25 квітня 2025 року Справа № 915/177/25
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Фермерського господарства “Агротехнолог»,
до відповідача: Приватного підприємства “Ювента-Трейд»,
про: стягнення 42828,78 грн,-
Фермерське господарство “Агротехнолог» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Приватного підприємства “Ювента-Трейд» 42828,78 грн, з яких: 25123,80 грн - основний борг за переданий по договору купівлі-продажу №110222-К від 11.02.2022 товар, 11242,91 грн - інфляційні втрати, 2222,0 грн - 3% річних, 4240,07 грн - пеня.
Ухвалою суду від 10.02.2025 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 26.02.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України; запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
Копія ухвали суду від 26.02.2025 була надіслана на адресу відповідача, яка вказана позивачем та зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження Приватного підприємства “Ювента-Трейд»: Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Троїцька (вул.Кірова), буд.238/12; та 15.03.2025 була повернута поштовим відділенням за зворотною адресою з відміткою: “за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0610235600709).
Оскільки за приписами ч.6 ст.242 ГПК України день проставлення поштовим відділенням відмітки “за закінченням терміну зберігання» не вважається днем вручення судового рішення, у суду не було підстав вважати, що відповідача належним чином поінформовано про розгляд даної справи.
З урахуванням наведеного, суд ухвалою від 25.03.2025 постановив повторно направити на адресу відповідача копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2025 про відкриття провадження у даній справі із проставлянням на ній відмітки “Судова повістка».
Копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2025 була повторно направлена на адресу місцезнаходження відповідача у поштовому відправленні із проставлянням відмітки “Судова повістка» та 05.04.2025 була повернута поштовим відділенням за зворотною адресою з відміткою: “адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0610242776944).
Статтею 93 ЦК України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, ч.7 ст.120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Згідно зі ст.11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до приписів п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою “Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п.п.11 та 17 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п.99 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Відповідно до п.п.116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.
Отже, з урахуванням приписів ст.11, п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, слід вважати, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття 26.02.2025 провадження у даній справі та розгляд судом справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Враховуючи вищевикладене, суд здійснив розгляд справи у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України, а також необхідністю належного повідомлення відповідача про розгляд справи задля дотримання засад змагальності сторін та прийняття законного рішення.
Відповідач не скористався наданим йому ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Цивільним законодавством визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч.1, 2 ст.180 Господарського кодексу України).
У відповідності до п.1 ст.181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; викладене кореспондується і з приписами ст.205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).
Згідно п.1) ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції; якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Законодавством передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №110222-К від 11.02.2022 шляхом поставки позивачем відповідачу 23,26 тон кукурудзи власного виробництва врожаю 2021 року на суму 179450,80 грн, виставлення рахунку №5 від 11.02.2022 для оплати вартості поставленої кукурудзи на суму 179450,80 грн, часткової оплати відповідачем такого рахунку за платіжною інструкцією №1639 від 15.02.2022 на суму 154327,0 грн та реєстрації позивачем податкової накладної №6 від 11.02.2022 на суму 179450,80 грн.
Позивачем надано суду роздруківку договору купівлі-продажу №110222-К від 11.02.2022 разом з додатковою угодою б/н від 11.02.2022 до такого договору, які не містять підписів уповноважених осіб та печаток сторін такого договору, а також копію видаткової накладної №7 від 11.02.202, яка містить лише підпис уповноваженої особи та печатку позивача (постачальника) та не містить підпису уповноваженої особи та печатки відповідача про отримання товару.
Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно ч.1 ст.9 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.
Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що сторони в належній (письмовій) формі не досягли згоди з усіх істотних умов вказаного договору, зокрема і ціни товару, та позивачем не надано первинного бухгалтерського документу (підписаної та скріпленої печаткою з обох сторін видаткової накладної чи ТТН чи акту приймання-передачі), який би засвідчив здійснення господарської операції та містив би інформацію про вартість переданого товару.
Стосовно доводів позивача про те, що факт наявності між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу кукурудзи, передачі товару позивачем, його прийняття відповідачем та здійснення часткової оплати за товар підтверджуються податковою накладною №6 від 11.02.2022, квитанцією про її прийняття та платіжною інструкцією №1639 від 15.02.2022, суд вказує наступне.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Відповідно до частини першої статті 3 даного Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
В контексті наведеного суд зазначає, що відомості, які містяться у фінансовій, бухгалтерській, податковій звітності не можна ототожнювати з правовою підставою для перерахунку коштів, якою є укладений договір. Фінансова, бухгалтерська, податкова звітність підтверджує лише операцію з перерахування грошових коштів (рух коштів) та її відображення суб'єктами господарювання у своєму бухгалтерському обліку, проте не підтверджує наявність між цими суб'єктами як договірних правовідносин та їх зміст, так і факт укладання договору за відсутності належних доказів його підписання сторонами.
Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04.09.2024 по справі №909/794/23.
В той же час належними доказами, які б підтверджували наявність між сторонами договірних правовідносин з поставки товару, є відповідний правочин (договір) чи видаткова накладна, акт приймання-передачі товару, які б підтверджували укладення такого правочину (договору) у спрощеній формі, чи інші докази, які б підтверджували факт поставки (відвантаження) позивачем відповідачу та прийняття останнім товару за погодженою між ними цінною.
Податкова накладна №6 від 11.02.2022 та квитанція про її прийняття органами ДПС не є такими доказами, оскільки податкова накладна не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції, та використовується виключно для потреб податкового обліку, так як податкову накладну виписують на підставі первинного документа, яким оформляють відвантаження товару (видаткова накладна, акт приймання-передачі товару, тощо).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В силу приписів п.4 ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 по справі №914/1131/18.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання позивачем своїх зобов'язань по передачі товару на загальну суму 179450,80 грн, а відповідно і факт порушення відповідачем своїх зобов'язань, в частині повної оплати отриманого товару, не підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 25123,80 грн основного боргу, та, відповідно, похідних вимог про стягнення нарахованих на суму основного боргу інфляційних втрат, 3% річних та пені.
У відповідності до ст.129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. У задоволенні позовних вимог, - відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва