коштів у гривні на території України з метою здійснення оплати фізичною особою медичних послуг у закладах охорони здоров'я України;
10) операції банків та їх клієнтів, що здійснюються до 31 грудня 2024 року відповідно до вимог пункту 18 розділу VII Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Разом з тим, 24.12.2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, яким доповнено прикінцеві положення Закону України «Про банк і банківську діяльність» згідно пунктом 18 якого, тимчасово, по 31 грудня 2024 року, банки-резиденти мають право здійснювати дня клієнтів операції з продажу (обміну) російських рублів та/або білоруських рублів у безготівковій формі.
Такі операції здійснюються за таких умов:
банками-нерезидентами, в яких відкрито кореспондентські рахунки банків-резидентів у російських рублях та/або білоруських рублях, в односторонньому порядку прийнято рішення про конвертацію (обмін) російських рублів та/або білоруських рублів, які знаходяться на таких кореспондентських рахунках, на іншу валюту;
банками-нерезидентами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, не можуть бути банки-резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь та/або банки, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції»;
продаж (обмін) російських рублів та/або білоруських рублів може бути здійснений за заявою клієнта банку один раз щодо кожного з видів валюти - російських рублів та білоруських рублів.
Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави стверджувати, що пункт 18 Закону України «Про банки і банківську діяльність» хоча тимчасово пом'якшив валютні обмеження для безготівкового продажу рублів та дозволив до 31 грудня 2024 року продати (обміняти) кошти клієнтів банків у російських та білоруських рублях, але за обов'язкового виконання визначених у такому пункті умов.
Таким чином, доводи позивача щодо незаконної відмови відповідачем у здійсненні обміну валют, зокрема наявних на розрахунковому рахунку клієнта російських рублів є необґрунтованими.
Більш того, судом встановлено, що відповідач навпаки намагався вирішити питання щодо порядку виконання вимог Постанови № 18 та Закону України «Про банки і банківську діяльності» з метою належного проведення відповідних операцій з конвертації (обмін) російських рублів, які знаходяться на рахунку позивача, на іншу валюту, з урахуванням відсутності приписів, які б дозволяли відповідачу своїми активним діями або в інший спосіб впливати на прийняття відповідних односторонніх рішень банками-нерезидентами, на яких Законом покладено такий обов'язок, про конвертацію (обмін) російських рублів, які знаходяться на таких кореспондентських рахунках.
При цьому, суд вважає, що наразі дійсно не передбачено дієвих механізмів практичної реалізації пункту 18 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про банк і банківську діяльність», у разі, якщо банком-нерезидентом, в якому у відповідача відкрито кореспондентський рахунок у російських рублях, не приймаються відповідні рішення.
Відтак, у відповідача, як станом на момент звернення позивача із заявою про обмін російських рублів в повному обсязі, розміщених на його рахунку, на долари США, так і на день винесення рішення всі три наведені умови відсутні, відповідно у банку відсутня можливість здійснити для позивача операції з продажу (обміну) російських рублів.
Таким чином, відповідач правомірно відхилив заявку позивача на обмін валют, зокрема, російських рублів, у зв'язку із відсутністю зазначених у пункті 18 Прикінцевих положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» умов та технічної можливості для проведення таких операцій.
При цьому, судом враховано, що дійсно банк зобов'язаний організовувати свою діяльність та приймати відповідні рішення у суворій відповідності до норм чинного законодавства, яке наразі прямо не дозволяє здійснити продаж (обмін) російських рублів, належних позивачу.
Таким чином, відповідач правомірно відхилив заяву позивача на обмін валют, зокрема, російських рублів, у зв'язку із відсутністю зазначених у пункті 18 Прикінцевих положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» умов та технічної можливості для проведення таких операцій.
Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, то у позові відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України слід відмовити.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням уважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Господарський суд розглядає справи, пов'язані з вирішенням спору про право, та в силу положень ст. 237, 238 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті приймає рішення, у мотивувальній частині якого вказує, зокрема, встановлені ним обставини справи.
Тобто, встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.
Юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Позивачем не надано належні та допустимі докази, а також не наведено належних доводів на підтвердження своїх вимог. Твердження позивача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3» є недоведеними та задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові - відмовити повністю.
2. Судові витрати по справі № 916/5738/24 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокрянський кам'яний кар'єр № 3».
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повне рішення складено 25 квітня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський